ПОСТАНОВА
головуючого Яковлєва Світлана Володимирівна,
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020050510001569 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК у вчиненні закінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а також за ч. 1 ст. 263 КК вчиненні незаконного придбання, носіння та зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено: - за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців; - за ч. 1 ст. 263 КК допокарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Згідно з вироком суду 19 серпня 2020 року приблизно о 22:00 року ОСОБА_7 , знаходячись на території свого домоволодіння ( АДРЕСА_1 ) біля паркану, розташованого між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , в ході конфлікту із сусідом ОСОБА_8 , який перебував на території свого домоволодіння ( АДРЕСА_2 ), з метою заподіяння тілесних ушкоджень останньому, діючи умисно, усвідомлюючи характер своїх злочинних дій та передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки, направив дуло ручки-пістолета, який попередньо взяв у своєму будинку, в бік потерпілого та здійснив постріл в ОСОБА_8 , внаслідок чого останньому спричинено наступні тілесні ушкодження: вогнепальне, сліпе, дробове поранення передньої черевної стінки, проникаюче у черевну порожнину з пошкодженням тонкої кишки, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя. Після вказаних дій ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник (ч. 1 ст. 121 КК).
Крім цього ОСОБА_7 в один із днів 2017 року (встановити точну дату та час під час досудового розслідування не виявилося можливим), перебуваючи на території м. Слов`янська Донецької області у невстановленому під час досудового розслідування місці, знайшов ручку-пістолет, що є саморобною гладкоствольною однозарядною вогнепальною стрілецькою зброєю та переніс до місця свого мешкання ( АДРЕСА_1 ), де почав її незаконно зберігати без передбаченого законом дозволу. 20 серпня 2020 року у період часу з 7:05 до 8:18 за вищевказаною адресою в ході проведення огляду місця події було виявлено та вилучено вищезазначену ручку-пістолет, яку останній незаконно, в порушення вимог Положення «Про дозвільну систему», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року з наступними змінами, придбав, носив та зберігав без передбаченого законом дозволу (ч. 1 ст. 263 КК).
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора та апеляційну скаргу захисника, а вирок суду-без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує на неправильну кваліфікацію судами попередніх інстанцій дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК. Зазначає, що про умисел обвинуваченого ОСОБА_7 на вбивство потерпілого ОСОБА_8 свідчить знаряддя злочину, а саме вогнепальна зброя, спосіб нанесення, характер і локалізація тілесних ушкоджень, зокрема в місце розташування життєво - важливого органу людини - живота, цілеспрямованість дій обвинуваченого, який умисно наніс потерпілому вогнепальне поранення. На переконання сторони обвинувачення, ОСОБА_7 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення правопорушення до кінця, однак злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілому було своєчасно надано медичну допомогу. Зазначає, що неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність потягло за собою призначення ОСОБА_7 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Вказує, що апеляційний суд, в порушення вимог статей 94, 419 КПК, не надав оцінки всім обставинам діяння, які підтверджують умисел ОСОБА_7 на вбивство ОСОБА_8 , на які посилався прокурор у своїй апеляційній скарзі.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Захисник заперечував проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й вмотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд апеляційної інстанції дотримався зазначених вимог закону.
Зі змісту касаційної скарги прокурора убачається, що він не погоджується з кваліфікацією дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК, оскільки вважає, що про умисел на вбивство потерпілого ОСОБА_8 переконливо свідчить сукупність всіх фактичних обставин вчиненого ним діяння, зокрема знаряддя злочину, а саме вогнепальна зброя, застосування якої при фізичному насильстві завжди пов`язане з усвідомленням і передбаченням наслідків його використання, так і спосіб нанесення, характер і локалізація тілесних ушкоджень, зокрема в місце розташування життєво важливого органу-живота, цілеспрямованість дії обвинуваченого, який умисно наніс потерпілому вогнепальне поранення.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні незакінченого замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_8 , тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК.
Під час постановлення вироку судом було встановлено фактичні обставини кримінального провадження та дії ОСОБА_7 перекваліфіковані на ч. 1 ст. 121 КК (умисне тяжке тілесне ушкодження).
При цьому, судом було допитано:
- засудженого ОСОБА_7 , який пояснив, що коли 19 серпня 2020 року відбувся конфлікт з потерпілим, було темно, не було нічого видно де стояв потерпілий, бачив лише його силует в темряві. Постріл, який він здійснив із ручки-пістолета, намагався здійснити по низу, в землю, завдати ОСОБА_8 тілесні ушкодження він не хотів, а хотів його лише налякати, попередити. Про те, що влучив у живіт ОСОБА_8 дізнався вже після свого затримання. На його думку, із вказаного предмета, з якого він стріляв, неможливо вбити ні людину, ні тварину. 19 серпня 2020 року він здійснив лише один постріл. Зазначив, що у нього була можливість після пострілу перезарядити вказаний пристрій і знов вистрілити з нього, проте він цього не зробив, оскільки не хотів;
- потерпілого ОСОБА_8 , який детально розповів про обставини, які відбувалися 19 серпня 2020 року приблизно о 22:00 між ним і ОСОБА_7 , при цьому зазначив, що після пострілу він одразу побіг у подвір`я та в подальшому до хати, свідомість не втрачав, в той день після події ОСОБА_7 не бачив, але перебуваючи в кареті швидкої допомоги чув, що останній цікавився у лікарів про стан його здоров`я.
Також місцевим судом було допитано експертів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , а також безпосередньо ретельно досліджено докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного, а саме: протоколи огляду місця події з фототаблицями, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, слідчих експериментів, проведених за участю потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_11 , затримання особи, отримання зразків для експертизи, відібрання біологічних зразків для експертного дослідження, висновки експертів.
Зокрема, як убачається з дослідженого судом висновку експерта № 354, за підсумком експерт дійшов висновку про можливість утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 при обставинах, на які потерпілий вказав під час проведення слідчого експерименту. Характер тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_8 , свідчить про те, що вони утворились від дії снарядів (дробу), випущених з вогнепальної, можливо гладкоствольної, стрілецької зброї.
Висновком експерта №307 встановлено, що виявлене у ОСОБА_8 при судово- медичній експертизі вогнепальне, сліпе, дробове поранення передньої черевної стінки, проникаюче у черевну порожнину з пошкодженням тонкої кишки, утворилось від дії снарядів (дробу), випущених з вогнепальної зброї, можливо, при обставинах та в термінах, зазначених у постанові, і відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя.
Дослідивши вищенаведені докази, місцевий суд дійшов висновку про необґрунтованість обвинувачення в частині наявності у ОСОБА_7 умислу саме на убивство потерпілого, тобто умисного заподіяння йому смерті, а також в частині обвинувачення щодо невчинення ним всіх дій, які він вважав необхідними для доведення умисного вбивства ОСОБА_8 до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки воно не узгоджується зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов свій прояв як в положеннях частин 3, 4 ст. 17 КПК, так і в практиці Європейського суду з прав людини.
В обґрунтування свого висновку суд зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.
Визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження умислом винного охоплюється лише заподіяння таких ушкоджень за відсутності прямого наміру на вбивство. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони передбачалися ціллю його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальності за замах на вбивство. У випадку, коли особа, завдаючи іншій особі тілесні ушкодження, свідомо припускає настання будь-яких наслідків, у тому числі смерті, вона також не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за замах на вбивство. Крім того, злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство і у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках настає лише за наслідки, які фактично настали.
Заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому характеризується у цьому випадку не лише непрямим, а ще й неконкретизованим (невизначеним) умислом. За неконкретизованого умислу винний, вчиняючи злочин, хоча і передбачає можливість настання різних шкідливих наслідків, але до кінця не усвідомлює їх характеру і тяжкості. А оскільки особа за невизначеного умислу одночасно передбачає різні за характером і тяжкістю наслідки, але фактично реалізується лише один з них, кримінальна відповідальність настає за наслідки, що настали фактично.
Місцевим судом було встановлено, що перед вчиненням пострілу ОСОБА_7 усвідомлював, з якої зброї він збирається вчинити постріл (на його думку з такої зброї неможливо вбити людину) та мету пострілу (налякати, попередити потерпілого, з яким у нього виник словесний конфлікт). Після вчинення обвинуваченим пострілу із саморобної зброї в потерпілого ОСОБА_7 бачив та усвідомлював, що потерпілий залишався живим, однак, не здійснював дій щодо доведення інкримінованого йому наміру до кінця, та залишив місце події, повернувшись додому.
Крім цього, згідно матеріалів кримінального провадження, медична допомога була надана потерпілому не одразу, а через деякий час з моменту спричинення тілесного ушкодження. За цей час потерпілий самостійно дістався з місця події до свого будинку, в подальшому доставлений швидкою допомогою до лікарні.
Таким чином, врахувавши обставини події, характер і локалізацію отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, поведінку ОСОБА_7 після завдання вогнепального поранення, місцевий суд дійшов висновку, що останній діяв з непрямим- альтернативним умислом, тобто заподіюючи потерпілому тяжке тілесне ушкодження останній усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки та свідомо припускав їх настання, а тому кримінальна відповідальність в такому випадку настає за наслідки, що настали фактично.
На переконання місцевого суду, поведінка обвинуваченого свідчить про наявність у нього неконкретизованого умислу на настання будь-яких наслідків у результаті вчинених дій, у тому числі й можливої смерті потерпілого. Проте, підстав стверджувати, що в момент вчинення пострілу ОСОБА_7 бажав настання лише одного конкретного наслідку - смерті потерпілого, з матеріалів кримінального провадження не вбачається.
За таких обставин, коли умисел ОСОБА_7 був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю потерпілого, він має нести відповідальність за фактично заподіяні тілесні ушкодження, з огляду на що, позиція суду першої інстанції в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст.121 КК є вірною. Виходячи з вищенаведеного, доводи прокурора про наявність у засудженого прямого умислу, спрямованого саме на умисне вбивство потерпілого, є необґрунтованими.
В свою чергу суд апеляційної інстанції, в межах ст. 404 КПК, й у порядку ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження, належним чином перевірив викладені у апеляційній скарзі прокурора доводи, аналогічні тим, що викладені в його касаційній скарзі, і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.
Зокрема, судом перевірялись твердження сторони обвинувачення про безпідставність перекваліфікації дій засудженого з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 КК та про доведеність обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні закінченого замаху на вбивство потерпілого, які визнані необґрунтованими.
Колегія суддів погодилася із висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_7 непрямого (альтернативного) умислу на настання будь-яких наслідків у результаті вчинених дій, у тому числі й можливої смерті потерпілого, проте відсутні підстави стверджувати, що в момент вчинення пострілу останній бажав настання лише одного конкретного наслідку - смерті потерпілого.
При цьому апеляційний суд зазначив про те, що на необхідність врахування суб`єктивного ставлення винного до наслідків своїх дій неодноразово звертав увагу Верховний Суд у своїх постановах від 9 жовтня 2018 року у справі № 760/4968/15-к, від 18 жовтня 2018 року у справі № 348/1153/17, від 8 листопада 2018 року у справі № 360/718/16-к, від 18 грудня 2018 року у справі № 569/2944/16-к тощо, відповідно до яких визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно показів обвинуваченого та потерпілого, перед подією злочину між ним був словесний конфлікт, до цього також були неодноразові конфлікти, проте, висловлювання погроз з боку обвинуваченого вбивством на адресу потерпілого судом не встановлено.
На переконання суду апеляційної інстанції, з показань самого обвинуваченого, потерпілого, експертів, висновків експертиз вбачається, що перед вчиненням пострілу ОСОБА_7 усвідомлював, з якої зброї він збирається вчинити постріл та мету пострілу (налякати, попередити потерпілого, з яким у нього виник словесний конфлікт). Після вчинення обвинуваченим пострілу із саморобної зброї ОСОБА_7 бачив та усвідомлював, що потерпілий залишався живим, однак, не здійснював дій щодо доведення інкримінованого йому наміру до кінця, та залишив місце події, повернувшись додому.
З урахуванням наведеного апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, що ОСОБА_7 , заподіюючи потерпілому тяжке тілесне ушкодження, усвідомлював суспільно- небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки та свідомо припускав їх настання, а тому, у даному випадку його дії повністю охоплюються диспозицією ч. 1 ст. 121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Інших об`єктивних обставин, які б свідчили про умисел ОСОБА_7 на заподіяння смерті потерпілого, колегія суддів апеляційного суду не встановила.
З таким висновком погоджується і Верховний Суд.
В супереч твердженням сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та дав на них ґрунтовні відповіді. Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Також необґрунтованими є доводи про те, що неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність потягло за собою призначення ОСОБА_7 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки судів про кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК є правильними, а покарання ОСОБА_7 призначено в межах санкції вказаної частини статті, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є співмірним характеру вчиненого та даним про особу винного, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень. Обставини, які б вказували на те, що покарання є явно несправедливим внаслідок м`якості, відсутні.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, оскаржуване судове рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.