ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 927/131/26

ВСТУП

Причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність підстав для зупинення апеляційного провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

1.1. Банк звернувся до суду з позовом до відповідачів ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства) про стягнення з кожного з них 243 654,67 грн, а саме: 154 064,10 грн заборгованості за основним боргом (кредитом) та 89 590,57 грн процентів за користування кредитом.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачами порушено умови договорів поруки щодо повернення основного боргу та сплати процентів за кредитним договором, укладеного Банком і ТОВ «Цензур», на забезпечення якого були укладені ці договори поруки.

2.1. Господарський суд Чернігівської області рішенням від 15.04.2026 у справі №927/131/26 позов задовольнив повністю.

2.2. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.07.2026 у цій справі зупинив апеляційне провадження за апеляційними скаргами Товариства, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.04.2026 у справі №927/131/26 до припинення перебування відповідача ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України (інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан).

3.1. Банк, посилаючися на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення з порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до Північного апеляційного господарського суду для продовження апеляційного розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. У касаційній скарзі Банк зазначає, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування та порушення норм процесуального права, зокрема (дослівно):

«На думку Банку, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення п. 3 ч.1 ст. 227, ст. 229 ГПК України у взаємозв`язку зі статтями 2, 7, 13, 236 ГПК України, дійшовши передчасного та необґрунтованого висновку про необхідність зупинення апеляційного провадження у справі вцілому у зв`язку з перебуванням Відповідача 1 - ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України. Північний апеляційний господарський суд, встановивши наявність передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України обставини лише щодо одного з трьох Відповідачів, не встановив та належним чином не мотивував, з яких саме підстав зазначена обставина унеможливлює продовження апеляційного розгляду за апеляційними скаргами інших Відповідачів - ОСОБА_2 та ТОВ «Зернопрайм», а також апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції за позовом Банку. При цьому, судом апеляційної інстанції не враховано, що ОСОБА_2 та ТОВ «Зернопрайм» є самостійними Відповідачами у справі, щодо яких обставини, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, відсутні, а рішенням суду першої інстанції не встановлено солідарного обов`язку Відповідачів між собою. Відтак, сам факт об`єднання апеляційних скарг в одне провадження не свідчить про неможливість окремого розгляду їхніх процесуальних вимог, та не є достатнім обґрунтуванням для повного зупинення апеляційного провадження».

5.1. Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу Банку залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

5.2. Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу Банку залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

5.3. Відповідач-3 у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу Банку залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Ухвалою Верховного Суду від 020.09.2025, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №927/131/26 за касаційною скаргою Банку на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального прав.

7.2. Предметом касаційного оскарження у цій справі є ухвала Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2026, якою зупинено апеляційне провадження за апеляційними скаргами відповідачів на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.04.2026 у справі №927/131/26 - до припинення перебування відповідача ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України (інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан), та зобов`язано учасників справи повідомити суд про припинення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі, та надати відповідні докази.

7.3. Скаржник вказує низку норм процесуального права, які, на його думку, порушені судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

7.4. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до такого:

- скаржник вважає, ухвалу про зупинення апеляційного провадження у справі незаконною і необґрунтованою, такою, що постановлена з неправильним застосуванням норм процесуального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до безпідставного зупинення апеляційного перегляду судового рішення щодо усіх учасників справи;

- на думку Банку, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пункту 3 частини першої статті 227, статті 229 ГПК України у взаємозв`язку зі статтями 2, 7, 13, 236 ГПК України, дійшовши передчасного та необґрунтованого висновку про необхідність зупинення апеляційного провадження у справі в цілому у зв`язку з перебуванням відповідача 1 ( ОСОБА_1 ) у складі Збройних Сил України;

- Північний апеляційний господарський суд, встановивши наявність передбаченої пунктом 3 частини першої статті 227 ГПК України обставини лише щодо одного з трьох відповідачів, не встановив та належним чином не мотивував, з яких саме підстав зазначена обставина унеможливлює продовження апеляційного розгляду за апеляційними скаргами інших відповідачів ( ОСОБА_2 та Товариства), а також апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції за позовом Банку;

- судом апеляційної інстанції не враховано, що ОСОБА_2 та Товариство є самостійними відповідачами у справі, щодо яких обставини, передбачені пунктом 3 частини першої статті 227 ГПК України, відсутні, а рішенням суду першої інстанції не встановлено солідарного обов`язку відповідачів між собою;

- відтак, сам факт об`єднання апеляційних скарг в одне провадження не свідчить про неможливість окремого розгляду їхніх процесуальних вимог, та не є достатнім обґрунтуванням для повного зупинення апеляційного провадження

7.5. Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд апеляційної інстанції, зупиняючи апеляційне провадження вказав, зокрема, таке:

- до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Товариства, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надійшли клопотання про зупинення провадження у справі до припинення обставин, що зумовили його зупинення, а саме перебування сторони у складі Збройних Сил України;

- до клопотань долучено копію витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 08.06.2026 №1897 М, згідно з яким солдата ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та направлено до військової частини;

- ОСОБА_1 є відповідачем-1 у справі та одним з апелянтів, тобто стороною у розумінні статті 45 ГПК України. Подання ним клопотання про зупинення провадження свідчить про чітке волевиявлення скористатися передбаченою законом процесуальною гарантією. Заяв про продовження апеляційного розгляду всупереч цьому клопотанню від нього не надходило;

- ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 апеляційні скарги Товариства, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єднано в одне апеляційне провадження. Усі скарги подано на одне й те саме рішення суду першої інстанції та вони стосуються взаємопов`язаних правовідносин;

- колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених пунктом 3 частини першої статті 227 ГПК України підстав для зупинення апеляційного провадження у справі №927/131/26 до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

7.6. Відповідно до статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках:

1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;

2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи;

3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;

3-1) звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв`язку з проведенням медіації;

4) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді;

5) об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.

7.6.1. Отже, пункт 3 частини першої статті 227 ГПК України стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у господарському судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

7.7. Колегія суддів виходить з того, що зазначена процесуальна гарантія встановлена виключно в інтересах військовослужбовця, який у зв`язку з проходженням військової служби може бути об`єктивно позбавлений можливості здійснювати належний захист своїх прав та інтересів у судовому процесі.

7.8. Верховний Суд виходить з того, що положення пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

7.9. Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України та у постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22 виснувала таке:

« 117. Отже, під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні».

7.10. Також, слід зазначити, що у пунктах 98-100 постанови від 12.11.2025 у справі №754/947/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що «розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі [на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України]. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та диспозитивність цивільного процесу. Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства».

7.11. Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції при застосуванні пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України врахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права, які наведені вище (дивися пункт 7.6 цієї постанови), та встановив, що ОСОБА_1 (відповідача-1) призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, направлено до військової частини, подання ним клопотання про зупинення провадження свідчить про чітке волевиявлення скористатися передбаченою законом процесуальною гарантією і заяв про продовження апеляційного розгляду всупереч цьому клопотанню від нього не надходило.

7.12. Верховний Суд наголошує, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи, до їх усунення. Інститут зупинення провадження у справі забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), зокрема, права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи.

7.13. Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги, звертається до постанови від 12.11.2025 у справі №754/947/22, в пункті 112 якої Велика Палата Верховного Суду вказала, що правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції.

7.14. Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

7.15. Отже, Верховний Суд констатує, що пунктом 3 частини першої статті 227 ГПК України передбачено обов`язок суду зупинити провадження у справі.

7.16. При цьому, легітимна мета зупинення провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України полягає у захисті прав військовослужбовців на змагальну процедуру, які через виконання військового обов`язку об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

7.17. Оцінюючи пропорційність і те, чи було забезпечено справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу та захистом прав Банку на розгляд справи, в тому числі, у розумний строк Суд зазначає таке.

7.18. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (див. справу Stanev v. Bulgaria, § 231, Witkowski v. Poland, § 43).

7.19. Вислів «згідно із законом», про який йдеться у статті 8 Конвенції, не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування.

7.20. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. справи Walchli v. France, § 29, Alvanos v. Greece, § 25, Witkowski v. Poland, § 44).

7.21. У практиці ЄСПЛ визначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справі Zubac v. Croatia, § 97).

7.22. Також оскаржуваний захід щодо зупинення судом провадження у справі повинен мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві».

7.23. Принцип «необхідності у демократичному суспільстві» включає наявність конкуруючого приватного інтересу; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу повинні бути «відповідними і достатніми». Для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а саме втручання має бути пропорційним законній меті.

7.24. У своїй прецедентній практиці ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

7.25. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес і перебуває в цивільно-правовому полі.

7.26. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) мети, досягнення якої передбачається, та засобів, які використовуються для її досягнення.

7.27. Зі змісту оскаржуваної ухвали не вбачається, що, вирішуючи питання про наявність чи відсутність достатніх підстав для зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України, у спірних правовідносинах, що стосуються стягнення з поручителів, як відповідачів у справі, вимоги до яких самим позивачем об`єднані в один позов, а рішення про стягнення випливає з одного кредитного договору, заборгованості за кредитом та процентів за його користування, судом апеляційної інстанції не забезпечено справедливий баланс між конкуруючими інтересами Банку та гарантіями одного з трьох поручителів, який проходить військову службу, на зупинення провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України , та порушено принципи змагальності, диспозитивності господарського судочинства та верховенства права.

7.28. Стосовно доводів скаржника про безпідставність зупинення апеляційного перегляду судового рішення щодо усіх учасників справи, то вони відхиляються, також із огляду на таке.

7.29. Верховний Суд виходить з того, що саме Банк пред`явив одну позовну заяву до трьох поручителів, заявивши вимоги щодо стягнення до кожного з поручителів окремо, та не реалізував своє право на подання трьох окремих позовів чи на подання клопотання під час розгляду спору судом першої інстанції на роз`єднання позовних вимог в силу приписів статті 173 ГПК України, при цьому, вимоги щодо поруки виникли на підставі укладення Банком і третьою особою одного кредитного договору.

7.30. Суд вважає, що покликання суду апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №911/1077/19 (911/1548/21) є слушними і релевантними.

7.31. Так, Верховний Суд у постанові від 16.08.2023 у справі №911/1077/19 (911/1548/21) вказав, зокрема, таке:

« 24.9. Оскаржуваною ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 у справі №911/1077/19 (911/1548/21) зупинено апеляційне провадження у справі №911/1077/19 (911/1548/21) за апеляційними скаргами ОСОБА_4 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Господарського суду Київської області від 24.01.2022 у справі №911/1077/19 (911/1548/21) до припинення перебування ОСОБА_4 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

24.10. За змістом статей 2, 7, 13 ГПК України основними засадами господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін; правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

24.11. З огляду на викладене колегія суддів вважає аргументи апеляційної скарги щодо необхідності зупинення апеляційного провадження саме за апеляційною скаргою ОСОБА_4 у цій справі, не зупиняючи апеляційного провадження за іншими апеляційними скаргами (ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2) на ухвалу Господарського суду Київської області від 24.01.2022 у справі № 911/1077/19 (911/1548/21) (про покладено субсидіарної відповідальність за зобов`язаннями ТОВ "ХК Інноваційні технології" у розмірі 5 275 514, 41 грн у зв`язку з доведенням товариства до банкрутства на ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача грошових коштів у розмірі 5 275 514,41 грн у якості субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "ХК Інноваційні технології") такими, що не відповідають наведеним вище вимогам процесуального закону.

24.12. Крім того, розгляд апеляційних скарг інших відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 без участі ОСОБА_4 призвів би до порушенням прав останнього на участь у судових дебатах та висловити свою позицію (підтримати/заперечити) щодо апеляційних скарг інших відповідачів, поданих на ухвалу суду першої інстанції про покладення субсидіарної відповідальність за зобов`язаннями ТОВ "ХК Інноваційні технології" у розмірі 5 275 514, 41 грн у зв`язку з доведенням товариства до банкрутства на ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та стягнення солідарно з відповідачів на користь ТОВ "ХК Інноваційні технології" грошових коштів у розмірі 5 275 514,41 грн у якості субсидіарної відповідальності».

7.32. Зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що судом першої інстанції встановлено, що згідно з пунктами 3.2.2 договорів поруки у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язання в порядку та строки, встановлені кредитним договором, кредитор набуває права вимоги до боржника і поручителя щодо сплати заборгованості за порушеним зобов`язанням, а поручитель та боржник з моменту порушення боржником зобов`язання відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

7.33. При цьому, кожен з відповідачів самостійно подав апеляційну скаргу та в таких скаргах, відповідачі просили скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову повністю, а не щодо конкретної вимоги, яка була заявлена та задоволена персонально до кожного з них, також апелянти заперечували щодо обсягу відповідальності поручителів за договорами поруки, які укладалися з метою забезпечення виконання одного кредитного договору.

7.34. Отже, предметом апеляційного перегляду за апеляційними скаргами є одне й те саме рішення суду першої інстанції не в частині стосовно кожного апелянта, а повністю.

7.35. ГПК України не містить норми права, яка б надавала можливість суду апеляційної інстанції виділити вимоги щодо відповідача, який перебуває у складі Збройних Сил України, та виключно в цій частині зупинити апеляційне провадження за його апеляційною скаргою, продовживши при цьому апеляційний розгляд апеляційних скарг інших двох поручителів.

7.36. Слід зазначити, що таке виділення та розгляд апеляційних скарг інших відповідачів призвів би до порушенням прав відповідача-1 на участь у судових дебатах та призвів до неможливості висловити свою позицію (підтримати/заперечити) щодо апеляційних скарг інших відповідачів, поданих на рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

7.37. Отже, доводи касаційної скарги, з огляду на викладене вище не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції відсутні.

7.38. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу, в тих частинах, які узгоджуються з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

7.39. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

7.40. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

9.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд