ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника засудженої ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024020010000281 від 13 лютого 2024 року, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимої вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 січня 2024 року за ст. 309 ч. 1 КК України до штрафу в розмірі 17 000 грн, за ст. 307 ч. 3 КК України, за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2025 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 307 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна.
На підставі ст. 71 ч. 1, ст. 72 ч. 3 КК України суд визначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна та штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, призначеного їй вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 січня 2024 року за ст. 309 ч. 1 КК України, і ухвалив виконувати ці вироки самостійно.
Строк відбування покарання вказано рахувати з дня набрання вироком законної сили, до цього моменту залишено без зміни запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
На підставі ст. 72 ч. 5 КК України у строк покарання зараховано попереднє ув`язнення з 13 лютого 2024 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 104 125 гривень 18 копійок процесуальних витрат за проведення судових експертиз.
Прийнято рішення щодо речових доказів та арешту майна.
Крім того, Вінницький міський суд Вінницької області 25 лютого 2025 року постановив ухвалу, якою зобов`язав Службу у справах дітей Вінницької міської ради вжити заходів щодо влаштування малолітніх дітей, виявлених з ОСОБА_6 під час затримання, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 або встановлення над ним опіки чи піклування. Також суд зобов`язав Заводське управління соціального захисту населення Кам`янської міської ради вжити заходів щодо влаштування ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , або встановлення над нею опіки чи піклування.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
12 лютого 2024 року о 18 годині 56 хвилин, перебуваючи в приміщенні відділення № 18 ТОВ «Нова Пошта» на вул. Князів Коріатовичів, 181-А у м. Вінниці та отримавши від невстановленої особи посилку за № 20450867124008, ОСОБА_6 незаконно придбала психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін, та особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP, які надалі незаконно зберігала при собі з метою збуту. В цей день приблизно о 19 годині 24 хвилин поруч з буд. № 185 на вул. Князів Коріатовичів у м. Вінниці ОСОБА_6 була зупинена працівниками поліції і під час огляду картонної коробки, що знаходилася в її руках, було виявлено металевий корпус від DVD-програвача, у якому знаходились 5 поліетиленових згортків з кристалічною речовиною та 1 поліетиленовий згорток з порошкоподібною речовиною. Ці речовини за висновком експерта є відповідно особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено, - PVP загальною масою 377,0434 г та психотропною речовиною, обіг якої обмежено, - амфетаміном загальною масою 17,5055 г, що становить особливо великий розмір.
Крім того, ОСОБА_6 повторно, за невстановлених обставин, у невстановленому місці, у невстановлені дату та час незаконно придбала особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP, яку надалі зберігала з метою збуту за місцем свого тимчасового проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Під час обшуку цього житла 13 лютого 2024 року працівники поліції виявили та вилучили 90 полімерних капсул із кристалічними речовинами, які за висновком експерта є особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено, - PVP загальною масою 22,0977 г, що становить особливо великий розмір.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої внаслідок суворості, просить змінити судові рішення, пом`якшити призначене
ОСОБА_6 покарання шляхом застосування положень ст. 69 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнити від її відбування з випробуванням, установити іспитовий строк тривалістю 3 роки та покласти на засуджену обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. На думку захисника, суди попередніх інстанцій не повною мірою врахували обставини, які пом`якшують покарання, відсутність тих, які його обтяжують, та дані про особу ОСОБА_6 , а також безпідставно дійшли висновку, що злочин не був вчинений внаслідок збігу тяжких сімейних обставин. Аргументуючи свою позицію, захисник зазначає, що ОСОБА_6 визнала вину, щиро розкаялась, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, утримує двох малолітніх дітей та матір з інвалідністю 1 групи, разом з якою проживала до моменту виїзду в м. Вінницю. Батько доньок ОСОБА_6 , 2018 та 2019 року народження, не бере участі в піклуванні про них та аморально повівся щодо засудженої, що підштовхнуло її до вчинення злочину з метою термінового заробітку задля виконання покарання у виді штрафу, присудженого їй попереднім вироком. Захисник вважає, що наведені обставини, дані про особу ОСОБА_6 та її ставлення до вчиненого дають підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачене санкцією ст. 307 ч. 3 КК України, а звільнення від його відбування з випробуванням дасть змогу засудженій виховувати й утримувати її дітей та доглядати за матір`ю.
Захисник ОСОБА_7 подав доповнення до касаційної скарги захисника ОСОБА_8 , проте ці доповнення з огляду на положення ст. 432 КПК України не підлягають розгляду під час касаційного провадження, оскільки подані іншою особою, ніж та, що подала касаційну скаргу.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу, вважав її обґрунтованою та просив її задовольнити.
У судовому засіданні прокурор заперечувала проти доводів касаційної скарги, вважала її необґрунтованою та просила відмовити в її задоволенні.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації її діянь за ст. 307 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи захисника про несправедливість призначеного засудженій ОСОБА_6 покарання є безпідставними з огляду на таке.
Невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого як підстава для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції означає, що призначене судами попередніх інстанцій покарання, хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (статті 414, 438 КПК України).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покаранням та тим, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Згідно зі ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Воно має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Загальні засади призначення покарання полягають у тому, що воно має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень. Приписи ст. 65 КК України зобов`язують суд призначати покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, керуватися положеннями Загальної частини КК України, враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини КК України за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтями 69 і 69-2 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 69 ч. 1 КК України призначення особі основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, допускається за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Таке рішення суду повинно враховувати особу винного та бути вмотивованим.
Вказані обставини мають перебувати у взаємозв`язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, обсягом, характером і змістом діянь та іншими факторами, які обумовили його вчинення (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду в справі № 521/13401/23). Ці обставини повинні настільки знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винній особі навіть мінімального покарання у межах санкції статті було б явно несправедливим.
Відповідно до ст. 91 ч. 1 п. 4 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, підлягають доказуванню.
У касаційній скарзі захисник засудженої стверджує, що в справі ОСОБА_6 існують обставини, які пом`якшують покарання, однак не були враховані судами попередніх інстанцій, а саме активне сприяння розкриттю злочинів та вчинення їх унаслідок збігу тяжких сімейних обставин. За змістом поданої скарги, ці обставини щире каяття засудженої, наявність у неї двох малолітніх дітей та матері-інваліда істотно знижують ступінь тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, тому просить на підставі ст. 69 КК України призначити ОСОБА_6 основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 307 ч. 3 цього Кодексу.
За усталеною судовою практикою активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу органам досудового розслідування у встановленні невідомих їм обставин: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом тощо. Така поведінка має бути ініціативною, а визнання засудженим своєї вини та надання правдивих показань ще не вказує на активне сприяння розкриттю злочину (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду в справах № 712/8515/15-к, 674/1608/17, 263/15605/17).
Тяжкими особистими, сімейними чи іншими обставинами судова практика визнає: тяжку хворобу винного, його рідних, близьких або інших осіб, складні взаємовідносини в сім`ї, пережиту душевну травму, гострий конфлікт в сім`ї чи на роботі, складне матеріальне становище, безробіття, несприятливі житлові умови, незаконний вплив, стихійне лихо. Поєднання таких обставин, впливаючи на свідомість особи, здійснює формування мотивів вчинення злочину, послаблює волю особи та обумовлює вибір злочинної поведінки (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду в справах № 552/517/19, 521/13401/23).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції при застосуванні до ОСОБА_6 заходу примусу і призначенні покарання врахував, що вона, маючи непогашену судимість за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 309 ч. 1 КК України, вчинила умисний особливо тяжкий злочин, вину за який визнала, не працює, не перебуває на спеціальних обліках у медичних закладах, за час проживання в м. Кам`янському Дніпропетровської області скарг щодо її поведінки не надходило. Обставиною, що пом`якшує покарання, суд визнав щире каяття ОСОБА_6 , а обставин, які б його обтяжували, не встановив.
Відомостей про те, що засуджена проявила ініціативу в наданні органу досудового розслідування або суду допомоги у встановленні інших обставин, ніж ті, що були з`ясовані в результаті слідчих дій, пов`язаних із безпосереднім виявленням кримінально караних діянь ОСОБА_6 , а отже активно сприяла розкриттю злочинів, у матеріалах кримінального провадження не міститься.
Не було надано суду й підтверджених за правилами глави 4 розділу І КПК України даних, які б свідчили про перебування ОСОБА_6 під впливом сукупності непереборних життєвих обставин, що перешкодили молодій працездатній людині покращити своє матеріальне становище за допомогою діяльності, котра не становить небезпеки для суспільства. Наявність у ОСОБА_6 дітей та/або батьків, які потребують допомоги, сама собою не знижує ступеня тяжкості вчинюваних злочинів.
Крім того, дослідивши дані про особу ОСОБА_6 , місцевий суд вказав на відсутність достовірної інформації щодо наявності в неї двох малолітніх дітей, оскільки ОСОБА_6 ініціювала офіційне встановлення батьківства (материнства) лише на стадії судового розгляду кримінального провадження. Разом із цим суд зауважив, що ОСОБА_6 займалася злочинною діяльністю в присутності цих дітей, зокрема, вони перебували разом із нею в момент придбання психотропних речовин з метою збуту. Також місцевий суд констатував, що на час вчинення злочинів ОСОБА_6 не доглядала свою матір, котра є особою з інвалідністю, оскільки переїхала в інше місто, залишивши матір без допомоги. Узявши до уваги наведені обставини, а також корисливий характер злочинів, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_6 мінімальне покарання у виді позбавлення волі, передбачене санкцією ст. 307 ч. 3 КК України, та застосував обов`язкову за цим законом конфіскацію майна.
Звертаючись до апеляційного суду з проханням пом`якшити ОСОБА_6 покарання із застосуванням статей 69, 75 КК України, захисник наводив доводи, аналогічні відображеним у касаційній скарзі. ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що вчинення нею злочинів було зумовлене потребою швидкого заробітку задля сплати штрафу, призначеного їй попереднім обвинувальним вироком. Документ про сплату відповідної суми 25 березня 2025 року було надано апеляційному суду.
Перевіривши доводи сторони захисту в змагальній процедурі, суд апеляційної інстанції з`ясував, що всі обставини, на які посилався захисник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду й погодився з висновками останнього. Відхиляючи доводи про вчинення ОСОБА_6 злочинів унаслідок збігу тяжких життєвих обставин, апеляційний суд констатував відсутність об`єктивних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 перебувала під впливом зовнішніх чинників (особистих чи сімейних), яким не змогла протистояти через свій вразливий стан. Також апеляційному суду не було надано відомостей, які б об`єктивно свідчили про те, що ОСОБА_6 утримує малолітніх дітей та матір з інвалідністю.
Дійшовши висновку, що покарання ОСОБА_6 призначене місцевим судом відповідно до вимог статей 50, 65 КК України, і юридичних підстав для застосування статей 69, 75 цього Кодексу немає, апеляційний суд умотивовано залишив апеляційну скаргу захисника без задоволення, а оскаржений вирок - без зміни.
У ході касаційного розгляду касаційної скарги захисника щодо незгоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у частині призначеного ОСОБА_6 покарання даних, які б ставили під сумнів висновки судів про відсутність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженою злочину не встановлено, а наявність у відповідних документах запису про те, що ОСОБА_6 є матір`ю двох малолітніх дітей, у сукупності з іншими встановленими судами обставинами у цьому кримінальному провадженні не можуть бути достатніми для застосування ст. 69 КК України.
Разом із тим слід зазначити, що одночасно з ухваленням обвинувального вироку місцевий суд на підставі ст. 378 КПК України вжив заходів піклування про малолітніх дітей, які на момент затримання ОСОБА_6 проживали разом із нею, а також про її непрацездатну матір. Зокрема, за рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 листопада 2025 року № 2835, якому було адресовано звернення Вінницького міського суду Вінницької області щодо піклування про імовірних дітей засудженої, цих дітей було влаштовано на виховання та спільне проживання до дитячого будинку сімейного типу (ухвала Заводського районного суду м. Кам`янськоговід 17 лютого 2026 року в справі № 208/10447/25).
Таким чином, призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, воно є необхідним і достатнім для виправлення засудженої, адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відповідає відомостям про особу винної. Обставин, які б вказували на те, що таке покарання є явно несправедливим через суворість, за матеріалами провадження не встановлено.
Вирок та ухвала щодо ОСОБА_6 відповідають вимогами законності, обґрунтованості й умотивованості.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б зумовлювали скасування чи зміну судових рішень, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд