ПОСТАНОВА
головуючого Яковлєва Світлана Володимирівна,
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 17 вересня 2025 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025211010000053, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК, такого, що судимості не має, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 6 червня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки.
Згідно з вироком суду в ніч з 5 на 6 лютого 2025 року, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи разом із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в приміщенні сауни, яка знаходиться на території домогосподарства, належного ОСОБА_8 ( АДРЕСА_2 ), під час спільного розпиття спиртних напоїв і вживання наркотичних засобів, ОСОБА_7 , реалізовуючи свій протиправний намір, спрямований на умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, перебуваючи у стані наркотичного сп`яніння, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, знаючи, що здоров`я та життя будь-якої людини рівною мірою охороняється законом і протиправне посягання на нього є кримінально караним, проте нехтуючи цим, діючи цілеспрямовано та рішуче, з прямим умислом, наніс ОСОБА_9 декілька ударів ножем, який знайшов в приміщенні сауни, в область живота та лівого плеча, після чого, не зупинившись на досягнутому, продовжив свою злочинну діяльність та ножем умисно наніс один удар в область грудної клітки зліва ОСОБА_9 , спричинивши останньому тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасував та постановив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В іншій частині вирок суду залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання та звільнити ОСОБА_7 від призначеного за ч. 1 ст. 121 КК покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК на строк 3 роки з покладенням на нього певних обов`язків. Вказує, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неможливість застосування ст. 75 КК, ігноруючи конкретні обставини справи, які свідчать про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства. Зазначає, що оцінка судом апеляційної інстанції характеристики щодо ОСОБА_7 як нейтральної суперечить практиці Верховного Суду. Вказує, що апеляційний суд не мотивував, чому пом`якшуючих покарання обставин, які враховані колегією суддів при застосуванні ст. 69 КК, недостатньо для врахування їх при застосуванні ст. 75 КК. Зазначає, що відповідно до практики ЄСПЛ судом апеляційної інстанції при призначенні реального з ізоляцією від суспільства мало б бути враховано сімейні обставини ОСОБА_7 , зокрема наявність у нього на утриманні малолітньої дитини, щоб уникнути непропорційного втручання в сімейне життя. Вказує про безпідставне посилання апеляційного суду при призначенні покарання на попередню судимість ОСОБА_7 , оскільки судимість погашена. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки позиції прокурора в суді першої інстанції, який підтримав застосування при призначенні ОСОБА_7 покарання положень ст. 75 КК. Вказує на порушення апеляційним судом вимог ч. 6 ст. 22 КПК, оскільки було вибірково досліджено докази, зокрема характеристику, а також вирок щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 126 КК, який не досліджувався місцевим судом.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доводи, викладені у касаційній скарзі сторони захисту про невідповідність призначеного ОСОБА_7 апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують
Згідно зі ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду в межах його дискреційних повноважень, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду повинен ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, характер суспільно небезпечного діяння, його наслідки, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягається до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.
Як вбачається з вироку суду першої інстанції, при призначенні ОСОБА_7 покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння, яке відповідно до ч. 5 ст. 12 КК є тяжким злочином, особу винного, який не судимий згідно ст. 89 КК, його вік, стан здоров`я, відомості, які його характеризують. Обставини, що пом`якшують покарання суд визнав щире каяття, визнання вини, активне сприяння встановленню істини, добровільне відшкодування завданої шкоди. Обставиною, що його обтяжує- вчинення злочину в стані наркотичного сп`яніння.
Врахувавши наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: щире каяття, визнання вини, активне сприяння встановленню істини, відшкодування шкоди, дані про особу винного, зокрема те, що ОСОБА_7 під наркологічним чи психіатричним наглядом лікарів не перебуває, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, має на утримання малолітню дитину, правову позицію прокурора щодо звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та позицію потерпілого ОСОБА_9 , який просив суворо не карати обвинуваченого, суд призначив останньому покарання у виді позбавлення волі на мінімальний термін та дійшов висновку про можливість його звільнення від відбування цього покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК.
Не погодившись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності цього рішення виклав змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає вимогам КК, та просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання, яке потрібно відбувати реально.
Зокрема прокурор зазначав, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що ОСОБА_7 є особою, яка притягувалась до кримінальної відповідальності за ст. 125 КК, що дає підстави вважати, що така стійка девіантна поведінка обвинуваченого щодо нанесення умисних тілесних ушкоджень після притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КК упродовж значного періоду часу свідчить про небажання обвинуваченого діяти відповідно до установлених суспільних правил та вказує на несвідоме неодноразове ігнорування норм законодавства та судових рішень, які є обов`язковими до виконання, а також наражає на небезпеку для оточуючих та інших людей і таким чином діями обвинуваченого створюється потенційна небезпека для їх життя і здоров`я.
Просив оцінити критично характеристику обвинуваченого за місцем проживання, оскільки жодних даних, які характеризували його з позитивної сторони, не зафіксовано.
Посилаючись на практику Верховного Суду вказував на безпідставне визнання судом в якості обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого-активне сприяння розкриттю злочину.
Зазначав, що звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням суперечить завданню кримінального покарання, передбаченому ст. 50 КК, адже не сприяє виправленню особи та не виконує функцію попередження нових злочинів, не вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість повторної злочинної поведінки обвинуваченого та продовження систематичного вчинення дій проти життя та здоров`я особи, а тому, вважав, що відсутність реального покарання може негативно впливати на загальну превенцію та підривати авторитет правосуддя в очах суспільства.
Апеляційний суд погодився з доводами прокурора про безпідставність застосування судом першої інстанції до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, задовольнив частково апеляційну скаргу прокурора, та дотримуючись вимог ст. 420 КПК, скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного засудженому покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.
Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд у вироку зазначив, що при прийнятті рішення про звільнення обвинуваченого від призначеного покарання за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 75 КК поза увагою суду залишився характер та конкретні обставини вчиненого обвинуваченим злочину, який має підвищений ступінь суспільної небезпеки оскільки об`єктом посягання є життя та здоров`я людини, які згідно з Конституцією України є найвищими соціальними цінностями в державі, вчинення злочину під час перебування в стані, викликаному вживанням наркотичних речовин, а також те, що ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за насильницький злочин, передбачений ч. 1 ст. 126 КК та протягом незначного терміну часу знову вчинив злочин проти життя та здоров`я людини, що свідчить про небажання обвинуваченого діяти відповідно до установлених суспільних правил, наражає на небезпеку для оточуючих та інших людей і таким чином діями обвинуваченого створюється потенційна небезпека для їх життя і здоров`я.
При цьому апеляційний суд погодився із доводами прокурора щодо неправильного визнання місцевим судом пом`якшуючою обставиною-активне сприяння розкриттю злочину та зазначив, що активне сприяння розкриттю злочину означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, однак за наслідками дослідження доказів вказані обставини не знайшли свого підтвердження, окрім того, у обвинувальному акті, складеному за наслідками досудового розслідування її відображено не було.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку застосування до ОСОБА_7 ст. 75 КК є неправильним застосуванням кримінального закону та повною мірою не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, що не сприятиме його виправленню та попередженню вчинення нових злочинів, з чим погоджується й суд касаційної інстанції.
Обираючи ОСОБА_7 останньому покарання, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про його особу: неперебування на диспансерних обліках. Обставиною, що обтяжує покарання апеляційний суд визнав вчинення злочину під час перебування в стані викликаному вживанням наркотичних речовин, обставиною, що його пом`якшує - відшкодування шкоди потерпілому.
За клопотанням прокурора апеляційним судом було повторно досліджено докази, які характеризують ОСОБА_7 .
Щодо вироку Кременецького районного суду від 5 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 126 КК, яким його визнано винуватим та засуджено до покарання у виді штрафу, то колегія суддів зазначила, що оскільки штраф сплачено, тому в силу вимог ст. 89 КК він вважається раніше не судимою особою.
Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 у вказаному провадженні, згідно з яким він обвинувачувався у скоєнні не лише кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, зокрема, нанесенні тяжких тілесних ушкоджень, а також за ч. 2 ст. 125 КК у заподіянні у тому ж місці та в той же час удару ножем в ділянку шиї потерпілому ОСОБА_8 , яке було закрито в подальшому у зв`язку з відмовою потерпілого від приватного обвинувачення.
Також колегією суддів враховано, що обвинувачений наніс потерпілому декілька ударів ножем в життєво важливі та добровільно не припинив подальше їх нанесення, а продовження злочину відвернули інші особи.
Характеристику ОСОБА_7 з місця проживання, яка була врахована судом першої інстанції, як позитивна, суд апеляційної інстанції оцінив її як нейтральну, мотивуючи це тим, що ненадходження скарг в сільську раду на поведінку обвинуваченого та непритягнення до адміністративної відповідальності не характеризує його з позитивної сторони.
Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, апеляційний суд, дотримуючись принципу індивідуалізації та, виходячи з особливостей конкретних обставин кримінального правопорушення, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, дійшов правильного висновку, що виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства неможливе та вказав, що останньому слід призначити покарання у виді реального позбавлення волі.
Водночас, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для застосування при призначенні ОСОБА_7 покарання положень ст. 69 КК.
Зокрема обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину судом апеляційної інстанції визнано щире каяття, визнання вини, відсутність претензій майнового та морального характеру до нього з боку потерпілого, який вибачив його та просив суворо не карати, а також враховано дані про його особу, зокрема, те що він є раніше не судимим, його молодий вік, наявність на утриманні малолітньої дитини.
Вказані обставини, на думку апеляційного суду, свідчать про можливість призначення ОСОБА_7 покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 121 КК, а саме у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
З наведеними висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для застосування положень ст. 75 КК відносно ОСОБА_7 та, водночас, наявності достатніх підстав для призначення йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, погоджується і колегія суддів, в зв`язку з чим, твердження в касаційній скарзі сторони захисту про наявність достатніх підстав для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням, з огляду на наявні в справі дані про особу останнього, які до того ж були враховані судом при обранні виду та розміру передбаченого ч. 1 ст. 121 КК заходу примусу, є непереконливими.
На переконання суду касаційної інстанції, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, фактичні обставини кримінального провадження та відомості про особу засудженого, суд апеляційної інстанції прийняв правильне рішення про безпідставність застосування положень ст. 75 КК та наявність обґрунтованих підстав для призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК.
Таке покарання не порушує загальних засад його призначення, встановлених законом України про кримінальну відповідальність, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. Тому Суд не вбачає правових підстав вважати це покарання явно несправедливим через суворість.
Переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного покарання за вироком апеляційного суду, в касаційній скарзі захисника не наведено. Сторона захисту обґрунтовує доводи, спираючись на відокремлену оцінку окремих із тих обставин, які оцінені апеляційним судом у їх сукупності та взаємозв`язку під час апеляційного перегляду.
Наведені захистом обставини щодо особи засудженого та його посткримінальної поведінки були враховані апеляційним судом під час призначення покарання, однак вони не дають обґрунтованих підстав для звільнення від відбування призначеного покарання з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та його наслідків.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Доводи захисника про те, що апеляційний суд не мотивував, чому пом`якшуючих покарання обставин, які враховані колегією суддів при застосуванні ст. 69 КК, недостатньо для врахування їх при застосуванні ст. 75 КК, є безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення ст. 69 КК, у своєму рішенні чітко зазначив, які саме обставини справи та дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів і впливають на пом`якшення покарання.
Врахування одних і тих же обставин справи як таких, що дають підстави для одночасного застосування до засудженого положень ст. 69 КК і призначення йому покарання нижчого від найнижчої межі санкції статей, так і положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням є недостатнім.
Колегія суддів звертає увагу, що одночасне застосування двох різних інститутів, пов`язаних із пом`якшенням покарання та звільненням особи від його відбування за вчинення особливо тяжких злочинів, має мати для цього достатні підстави, яких Суд не вбачає. Не навів таких виключних обставин у своїй касаційній скарзі й захисник.
Щодо посилань захисника на непослідовність позиції сторони обвинувачення з огляду на те, що прокурор у суді першої інстанції просив звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, а в подальшому оскаржив відповідне рішення в апеляційному порядку, то за приписами ч. 1 ст. 26 КПК сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачені цим Кодексом. Положеннями ч. 1 ст. 393, ст. 394 КПК не встановлено обмежень для подання апеляційної скарги прокурором лише в межах позиції сторони обвинувачення щодо призначення покарання та звільнення від його відбування, заявленої цією стороною в суді першої інстанції.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 жовтня 2024 року (справа № 761/13344/20, провадження № 51- 1751 км24).
З приводу тверджень сторони захисту про неврахування позиції потерпілого, то Суд звертає увагу, що думка потерпілого є важливою у справах приватного обвинувачення. У цій справі позиція потерпілого ОСОБА_9 про відсутність претензій до засудженого та необхідність призначення йому покарання без ізоляції від суспільства врахована судом при призначенні покарання, однак вона не є вирішальною, оскільки кримінальне провадження здійснюється у формі публічного обвинувачення.
Щодо доводів сторони захисту про те, що апеляційний суд безпідставно оцінив характеристику як нейтральну, то колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд повторно дослідивши докази, в тому числі і характеристику, може надати їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження судом апеляційної інстанції було досліджено докази, які характеризують особу ОСОБА_7 , зокрема і характеристику Кременецької міської ради, яку колегія суддів визнала як нейтральну, мотивуючи це тим, що ненадходження скарг в сільську раду на поведінку обвинуваченого та непритягнення до адміністративної відповідальності не характеризує його з позитивної сторони.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду та зазначає, що, що інформація, яка зазначена у свідчить лише про пасивну поведінку ОСОБА_7 в побуті.
З приводу твердження сторони захисту про те, що відповідно до практики ЄСПЛ судом апеляційної інстанції при призначенні реального з ізоляцією від суспільства мало б бути враховано сімейні обставини ОСОБА_7 , зокрема наявність у нього на утриманні малолітньої дитини, то колегія суддів звертає увагу, що дана обставина жодним чином не завадила засудженому вчинити умисний тяжкий злочин проти здоров`я особи, який несе за собою серйозні наслідки. Крім того така обставина врахована апеляційним судом при застосуванні положень ст. 69 КК.
Посилання захисника в касаційній скарзі на ряд рішень Верховного Суду є безпідставним, оскільки обставини, установлені в тих кримінальних провадженнях, не є релевантними обставинам цього кримінального провадження.
Крім то, індивідуальність призначення покарання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі захисника та мотиви незгоди із оскаржуваним судовим рішенням не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанцій і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів його законність.
Будь-яких додаткових обставин, які не були предметом оцінки суду апеляційної інстанції та які би істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину чи відповідно характеризували особу засудженого в контексті вимог сторони захисту, у касаційній скарзі не зазначено.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги захисника слід відмовити.