ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 140/4510/24

Арбітражний керуючий ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, оформлене протоколом №2/24 від 29 березня 2024 року, у частині застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді тимчасового зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого строком на 180 днів, а також визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №979/5 від 05 квітня 2024 року, яким застосовано вказане дисциплінарне стягнення.

На обґрунтування позову зазначав, що установлені під час позапланової перевірки обставини не давали підстав для кваліфікації його дій як грубого порушення законодавства, а застосоване дисциплінарне стягнення є необґрунтованим і непропорційним.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, оформлене протоколом №2/24 від 29 березня 2024 року, в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді тимчасового зупинення діяльності арбітражного керуючого строком на 180 днів.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №979/5 від 05 квітня 2024 року «Про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді тимчасового зупинення діяльності арбітражного керуючого строком на 180 днів».

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Задовольняючи позов, суди виходили, зокрема, з того, що відповідачами не доведено наявності необхідних ознак грубого порушення, не установлено належним чином осіб, права яких реально порушені, а при застосуванні дисциплінарного стягнення не враховано ступеня вини позивача, обставин і тяжкості проступку.

Оцінюючи дії позивача щодо подання від імені ПрАТ «Росава» заяви про відмову від позову у справі №910/1539/21 (910/7148/22), суди вважали їх обґрунтованими, посилаючись на те, що на момент повторного розгляду господарської справи вже було затверджено план санації ТОВ «ЗВ Ріелті» ухвалою Господарського суду міста Києва від 31 серпня 2023 року, який передбачав порядок і строки погашення заборгованості перед ПрАТ «Росава».

Міністерство юстиції України та Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) у касаційних скаргах просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Як одну з підстав касаційного оскарження скаржники зазначають пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, посилаючись на неправильне застосування судами абзаців шостого, сьомого, восьмого та тринадцятого частини першої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства у взаємозв`язку з частинами другою, третьою статті 12, статтями 20- 23 цього Кодексу та відсутність на час подання касаційних скарг висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах.

Скаржники наголошують, що суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили поняття грубого порушення, фактично поставивши можливість дисциплінарної відповідальності у залежність від настання незворотних істотно-негативних наслідків, не врахувавши характеру обов`язків ліквідатора та конкретних установлених перевіркою обставин.

Окремо касатори посилаються на те, що суди не надали належної оцінки ухвалі Господарського суду міста Києва від 04 жовтня 2023 року у справі №910/1539/21 (910/7148/22), якою суд не прийняв відмову ПрАТ «Росава» від позову, установивши, що дії представника щодо подання такого клопотання суперечать інтересам самого позивача.

Міністерство юстиції України також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 у взаємозв`язку з пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України, вважаючи помилковим розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Рух касаційних скарг

18 жовтня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України.

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року відкрито касаційні провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України.

23 жовтня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року відкрито касаційні провадження за касаційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно та своєчасно.

Згідно з частиною третьою статті 12 Кодексу України з процедур банкрутства під час реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено).

Частиною другою статті 12 Кодексу України з процедур банкрутства на арбітражного керуючого покладено, серед іншого, обов`язки неухильно дотримуватися вимог законодавства та здійснювати заходи щодо захисту майна боржника.

Відповідно до частини першої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення, серед іншого, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, формує ліквідаційну масу, заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості та вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Статтею 21 Кодексу України з процедур банкрутства установлено, що арбітражні керуючі несуть за свої дії та бездіяльність, зокрема, дисциплінарну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом.

Відповідно до статті 22 Кодексу України з процедур банкрутства дисциплінарна комісія розглядає подання про притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності та приймає рішення про застосування до нього дисциплінарного стягнення.

У редакції статті 23 Кодексу України з процедур банкрутства, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до арбітражного керуючого могли застосовуватися попередження, догана, тимчасове зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та позбавлення такого права.

Частина друга статті 23 Кодексу України з процедур банкрутства встановлює, що під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються ступінь вини арбітражного керуючого, тяжкість учиненого ним дисциплінарного проступку, а також те, чи застосовувалися раніше до арбітражного керуючого дисциплінарні стягнення.

Порядком здійснення контролю за діяльністю арбітражних керуючих, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 06 грудня 2019 року №3928/5, у редакції, чинній на час проведення перевірки, передбачалося внесення подання про притягнення арбітражного керуючого до дисциплінарної відповідальності, зокрема, у випадку грубого порушення законодавства під час виконання повноважень, що призвело до порушення прав та законних інтересів боржника та/або його кредиторів.

Частиною першою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини третьої цієї статті обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Щодо змісту поняття «грубе порушення» за чинним правовим регулюванням

Одним із визначальних мотивів судів попередніх інстанцій було застосування підходу, за яким для кваліфікації дій арбітражного керуючого, як грубого порушення, необхідним є установлення незворотних істотно-негативних наслідків для боржника або його кредиторів, зокрема реальної матеріальної шкоди.

Такий підхід не враховує зміну нормативного регулювання інституту дисциплінарної відповідальності арбітражного керуючого.

У постанові від 06 квітня 2023 року у справі №340/2214/21 Верховний Суд зазначив, що правові висновки щодо поняття грубого порушення, сформовані у справах №813/4449/15, №815/2748/17, №820/2875/17 та інших справах за дії Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і Порядку №1284/5, не можуть механічно застосовуватися до правовідносин, урегульованих Кодексом України з процедур банкрутства та Порядком №3928/5, з огляду на відмінність нормативного регулювання.

Аналогічного підходу Верховний Суд дотримався у постанові від 16 листопада 2023 року у справі №640/16003/22, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій саме через помилкове використання сформованої за попереднього законодавства конструкції поняття грубого порушення.

Надалі у постанові від 03 жовтня 2025 року у справі №640/27951/20 Верховний Суд підтвердив, що посилання на практику, сформовану за попереднього правового регулювання, для висновку про обов`язковість незворотних істотно-негативних наслідків є помилковим.

Отже, для застосування Порядку №3928/5 та Кодексу України з процедур банкрутства необхідно дослідити зміст конкретного обов`язку арбітражного керуючого, характер його порушення, ступінь відхилення від установленої законом моделі поведінки, значення відповідного обов`язку для процедури банкрутства, а також встановити, чи призвели відповідні дії або бездіяльність до порушення прав чи законних інтересів боржника та/або кредиторів.

Водночас чинне нормативне регулювання не містить вимоги, за якою таке порушення прав та інтересів у кожному випадку повинно матеріалізуватися саме у фактично стягненій або безповоротно втраченій сумі коштів чи іншому незворотному майновому результаті.

Такий висновок узгоджується з підходом Верховного Суду у справі №340/2214/21, де Суд визнав юридично значущим те, що можливе заподіяння майнової шкоди було відвернуто не належними діями самого арбітражного керуючого, а втручанням інших суб`єктів.

Щодо застосовності висновків у справі №640/27951/20

Колегія суддів ураховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2025 року у справі №640/27951/20.

У тій справі Верховний Суд залишив у силі результат скасування дисциплінарного стягнення, оскільки ні рішення Дисциплінарної комісії, ні наказ Міністерства юстиції не давали можливості встановити, який саме із виявлених недоліків становив грубе порушення та яким чином він порушив права й законні інтереси боржника або кредиторів.

Водночас фактичні обставини цієї справи є відмінними.

Акт позапланової невиїзної перевірки №6/24 від 04 березня 2024 року не містить лише загального переліку недоліків. У ньому конкретно кваліфіковано як грубе порушення неналежне виконання ОСОБА_1 повноважень керівника ПрАТ «Росава» під час подання заяви про відмову від позову у справі №910/1539/21 (910/7148/22), із посиланням на частину третю статті 12 та абзац шостий частини першої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Окремим грубим порушенням визначено дії щодо погодження плану санації ТОВ «ЗВ Ріелті» з огляду на вимоги частини третьої статті 12 та абзаців сьомого, восьмого та тринадцятого частини першої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Отже, на відміну від обставин справи №640/27951/20, у цій справі орган контролю індивідуалізував конкретні дії, конкретні професійні обов`язки, які вважав порушеними, а також інтереси боржника та кредиторів, яких стосувалися відповідні дії.

Щодо відмови від позову ПрАТ «Росава»

З установлених у справі та наведених у матеріалах перевірки обставин убачається, що ОСОБА_1 виконував повноваження ліквідатора ПрАТ «Росава», а отже відповідно до статей 12 та 61 Кодексу України з процедур банкрутства був зобов`язаний діяти як керівник банкрута добросовісно, розсудливо, у його інтересах та в інтересах процедури задоволення вимог кредиторів.

Представником ПрАТ «Росава» Білицьким Б.М., уповноваженим за згодою та від імені арбітражного керуючого ОСОБА_1, 23 серпня 2023 року було подано до Господарського суду міста Києва заяву про відмову від позову у справі №910/1539/21 (910/7148/22).

Натомість план санації ТОВ «ЗВ Ріелті», на який суди попередніх інстанцій послалися як на об`єктивне виправдання відмови від позову, затверджено лише 31 серпня 2023 року, тобто після вчинення спірної процесуальної дії.

За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість дій позивача з огляду на наявність затвердженого плану санації ґрунтується на неправильному співвідношенні установлених у справі обставин у часі.

Розсудливість і добросовісність дій арбітражного керуючого мають оцінюватися насамперед з огляду на обставини, які існували на момент учинення відповідної дії. Обставина, яка виникла пізніше, сама по собі не може ретроспективно усунути вчинені раніше неправомірні дії арбітражного керуючого.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 04 жовтня 2023 року у задоволенні клопотання про відмову від позову було відмовлено.

Господарський суд, застосувавши частину п`яту статті 191 ГПК України, урахував, що у випадку прийняття відмови та закриття провадження повторне звернення до суду між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається, та за сукупністю обставин дійшов висновку, що дії представника ПрАТ «Росава» щодо подання клопотання про відмову від позову суперечать інтересам самого ПрАТ «Росава».

Колегія суддів зауважує, що частина четверта статті 78 КАС України не надає преюдиційного характеру правовій оцінці іншого суду як такій.

Водночас установлені судовим рішенням фактичні обставини за наявності передбачених цією нормою умов повторному доказуванню не підлягають, а судовий акт, яким безпосередньо вирішувалося питання про допустимість саме тієї процесуальної дії, що стала предметом дисциплінарної оцінки, не міг бути залишений судами попередніх інстанцій без належної оцінки.

Матеріали справи також свідчать, що заперечення проти відмови від позову висловив АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд», який був голосуючим кредитором із 98,6 відсотка голосів.

Крім того, дії ОСОБА_1 були предметом розгляду комітету кредиторів ПрАТ «Росава», який 25 липня 2023 року прийняв рішення про його відсторонення від виконання повноважень ліквідатора.

За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про відсутність конкретно визначених інтересів кредиторів, яких стосувалися дії позивача, не ґрунтується на повному врахуванні фактичних обставин справи.

Предметом господарського позову ПрАТ «Росава» було визнання недійсними правочинів та застосування наслідків їх недійсності.

У разі прийняття відмови від такого позову виникала передбачена процесуальним законом перешкода для повторного звернення з тотожним позовом, тобто відповідна процесуальна дія безпосередньо стосувалася можливості збереження та реалізації майнової вимоги банкрута.

Те, що Господарський суд міста Києва не прийняв відмову від позову і таким чином не допустив припинення його розгляду, не спростовує правової оцінки поведінки арбітражного керуючого.

Як зазначав Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №340/2214/21, усунення чи недопущення негативного результату завдяки діям інших осіб не означає, що первісна поведінка арбітражного керуючого відповідала покладеним на нього професійним обов`язкам.

Щодо подальшої процесуальної долі господарського спору

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01 листопада 2023 року позов ПрАТ «Росава» до ТОВ «ЗВ Ріелті» та ТОВ «Фінансова компанія «Інтегріті» було задоволено повністю, спірні договори про відступлення прав вимоги визнано недійсними та застосовано наслідки недійсності правочинів.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 червня 2024 року це рішення було скасовано.

Водночас постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 09 жовтня 2024 року постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення Господарського суду міста Києва від 01 листопада 2023 року залишено в силі.

Колегія суддів не використовує подальший результат господарського спору як самостійну підставу дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , оскільки правомірність його поведінки повинна оцінюватися з огляду на обставини, які існували на момент учинення відповідних дій.

Водночас така процесуальна історія додатково підтверджує помилковість висновку судів попередніх інстанцій про те, що продовження судового захисту вимог ПрАТ «Росава» було позбавлене юридичної та майнової доцільності у зв`язку із затвердженням плану санації.

Щодо погодження плану санації ТОВ «ЗВ Ріелті»

Суд першої інстанції, погодившись із доводами позивача, виходив із того, що затверджений план санації забезпечував погашення вимог ПрАТ «Росава», а тому погодження цього плану не могло порушувати інтереси банкрута та його кредиторів.

Такий висновок не враховує змісту самого плану санації, відображеного у матеріалах перевірки.

Відповідно до цих матеріалів, вимоги ПрАТ «Росава» четвертої черги у розмірі 348 740 552,17 грн передбачалося погашати починаючи з вересня 2025 року щомісячно частинами, що становлять 1 відсоток загальної суми заборгованості, протягом восьми років чотирьох місяців - до січня 2034 року.

Крім того, матеріали перевірки містять відомості про те, що питання погодження такого плану санації та відповідного відстрочення і розстрочення платежів на засіданні комітету кредиторів ПрАТ «Росава» не розглядалося.

Тому сам факт затвердження господарським судом плану санації ТОВ «ЗВ Ріелті» не міг автоматично свідчити, що відмова ліквідатора іншої юридичної особи - ПрАТ «Росава» - від судового способу захисту її майнових інтересів відповідала вимогам добросовісності та розсудливості.

Вирішуючи питання дисциплінарної відповідальності, орган контролю оцінював не законність затвердженого господарським судом плану санації як такого, а поведінку ОСОБА_1 як ліквідатора ПрАТ «Росава» та відповідність обраного ним способу реалізації майнових прав банкрута професійним обов`язкам, установленим статтями 12 і 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Суди попередніх інстанцій фактично змістили предмет такої перевірки: замість установлення того, чи перебувала оцінка Дисциплінарної комісії у межах закону та критеріїв частини другої статті 2 КАС України, вони самостійно визначили економічну доцільність відмови від позову та погодження плану санації.

Щодо інших установлених перевіркою порушень

За результатами перевірки, крім двох порушень, кваліфікованих як грубі, встановлено й інші порушення професійних обов`язків.

Зокрема, йшлося про ненадання на вимогу комісії окремих документів, порушення правил діловодства, нескликання засідання комітету кредиторів на вимогу кредитора, неподання комітету кредиторів щомісячних звітів про діяльність та неналежне звітування про нарахування і виплату грошової винагороди та витрати.

Ці порушення не замінюють собою встановлення того порушення, яке Комісією кваліфіковано як грубе, однак становлять частину загального фактичного контексту, який підлягав урахуванню під час оцінки ступеня вини та тяжкості дисциплінарного проступку.

Щодо меж судового контролю за дискрецією Дисциплінарної комісії

Колегія суддів не погоджується з доводами касаторів тією мірою, якою вони можуть бути витлумачені як твердження про неможливість судового контролю за визначенням грубості порушення або видом дисциплінарного стягнення.

Наявність у Дисциплінарної комісії дискреційних повноважень не виводить її рішення за межі судового контролю, передбаченого частиною другою статті 2 КАС України.

Суд перевіряє, чи діяла Комісія у межах наданих повноважень, чи спиралася на належні фактичні обставини, чи врахувала установлені законом критерії, чи є її рішення обґрунтованим, добросовісним, розсудливим і пропорційним.

Водночас такий контроль не означає, що адміністративний суд за відсутності встановленої протиправності рішення суб`єкта владних повноважень вправі замінити його професійну оцінку власним баченням найбільш доцільної господарської або процесуальної поведінки арбітражного керуючого.

Отже, питання полягає не в тому, чи обрав би суд за тих самих обставин інший вид дисциплінарного стягнення, а в тому, чи перебуває зроблений Комісією вибір у межах юридично допустимого розсуду та чи має він достатнє фактичне і правове обґрунтування.

Щодо пропорційності тимчасового зупинення діяльності на 180 днів

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що Комісія не врахувала ступінь вини позивача, тяжкість проступку та інші обставини, передбачені частиною другою статті 23 Кодексу України з процедур банкрутства.

Водночас матеріали дисциплінарного провадження свідчать, що під час визначення виду стягнення Комісія виходила з установлених під час перевірки обставин, ступеня вини арбітражного керуючого, тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку, а також даних про попереднє притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, після чого застосувала тимчасове зупинення права на здійснення діяльності строком на 180 днів.

Тимчасове зупинення права є прямо передбаченим статтею 23 Кодексу України з процедур банкрутства видом дисциплінарного стягнення та є менш суворим порівняно з позбавленням права на здійснення діяльності.

Закон не встановлює правила, відповідно до якого тимчасове зупинення може бути застосоване лише за умови чинності попереднього дисциплінарного стягнення.

Частина друга статті 23 Кодексу України з процедур банкрутства вимагає врахувати наявність або відсутність попередніх дисциплінарних стягнень як один із критеріїв поряд із ступенем вини та тяжкістю проступку.

Тому навіть якщо попереднє дисциплінарне стягнення, яке існувало станом на дату засідання Комісії, надалі було скасоване судом, сама по собі ця обставина не усуває необхідності оцінки інших передбачених законом критеріїв та не означає автоматичної непропорційності спірного рішення.

У цій справі визначальними є характер основного порушення, статус позивача як ліквідатора та керівника банкрута, значний розмір майнового інтересу, правовий наслідок прийняття відмови від позову у вигляді неможливості повторного звернення з тотожним позовом, позиція основного голосуючого кредитора, а також сукупність інших установлених перевіркою порушень.

За такого фактичного складу застосування тимчасового, а не остаточного позбавлення права на професійну діяльність не виходить за межі розумного співвідношення між характером установлених порушень та метою дисциплінарного впливу.

Такий висновок узгоджується з підходом, викладеним Верховним Судом у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №340/2214/21, у якій після перевірки правильності кваліфікації порушення та співмірності санкції Верховний Суд визнав рішення Дисциплінарної комісії та Міністерства юстиції правомірними і скасував рішення судів попередніх інстанцій з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про непропорційність застосованого до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення зроблений без належної оцінки фактичної тяжкості тих дій, які стали підставою дисциплінарного провадження.

Щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження

Довід Міністерства юстиції України про те, що ця справа обов`язково мала розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів відхиляє.

У постанові від 06 квітня 2023 року у справі №340/2214/21 Верховний Суд у спорі тієї ж категорії зазначив, що процесуальний закон допускає розгляд за правилами спрощеного позовного провадження адміністративних справ, крім прямо визначених частиною четвертою статті 257 КАС України випадків, і спір щодо дисциплінарної відповідальності арбітражного керуючого сам по собі до таких виключень не належить.

Отже, підстава, передбачена пунктом 4 частини четвертої статті 328 у взаємозв`язку з пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України, у цій частині не підтвердилася.

Водночас це не впливає на результат касаційного перегляду, оскільки знайшли підтвердження доводи касаційних скарг про неправильне застосування судами норм матеріального права.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів формулює такий висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах.

За змістом частин другої та третьої статті 12, статей 21- 23, абзаців шостого, сьомого, восьмого та тринадцятого частини першої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства у взаємозв`язку з Порядком №3928/5 кваліфікація порушення як грубого не поставлена у залежність від обов`язкового настання незворотної матеріальної шкоди.

Для такої кваліфікації мають значення конкретний зміст невиконаного або неналежно виконаного обов`язку, істотність відхилення від установленої законом моделі поведінки, характер повноважень арбітражного керуючого та наявність порушення прав чи законних інтересів боржника та/або кредиторів.

Якщо негативний наслідок неналежних дій арбітражного керуючого був відвернутий судом, кредиторами, іншим арбітражним керуючим або іншими особами, така обставина сама по собі не виключає можливості кваліфікувати первісну поведінку як грубе порушення.

Рішення Дисциплінарної комісії підлягає судовому контролю за критеріями частини другої статті 2 КАС України, однак адміністративний суд не вправі підміняти належно мотивовану оцінку органу дисциплінарної юрисдикції власним уявленням про економічну чи процесуальну доцільність дій арбітражного керуючого.

У цій справі Комісія конкретизувала дії ОСОБА_1 , кваліфіковані як грубе порушення, зазначила порушені норми Кодексу України з процедур банкрутства та інтереси, яких такі дії стосувалися.

Подання 23 серпня 2023 року заяви про відмову від позову ПрАТ «Росава», яка у разі її прийняття створювала процесуальну перешкоду для повторного звернення з тотожним позовом, за обставин, коли господарський суд надалі відмовився її прийняти саме через суперечність інтересам позивача, було належною фактичною підставою для оцінки такої поведінки як неналежного виконання обов`язків керівника банкрута.

Суди попередніх інстанцій помилково визнали цю дію обґрунтованою, пославшись на затвердження плану санації від 31 серпня 2023 року, тобто на обставину, яка виникла після подання заяви про відмову від позову.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що Дисциплінарна комісія арбітражних керуючих та Міністерство юстиції України здійснили правильну правову кваліфікацію установленої поведінки ОСОБА_1 та діяли у межах наданих законом повноважень.

Оскаржувані рішення відповідають критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Щодо повноважень суду касаційної інстанції

Відповідно до частин першої-третьої статті 351 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо судове рішення, переглянуте у межах статті 341 цього Кодексу, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права є, зокрема, неправильне тлумачення закону.

У постанові від 06 квітня 2023 року у справі №340/2214/21 Верховний Суд за подібної процесуальної ситуації, коли фактичні обставини справи були встановлені судами, однак до них неправильно застосовані норми матеріального права щодо дисциплінарної відповідальності арбітражного керуючого, скасував рішення судів попередніх інстанцій та на підставі статті 351 КАС України ухвалив нове рішення про відмову в позові.

У цій справі необхідні для вирішення спору фактичні обставини встановлені судами та відображені в матеріалах дисциплінарного провадження: визначено зміст спірних дій, дати їх учинення, зміст відповідних судових актів господарського суду, положення плану санації, коло професійних обов`язків, які Комісія визнала порушеними, та зміст рішення Дисциплінарної комісії.

Отже, для правильного вирішення справи не потрібно встановлювати нові обставини, збирати або досліджувати нові докази поза межами повноважень касаційного суду.

Необхідним є правильне застосування норм матеріального права до вже встановленого фактичного складу.

З огляду на це підстави для направлення справи на новий судовий розгляд відсутні.

Враховуючи вищевикладене, касаційні скарги Міністерства юстиції України та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) підлягають задоволенню, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при ухваленні рішення на користь сторони - суб`єкта владних повноважень із іншої сторони стягуються виключно здійснені суб`єктом владних повноважень документально підтверджені судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Доказів понесення відповідачами таких витрат матеріали справи не містять, тому підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд