ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/2031/26

Хід розгляду справи

1. У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Інтергал-Буд" (далі - ТОВ "БК "Інтергал-Буд", ініціюючий кредитор) звернулося до Господарського суду міста Києва з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське будівництво" (далі - ТОВ "Міське будівництво", боржник), посилаючись на положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та непогашену заборгованість у розмірі 7685421,14 грн.

2. Заява мотивована тим, що боржник не виконав у повному обсязі роботи за десятьма договорами підряду та не повернув авансові платежі на загальну суму 7685421,14 грн. Ініціюючий кредитор посилався на припинення дев`яти договорів в односторонньому порядку, а договору №ГМ201017 - за взаємною згодою сторін.

3. Боржник у відзиві заперечив проти відкриття провадження у справі про банкрутство, посилаючись на недотримання ініціюючим кредитором передбаченого дев`ятьма договорами порядку їх припинення та направлення відповідних повідомлень, у зв`язку із чим, на думку боржника, строк повернення авансових платежів не настав, а між сторонами існує спір про право.

Фактичні обставини справи, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій

4. Між ініціюючим кредитором як генеральним підрядником і боржником як головним підрядником або підрядником укладено десять договорів підряду: договори головного підряду на капітальне будівництво №ГМ141216 від 14.12.2016, №ГМ161216 від 16.12.2016, №ГМ010317 від 01.03.2017 та договори підряду №ГМ030517 від 03.05.2017, №ГМ300517 від 30.05.2017, №ГМ170817 від 17.08.2017, №ГМ180817 від 18.08.2017, №ГМ210917 від 21.09.2017, №ГМ111017 від 11.10.2017, №ГМ201017 від 20.10.2017.

5. За умовами договорів боржник зобов`язався виконати визначені ними будівельні роботи, а ініціюючий кредитор - прийняти та оплатити належно виконані роботи. Договори містили умови щодо авансування, приймання виконаних робіт, зміни та розірвання договорів, остаточних розрахунків і порядку листування між сторонами.

6. За наведеним ініціюючим кредитором розрахунком, роботи за дев`ятьма договорами виконано частково, а розмір неповернутих авансових платежів визначено таким чином. За договором №ГМ141216 роботи виконано частково на загальну суму 25288317,53 грн, а неповернутий авансовий платіж становить 3680,68 грн.

7. За договором №ГМ161216 роботи виконано частково на загальну суму 18426357,11 грн, а неповернутий авансовий платіж становить 999937,00 грн.

8. За договором №ГМ010317 роботи виконано частково на загальну суму 37167320,13 грн. У період з 17.05.2018 до 11.09.2018 боржник повернув частину авансу в розмірі 16885316,06 грн; неповернутий авансовий платіж, за розрахунком ініціюючого кредитора, становить 1358279,90 грн.

9. За договором №ГМ030517 роботи виконано частково на загальну суму 107583,01 грн, а неповернутий авансовий платіж становить 305246,18 грн.

10. За договором №ГМ300517 роботи виконано частково на загальну суму 470210,09 грн, а неповернутий авансовий платіж становить 202767,26 грн.

11. За договором №ГМ170817 роботи виконано частково на загальну суму 2363249,54 грн, а неповернутий авансовий платіж становить 850749,88 грн.

12. За договором №ГМ180817 роботи виконано частково на загальну суму 1853467,04 грн, а неповернутий авансовий платіж становить 1271558,65 грн.

13. За договором №ГМ210917 роботи виконано частково на загальну суму 1245651,19 грн, а неповернутий авансовий платіж становить 421983,86 грн.

14. За договором №ГМ111017 роботи виконано частково на загальну суму 3684468,59 грн, а неповернутий авансовий платіж становить 2060755,97 грн.

15. 31.05.2018 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору №ГМ201017, у п. 1 якої погодили припинити з 31.05.2018 дію цього договору. Згідно з п. 3 додаткової угоди у зв`язку з розірванням договору та невиконанням робіт сторони погодили повернення боржником раніше сплачених авансових платежів у розмірі 210461,76 грн протягом десяти банківських днів з моменту підписання додаткової угоди.

16. Листом №13/02 від 13.02.2026 ініціюючий кредитор повідомив боржника про припинення договорів №ГМ141216, №ГМ161216 та №ГМ010317 через п`ять днів з моменту направлення листа і про необхідність повернути аванси.

17. Листом №17/02 від 17.02.2026 ініціюючий кредитор повідомив боржника про припинення 20.02.2026 договорів №ГМ030517, №ГМ300517, №ГМ170817, №ГМ180817, №ГМ210917 та №ГМ111017 і про необхідність повернути неповернуті аванси.

18. У відзиві на заяву боржник заперечив проти відкриття провадження у справі про банкрутство. Боржник зазначив, що ініціюючий кредитор звернувся майже через вісім років після порушення, про яке стверджує; письмові повідомлення про розірвання договорів на погоджену в договорах адресу не направлялися та боржником не отримувалися; передбачені договорами повідомлення про необхідність усунути порушення не надсилалися; тому договори в односторонньому порядку не розірвані, а строк повернення коштів не настав.

19. Боржник також послався на погоджений сторонами порядок листування рекомендованими листами або доставкою кур`єром за визначеною договорами адресою, а також на відсутність актів приймання-передачі будівельного майданчика, з якими умови договорів пов`язували остаточні розрахунки у разі дострокового розірвання.

20. Ініціюючий кредитор у відповіді на відзив заперечив проти наведених доводів, послався на припинення виконання робіт боржником, сплив установлених договорами строків виконання, направлення листів електронною поштою та через систему "Електронний суд", а також на погоджений додатковою угодою обов`язок повернути 210461,76 грн за договором №ГМ201017.

21. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ "Міське будівництво".

22. Господарський суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не підтверджують направлення ініціюючим кредитором пропозицій щодо усунення порушень і, у разі неможливості їх усунення, пропозицій щодо розірвання дев`яти договорів у порядку, передбаченому їх умовами. Доказів направлення листів №13/02 від 13.02.2026 та №17/02 від 17.02.2026 на визначену договорами адресу до матеріалів справи не надано, а боржник заперечив їх отримання.

23. Господарський суд першої інстанції врахував передбачені договорами умови щодо передання і прийняття будівельного майданчика або місця виконання робіт за актом та проведення остаточних розрахунків після підписання відповідних актів. Такі акти у матеріалах справи відсутні. Відтак господарський суд визнав, що докази, на які посилається ініціюючий кредитор як на підставу повернення авансів, викликають розумний сумнів у безспірності вимог.

24. Застосувавши ст.ст. 1, 34, 39 КУзПБ, ст.ст. 627, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та висновки Верховного Суду щодо завдань підготовчого засідання і поняття спору про право, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами існує спір про наявність, розмір та строк виконання грошового зобов`язання, який підлягає вирішенню у позовному провадженні.

25. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 залишено без змін.

26. Господарський суд апеляційної інстанції погодився з тим, що ініціюючий кредитор не підтвердив дотримання визначеного дев`ятьма договорами порядку їх припинення та повідомлення боржника, а передбачений договорами акт приймання-передачі будівельного майданчика відсутній. Направлення листів електронною поштою та через систему "Електронний суд" апеляційний господарський суд відхилив, оскільки такий спосіб обміну кореспонденцією умовами договорів не передбачений.

27. Додані до відповіді на відзив на апеляційну скаргу копії описів вкладення, поштових накладних та фіскальних чеків господарський суд апеляційної інстанції не прийняв на підставі ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки ініціюючий кредитор не навів причин неможливості подати ці докази до господарського суду першої інстанції.

28. Щодо договору №ГМ201017 господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що ініціюючий кредитор об`єднав в одній заяві вимоги за десятьма договорами та визначив їх загальний розмір 7685421,14 грн. За висновком апеляційного господарського суду, відсутність спору про право щодо одного з десяти договорів не є підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки в заяві наведено єдиний розрахунок боргу, а щодо вимог за іншими дев`ятьма договорами існує спір про право.

29. ТОВ "БК "Інтергал-Буд" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2026, а справу направити на подальший розгляд до Господарського суду міста Києва.

30. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилаючись на застосування господарськими судами норм права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

31. Скаржник стверджує, що господарські суди ототожнили незгоду боржника з вимогами та необхідність застосувати норми права зі спором про право. На думку скаржника, заперечення боржника були умовними, виникли лише після звернення із заявою та не підтверджені доказами активного оспорення вимог до подання заяви.

32. Касаційна скарга містить довід про те, що передбачена договорами пропозиція усунути порушення є елементом процедури одностороннього припинення, а не умовою виникнення обов`язку повернути невикористаний аванс. Скаржник посилається на припинення робіт і бездіяльність боржника протягом тривалого часу.

33. Скаржник заперечує висновок про неналежне повідомлення, посилаючись на направлення листів електронною поштою та через систему "Електронний суд", а також вважає, що господарські суди неправильно поклали на нього тягар доведення отримання кореспонденції боржником.

34. На переконання скаржника, відсутність актів приймання-передачі будівельного майданчика не спростовує вимог, оскільки складання і передання таких актів залежало від боржника, який не може одержувати переваги від власної бездіяльності.

35. Окремо скаржник наголошує, що договір №ГМ201017 припинено за взаємною згодою сторін додатковою угодою №1 від 31.05.2018, якою боржник безумовно зобов`язався повернути 210461,76 грн протягом десяти банківських днів. Скаржник вважає, що наявність спору щодо інших договорів не могла усунути обов`язок господарського суду окремо оцінити цю вимогу, а Кодекс України з процедур банкрутства не встановлює мінімального розміру вимог ініціюючого кредитора.

36. Скаржник вказує на неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції ч. 3 ст. 269 ГПК України у зв`язку з неприйняттям поштових доказів, доданих під час апеляційного перегляду.

37. На підтвердження підстави касаційного оскарження скаржник посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №911/2043/20, від 18.02.2021 у справі №904/3251/20, від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 16.09.2022 у справі №913/703/20, від 15.02.2019 у справі №910/21154/17, від 13.08.2020 у справі №910/4658/20, від 15.10.2020 у справі №922/1174/20, від 02.02.2022 у справі №910/4918/21, від 16.11.2023 у справі №910/2423/23, від 10.02.2021 у справі №910/1678/20, від 24.11.2021 у справі №910/16246/18, від 10.08.2023 у справі №918/246/23, від 06.04.2023 у справі №902/560/20, від 09.03.2023 у справі №911/931/22, від 07.04.2024 у справі №914/40/22, від 10.04.2025 у справі №910/9477/24, від 29.03.2021 у справі №913/479/18, від 03.09.2024 у справі №910/16870/23, від 04.03.2025 у справі №908/334/24, від 11.03.2025 у справі №903/439/24, від 19.02.2025 у справі №908/675/24, від 19.08.2020 у справі №910/2522/20 та від 18.09.2025 у справі №910/4138/24.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

38. ТОВ "Міське будівництво" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

39. Боржник заперечує доводи скаржника щодо відсутності спору про право та зазначає, що умовами дев`яти договорів було погоджено порядок їх припинення, повідомлення сторін і здійснення остаточних розрахунків, якого ініціюючий кредитор не дотримався.

40. Боржник також посилається на відсутність доказів належного направлення повідомлень про припинення договорів та відповідних актів приймання-передачі, а також вважає наведені скаржником висновки Верховного Суду нерелевантними встановленим обставинам справи. Крім того, боржник послався на відкриття 18.08.2026 провадження у справі №910/9513/26 за позовом ТОВ "БК "Інтергал-Буд" до ТОВ "Міське будівництво" про стягнення заборгованості за тими самими десятьма договорами.

41. Боржник також вважає, що скаржник належним чином не обґрунтував визначену ним підставу касаційного оскарження, а наведені у касаційній скарзі доводи переважно спрямовані на переоцінку встановлених обставин і доказів.

42. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання правильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою ініціюючого кредитора.

43. Верховний Суд має перевірити правильність застосування ч. 6 ст. 39 КУзПБ до сукупності вимог ініціюючого кредитора, зокрема до окремої вимоги за договором №ГМ201017, а також дотримання апеляційним господарським судом ч. 3 ст. 269 ГПК України.

44. Згідно з ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування господарським судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

45. Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

46. За приписами ч. 2 ст. 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник і кредитор.

47. Статтею 1 КУзПБ визначено, що неплатоспроможність - неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

48. Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований ст. 39 КУзПБ.

49. З огляду на правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які стосуються не лише заявника та боржника, а й невизначеного кола потенційних кредиторів та інших учасників провадження, ухваленню відповідного судового рішення має передувати перевірка обставин, з якими закон пов`язує можливість відкриття або відмови у відкритті такого провадження.

50. Системний аналіз ст.ст. 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить, що загальними передумовами для відкриття провадження у справі про банкрутство є наявність грошового зобов`язання боржника перед кредитором, строк виконання якого настав, відсутність спору про право щодо заявлених вимог, а також незадоволення цих вимог до підготовчого засідання.

51. Отже, завданням підготовчого засідання є, зокрема, перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов`язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності або відсутності спору про право, а також з`ясування, чи задоволені такі вимоги до проведення підготовчого засідання у справі.

52. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

53. За ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

54. Згідно з ч. 2 ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

55. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

56. Частиною 3 ст. 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

57. За ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Відповідно до ч. 4 цієї статті сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

58. Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

59. Відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. За ч. 4 цієї статті замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

60. За ч. 1 ст. 39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом.

61. Відповідно до ч. 2 ст. 39 КУзПБ неявка у підготовче засідання сторін та представника державного органу з питань банкрутства, а також відсутність відзиву боржника не перешкоджають проведенню засідання.

62. Згідно з ч. 3 ст. 39 КУзПБ у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи. Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов`язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов`язання та погасити заборгованість.

63. Частиною 5 ст. 39 КУзПБ передбачено, що за результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі.

64. Відповідно до ч. 6 ст. 39 КУзПБ до підстав для відмови у відкритті провадження у справі належать, зокрема, наявність спору про право, про який свідчать вимоги кредитора та який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження, а також задоволення боржником вимог кредитора (кредиторів) у повному обсязі до підготовчого засідання господарського суду.

65. За ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

66. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

67. Згідно з ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

68. У постанові від 22.09.2021 у справі №911/2043/20, на яку посилається скаржник, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів. З огляду на особливості провадження у справі про банкрутство господарський суд під час перевірки вимог ініціюючого кредитора має поєднувати засади змагальності із судовим контролем, притаманним цьому провадженню.

69. Верховний Суд у постанові від 18.02.2021 у справі №904/3251/20, на яку посилається скаржник, виходив із того, що обов`язком ініціюючого кредитора є надання господарському суду достатніх належних доказів існування непогашеного грошового зобов`язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство. Аналогічний підхід щодо підвищеного стандарту доказування та необхідності перевірки підстав виникнення, характеру, розміру і моменту виникнення грошових вимог викладено у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19 та від 28.01.2021 у справі №910/4510/20, на які також посилається скаржник.

70. У постанові від 13.08.2020 у справі №910/4658/20, на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що відсутність спору про право в розрізі процедури банкрутства полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмета) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.

71. У постанові від 02.02.2022 у справі №910/4918/21, на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, яка виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншої і потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

72. Верховний Суд у п. 97 постанови від 16.11.2023 у справі №910/2423/23, на яку посилається скаржник, виснував, що суд не може формально підходити до визначення наявності спору про право, який зводиться лише до заперечень боржником існування тих чи інших правовідносин. У кожному конкретному випадку судом досліджуються заперечення боржника, зокрема, чи ґрунтуються вони на обставинах справи та підтверджуються відповідними доказами. Наявність спору про право має підтверджуватися належними доказами, а не базуватися виключно на припущеннях боржника.

73. У п. 98 цієї постанови Верховний Суд зазначив, що задля уникнення зловживання боржником своїми правами і створення спору заради спору, спрямованого на ухилення від відкриття провадження у справі про банкрутство, необхідною умовою оспорення в судовому порядку вимог ініціюючого кредитора є те, що таке оспорення має відбуватися до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №910/16246/18, від 10.08.2023 у справі №918/246/23, від 06.04.2023 у справі №902/560/20 та від 09.03.2023 у справі №911/931/22, на які посилається скаржник.

74. Подібний підхід щодо необхідності змістовної, а не формальної оцінки заперечень боржника викладено у постановах Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №910/9477/24, від 03.09.2024 у справі №910/16870/23 та від 19.02.2025 у справі №908/675/24, на які посилається скаржник.

75. Водночас у постанові від 19.08.2020 у справі №910/2522/20, на яку посилається скаржник, Верховний Суд виходив із того, що наявність заперечень боржника щодо вимог заявника у вигляді позову або за відсутності такого позову, викладених у відзиві боржника, які не були предметом судового розгляду та щодо яких відсутнє судове рішення, за умови достатньої обґрунтованості таких заперечень боржника може свідчити про наявність спору про право. Отже, відсутність позову боржника до подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство сама собою не виключає матеріально-правової форми спору про право.

76. Водночас висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо наявності спору про право стосовно вимог за договорами №ГМ141216, №ГМ161216, №ГМ010317, №ГМ030517, №ГМ300517, №ГМ170817, №ГМ180817, №ГМ210917 та №ГМ111017 не можуть бути визнані достатньо обґрунтованими без оцінки доводів ініціюючого кредитора щодо передбачених цими договорами підстав їх одностороннього припинення та співвідношення відповідних договірних положень.

77. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що боржник заперечував належне припинення цих договорів, отримання повідомлень у погоджений сторонами спосіб, настання строку повернення авансових платежів та завершення остаточних розрахунків. Суди також установили відсутність доказів направлення листів №13/02 від 13.02.2026 та №17/02 від 17.02.2026 на визначену договорами адресу і відсутність передбачених договорами актів приймання-передачі будівельних майданчиків.

78. Водночас, відтворивши у судових рішеннях зміст положень договорів щодо їх припинення, господарські суди не надали окремої оцінки доводам ініціюючого кредитора про те, що відповідні договори передбачали декілька підстав та механізмів їх одностороннього припинення. Зокрема, не з`ясовано співвідношення пунктів 14.2, 14.3 і 14.5 договорів підряду, а також пунктів 16.2, 16.4 і 16.8 договорів головного підряду та не встановлено, чи є передбачені ними підстави припинення самостійними або взаємопов`язаними.

79. За таких обставин сам по собі висновок про недотримання одного з передбачених договорами порядків припинення не є достатнім без з`ясування того, на якій саме договірній або законній підставі ініціюючий кредитор заявляв про припинення кожного з договорів та які юридичні наслідки сторони пов`язували з таким припиненням.

80. Наведені заперечення боржника стосуються юридичних фактів, від яких можуть залежати припинення договорів, визначення остаточного розміру взаємних зобов`язань та настання строку повернення авансових платежів. Однак висновок про те, що такі суперечності в усіх випадках потребують вирішення саме у позовному провадженні, може бути зроблений лише після повної оцінки змісту відповідних договірних положень та доводів сторін щодо підстав припинення кожного договору.

81. Довід скаржника про формальний підхід господарських судів до визначення спору про право підлягає оцінці у взаємозв`язку з доводом про неповне дослідження передбачених договорами підстав їх припинення. Саме по собі подання боржником відзиву та заперечень не звільняло господарські суди від обов`язку перевірити їх обґрунтованість з урахуванням змісту договорів.

82. Посилання скаржника на те, що боржник до подання заяви не звертався з окремим позовом, також не виключає наявності спору про право. У постанові від 19.08.2020 у справі №910/2522/20, на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що наявність заперечень боржника щодо вимог заявника, викладених у відзиві боржника, за умови достатньої обґрунтованості таких заперечень може свідчити про наявність спору про право. У п. 68 постанови від 09.07.2026 у справі №910/9029/25 Верховний Суд також виходив із того, що сам по собі момент звернення до господарського суду для вирішення спору не має остаточно визначального характеру, оскільки на його існування можуть указувати характер і зміст заперечень боржника, а також хронологія обставин і фактів, що передували ініціюванню справи про банкрутство.

83. Аргументи про припинення виконання робіт протягом тривалого часу та сплив установлених договорами строків їх виконання не усувають суперечності щодо припинення договорів і строку остаточних розрахунків. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20, на яку посилається скаржник, зазначено, що закінчення строку дії договору не припиняє невиконаного зобов`язання між сторонами. Відтак сама по собі тривалість невиконання робіт не підтверджує припинення договорів та виникнення безумовного обов`язку повернути аванс.

84. Посилання скаржника на п. 58 постанови Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20 як на висновок об`єднаної палати щодо повернення авансу незалежно від дотримання процедури односторонньої відмови є помилковим. У цьому пункті наведено мотиви передачі справи на розгляд об`єднаної палати та зміст правової позиції колегії суддів, яка ініціювала передачу, тоді як за результатами розгляду справи об`єднана палата виходила з того, що сплив строку дії договору не припиняє правової підстави одержання авансу, а правовідносини щодо його повернення мають регулюватися нормами зобов`язального права та умовами договору.

85. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №910/21154/17 і від 18.09.2025 у справі №910/4138/24, на які посилається скаржник, стосуються матеріально-правових підстав повернення авансу за встановлених у відповідних справах обставин виконання або припинення договорів. Тому наведені постанови самі по собі не дають підстав для висновку про відсутність спору про право, однак не усувають необхідності повної оцінки передбачених договорами підстав їх припинення.

86. Постанова Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №910/1678/20, на яку посилається скаржник, сама по собі також не підтверджує необхідності відкриття провадження за відповідними вимогами. У зазначеній справі після прийняття заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство сторони уклали договір про реструктуризацію та змінили строк виконання зобов`язання. У цій справі таких обставин господарські суди не встановлювали; релевантними є лише загальні висновки цієї постанови щодо ознак відсутності спору про право.

87. Постанови Верховного Суду від 29.03.2021 у справі №913/479/18 та від 11.03.2025 у справі №903/439/24, на які посилається скаржник, містять висновки щодо перевірки первинних документів і підвищеного стандарту доказування грошових вимог. Постанова від 07.03.2024 у справі №914/40/22 стосується доказування вимог у правовідносинах за участю поручителя. Ці висновки узгоджуються з обов`язком господарського суду перевірити підстави, розмір і строк виконання вимог, однак не усувають необхідності повної оцінки доводів сторін та передбачених договорами підстав їх припинення. У касаційній скарзі помилково зазначено дату постанови у справі №914/40/22 як 07.04.2024.

88. Постанова Верховного Суду від 04.03.2025 у справі №908/334/24, на яку посилається скаржник, стосується, зокрема, меж перевірки фінансового стану боржника на стадії відкриття провадження у справі про банкрутство. Оскаржувані судові рішення не ґрунтуються на повному дослідженні фінансового стану боржника, тому зазначений висновок не стосується мотивів відмови у відкритті провадження в цій справі.

89. Щодо доводів скаржника про направлення листів електронною поштою та через систему "Електронний суд" господарські суди встановили, що договори передбачали направлення кореспонденції рекомендованими листами або доставку кур`єром за визначеною в них адресою, а докази дотримання такого порядку до господарського суду першої інстанції не подано. Посилаючись на інші способи направлення листів, скаржник фактично просить установити належне повідомлення боржника шляхом іншої оцінки наявних у справі доказів. Це виходить за межі повноважень Верховного Суду, установлених ст. 300 ГПК України.

90. Посилання скаржника на те, що відсутність актів приймання-передачі будівельних майданчиків зумовлена поведінкою боржника, не може бути перевірене Верховним Судом шляхом установлення відповідних фактичних обставин, оскільки господарські суди попередніх інстанцій таких обставин не встановлювали. Установлення таких обставин та оцінка виконання сторонами відповідних договірних обов`язків виходять за межі повноважень Верховного Суду.

91. Стосовно неприйняття копій описів вкладення, поштових накладних та фіскальних чеків апеляційний господарський суд установив, що ініціюючий кредитор не обґрунтував неможливості подання цих доказів до господарського суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У касаційній скарзі таких об`єктивних причин не наведено. Отже, довід про порушення ч. 3 ст. 269 ГПК України не спростовує висновку апеляційного господарського суду.

92. Відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Тому посилання боржника у відзиві на відкриття 18.08.2026 провадження у справі №910/9513/26 не може бути враховане під час перевірки законності оскаржуваних судових рішень, оскільки зазначена обставина виникла після їх ухвалення та не була встановлена господарськими судами попередніх інстанцій. Водночас наведене не виключає можливості врахування цієї обставини господарським судом під час продовження розгляду справи в межах, установлених процесуальним законом.

93. Водночас Верховний Суд вважає висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо вимоги за договором №ГМ201017 передчасними.

94. Як установили господарські суди, сторони у додатковій угоді №1 погодили припинення цього договору з 31.05.2018 та повернення боржником раніше сплачених авансових платежів у розмірі 210461,76 грн протягом десяти банківських днів з моменту її підписання.

95. Апеляційний господарський суд відхилив довід ініціюючого кредитора про відсутність спору щодо цієї вимоги лише з тієї підстави, що в заяві консолідовано вимоги за всіма десятьма договорами, а відсутність спору щодо одного договору не може бути підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство.

96. Проте ст.ст. 1, 34, 39 КУзПБ не передбачають, що об`єднання в одній заяві вимог за кількома договорами змінює правову природу кожної з них або звільняє господарський суд від окремої перевірки підстав кожної з них, розміру, строку виконання, факту задоволення та наявності спору про право. У п. 56 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2024 у справі №911/1005/23 зазначено, що положення КУзПБ не пов`язують відкриття провадження у справі про банкрутство з мінімальним сукупним розміром безспірних вимог кредитора або кредиторів.

97. Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 13.08.2020 у справі №910/4658/20, від 15.10.2020 у справі №922/1174/20, від 16.11.2023 у справі №910/2423/23, від 10.04.2025 у справі №910/9477/24 та від 19.02.2025 у справі №908/675/24, на які посилається скаржник, щодо обов`язку господарського суду надати змістовну оцінку підставам вимоги і запереченням боржника.

98. Крім того, у п. 49 постанови від 09.07.2026 у справі №910/9029/25 Верховний Суд зазначив, що заява кредитора може ґрунтуватися на об`єднаній заборгованості боржника за сукупністю його різних зобов`язань перед цим кредитором. У п. 84 цієї постанови Верховний Суд виснував, що якщо за результатами підготовчого засідання буде встановлено, що заявник належними доказами підтвердив лише частину заявлених ним грошових вимог до боржника, сама по собі необґрунтованість іншої частини грошових вимог ініціюючого кредитора не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, а лише для відхилення (відмови у визнанні) грошових вимог до боржника, які не підтверджено документально.

99. Отже, господарські суди передчасно дійшли остаточних висновків як щодо вимог за дев`ятьма договорами, не надавши повної оцінки передбаченим ними підставам та механізмам припинення, так і щодо вимоги за договором №ГМ201017, яку не перевірили окремо лише з огляду на її об`єднання з іншими вимогами в одній заяві.

100. Верховний Суд не може самостійно встановити обставини, необхідні для належної оцінки передбачених дев`ятьма договорами підстав та порядку їх припинення, дослідити повноту розрахунків сторін, а також перевірити обставини погашення чи припинення вимоги за договором №ГМ201017, оскільки це потребувало б установлення обставин та оцінки доказів поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

101. Оскільки господарські суди попередніх інстанцій не надали повної оцінки доводам щодо підстав і порядку припинення дев`яти договорів та не перевірили окремо вимогу ініціюючого кредитора за договором №ГМ201017 відповідно до критеріїв ст. 39 КУзПБ, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

102. Під час продовження розгляду справи господарському суду слід урахувати викладене, надати належну оцінку доводам сторін щодо передбачених дев`ятьма договорами підстав та порядку їх припинення і співвідношення відповідних договірних положень, окремо перевірити вимогу за договором №ГМ201017, а також залежно від установленого прийняти законне й обґрунтоване рішення відповідно до положень ст. 39 КУзПБ.

103. З огляду на врахування Верховним Судом висновків щодо застосування ч. 6 ст. 39 КУзПБ, викладених у постановах, на які посилається скаржник, підстав для закриття касаційного провадження відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України немає.

104. За п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

105. Відповідно до ч. 6 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

106. Ураховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 308, ч. 6 ст. 310 ГПК України, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного господарського суду та ухвала господарського суду першої інстанції - скасуванню, а справа - направленню до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

107. Оскільки справа направляється для продовження розгляду до господарського суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд