ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 953/12544/23

1. У грудні 2023 року Державне підприємство «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» (далі - ДП «Гипрококс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відновлення порушеного права.

2. Позовні вимоги ДП «Гипрококс» обґрунтовані тим, що на підставі рішення Київського РВК м. Харкова № 241 від 15 серпня 1973 року трикімнатна ізольована квартира

АДРЕСА_1 , включена до числа службових житлових приміщень Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс», яке в подальшому було перейменовано в ДП «Гипрококс».

3. Підприємство ніколи не відмовлялося від свого права на вказану квартиру, як службове житло, і не мало такого наміру.

4. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2022 року у справі № 953/2463/21 за позовом ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку набувальної давності було визнано за ОСОБА_3 право власності на спірну квартиру, а під час апеляційного перегляду справи № 953/2463/21, позивачу стало відомо, що 17 грудня

2022 року квартира відчужена на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу.

5. Постановою Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року апеляційні скарги ДП «Гипрококс» та керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова задоволено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2022 року у справі № 953/2463/21 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку набувальної давності залишено без задоволення.

6. Відповідачка перешкоджає ДП «Гипрококс» у користуванні та розпорядженні службовим житлом, що потребує звільнення квартири та відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача.

7. Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ДП «Гипрококс» просило суд відновити право позивача на користування та розпорядження службовою квартирою

АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 разом з членами її сім`ї із квартири.

8. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня

2024 року позов задоволено. Відновлено право ДП «Гипрококс» на користування та розпорядження службовою квартирою

АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 разом з членами її сім`ї із вказаної квартири. Вирішено питання розподілу судових витрат.

9. Суд першої інстанції виходив з того, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що спірна квартира з 15 серпня 1973 року включена до числа службового житла ДП «Гипрококс», яке не відмовлялося від своїх права на квартиру та не виключало її з числа службових.

10. Матеріали справи не містять рішення ДП «Гипрококс» про надання відповідачці службового житла (спірної квартири) або ордера на ім`я

ОСОБА_1 на це службове житло.

11. Водночас ДП «Гипрококс» не має можливості користуватися та розпоряджатися службовим житлом, оскільки відповідачка вселилася і користується спірною квартирою безпідставно, відтак, має бути виселена.

12. Постановою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2024 року змінено, шляхом виключення із другого абзацу резолютивної частини рішення словосполучення: «разом з членами її сім`ї». В іншій частині рішення суду залишено без змін.

13. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірна квартира є службовим житлом ДП «Гипрококс» і відповідачка без достатніх правових підстав проживає в ній, чим порушує права позивача на користування та розпорядження своїм майном.

14. Колегія суддів, оцінивши виселення відповідачки на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), врахувала, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за іншою адресою, а не у спірній квартирі, тобто відповідачка забезпечена іншим житлом. За обставин цієї справи виселення відповідачки зі спірної квартири суд вважав пропорційним, таким, що відповідає положенням національного законодавства і легітимній меті захисту прав позивача.

15. Проте, колегія суддів дійшла висновку про необхідність виключення з резолютивної частини оскарженого рішення суду першої інстанції вказівки про виселення членів сім`ї ОСОБА_4 , оскільки матеріали справи не свідчать про те, що члени сім`ї відповідачки проживають у спірній квартирі, а крім того такі особи (члени сім`ї) не були залучені до участі у цій справі.

16. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову або направивши справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17. 19 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року.

18. Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи

№ 953/12544/23. Зупинено, до закінчення перегляду в касаційному порядку, виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня

2024 року, з урахуванням змін внесених постановою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року, в частині виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири.

19. У березні 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

20. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 199/4884/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

21. Також вважає, що судами порушено норми процесуального права та наявні передбачені пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстави для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

22. Вказує, що у справі № 953/2463/21 за позовом ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку набувальної давності на спірну квартиру було подано апеляційну скаргу керівником Київської окружної прокуратури м. Харкова, який не мав права на оскарження рішення суду.

23. Зауважує, що сам по собі факт включення квартири до числа службових приміщень у 1973 році не підтверджує збереження статусу службового житла на момент виникнення спірних правовідносин. Квартира не має визначеного правового титулу, а висновки суду щодо її належності територіальній громаді м. Харкова ґрунтуються на припущеннях, без належної оцінки фактичного статусу нерухомого майна.

24. Звертає увагу, що рішення Харківської міської ради «Про комунальну власність міста» від 28 вересня 1992 року та від 19 березня 1992 року не стосуються спірної квартири.

25. Наполягає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, які підтверджують або спростовують наявність у позивача та Харківської міської ради правового титулу на спірну квартиру на момент виникнення спірних правовідносин.

26. Посилається на те, що суди помилково врахували судові рішення в інших справах, не перевіривши межі преюдиційності цих рішень, зокрема не встановили тотожності предмета та підстав позову, складу учасників справи.

27. Також посилається на те, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу в порядку спрощеного провадження.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Обставини справи, встановлені судами

28. Постановою Київського районного суду м. Харкова від 09 вересня

2010 року у справі № 2а-973/10/14/2018 (2а-973\10\14) позовні вимоги

ДП «Гипрококс» до виконавчого комітету Київської районної у м. Харкові ради задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Київської районної у місті Харкові ради № 209 від 06 листопада 2009 року в частині виключення з числа службових трикімнатної ізольованої квартири

АДРЕСА_1 .

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року постанову Київського районного суду м. Харкова від 09 вересня

2010 року змінено в частині визначення реквізитів визнаного незаконним та скасованого рішення, а саме: замість «06 листопада 2009 року» визначено

«06 жовтня 2009 року». В іншій частині постанову Київського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2010 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2011 року касаційні скарги Київської районної ради м. Харкова та Харківської міської ради залишено без задоволення, а постанова Київського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року залишені без змін.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що рішенням

ІНФОРМАЦІЯ_1 № 241 від 15 серпня 1973 року трикімнатна ізольована квартира

АДРЕСА_1 , включена до числа службових житлових приміщень інституту «Гипрококс».

29. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2022 року у справі № 953/2463/21 позовні вимоги ОСОБА_3 до Харківської міської ради задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку набувальної давності.

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року апеляційні скарги ДП «Гипрококс» та керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова - задоволено. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку набувальної давності залишено без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2023 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 , яка була залучена до участі у справі № 953/2463/21, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на постанову Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто заявниці.

30. 17 грудня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири. За умовами договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 824 653 грн, які отримані продавцем від представника покупця до підписання договору.

Відповідно до пункту 1.3 цього договору, відчужувана квартира належить продавцю на праві особистої приватної власності на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2022 року у справі

№ 953/2463/21. Право власності на квартиру за продавцем зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виконавчим комітетом Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області

30 листопада 2022 року, номер запису про право власності: 48674420, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2668677463120.

31. 11 травня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є спірна квартира.

32. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року, у справі № 953/622/24 позовні вимоги керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .

33. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

34. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

35. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

36. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

37. Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

38. За змістом частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

39. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 391 ЦК України).

40. Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

41. Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

42. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

43. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц зауважила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

44. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції

(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16, від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17).

45. Отже, при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до її житла не лише законним, але й необхідним та є співмірним із переслідуваною метою.

46. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

47. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

48. Обов`язковість судового рішення належить до основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).

49. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (див. постанову Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20).

50. Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

51. У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірна квартира є службовою квартирою ДП «Гипрококс» і відповідачка без достатніх правових підстав проживає в ній, чим порушує права позивача на користування та розпорядження житлом, дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог.

52. Оцінивши виселення відповідачки на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що ОСОБА_1 зареєстрована за іншою адресою, а не в спірній квартирі, тобто забезпечена іншим житлом.

53. При цьому у відзиві на позов ОСОБА_1 зазначала, що вона намагалась робити ремонт у спірній квартирі, але після обстрілу рф квартира була пошкоджена і вона до неї не вселилась. Отже, відповідачка не має тривалого зв`язку зі спірною квартирою, як своїм житлом.

54. Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про те, що виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири є пропорційним, відповідає положенням національного законодавства і легітимній меті, а саме захисту прав позивача на використання квартири для забезпечення працівників

ДП «Гипрококс» службовим житлом.

55. Оскаржені судові рішення не призводять до порушення конституційного права відповідачки на житло та права на повагу до житла передбаченого статтею 8 Конвенції.

56. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, які підтверджують або спростовують наявність у позивача та Харківської міської ради правового титулу на спірну квартиру на момент виникнення спірних правовідносин, є безпідставними.

57. У справі № 2а-973/10/14/2018 (2а-973\10\14) судовими рішеннями, які набрали законної сили, було встановлено, що рішенням

ІНФОРМАЦІЯ_1 № 241 від 15 серпня 1973 року спірна квартира включена до числа службових житлових приміщень інституту «Гипрококс».

58. Оскільки спірна квартира належить до службового житла

ДП «Гипрококс», позивач обґрунтовано звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів щодо усунення перешкод у використанні цього приміщення.

59. Відомості про те, що спірна квартира втратила статус службового житла ДП «Гипрококс» в матеріалах розглядуваної справи відсутні.

60. Щодо Харківської міської ради, то у розглядуваній справі будь-яких вимог до неї чи нею до інших осіб, не заявлено.

61. Перевірка законності та обґрунтованості судових рішень у справі

№ 953/2463/21, має здійснюватися в межах справи, в якій вони ухвалені. З цих підстав, доводи ОСОБА_1 про те, що прокурор не мав повноважень на подання апеляційної скарги у справі № 953/2463/21, не підтверджують наявності підстав для скасування судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в межах цього касаційного провадження.

62. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули у порядку спрощеного позовного провадження справу, також підлягають відхиленню, оскільки за змістом частини другої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

63. Справа № 953/12544/23 не належить до категорій справ, які в силу вимог частини четвертої статті 274 ЦПК України підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

64. Відповідно до статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

65. У судах першої та апеляційної інстанції судовий розгляд було проведено з повідомленням сторін, а ОСОБА_1 не була позбавлена можливості доводити у відкритому судовому засіданні свої заперечення проти позову ДП «Гипрококс».

66. За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявниця посилається у касаційній скарзі.

67. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

68. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

69. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

70. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

71. Оскарженні судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

72. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401

ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції, з врахуванням змін, внесених за наслідком апеляційного перегляду справи, та постанови апеляційного суду - без змін.

73. Виконання рішення суду, яке було зупинено до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, необхідно поновити.

Керуючись статтями 2, 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду