ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 686/18006/25

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області вироком від

25 листопада 2022 року визнав ОСОБА_9 та ОСОБА_8 винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України, і призначив кожному окремо покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить

34 000 грн.

Ухвалив строк попереднього ув`язнення ОСОБА_8 з 28 березня по

02 квітня 2025 року і ОСОБА_10 з 20 по 25 березня 2025 року відповідно до вимого ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк відбування покарання пом`якшивши покарання у виді штрафу.

Згідно з вироком суду ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , з корисливих мотивів, вирішили незаконно збагатитися шляхом отримання неправомірної вигоди від військовозобов`язаних осіб за здійснення впливу на посадових осіб юридичної особи публічного права

- КП «Укрспецзв`язок», з метою прийняття рішення про працевлаштування з подальшим забезпеченням бронювання від призову за мобілізацією до Збройних Сил України і вчинили ці дії за таких обставин.

07 березня 2025 року приблизно о 17:01, 12 березня 2025 року, приблизно о 16:23 ОСОБА_8 за попередньою змовою із ОСОБА_9 , а 14 березня

2025 року приблизно о 17:27 ОСОБА_8 разом із ОСОБА_9 , перебуваючи в м. Хмельницькому, з корисливих мотивів під час зустрічі із ОСОБА_11 висловили йому пропозицію щодо впливу на посадових осіб

КП «Укрспецзв`язок» під час прийняття останніми рішення про його працевлаштування до відповідного підприємства із подальшим забезпеченням бронювання від призову за мобілізацією до Збройних Сил України, за це ОСОБА_11 мав передати на їх користь неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 12 000 дол. США, на що він вимушено погодився.

20 березня 2025 року приблизно о 14:15 ОСОБА_9 , перебуваючи на території АЗК «Aslan», що на вул. Миру, 7 у м. Хмельницькому, за попередньою змовою із ОСОБА_8 під час зустрічі із ОСОБА_11 одержав від останнього неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 12 000 дол. США, що в перерахунку в національній валюті відповідно до курсу Національного банку України становить 498 876 грн. Після цього ОСОБА_9 був затриманий працівниками поліції.

Хмельницький апеляційний суд вироком від 24 лютого 2026 року скасував рішення місцевого суду.

Ухвалив свій вирок, яким призначив покарання ОСОБА_9 та

ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України, у виді штрафу в розмірі

30 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 000 грн.

У решті вирок залишив без змін.

Не погоджуючись із вироком апеляційного суду, захисник засудженої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_9 подали касаційні скарги, у яких просять змінити оскаржуване судове рішення шляхом зменшення розміру штрафу визначеного апеляційним судом.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність під час визначення розміру покарання.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_8 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити оскаржуване судове рішення і зменшити розмір штрафу, визначений його підзахисній.

На обґрунтування доводів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність захисник зазначає про:

- неправильне застосування ч. 2 ст. 53 КК України під час визначення розміру штрафу, оскільки апеляційний суд розмір доходу, отриманого засудженими, у результаті вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, який мав ділитися між ними, та від цього мала визначитись сума штрафу, фактично подвоїв та визначив ОСОБА_8 суму штрафу, яка є непропорційною сумі доходу, який вона мала отримати внаслідок скоєного злочину;

- хибне визначення ОСОБА_8 розміру покарання у виді штрафу у результаті неврахування даних про її особу та положень ч. 5 ст. 72 КК України, а саме строку її попереднього ув`язнення.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та просить зменшити визначений йому розмір штрафу завдяки зміні оскаржуваного судового рішення.

Суть його доводів полягає в тому, що апеляційний суд, визначаючи йому розмір штрафу, всупереч положенням ч. 5 ст. 72 КК України не врахував строку його попереднього ув`язнення, а також даних про його особу. Натомість цей суд врахував суспільну небезпеку вчиненого ним правопорушення як під час ухвалення рішення про розмір штрафу, так і як обставину для відмови у пом`якшенні йому покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційні скарги захисника та засудженого прокурор просить залишити їх без задоволення як безпідставні.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримав вимоги поданих касаційних скарги, а прокурори заперечили щодо їх задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурорів, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги захисника ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_9 не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За змістом положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Під час ухвалення нового вироку стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_8 апеляційний суд цих вимог закону дотримався.

ст. 369-2 КК України, а також вид призначеного їм покарання у поданих касаційних скаргах не оспорюються.

Стосовно доводів захисника щодо неправильного застосування ч. 2 ст. 53 КК України під час визначення розміру штрафу з підстав того, що апеляційний суд розмір доходу отриманого засудженими у результаті вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, який мав ділитися між ними та від цього мала визначитись сума штрафу, фактично подвоїв та визначив ОСОБА_8 суму штрафу, яка є не пропорційною сумі доходу, який вона мала отримати унаслідок скоєного злочину, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Положеннями ч. 2 ст. 53 КК України визначено, що за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (дала - н.м.д.г.), розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, колегія суддів зазначає, що апеляційний суд, не погоджуючись із вироком місцевого суду в частині розміру призначеного засудженим покарання у виді штрафу за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України встановив, що санкцією ч. 2 ст. 369-2 КК України передбачено покарання у виді штрафу від двох тисяч до п`яти тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п`яти років.

А тому призначаючи засудженим покарання за ч. 2 ст. 369-2 КК України у виді штрафу необхідно враховувати положення ч. 2 ст. 53 КК України.

Далі цей суд констатував, що із матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 отримали неправомірну вигоду (дохід) від ОСОБА_11 - грошові кошти в сумі 12 000 дол. США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України становила 498 876 грн.

За наведених обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що місцевий суд призначив засудженим покарання у виді штрафу у розмірі

2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн й безпідставно не врахував положення ч. 2 ст. 53 КК України, які підлягали застосуванню та необґрунтовано призначив покарання у виді штрафу у розмірі, меншому, ніж отримана обвинуваченими неправомірна вигода.

Потім апеляційний суд прийняв рішення про необхідність призначення покарання ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з урахуванням положень ч. 2 ст. 53 КК України у виді штрафу в розмірі 30 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 000 грн.

Зі свого боку колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд під час застосування згаданої норми кримінального закону має встановити:

- вчинене кримінальне правопорушення, в санкції за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в сумі понад три тисячі н.м.д.г. При цьому це можуть бути як безальтернативні санкції, які передбачають виключно штраф як основне покарання, так і альтернативні, в яких передбачені й інші основні види покарань;

- у результаті вчинення цього кримінального правопорушення має бути заподіяна майнова шкода або особа має отримати внаслідок його вчинення незаконний дохід. Необхідно нагадати, що отриманим внаслідок вчинення кримінального правопорушення незаконним доходом є гроші та інше майно, одержані особою в результаті вчинення злочину (наприклад, предмет хабаря, вартість викраденого майна, сума винагороди за вчинення злочину на замовлення тощо);

- суд повинен дійти переконання, що саме штраф як основне покарання буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.

При цьому в разі призначення судом покарання у виді штрафу його розмір не може бути меншим, ніж розмір майнової шкоди, завданої злочином, або розмір отриманого внаслідок вчинення злочину незаконного доходу, незалежно від домовленості між співучасниками кримінального правопорушення про розподіл незаконного доходу. До того ж закон не встановлює обмежень на скільки вищим має бути штраф.

Частина 2 ст. 53 КК України встановлює єдиний виняток із припису про необхідність призначення штрафу в розмірі, не меншому за розмір завданої злочином шкоди або отриманого внаслідок його вчинення доходу, а саме, суд, встановивши, що такий злочин вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною, може призначити таким особам покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, без урахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу.

Цим законодавчим рішенням закріплене право, а не обов`язок суду, відступити від вимоги про призначення штрафу в розмірі, меншому за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу. У такому разі суд призначає покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті Особливої частини КК України.

За фактичних обставин цього кримінального провадження, апеляційний суд обґрунтовано виходив з обвинувачення, яке визнано судом доведеним, про отримання спільно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 неправомірної вигоди (дохід) від ОСОБА_11 у сумі 12 000 дол. США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України становила 498 876 грн, та змінив вирок у частині покарання, призначивши їм штраф у розмірі 30 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 000 грн, який не є меншим за розмір незаконного доходу.

Отже, апеляційний суд обґрунтовано визначив розмір штрафу, виходячи з установленого доходу, отриманого у результаті вчинення кримінального правопорушення, і застосував положення ч. 2 ст. 53 КК України під час призначення покарання засудженим за скоєне, що відповідає принципам індивідуалізації покарання, законності та справедливості.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду та вважає, що визначений засудженим розмір штрафу відповідає зазначеним вище вимогам закону, а доводи захисника про протилежне є необґрунтованими і спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Стосовно доводів захисника та засудженого ОСОБА_9 , які є аналогічні за змістом, про те, що як ОСОБА_9 , так і ОСОБА_8 апеляційний суд хибно визначив розмір покарання у виді штрафу у результаті неврахування даних про їх особу та положень ч. 5 ст. 72 КК України, а саме строку їх попереднього ув`язнення, колегія суддів зазначає таке.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.

Відповідно до ст.1 Закону України від 30 червня 1993 року № 3352-XII «Про попереднє ув`язнення» таке ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

21 червня 2017 року набув чинності Закон № 2046-VIII, яким змінено ч. 5 ст. 72 КК України.

Цю норму викладено в такій редакції: «Попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування».

Положення ч. 5 ст. 72 КК України передбачають різні правила зарахування попереднього ув`язнення: 1) під час призначення покарання у виді позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч. 1 ст. 72 КК України; 2) під час призначення виду покарання, не вказаного в ч. 1 ст. 72 КК України.

Застосовуючи згадані вимоги ч. 5 ст. 72 КК України, суд бере до уваги сам факт перебування особи під вартою.

У зазначеній нормі КК України йдеться, крім іншого, про пом`якшення покарання у виді штрафу або повне звільнення засудженого від його відбування.

Що ж стосується призначення покарання, то норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Суворо індивідуальний підхід під час призначення покарання з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особи винного і обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, забезпечує застосування оптимальної моделі кримінального покарання як щодо осіб, які раніше притягувалися до кримінальної відповідальності, не стають на шлях виправлення, вчинили тяжкі злочини, так й щодо осіб, які вперше вчинили менш небезпечні кримінальні правопорушення.

Тобто, залежно від конкретних обставин кримінального провадження, особи винного, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, варто зазначити, що апеляційний суд за результатами розгляду скарги прокурора, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженим та ухвалюючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині призначення покарання та призначення покарання у виді штрафу зі збільшенням його розміру, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_9 та ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є нетяжким, дані про їх особу, а саме те, що вони на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають, їх позитивні характеристики за місцем проживання, наявність обставин, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують. Також апеляційний суд зважив на підвищену небезпечність скоєного.

На підставі наведених даних апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_9 та ОСОБА_8 покарання з урахуванням положень ч. 2 ст. 53 КК України у виді штрафу в розмірі 30 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 000 грн.

Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу засуджених, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, характер дій засуджених, наслідки діяння, апеляційний суд обґрунтовано призначив засудженим згадане покарання. Висновок про це належно вмотивований.

При цьому апеляційний суд, зваживши на суспільну небезпеку вчиненого засудженими кримінального правопорушення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для пом`якшення засудженим покарання, з урахуванням їх попереднього ув`язнення, згідно з вимогами ч. 5 ст. 72 КК України.

Варто зазначити, що питання про форму реалізації кримінальної відповідальності суд вирішує в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання. Вирішення цього питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду обирати між альтернативами, кожна з яких є законною.

Колегія суддів зазначає, що в цьому кримінальному провадженні апеляційний суд з урахуванням положень ч. 2 ст. 53 КК України призначив засудженим покарання у виді штрафу, наближене до мінімальних меж, а попереднє ув`язнення

ОСОБА_9 та ОСОБА_12 тривалістю 6 днів не є обставиною для пом`якшення засудженим покарання на підставі положень ч. 5 ст. 72 КК України.

Тож апеляційний суд дійшов правильного висновку, що обставини вчиненого виключають можливість застосування ч. 5 ст. 72 КК України.

Твердження засудженого ОСОБА_9 про подвійне врахування суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення як під час ухвалення рішення про розмір штрафу, так і як обставину для відмови у пом`якшенні йому покарання є необґрунтованими, оскільки з вироку апеляційного суду видно, що під час призначення ОСОБА_9 покарання, цей суд врахував, зокрема, суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, яка обумовлюється характером, конкретними обставинами, способом вчинення кримінального правопорушення. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено, а отже, порушення вимог статей 50, 65, 72 КК України відсутні.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що у касаційних скаргах не наведено належного обґрунтування до спростування правильності оскарженого рішення, яке містить вмотивований висновок про призначене засудженим покарання.

Таким чином, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а доводи засудженого та захисника про протилежне є такими, що не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення в разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.

Під час перевірки кримінального провадження колегія суддів не встановила неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є підставою для скасування оскарженого судового рішення.

Інші доводи касаційних скарг та матеріали кримінального провадження не містять вказівок на порушення судом апеляційної інстанції під час розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість ухваленого рішення.

Вирок апеляційного суду належним чином мотивований і відповідає приписам статей 370, 420 КПК України.

Отже, касаційні скарги захисника та засудженого необхідно залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд