ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 573/573/25

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263 та ч. 2 ст. 307 КК України, та призначив йому відповідне покарання.

Змістом касаційної скарги прокурора підтверджується, що сторона обвинувачення не оспорює висновки судів попередніх інстанцій щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 307 (епізод № 1), ч. 1 ст. 263 КК України (епізод № 2).

Водночас доводи касаційної скарги прокурора є фактично аналогічними доводам, які сторона обвинувачення наводила в суді апеляційної інстанції, та зводяться до незгоди з висновками судів щодо відсутності в діях ОСОБА_8 кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину організованою групою» та відповідно перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 з ч. 3 ст. 307 на ч. 2 ст. 307 КК України.

Так, відповідно до ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися в стійке об`єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об`єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Таку групу слід вважати утвореною з моменту досягнення її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об`єднаннями» від 23 грудня 2005 року № 13 суди мають досліджувати докази не лише стосовно конкретних злочинів, а й щодо тих ознак, які вказують на їх вчинення саме організованою групою чи злочинною організацією, - щодо виду об`єднання, мети його створення і плану злочинної діяльності, тривалості існування, матеріальної бази, кількісного складу, вербування нових членів, структури та ієрархії об`єднання, наявності в нього корупційних зв`язків, існування певних правил поведінки його членів, розподілу між ними функцій тощо. У мотивувальній частині вироку необхідно наводити дані про те, коли саме і протягом якого часу було утворено організовану групу чи злочинну організацію, як довго вона функціонувала, відомості про організаторів об`єднання та характер стосунків, які склалися між ними і членами останнього.

Верховний суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що під час розгляду багатоепізодних справ про групове вчинення злочинів належить ретельно з`ясовувати розвиток (природу) спільної злочинної діяльності. Інколи злочини вчинюються: групою осіб; за попередньою змовою групою осіб; потім ця група набуває ознак організованої і продовжує вчиняти злочини уже в новій якості. Нарешті, така група може припинити своє існування, або ж, навпаки, декілька організованих груп об`єднуються в стійке ієрархічне об`єднання - злочинну організацію, яка так само як і організована група, озброюється і набуває ознак банди.

Вузловими моментами розвитку організованої групи є: 1) формування наміру сумісної злочинної діяльності; 2) розподіл ролей між членами об`єднання, з виділенням ролі його керівника (організатора); 3) запровадження практики планування злочинної діяльності; 4) підпорядкування всіх членів об`єднання єдиним правилам поведінки та вказівкам керівника; 5) стабілізація персонального складу групи. Організовану злочинну групу можна визнати як стійке об`єднання трьох і більше осіб, створене з метою вчинення злочинів, в якому всі його учасники, підпорядковуючись єдиним правилам поведінки та розпорядженням керівника, здійснюють у відносно незмінному його складі згідно з визначеним розподілом ролей за заздалегідь розробленим планом (програмою) свою діяльність.

Аналіз визначення вчинення злочину організованою групою як окремої (складної) форми співучасті (сумісної злочинної діяльності), що міститься в частині третій статті 28 КК України, дозволяє беззаперечно вивести такі ознаки організованої групи. По-перше, у складі групи має бути не менше трьох осіб. По-друге, група становить собою стійке злочинне об`єднання. По-третє, створення вказаного об`єднання переслідує мету вчинення певної множини злочинів (за буквальним тлумаченням тексту статті - не менше двох злочинів) або одного злочину, який потребує довготривалої підготовки. По-четверте, злочинна діяльність групи має плановий характер. І, нарешті, ця діяльність здійснюється з розподілом функцій учасників групи, виділення яких пов`язане з вчиненням запланованих групою діянь.

Дії особи щодо утворення будь-якого стійкого злочинного об`єднання, у тому числі й організованої групи і керування нею, а також забезпечення її фінансування чи організації приховування її діяльності за своїм змістом є близькими до дій особи щодо організації вчинення конкретного злочину (злочинів), керування його (їх) підготовкою або вчиненням. Тому суд має в кожному випадку ретельно з`ясовувати дані щодо осіб, які вчиняють такі діяння, з тим, щоб не допускати їх змішування в правозастосуванні.

Елемент організованості є однією з обов`язкових (ключових) ознак складу злочинів, які вчиняються організованим злочинними об`єднаннями, тому в кожному випадку при розгляді кримінальних справ цієї категорії суд має ретельно досліджувати і не допускати змішування таких понять як «організація (утворення) злочинного об`єднання» з поняттям «організація вчинення злочину (злочинів)», який вчинюється учасниками (учасником) таких об`єднань.

Стосовно такого трактування правової природи одного з видів стійкого злочинного об`єднання, яким є організована група, у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об`єднаннями» роз`яснено, що утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об`єднання для заняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації злочину і включають підшукування співучасників, об`єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов`язків, складання плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи (організації) є утворення стійкого об`єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв`язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних частин.

У пункті 9 вказаної постанови наголошено, що організована група, на відміну від групи з попередньою змовою (без попередньої змови), утворюється не одномоментно, а впродовж тривалого часу.

Отже, у зазначеній постанові чітко визначена оцінка природи організованої групи як такого злочинного об`єднання, що утворюється з метою спільної злочинної діяльності. Застосування терміну «стійке об`єднання», а також наведення переліку ряду важливих обставин, що характеризують організованість як злочинного об`єднання, так і його діяльності, дають підстави для висновку, що під злочинною діяльністю організованої групи слід розуміти тривалу сумісну злочинну діяльність, пов`язану швидше всього з вчиненням низки злочинів, та ще й з перспективою розвитку, що забезпечується членами цього об`єднання.

Необхідно ураховувати, що співучасть у злочині не є тотожним поняттям співучасті в злочинній діяльності, оскільки співучасть у злочині полягає у взаємодії співучасників, спрямованій лише на забезпечення злочинного результату, співучасть же в злочинній діяльності передбачає забезпечення не тільки злочинного результату, але й збереження самого об`єднання на майбутнє (як цілісного суб`єкта злочинної діяльності).

Наступна особливість дослідження складної форми співучасті полягає в необхідності виявлення обставин, які характеризують діяльність учасників злочинних об`єднань, не тільки безпосередньо пов`язану з виконанням об`єктивної сторони даного конкретного злочину, а й поза межами об`єктивної сторони.

У судовому рішенні має бути наведено не тільки докази щодо конкретного злочину, вчиненого злочинним об`єднанням, але й стосовно діяльності винних, безпосередньо пов`язаної з утворенням такого об`єднання (від ситуативних дій осіб, які мали наміри поєднати свої умисли щодо утворення злочинного об`єднання з метою вчинення конкретних злочинів, до цілком змістовних зв`язків цих осіб, які набувають по суті статусу учасників такого об`єднання, яке за своїми видовими характеристиками точно відповідає законодавчо визначеному його змісту).

Разом з тим необхідно враховувати, що злочинній діяльності організованої групи (колективний суб`єкт злочинів) обов`язково передує злочинна діяльність щодо її утворення (організації), набуття нею всіх обов`язкових ознак, які її характеризують. Об`єднання має бути утворено попередньо, а отже, має бути доведено, що вчиненню злочину організованою групою передували дії щодо її утворення.

Так, з висунутого ОСОБА_8 обвинувачення убачається, що останньому інкримінувалося вчинення злочинів у складі організованої групи, водночас його роль - організатор організованої групи.

У той же час змістом оскаржуваного судового рішення підтверджується, що місцевий суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дослідив надані стороною обвинувачення докази, зокрема показання обвинуваченого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , а також дані протоколів слідчих дій і висновків експертів, та дійшов переконання, що вказані докази у їхній сукупності не підтверджують наявності попередньої зорганізованості обвинуваченого з особами, матеріали стосовно яких виділені в окреме провадження, у спільне об`єднання для готування або вчинення двох чи більше злочинів, стійкості такого об`єднання; об`єднаності злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, обізнаності всіх учасників такої групи про цей план.

До того ж зі змісту рішень судів попередніх інстанцій убачається, що допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_14 і ОСОБА_15 спростували факт того, що ОСОБА_8 організував стійке злочинне об`єднання для спільного заняття злочинною діяльністю, пов`язаною з незаконним обігом наркотичних засобів, розподілив між ними функції (ролі), що в створеній групі були встановлені внутрішні правила поведінки, а злочини завчасно ними планувалися. Натомість суди за наслідками судового розгляду дійшли висновку, що вчинення злочинів у складі організованої групи не підтверджується й наданими суду письмовими доказами.

Варто зауважити, що сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може бути підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження судом апеляційної інстанції в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України. Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону.

Усупереч доводам касаційної скарги прокурора, суди надали оцінку змісту показань вказаних вище свідків та дійшли обґрунтованого висновку, що ними підтверджуються обставини вчинення ОСОБА_8 незаконних дій із наркотичними засобами та психотропними речовинами, однак вони жодною мірою не свідчать про факт створення ОСОБА_8 організованої групи.

Так, суди зазначили, що зафіксовані у письмових доказах, зокрема, в протоколах про результати контролю за вчиненням злочину від 02 липня, 03, 06, 14 вересня, 11, 25 жовтня 2024 року, аудіо-, відеоконтролю особи від 02 липня, 11, 14, 25 вересня, 16, 25 жовтня 2024 року з додатками, протоколі огляду технічного носія інформації від 30 жовтня 2024 року, протоколах за результатами зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 15, 25 жовтня 2024 року відомості містять детальні обставини вчинення ОСОБА_16 незаконного придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконного збуту наркотичних засобів і психотропних речовин за попередньою змовою групою осіб за встановлених місцевим судом обставин, втім не доводять наявність елементів організованої групи та вчинення в її складі інкримінованих злочинів (т.1 а.п. 125-131, 167-171, 229-236, 244-248, т. 2 а.п. 35-40, 51-54, 99-118, 160-172, 211-221).

Зі свого боку суд апеляційної інстанції у своєму рішенні слушно зауважив, що з хронології та послідовності діянь ОСОБА_8 зі співучасниками, установленої на підставі аналізу дослідженої та оціненої місцевим судом сукупності доказів відповідно до ст. 94 КПК України, убачається виключно те, що: а) ОСОБА_8 під впливом корисливого мотиву залучив співучасників, які могли поділяти його наміри (задуми) для вчинення злочинів; б) співучасники спільно розподіляли ролі між собою ролі й разом безпосередньо виконували об`єктивну сторону ситуативно спланованих злочинів; в) нарівні з ОСОБА_14 та ОСОБА_15 обвинувачений безпосередньо виконував частину об`єктивної сторони злочинів (дій виконавців).

Крім того суди зазначили, що з матеріалів кримінального провадження не вбачається, де та коли саме ОСОБА_8 познайомився з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, та на підставі яких доказів сторона обвинувачення дійшла висновку, що між ними виникли тривалі довірливі відносини, що вплинули на створення організованої злочинної групи. До того ж судами встановлено, що прокурором не було надано жодних доказів і на підтвердження того, що в ОСОБА_8 був розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, розподіл ролей, прикриття своєї діяльності, як своїми силами так і іншими.

Апеляційний суд також звернув увагу й на те, що вступ особи до організованої групи означає надання цією особою згоди на участь в ній за умови, що вона усвідомлювала факт її існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів і організована група, на відміну від групи з попередньою змовою, утворюється не одномоментно, а впродовж тривалого часу, однак, на переконання цього суду, сторона обвинувачення не надала доказів на підтвердження того, що не пізніше квітня 2024 року обвинувачений ОСОБА_8 разом з іншими особами організував стійке об`єднання осіб для заняття злочинною діяльністю (організовану групу) і що між співучасниками існувала така згуртованість та узгодженість їхніх дій, яка б свідчила про тісне поєднання їхніх зусиль, спрямованих на досягнення єдиного злочинного результату.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що жодна з перелічених вище ознак злочинної організованої групи не знайшла свого об`єктивного підтвердження у ході дослідження судами обставин вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, оскільки, як слушно зауважив апеляційний суд, оцінка встановлених у ході судового розгляду обставин свідчить про те, що діяння обвинуваченого ОСОБА_8 з його співучасниками, які передували вчиненню інкримінованих епізодів злочину, й ті, які свідчили про їх реалізацію, за своїми ознаками мають розцінюватись не як організація (утворення) стійкого злочинного об`єднання (організованої групи) і вчинення злочинів у складі саме такої (складної) форми співучасті, а як організація конкретних злочинів і їх вчинення за попередньою змовою групою осіб, тобто в менш простій формі співучасті.

У той же час Верховний Суд звертає увагу на свою послідовну практику, відповідно до якої вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне скоєння цього злочину декількома (двома і більше) суб`єктами злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Домовитися про спільне вчинення злочину заздалегідь означає дійти згоди щодо його скоєння до моменту виконання його об`єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії готування до злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як убачається з ч. 2 ст. 28 КК України домовленість має стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об`єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбуватися в будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль (див., наприклад постанови Верховного Суду від 18 червня 2020 року в справі №207/1447/18, від 17 грудня 2020 року в справі №523/288/19, від 20 березня 2025 року в справі №272/722/19).

За таких обставин колегія суддів погоджується з наведеними в оскаржуваних рішеннях висновками щодо визнання ОСОБА_8 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого саме ч. 2 ст. 307 КК України за кваліфікуючого ознакою «за попередньою змовою групою осіб», оскільки такі висновки суди зробили, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин кримінального правопорушення.

Варто зауважити, що Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи сторони обвинувачення не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до її незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що суди забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотримали положень ст. 22 КПК України, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідили всі докази, дали їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Водночас призначене ОСОБА_8 покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та відомостей про особу винного, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є законним й обґрунтованим, належним чином вмотивованим, і в повній мірі відповідає приписам ст. 370 та 419 КПК України, тому касаційні доводи в цій частині теж неприйнятні.

Решта доводів касаційної скарги сторони обвинувачення також не спростовує висновки судів першої та апеляційної інстанцій і фактично зводиться до переоцінки доказів й установлених у справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

У той же час, касаційна скарга не містить посилань на такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення під час розгляду кримінального провадження.

Отже, ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскарженого судового рішення, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд