ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/4713/25

У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Олестас Еко" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22 вересня 2025 року, яка була прийнята судом, просив скасувати оперативно-господарську санкцію щодо односторонньої відмови від виконання свого зобов`язання Комунальним некомерційним підприємством "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та відмови від встановлення на майбутнє ділових відносин, викладену в листі-повідомленні від 08 квітня 2025 року № 061/53-1399 за договором про надання послуг № 03/03 від 11 березня 2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення частини першої статті 237 Господарського кодексу України застосував спірну оперативно-господарську санкцію за відсутності факту порушення позивачем, як виконавцем за договором про надання послуг № 03/03 від 11 березня 2025 року, господарських зобов`язань, передбачених пунктами 6.2.1. та 6.2.3. цього договору, щодо надання послуг з управління відходами своєчасно та у повному обсязі відповідно до ліцензійних умов, оскільки відповідач не направляв позивачу жодної заявки на вивезення небезпечних відходів та позивач здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з управління небезпечними відходами згідно з наказом Міндовкілля № 301 від 20 березня 2024 року, яка була надана позивачем відповідачу у складі тендерної документації.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 25 квітня 2025 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/4713/25.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

11 березня 2025 року за результатами проведеної Комунальним некомерційним підприємством "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) публічної закупівлі №-02-07-013550-А між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олестас Еко", як виконавцем, та Комунальним некомерційним підприємством "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як замовником, був укладений договір про надання послуг № 03/03 (далі по тексту - договір), за змістом пункту 2.1. якого Виконавець зобов`язався відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України надавати послуги, визначені пунктом 2.3. цього договору, а Замовник зобов`язався прийняти та оплатити якісно надані Виконавцем послуги, зазначені у пункті 2.3. цього договору.

У пункті 2.3. договору сторони домовились, що послугами у сфері поводження з радіоактивними, токсичними, медичними та небезпечними відходами за ДК 021:2015:90520000-8 є послуги з управління медичними відходами категорії «В», «С» з наданням пакувальної тари.

Згідно з пунктом 2.4. договору місце передачі відходів виконавцю: місто Київ, проспект Лобановського Валерія, 2, вулиця Предславинська, 9, вулиця Лабораторна, 6, вулиця Соломянська, 17, вулиця Гарматна, 36.

Відповідно до пунктів 3.1. - 3.4. договору його ціна складається із загальної вартості послуг, що виконуються за цим договором, визначена згідно з тендерною пропозицією переможця процедури закупівлі та відповідно пункту 18 Особливостей і складає 1 714 831,50 грн, в тому числі ПДВ - 285 805,25 грн.

Найменування відходів наведено в Специфікації (додаток № 1) до цього договору, яка є його невід`ємною частиною.

Розрахунки за цим договором проводяться шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 30 (тридцяти) робочих днів на підставі підписаного сторонами відповідного акту наданих послуг.

Моментом здійснення оплати вважається дата перерахування Замовником грошових коштів на банківський рахунок Виконавця.

У пункті 4.1. договору сторони погодили, що зобов`язання за договором вважаються виконаними Виконавцем і прийнятими Замовником з моменту підписання Замовником акту наданих послуг, що складається та подається Замовнику у 2-х примірниках Виконавцем протягом 3 (трьох) робочих днів з дати завершення надання послуг.

Згідно з пунктом 4.3. договору факт надання послуг за цим договором підтверджується виключно актом наданих послуг, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками сторін. Акт наданих послуг, підписаний лише однією із сторін, не підтверджує факту надання послуг, та не створює юридичних наслідків для сторін.

За змістом пунктів 4.4., 4.5. договору Виконавець зобов`язаний надати обумовлені у даному договорі послуги згідно із заявкою Замовника протягом трьох робочих днів з моменту отримання заявки та відповідно до графіку надання послуг (додаток № 1 до договору). Заявка надсилається Замовником за допомогою поштового зв`язку або електронною поштою на відповідну адресу Виконавця, або засобами факсимільного зв`язку на телефон/ел.адресу.

По завершенню надання послуг на протязі трьох робочих днів Виконавець складає і направляє Замовнику підписаний акт наданих послуг (пункт 4.7. договору).

Відповідно до пункту 4.9. договору строк надання послуг до 31 грудня 2025 року.

Згідно з пунктом 6.2. договору Виконавець зобов`язаний:

- своєчасно та в повному обсязі надати послуги Замовнику (підпункт 6.2.1.);

- забезпечити Замовника пакувальною тарою, що забезпечує їх безпечне зберігання та перевезення до місць оброблення (підпункт 6.2.2.);

- здійснювати операції з управління відходами відповідно до ліцензійних умов (підпункт 6.2.3.);

- негайно проінформувати Замовника у разі неможливості повністю або частково надати послуги (підпункт 6.2.4.);

- дотримуватись санітарно-гігієнічних та екологічних вимог при роботі з відходами (підпункт 6.2.5.).

У пункті 7.9. договору його сторони погодили, що Замовник має право в разі порушення Виконавцем взятих на себе зобов`язань відповідно до статті 235 і статті 237 Господарського кодексу України застосувати оперативно-господарські санкції, передбачені статтею 236 Господарського кодексу України, а саме:

- односторонню відмову від виконання свого зобов`язання Замовником із звільненням його від відповідальності за це в разі порушення Виконавцем зобов`язання за цим договором;

- відмову від оплати за зобов`язанням, яке виконано неналежним чином;

- відмову від встановлення на майбутнє господарських відносин із Виконавцем, який порушує зобов`язання за цим договором.

Відповідно до пункту 7.10. договору Замовник письмово повідомляє Виконавця про застосування оперативно-господарської санкції (однієї, декількох одночасно чи одночасно усіх, передбачених цим договором). Письмове повідомлення про застосування оперативно-господарської санкції направляється Виконавцю цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення на адресу фактичного місцезнаходження Виконавця, зазначену в цьому договорі.

Згідно з пунктом 10.1. договору останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2025 року, але до повного виконання Замовником своїх зобов`язань щодо оплати за послуги, надані Виконавцем.

Усі зміни та доповнення до цього договору (у т.ч. у разі розірвання договору) здійснюються за взаємною згодою сторін у письмовому вигляді шляхом підписання письмової додаткової угоди до цього договору уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (пункт 10.3. договору).

Північний офіс Держаудитслужби на підставі наказу № 107 від 10 березня 2025 року "Про початок моніторингу процедур закупівель/закупівель" провів моніторинг процедури закупівлі «Послуги з управління відходами, що утворюються в результаті медичної діяльності. Код Національного переліку відходів: 18 01 03*, 18 02 02*, 16 12 46* (операції D13, D15, D10); 20 01 21* (операції D13, D15, D9) (ідентифікатор закупівлі: UA-2025-02-07-013550-А)», оголошеної Комунальним некомерційним підприємством підприємства "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), з очікуваною вартістю 2 257 425,00 грн з ПДВ.

За результатами проведеного моніторингу процедури закупівлі Північний офіс Держаудитслужби склав висновок про результати моніторингу процедури закупівлі № UA-2025-02-07-013550-А, в якому установив наявність у тендерній пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Олестас Еко» порушень вимог підпункту 2 пункту 44 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178, (далі по тексту - Особливості), а також зобов`язав Замовника здійснити заходи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства у сфері публічних закупівель шляхом припинення зобов`язань за договором, та протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення висновку оприлюднити через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про вжиття таких заходів.

На виконання вимог Північного офісу Держаудитслужби Замовник - Комунальне некомерційне підприємство "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 08 квітня 2025 року опублікував в інформаційно-телекомунікаційної системі «Prozorro» повідомлення про вжиття заходів до розірвання договору від 11 березня 2025 року № 03/03, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Олестас Еко", в якому також зазначив про те, що станом на 08 квітня 2025 року сторонами будь-які зобов`язання за цим договором не виконувались, та до якого долучив лист-повідомлення № 061/53-1399 від 08 квітня 2025 року.

Зазначений лист-повідомлення також був направлений Замовником Виконавцю засобами поштового зв`язку, в якому Замовник, керуючись статтями 235 - 237 Господарського кодексу України та пунктами 7.9. та 7.10. договору повідомив Виконавця про застосування до нього оперативно-господарських санкцій, а саме: односторонньої відмови від виконання свого зобов`язання Замовника зі звільненням від відповідальності за це у зв`язку з порушенням Виконавцем зобов`язання за цим договором та відмови від встановлення на майбутнє господарських відносин, посилаючись, зокрема на відсутність у Виконавця можливості своєчасно та в повному обсязі надати Замовнику послуги та здійснювати операції з управління відходами відповідно до ліцензійних умов у зв`язку з відсутністю необхідних дозволів.

Зазначений лист-повідомлення був отриманий Виконавцем 12 квітня 2025 року.

15 квітня 2025 року Виконавець - Товариство з обмеженою відповідальністю "Олестас Еко" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22 вересня 2025 року, яка була прийнята судом, просив скасувати оперативно-господарську санкцію щодо односторонньої відмови від виконання свого зобов`язання Комунальним некомерційним підприємством "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та відмови від встановлення на майбутнє ділових відносин, викладену в листі-повідомленні від 08 квітня 2025 року № 061/53-1399 за договором про надання послуг № 03/03 від 11 березня 2025 року, посилаючись на те, що відповідач в порушення частини першої статті 237 Господарського кодексу України застосував спірну оперативно-господарську санкцію за відсутності факту порушення позивачем, як виконавцем, господарських зобов`язань, передбачених пунктами 6.2.1. та 6.2.3. договору про надання послуг № 03/03 від 11 березня 2025 року.

Господарський суд міста Києва рішенням від 10 листопада 2025 року у справі № 910/4713/25 позов задовольнив повністю: скасував оперативно-господарську санкцію щодо односторонньої відмови від виконання свого зобов`язання Комунальним некомерційним підприємством "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та відмови від встановлення на майбутнє ділових відносин, викладену в листі-повідомленні від 08 квітня 2025 року № 061/53-1399 за договором про надання послуг № 03/03 від 11 березня 2025 року. Стягнув з Комунального некомерційного підприємства "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олестас Еко" 2 422,40 грн судового збору.

Місцевий господарський суд виходив з того, що:

- підстави для застосування відповідачем оперативно-господарських санкцій відсутні, оскільки факт порушення позивачем зобов`язань за договором про надання послуг № 03/03 від 11 березня 2025 року є недоведеним, матеріали справи не містять доказів надання Замовником Виконавцю заявок на виконання умов пункту 4.4. договору та доказів неналежного виконання Виконавцем своїх зобов`язань за цим договором, визначених пунктом 6.2. договору;

- Замовник (відповідач) не виконав вимогу Державної аудиторської служби України, викладену у висновку про результати моніторингу закупівлі UA-2025-02-07-013550-А, оскільки в матеріалах справи відсутні докази розірвання договору в порядку, передбаченому пунктом 10.3. договору, та оприлюднення додаткової угоди, яка б свідчила про припинення зобов`язань за договором.

Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 19 листопада 2025 року у справі № 910/4713/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Олестас Еко" про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнив частково: стягнув з Комунального некомерційного підприємства "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олестас Еко" 20 850,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 4 976,14 грн транспортних витрат на пальне, пов`язаних з розглядом справи. У задоволенні іншої частини заяви відмовив.

Місцевий господарський суд виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються обставини надання позивачу професійної правничої допомоги його адвокатом; розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у сумі 20 850,00 грн відповідає критеріям їх реальності (їх дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, витрати співрозмірні з виконаною роботою у суді, розмір є обґрунтованим та їх стягнення з відповідача не становитиме надмірний тягар для останнього, що узгоджується із принципом розподілу таких витрат.

Разом з цим суд дійшов висновку про те, що заявлений відповідачем до стягнення розмір його транспортних витрат на пальне підлягає частковому задоволенню, оскільки наданий відповідачем в підтвердження факту понесення цих витрат та їх розміру фіскальний чек № 27870225 від 14 жовтня 2025 року на суму 1 612,31 грн не підтверджує, що витрати в цій частині на пальне були здійснені саме у зв`язку з розглядом цієї справи; натомість решта заявлених відповідачем витрат на пальне у розмірі 4 976,14 грн є доведеною, підтверджується фіскальними чеками № 1003148 від 22 вересня 2025 року, № 970522 від 30 липня 2025 року та № 28120103 від 10 листопада 2025 року.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 28 травня 2026 року залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2025 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2025 року у справі № 910/4713/25.

У касаційній скарзі відповідач - Комунальне некомерційне підприємство "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2025 року, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2026 року, а справу № 910/4713/25 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1 та 4 частини другої статті 287, пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували частину другу статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладені у постановах від 19 квітня 2024 року у справі № 500/4553/22, від 23 березня 2023 року у справі № 400/4705/20, від 16 квітня 2025 року у справі № 160/10302/22, від 29 лютого 2024 року у справі № 340/3739/21, від 09 лютого 2023 року у справі № 520/6848/21 та від 24 січня 2023 року у справі № 280/8475/20 про обов`язковість вимог, зазначених у висновку Держаудитслужби, з огляду на що дійшли помилкового висновку про те, що висновок Держаудитслужби носить інформаційний та рекомендаційний характер і його наявність не може свідчити про порушення позивачем умов укладеного договору та про наявність підстав для його розірвання в односторонньому порядку;

- порушили частину третю статті 46 Господарського процесуального кодексу України, оскільки місцевий господарський суд неправомірно прийняв до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, подану після закриття підготовчого провадження, та яка по суті є заявою про зміну предмету позову, а суд апеляційної інстанції залишив поза увагою це допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладені у постановах від 20 лютого 2024 року у справі № 922/3960/23, та від 03 серпня 2020 року у справі № 911/2139/19;

- порушили статтю 86, частину першу статті 237 та пункт 5 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надали оцінки жодному доводу відповідача, наведеному ним у заявах по суті справи, не надали оцінки обставинам відсутності у позивача необхідних дозвільних документів, що впливає на можливість позивача у законний спосіб виконати умови договору, відсутності у відповідача можливості подати заявку за договором через відсутність у позивача належних дозвільних документів; не дослідили докази неналежного виконання позивачем зобов`язань за договором, визначених пунктом 6.2. договору.

- неправильно застосували частину третю статті 651 Цивільного кодексу України, не врахували те, що відповідно до науково-практичного коментаря до цієї норми права одностороння відмова від договору безпосередньо тягне правові наслідки розірвання або зміни договору, з огляду на що дійшли помилкового висновку про те, що укладений між сторонами у цій справі договором про надання послуг № 03/03 від 11 березня 2025 року не є розірваним;

- при розподілі витрат позивача на професійну правничу допомогу та його транспортних витрат, понесених в суді першої інстанції, неправильно застосували частин четверту, п`яту, шосту статті 126, частину п`яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 200/14113/18-а, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, не дотрималися принципу співмірності та розумності витрат на правничу допомогу, не забезпечили балансу між правом позивача на відшкодування та фінансовими можливостями відповідача, який є комунальним неприбутковим закладом охорони здоров`я.

Також скаржник зазначив про те, що суд апеляційної інстанції порушив частину четверту статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не врахував обставини, встановлені судами у справі № 760/12341/25, зокрема про виконання відповідачем вимог висновку Держаудитслужби, які є преюдиційними для цієї справи.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Крім того, позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначив про понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 5 500,00 грн та просить стягнути цю суму його витрат на його користь з позивача.

Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу відповідача, дослідивши наведені у ній доводи та підстави касаційного оскарження, а також доводи позивача, наведені у відзиві на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою в частині оскарження судових рішень по суті спору на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, про залишення без змін оскаржуваних судових рішень в частині, що стосується суті спору, з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, а також про необхідність залишення без змін оскаржуваного додаткового рішення та постанови суду апеляційної інстанції в частині, що стосується перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як уже зазначалося, відповідач оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2026 року у цій справі в частині, що стосується суті спору, з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 та пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими.

Змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо. Обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, на які послався скаржник, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому, така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц зазначила про те, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та надавати оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Як вбачається відповідач у касаційній скарзі послався на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні у цій справі спірних рішення та постанови по суті спору висновків Верховного Суду:

- щодо питання застосування частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України стосовно неможливості зміни предмету або підстав позову після закриття підготовчого провадження, викладених у постановах від 20 лютого 2024 року у справі № 922/3960/23, та від 03 серпня 2020 року у справі № 911/2139/19;

- щодо питання застосування частини другої статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» стосовно обов`язковості вимог, зазначених у висновку Держаудитслужби, викладених у постановах від 19 квітня 2024 року у справі № 500/4553/22, від 23 березня 2023 року у справі № 400/4705/20, від 16 квітня 2025 року у справі № 160/10302/22, від 29 лютого 2024 року у справі № 340/3739/21, від 09 лютого 2023 року у справі № 520/6848/21 та від 24 січня 2023 року у справі № 280/8475/20.

Проаналізувавши зазначені висновки Верховного Суду, на неврахування яких судами попередніх інстанцій послався відповідач у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції зазначає про те, що ці висновки Верховного Суду зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах, за інших фактичних процесуальних обставин, ніж ті, що мають місце у цій справі, з огляду на що є нерелевантними для цієї справи.

Перевіряючи правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій положень частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При цьому, правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Як вбачається предметом спору у цій справі у первісній редакції позовної заяви були позовні вимоги про скасування оперативно-господарської санкції щодо одностороннього розірвання договору про надання послуг № 03/03 від 11 березня 2025 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Олестас Еко» та Комунальним некомерційним підприємством "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та відмови від встановлення на майбутнє господарських відносин, викладеної в листі-повідомленні від 08 квітня 2025 року № 061/53-1399 про застосування оперативно-господарських санкцій.

22 вересня 2025 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про уточнення позовної вимоги, в якій просив скасувати оперативно-господарську санкцію щодо односторонньої відмови від виконання свого зобов`язання Комунальним некомерційним підприємством "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та відмови від встановлення на майбутнє ділових відносин, викладену в листі-повідомленні від 08 квітня 2025 року № 061/53-1399 за договором про надання послуг № 03/03 від 11 березня 2025 року.

Отже, як вбачається, предметом позову у цій справі як первісно, так і після уточнення, є основна вимога саме про скасування оперативно-господарської санкції. Зазначена вимога після подання позивачем заяви про її уточнення не була ні замінена на іншу вимогу, ні доповнена іншої вимогою, ні пред`явлена іншому відповідачу, зі змісту уточненої вимоги не вбачається, що з неї позивач вилучив якісь вимоги. Фактично заява позивача про уточнення позовної вимоги стосувалася конкретизації вже заявлених позовних вимог (приведення заявлених позовних вимог у відповідність до змісту застосованих відповідачем до позивача оперативно-господарських санкцій, зазначених у листі-повідомленні від 08 квітня 2025 року № 061/53-1399) та фактично є складовою позовної заяви. Отже, здійснене позивачем у цій справі уточнення позовної вимоги шляхом її конкретизації, не є зміною предмету позову.

Натомість у справі № 922/3960/23, на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду в якій послався скаржник, мали місце процесуальні обставини, за яких первісні позовні вимоги були доповнені новою вимогою при збереженні первісних підстав позову. У справі № 911/2139/19, на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду в якій також послався скаржник, в уточненій позовній заяві позивач за первісним позовом доповнив майновий позов (стягнення) вимогою немайнового характеру (розірвання договору), що ґрунтувалася на інших підставах позову.

Отже, у зазначених справах № 922/3960/23 та № 911/2139/19 мали місце процесуальні обставини саме зміни предмету позову у спосіб доповнення позовних вимог новими. Однак, у цій справі № 910/4713/25, що розглядається, такі процесуальні обставини відсутні, зокрема, як уже зазначалося вище, позивач не доповнював позовну вимогу новою вимогою, не замінював первісно заявлену позовну вимогу, не пред`являв її іншому відповідачу, не вилучав зі змісту первісних вимог жодних вимог, тобто зміна предмету позову внаслідок подання позивачем заяви про уточнення позовних вимоги у цій справі не відбулася. Наведене свідчить про те, що у зазначених справах № 922/3960/23 та № 911/2139/19 мали місце інші процесуальні обставини, ніж ті, що склалися у цій справі № 910/4713/25, з огляду на що сформовані Верховним Судом у справах № 922/3960/23 та № 911/2139/19 висновки є нерелевантними для цієї справи та не підлягають врахуванню.

Крім того, як вбачається з касаційної скарги, скаржник також послався на неправильне застосування судами попередніх інстанції при вирішенні спору по суті положень частини другої статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» стосовно обов`язковості вимог, зазначених у висновку Держаудитслужби, та на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладених у постановах від 19 квітня 2024 року у справі № 500/4553/22, від 23 березня 2023 року у справі № 400/4705/20, від 16 квітня 2025 року у справі № 160/10302/22, від 29 лютого 2024 року у справі № 340/3739/21, від 09 лютого 2023 року у справі № 520/6848/21 та від 24 січня 2023 року у справі № 280/8475/20.

Проаналізувавши ці висновки Верховного Суду, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у справах № 500/4553/22, № 400/4705/20, № 160/10302/22, № 340/3739/21, № 520/6848/21 та № 280/8475/20, в якій Верховний Суд сформував висновки, на які послався скаржник, є неподібними до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі № 910/4713/25, оскільки виникли між замовником закупівлі та Державною аудиторською службою України, як контролюючим органом, у зв`язку із оскарженням висновку Держаудитслужби, складеного за результатами моніторингу закупівлі, стосувалися визнання протиправним та скасування висновку Держаудитслужби України про результати моніторингу процедури закупівлі.

Натомість спірні правовідносини у цій справі № 910/4713/25, що розглядається, виникли між переможцем та замовником процедури закупівлі та стосуються скасування оперативно-господарської санкції, застосованої замовником до переможця закупівлі, з яким за результатами закупівлі був укладений договір, та ґрунтуються, зокрема на положеннях статей 235 - 237 Господарського кодексу України. При цьому, Державна аудиторська служба України не є стороною у цій справі, а висновок Держаудислужби не є предметом оскарження у цій справі. У свою чергу, положення статей 235 - 237 Господарського кодексу України не були правовою підставою позову у зазначених адміністративних справах № 500/4553/22, № 400/4705/20, № 160/10302/22, № 340/3739/21, № 520/6848/21 та № 280/8475/20. Наведене свідчить про те, що правовідносини у зазначених справах № 500/4553/22, № 400/4705/20, № 160/10302/22, № 340/3739/21, № 520/6848/21 та № 280/8475/20 є неподібними до правовідносин у цій господарській справі № 910/4713/25, що розглядається, як за суб`єктним складом (суб`єктивний критерій), так і за об`єктом захисту порушених прав та / або інтересів, а також за змістом правовідносин (змістовний критерій): правовідносини відрізняються за матеріально-правовим регулюванням, змістом заявлених позовних вимог, підставами та предметом позову, та встановленими судами обставинами справи, що виключає їх подібність.

Неподібність правовідносин у зазначених адміністративних справах до правовідносин у цій господарській справі виключає необхідність врахування при вирішенні цієї справи № 910/4713/25 висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 квітня 2024 року у справі № 500/4553/22, від 23 березня 2023 року у справі № 400/4705/20, від 16 квітня 2025 року у справі № 160/10302/22, від 29 лютого 2024 року у справі № 340/3739/21, від 09 лютого 2023 року у справі № 520/6848/21 та від 24 січня 2023 року у справі № 280/8475/20, на неврахування яких послався відповідач у касаційній скарзі.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зазначає про те, що наведена відповідачем підстава касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження та є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене, касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального некомерційного підприємства "Перинатальний центр м. Києва" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2025 року у цій справі № 910/4713/25 (в частині, що стосується суті спору), відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд встановив, що висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, на неврахування яких судами попередніх інстанцій послався скаржник, були сформовані у правовідносинах, які є неподібними до правовідносин у цій справі.

Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі відповідач визначив пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відповідач послався на те, що суди попередніх інстанцій в порушення статті 86, частини першої статті 237 та пункту 5 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надали оцінки доводам відповідача, обставинам відсутності у позивача необхідних дозвільних документів, відсутності у відповідача можливості подати заявку за договором через відсутність у позивача належних дозвільних документів, обставинам неналежного виконання позивачем зобов`язань за договором, визначених пунктом 6.2. договору, не дослідили докази, які ці обставини підтверджують.

Верховний Суд зазначає про те, що ці доводи скаржника зводяться до підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, у цій справі заявлена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою.

З огляду на необґрунтованість зазначеної відповідачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а також на доводи, що стосуються порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не дослідження судами зібраних у справі доказів.

З огляду на викладене Верховний Суд з урахуванням принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності оцінив усі аргументи касаційної скарги в межах її доводів та визначених скаржником підстав касаційного оскарження, з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, однак зазначає, що не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів у силу положень, закріплених у статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, як вбачається зі змісту касаційної скарги, скаржник також послався на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину третю статті 651 Цивільного кодексу України, не врахували те, що відповідно до науково-практичного коментаря до цієї норми права одностороння відмова від договору безпосередньо тягне правові наслідки розірвання або зміни договору, з огляду на що дійшли помилкового висновку про те, що укладений між сторонами у цій справі договором про надання послуг № 03/03 від 11 березня 2025 року не є розірваним, а також скаржник зазначив про те, що суд апеляційної інстанції порушив частину четверту статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не врахував обставини, встановлені судами у справі № 760/12341/25, зокрема про виконання відповідачем вимог висновку Держаудитслужби, які є преюдиційними для цієї справи.

Однак, Верховний Суд не бере до уваги ці доводи скаржника, оскільки вони не обґрунтовані жодною підставою касаційного оскарження, передбаченою частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій науково-практичного коментаря до частини третю статті 651 Цивільного кодексу України є безпідставними та необґрунтованими, оскільки згідно з нормами чинного Господарського процесуального кодексу України науково-практичний коментар до кодексів та законів України не є джерелом правозастосовчої практики та не є обов`язковими для врахування при застосуванні судами норм права.

Верховний Суд зазначає про те, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги відповідача та визначених скаржником підстав касаційного оскарження судових рішень (в частині, що стосується суті спору), а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішення Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2025 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2025 року у цій справі № 910/4713/25 (в частині, що стосується суті спору).

Крім того, відповідач у касаційній скарзі також оскаржує додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2025 року у цій справі в частині, що стосується розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу та його транспортних витрат за розгляд справи в суді першої інстанції.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень в цій частині скаржник послався на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема відповідач зазначив про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували частини четверту, п`яту, шосту статті 126, частину п`яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 200/14113/18-а, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, не дотрималися принципу співмірності та розумності витрат на правничу допомогу, не забезпечили балансу між правом позивача на відшкодування та фінансовими можливостями відповідача, який є комунальним неприбутковим закладом охорони здоров`я.

Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги відповідача та перевіривши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень в цій частині, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості.

Як встановили суди попередніх інстанцій позивач у цій справі просив стягнути з відповідача на його користь в порядку розподілу витрати, понесені ним на оплату послуг з професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, у розмірі 20 850,00 грн та транспортні витрати на пальне, пов`язані з розглядом справи, у розмірі 6 588,45 грн.

На підтвердження факту понесення цих витрат та їх розміру позивач надав суду такі докази:

- договір про надання правової допомоги № 07-12 від 16 грудня 2020 року,

- акт наданих послуг (детальний опис робіт) № 5 від 11 листопада 2025 року на суму 20 850,00 грн,

- рахунок на оплату № 790 від 11 листопада 2025 року на суму 27 438,45 грн, з яких 20 850,00 грн - гонорар адвоката та 6 588,45 грн - компенсація вартості пального при наданні юридичних послуг у справі № 910/4713/25;

- платіжну інструкцію № 5066 від 13 листопада 2025 року на суму 27 438,45 грн.

Крім того, на підтвердження понесених транспортних витрат на пальне, пов`язаних з розглядом справи позивач надав суду:

- договір позички автомобіля № 1 від 21 липня 2023 року та додаткову угоду № 1 від 15 вересня 2023 року до цього договору,

- акт прийому-передачі від 21 липня 2023 року,

- наказ № 13-К від 21 липня 2023 року,

- фіскальні чеки на придбання пального: № 1003148 від 22 вересня 2025 року на суму 1 665,11 грн, № 970522 від 30 липня 2025 року на суму 1 751,11 грн, № 28120103 від 10 листопада 2025 року на суму 1 559,92 грн, № 27870225 від 14 жовтня 2025 року на суму 1 612,31 грн.

Дослідивши надані позивачем зазначені докази, суди попередніх інстанцій встановили, що 16 грудня 2020 року між Адвокатським об`єднанням «Право, бізнес і фінанси», як Об`єднанням, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олестас Еко", як клієнтом, був укладений договір про надання правової допомоги № 07-12, за умовами якого Клієнт доручає, а Об`єднання бере на себе зобов`язання всіма законними методами та способами надавати Клієнту правову допомогу у всіх справах, які пов`язані або можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів Клієнта в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

За змістом пункту 4.3. договору гонорар адвоката погоджений у формі погодинної оплати та складає 1 000,00 грн за одну годину роботи, але не повинен перевищувати суму в розмірі 100 000,00 грн (.

На виконання умов зазначеного договору 11 листопада 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олестас Еко" та Адвокатським об`єднанням «Право, бізнес і фінанси» був складений та підписаний акт № 5 наданих послуг (детальний опис робіт) до договору про надання правової допомоги № 07-12, згідно з яким Об`єднання надало, а Клієнт прийняв (отримав) юридичні послуги (правову допомогу) у справі № 910/4713/25 на загальну суму 20 850,00 грн (з розрахунку за 20 годин 52 хвилини витраченого часу), зокрема послуги з:

- підготовки до складання, написання та подання позовної заяви;

- аналізу пояснень третьої особи на позовну заяву, написання та подачі відповіді на пояснення третьої особи;

- аналізу відзиву відповідача на позовну заяву, написання та подачі відповіді на відзиву на позовну заяву;

- написання та подачі клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції;

- написання та подачі додаткових пояснень від 21 серпня 2025 року;

- представництва інтересів Клієнта у підготовчому та судових засіданнях (12 червня 2025 року, 14 липня 2025 року, 30 липня 2025 року, 22 вересня 2025 року та 10 листопада 2025 року).

Суди попередніх інстанцій встановили, що реальність надання позивачу цих послуг підтверджується матеріалами справи, представництво інтересів позивача у цій справі - Товариства з обмеженою відповідальністю "Олестас Еко" здійснював адвокат Драченко Владислав Вікторович на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії СА № 1027936 від 15 квітня 2025 року.

Верховний Суд зазначає про те, що господарський процесуальний закон визначає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначені критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Такі висновки Верховного Суду викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22.

Як встановили суди попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи відповідач у справі - Комунальне некомерційне підприємство «Перинатальний центр м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) звернувся до Господарського суду міста Києва з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та додаткових витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, від 17 листопада 2025 року, в якому просив зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 4 000,00 та розмір витрат позивача, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту, до 1 500,00 грн, посилаючись на те, що він є неприбутковим закладом охорони здоров`я, фінансується за рахунок місцевого бюджету та Національної служби здоров`я України в межах цільових призначень, має обмежені фінансові можливості, його кошторис не передбачає окремих видатків на компенсацію судових витрат іншої сторони та стягнення з нього заявленої позивачем суми витрат буде становити надмірний тягар, призведе до фінансового навантаження на заклад охорони здоров`я.

Врахувавши наявність клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши докази, подані позивачем в обґрунтування факту надання йому послуг з професійної правничої допомоги, понесення витрат на оплату цих послуг та їх розміру, суди попередніх інстанцій встановили, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт надання позивачу при розгляді справи в суді першої інстанції професійної правничої допомоги його адвокатом Драченком В. В.; розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 20 850,00 грн відповідає критеріям їх реальності (їх дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру: зазначений розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат є співрозмірним з виконаною адвокатом роботою у суді, зі складністю справи, з часом, витраченим адвокатом на надання послуг (з урахуванням витрат часу адвоката на прибуття до суду та очікування судового засідання при наданні послуги представництва в судовому засіданні), з обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Отже, суди попередніх інстанцій, обґрунтовано врахувавши критерії, визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України, дійшли правильного висновку про, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, заявлений до стягнення з відповідача в порядку розподілу, у сумі 20 850,00 грн є обґрунтованим та їх стягнення з відповідача не становитиме надмірний тягар для останнього, що узгоджується із принципом розподілу таких витрат.

При цьому, Верховний Суд враховує те, що клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та додаткових витрат адвоката не містить жодних доводів в обґрунтування неспівмірності розміру витрат позивача на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, а містить лише посилання на складний фінансовий стан підприємства, які не підтверджені жодними доказами.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій, перевіривши обґрунтованість заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру його транспортних витрат на пальне (6 588,45 грн), дійшли висновку про те, що частина цих витрат у розмірі 1 612,31 грн є недоведеною, оскільки встановили, що наданий відповідачем в підтвердження факту понесення цих витрат та їх розміру фіскальний чек № 27870225 від 14 жовтня 2025 року на суму 1 612,31 грн не підтверджує факт того, що витрати в цій частині на пальне були здійснені саме у зв`язку з розглядом цієї справи (відпуск пального за вказаним фіскальним чеком був здійснений 14 жовтня 2025 року, натомість судове засідання у цій справі відбулося 13 жовтня 2025 року).

Встановивши ці обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що заявлений відповідачем до стягнення розмір його транспортних витрат на пальне підлягає частковому задоволенню: на суму 4 976,14 грн, яка є доведеною, підтверджується фіскальними чеками № 1003148 від 22 вересня 2025 року, № 970522 від 30 липня 2025 року та № 28120103 від 10 листопада 2025 року.

Отже, як вбачається з оскаржуваних додаткового рішення та постанови, суди попередніх інстанції проаналізували подані позивачем докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу та транспортних витрат в суді першої інстанції, оцінили зазначені в акті виконані адвокатом позивача роботи (надані послуги), взяли до уваги співмірність заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та складністю виконаних адвокатом позивача робіт (наданих послуг), з обсягом наданих позивачу його адвокатом послуг, ціною позову та значенням справи для сторін у справі, дослідили обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення з відповідача розмірів витрат на професійну правничу допомогу та транспортних витрат в суді першої інстанції відповідно до наданих позивачем доказів. При цьому Верховний Суд не вбачає порушення судами попередніх інстанції положень статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України при прийнятті оскаржуваних додаткового рішення та постанови в частині розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу та транспортних витрат в суді першої інстанції

Верховний Суд зазначає про те, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновками Верховного Суду щодо застосування частин четвертої, п`ятої, шостої статті 126, частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 200/14113/18-а, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, на неврахування яких судами попередніх інстанцій послався скаржник, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що заявлені позивачем до стягнення з відповідача витрата на професійну правничу допомогу та транспортні витрати в суді першої інстанції, є завищеними щодо відповідача, не відповідають критеріям реальності та розумності їх розміру, є неспівмірними зі складністю справи, з часом, витраченим адвокатом на надання послуг, з обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову.

Крім того, як вбачається зі змісту оскаржуваних додаткового рішення та постанови, суди попередніх інстанцій при вирішенні питання розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу та транспортних витрат в суді першої інстанції врахували висновки Верховного Суду, викладені, зокрема у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, на які послалися в оскаржуваних додатковому рішенні та постанові.

Отже, Верховний Суд, перевіривши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при здійсненні розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу та транспортних витрат в суді першої інстанції, не вбачає невідповідності висновків судів зазначеним висновкам Верховного Суду. Розподіл цих витрат був здійснений судом першої інстанції за результатом попереднього визначення позивачем у позовній заяві розміру його витрат на професійну правничу допомогу, був здійснений відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України, на підставі та за результатом оцінки доводів сторін у справі та наданих ними доказів щодо цих витрат позивача, із застосуванням критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України, та за правилами розподілу судових витрат, визначеними у статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що доводи скаржника, наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження додаткового рішення та постанови в частині розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу та транспортних витрат в суді першої інстанції, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

Також Верховний Суд зазначає про те, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України.

Такі висновки Верховного Суду є сталими та викладені, зокрема у постановах від 09 грудня 2025 року у справі № 904/6160/17, від 04 березня 2026 року у справі № 902/580/25, від 14 липня 2026 року у справі № 915/514/24.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Як уже зазначалося, оскільки визначена скаржником підстава касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2025 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2026 року в частині, що стосується суті спору, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження та є необґрунтованою, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача в частині зазначеної підстави касаційного оскарження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що визначена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження та є необґрунтованою, скаржник у межах цієї підстави касаційного оскарження судових рішень не довів неправильного застосування / порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та / або процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішення та постанова в частині, що стосується суті спору, тому підстави для їх зміни чи скасування з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції в частині, що стосується суті спору, з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, без змін, а касаційної скарги відповідача - без задоволення.

Крім того, враховуючи те, що наведені відповідачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження додаткового рішення Господарського суду від 19 листопада 2025 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2026 року в частині розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу та його транспортних витрат, понесених у зв`язку з розглядом цієї справи в суді першої інстанції, є необґрунтованими, оскаржувані додаткове рішення та постанова в цій частині ухвалені судами попередніх інстанцій з правильним застосуванням та з дотриманням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування додаткового рішення Господарського суду від 19 листопада 2025 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28 травня 2026 року в частині розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу та його транспортних витрат, понесених у зв`язку з розглядом цієї справи в суді першої інстанції.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України заява позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом цієї справи, буде розглянута після подання заявником відповідних доказів розміру цих витрат протягом п`яти днів після ухвалення цієї постанови. У разі неподання заявником відповідних доказів протягом встановленого строку ця заява залишається без розгляду.

Керуючись пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд