ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Стара-Синява Старосинявського району
Хмельницької області, який зареєстрований та проживає:
АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Томаківський районний суд Дніпропетровської області вироком від 26 вересня 2025 року засудив ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК звільнив від його відбування з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 11 грудня 2025 року вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 змінив, виключив з його мотивувальної частини посилання на рецидив злочинів як обставину, яка обтяжує покарання. В іншій частині вирок залишив без зміни.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за невстановлених обставин, у невстановлені спосіб та час, але не пізніше травня 2022 року, умисно, без передбаченого законом дозволу, придбав нарізну автоматичну вогнепальну стрілецьку зброю - два автомати конструкції Калашникова «АК-74» та бойові припаси до неї - патрони калібру 5,45х39 мм у кількості 342 штук, які незаконно зберігав за місцем свого проживання в будинку АДРЕСА_1 до часу їх виявлення та вилучення працівниками поліції під чассанкціонованого обшуку (27 травня 2025 року).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Засуджений ОСОБА_6 , не погодившись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, подав касаційну скаргу, в якій просить їх змінити, пом`якшити призначене йому покарання, зменшити розмір іспитового строку до мінімального, а також відповідно до ст. 72 КК зарахувати у строк покарання строк його попереднього ув`язнення та строк перебування під запобіжним заходом у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:
- виключивши з вироку суду першої інстанції обставину, яка обтяжує покарання, - рецидив злочину, не визначив нового виду та розміру покарання з урахуванням вимог статей 50, 65 КК;
- не зважив на обставини, які пом`якшують покарання, мотиви вчинення ним дій та дані про його особу (зокрема, незадовільний стан здоров`я, наявність 3 групи інвалідності), порушивши тим самим принцип індивідуалізації покарання;
- належним чином не мотивував свого рішення в частині залишення без зміни строку призначеного покарання та строку випробувального терміну.
Крім того, вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій відповідно до ст. 72 КК безпідставно не зарахували йому у строк покарання строк його попереднього ув`язнення і строк перебування під запобіжним заходом у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 263 КК та звільнення від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу в касаційному порядку засудженим не оспорюються.
Натомість засуджений у поданій касаційній скарзі порушує питання про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість.
Колегія суддів не погоджується з цими доводами засудженого з огляду на таке.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість (ст. 414 КПК).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений фактично порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання й пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Санкцією ч. 1 ст. 263 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_6 , врахував:
- характер, ступінь суспільної небезпекита тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення;
- наявність як обставин, що пом`якшують покарання, - щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, так і обставини, яка його обтяжує, - рецидив злочинів;
- дані про особу обвинуваченого: ОСОБА_6 свою вину визнав, у вчиненому розкаявся, має вищу освіту, офіційно не працевлаштований, за місцем проживання характеризується позитивно, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Водночас з огляду на вищезазначені обставини суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.
Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги обвинуваченого, які за своїм змістом в цілому аналогічні до доводів, викладених у його касаційній скарзі, проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків:
- обставина, яка обтяжує покарання, - рецидив злочину - підлягає виключенню з мотивувальної частини вироку, оскільки ОСОБА_6 з урахуванням положень ст. 89 КК за вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2011 року є таким, що не має судимості, у кримінальному провадженні № 1201700405900000491, що знаходиться на розгляді в Дніпровському районному суді м. Запоріжжя, не ухвалювалося судове рішення, яке б встановлювало його винуватість;
- обраний судом першої інстанції ОСОБА_6 вид і розмір покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та всі обставини справи, є законним, обґрунтованим і достатнім для виправлення та попередження вчинення ним інших кримінальних правопорушень, відповідає меті покарання, є співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам;
- обвинувачений не навів в апеляційній скарзі належних доводів та аргументів, чому призначене йому покарання є явно несправедливим внаслідок його суворості, всі обставини, які впливають на вид і розмір покарання, враховані місцевим судом.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Доводи засудженого про те, що суд апеляційної інстанції, виключивши із вироку суду першої інстанції обставину, яка обтяжує покарання, - рецидив злочину, не визначив нового виду та розміру покарання, на думку Суду, є неспроможними, оскільки апеляційний суд не знайшов для цього підстав, навівши у своєму рішенні відповідне мотивування.
Щодо посилань ОСОБА_6 на неврахування судом апеляційної інстанції його стану здоров`я та наявності у нього 3 групи інвалідності, то колегія суддів зазначає про те, що матеріали кримінального провадження таких відомостей не містять, як не надано їх засудженим і під час касаційного перегляду.
Також Суд відхиляє твердження засудженого про неврахування апеляційним судом мотивів вчинених ним дій, а саме зберігання зброї за місцем проживання з метою захисту своєї сім`ї в умовах збройної агресії рф, оскільки ОСОБА_6 в суді першої інстанції визнав весь обсяг пред`явленого йому обвинувачення, надав згоду на розгляд справи в порядку ч. 3 ст. 349 КПК та про зазначені мотиви не повідомляв.
Що стосується доводів касаційної скарги ОСОБА_6 про безпідставне незарахування судами відповідно до ст. 72 КК у строк покарання строку його попереднього ув`язнення і строку перебування під запобіжним заходом у вигляді цілодобового домашнього арешту, то Суд зауважує, що засуджений натепер реально покарання не відбуває, до суду апеляційної інстанції з такими вимогами не звертався.
Крім того, з питанням про зарахування строків попереднього ув`язнення та цілодобового домашнього арешту до строку покарання ОСОБА_6 може звернутися до суду першої інстанції в порядку статей 537, 539 КПК.
Тож колегія суддів касаційного суду, враховуючи конкретні обставини справи, характер, ступінь суспільної небезпеки та тяжкість вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, а також дані про його особу, які вже були враховані судами першої та апеляційної інстанцій, вважає, що вид і розмір призначеного засудженому за ч. 1 ст. 263 КК покарання (5 років позбавлення волі), визначений розмір іспитового строку (3 роки) не будуть становити надмірний тягар для засудженого та відповідатимуть справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, як і обґрунтованих підстав для їх зміни, засуджений у касаційній скарзі не навів.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд