ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 163/1478/23

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.4 ст. 191 КК України.

Суди зазначили, що вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів повністю доведена, зокрема, послідовними показаннямипредставника потерпілого - Вишнівської сільської ради ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_11 (голова сільської ради), ОСОБА_12 (бухгалтер сільської ради), ОСОБА_13 (головний бухгалтер сільської ради) про те, що згідно бухгалтерських документів станом на грудень 2022 року на балансі Машівського ліцею обліковувалися талони на дизельне пальне, в кількості 1600 л та бензин в кількості 200 л, яке було закуплено за кошти з бюджету Вишнівської сільської ради. За результатами інвентаризації, проведеної у ліцеї, було виявлено відсутність талонів на пальне. Відповідальним за зберігання матеріальних цінностей ліцею був директор ОСОБА_7 ; договорами купівлі-продажу та актами приймання-передачі про те, що ОСОБА_7 за рахунок коштів з місцевого бюджету закуповував у ТзОВ «НК «Аветра» дизельне пальне та бензин, яке особисто отримав у формі талонів; показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , котрі в кінці 2022 року проводили інвентаризацію в Машівському ліцеї та виявили відсутність талонів на пальне. Присутній під час інвентаризації директор ліцею ОСОБА_7 повідомив, що талони знаходяться за межами навчального закладу, втім відмовився їх надати; показаннями самого засудженого ОСОБА_7 , котрий хоча і не визнав свою вину у вчиненому, однак не заперечував, що він був відповідальний за фінансову-господарську діяльність очолюваного ним ліцею, в якому під час інвентаризації виявили нестачу талонів на пальне; даними інвентаризаційних документів про те, що нестача дизельного палива в талонах складала 1600 л та бензину - 200 л; рішеннями Вишнівської сільської ради про визначення бюджету громади на 2020-2022 роки, про те, що видатки бюджету ОТГ розподілено, зокрема, на заклади освіти; даними відповіді ТзОВ "НК "Аветра" про те, що паливні талони, закуплені у них Машівським ліцеєм, були використані, зокрема, з лютого 2020 року по квітень 2022 року на АЗС с. Вишнів Ковельського району Волинської області; показаннями свідків ОСОБА_19 (завгосп ліцею) та ОСОБА_20 (вчитель фізичного виховання) про те, що за вказівкою директора ОСОБА_7 вони підписували акти на списання пального, яке використовувалося на потреби навчального закладу (косіння трави, заготівлі дров, тощо), однак кількість списаного пального перевищувала фактично використану кількість; показаннями свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , які є військовослужбовцями про те, що на прохання ОСОБА_7 вони написали розписки про отримання ними талонів на пальне, однак фактично їх не отримали; показаннями свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_24 (працівників АЗС «Аветра») про те, що ОСОБА_7 особисто декілька разів, надаючи талони, заправляв власний автомобіль, а дизельне пальне забирав в каністрах; наказом відділу освіти Любомльської РДА від 30.08.2017, строковим договором-контрактом та посадовою інструкцією директора Машівського НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ» ОСОБА_7 підтверджено те, що останній був наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, тобто був службовою особою, а також іншими доказами.

Сторона захисту скаржиться на те, що в діях засудженого відсутній склад інкримінованих злочинів, оскільки не доведено наявності в діях ОСОБА_7 прямого умислу та корисливого мотиву, а також не встановлено конкретного способу заволодіння майном і факту обернення майна на свою користь або третіх осіб. Ці доводи не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Так, з об`єктивної сторони ст. 191 КК України передбачає три різних форми вчинення злочину - привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Їх загальною ознакою є повноваження винного щодо майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо нього.

Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння чужим майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції всупереч інтересам служби для незаконного безоплатного обернення чужого майна на свою користь або на користь інших осіб.

Обов`язковими ознаками суб`єктивної сторони розглядуваного злочину є: (1) прямий умисел - коли особа усвідомлює, що здійснює привласнення чи розтрату чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні, або внаслідок службового становища має певні повноваження щодо нього, передбачає настання негативних наслідків і бажає їх настання; (2) корисливий мотив - полягає в спонуканні до незаконного збагачення за рахунок чужого майна; 3) корислива мета - намір збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.

Відповідно до встановлених судами фактичних обставин, ОСОБА_7 , будучи директором Машівського ліцею, та в силу своїх повноважень мав доступ до майна навчального закладу, а саме до паливно-мастильних матеріалів, які він особисто отримав на підставі укладених ним протягом 2019-2022 років договорів із ТзОВ «Нафтова компанія «Аветра» та актів приймання-передачі, умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи своїм службовим становищем, з січня 2019 року по лютий 2022 року, а також повторно, в умовах воєнного стану, з 15 березня 2022 року по 30 квітня 2023 року, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, систематично використовував частину талонів для заправки дизельного пального в кількості 1600 літрів вартістю 41200 грн та бензину в кількості 200 літрів вартістю 6700 грн, яке в подальшому привласнив, чим завдав Вишнівській сільській раді матеріальну шкоду на суму 47230 грн.

Таким чином, суди чітко встановили, що засуджений шляхом зловживання своїм службовим становищем заволодів паливно-мастильними матеріалами, привласнивши їх на свою користь, тому доводи адвоката про не встановлення конкретного способу заволодіння майном і факту обернення майна на користь засудженого є надуманими та повністю спростовуються встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами, які підтверджені доказами, оціненими із дотриманням норм ст. 94 КПК України.

Також місцевий суд достовірно встановив, що директор ліцею ОСОБА_7 , будучи службовою особою, уклав із ТзОВ «Нафтова компанія «Аветра» договори купівлі-продажу пального у формі талонів, які особисто отримав у законний спосіб. У період з січня 2019 року по лютий 2022 року, а також з 15 березня 2022 року по 30 квітня 2023 року засуджений систематично використовував талони не в цілях навчального закладу, а для особистих потреб, зокрема, заправляв власний автомобіль, отоварював талони, отримуючи дизельне пальне в каністрах, тим самим за рахунок майна навчального закладу він отримував матеріальну вигоду для себе. Більш того, засуджений намагався приховати факт використання ним 1600 л дизельного палива та 200 л бензину на власні потреби, беручи у військовослужбовців розписки про отримання пального на потреби армії, якого вони фактично не отримали, а також, вказуючи в актах на списання пального об`єм, який не відповідав фактично використаному об`єму. Тому суди правильно зазначили, що засуджений, вчиняючи такі дії систематично, протягом чотирьох років, усвідомлював, що він здійснює привласнення майна навчального закладу, який він очолював, а саме пального у формі талонів, щодо якого він внаслідок службового становища мав повноваження.

За таких обставин, посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_7 не мав умислу та корисливого мотиву, а діяв лише в інтересах навчального закладу та в його діях відсутній склад будь-якого кримінального правопорушення, є неприйнятними.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність судових рішень щодо наявності в діях ОСОБА_7 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.4 ст. 191 КК України, у касаційній скарзі захисника не наведено.

Так само не заслуговують на увагу доводи сторони захисту про суворість призначеного засудженому покарання.

За змістом ст. 65 КК України суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Суд першої інстанції, дотримуючись наведених вимог матеріального закону, при призначенні ОСОБА_7 покарання врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, одне з них, відповідно до ст.12 КК України, - є нетяжким злочином, інше - тяжким злочином, за який передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років. Водночас взяв до уваги ступіньсуспільної небезпеки та обставини вчиненого, зокрема те, що засуджений, будучи службовою особою, вчинив два корупційні злочини, один з яких в умовах воєнного стану.

При цьому суд взяв до уваги дані про особу винного, його вік, стан здоров`я, те, що він на спеціальних обліках у лікарів-психіатра та нарколога не перебуває, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні сина-студента, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, вину у вчиненому не визнав, завдану шкоду не відшкодував.

Обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, суд не встановив.

Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які посилається захисник у касаційній скарзі, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому основного покарання у виді позбавлення волі у мінімальних межах санкцій статей, за якими його засудженого, а остаточне покарання визначив із дотриманням норм ч.1 ст.70 КК України.

Також місцевий суд правильно зазначив про відсутність правових підстав для застосування до ОСОБА_7 положень статтей 69, 75 КК України.

Що стосується посилань адвоката на те, що ОСОБА_7 є директором закладу освіти, має грамоти та подяки за бездоганну професійну діяльність, а також брав учать в підвищенні кваліфікації та всеукраїнських освітніх конкурсах, то, безумовно, це є позитивним, втім Суд нагадує, що підвищення професійної компетентності та належне виконання своїх службових обов`язків є вимогою для зайняття посади директора ліцею, яка була прямо передбачена посадовою інструкцією ОСОБА_7 , а також ст. 54 Закону України «Про освіту». Томузасуджений, як директор ліцею, який за статусом також є педагогічним працівником, зобов`язаний був постійно підвищувати свій професійний рівень та педагогічну майстерність.

Стосовно доводів скаржника про неврахування розміру завданої шкоди, то Суд нагадує, що це лише один з критеріїв, який відповідно до ст.65 КК України враховувався місцевим судом при індивідуалізації покарання. Проте він не може оцінюватися ізольовано від характеру та способу вчинення злочину, даних про особу винного та інших обставин, передбачених ст.65 цього Кодексу. У той же час аргументи захисника про те, що Вишнівській сільській раді завдана незначна шкода в розмірі 85 000 грн є недоречними, тому що для місцевого бюджету ОТГ це доволі суттєва сума, тим більше в умовах воєнного стану, коли зусилля всієї країни спрямовані на подолання агресора, й крім витрат на потреби громади існує потреба в допомозі армії, переселенцям і ін. Засуджений ОСОБА_7 знехтував моральними та загальнолюдськими цінностями і в надскладний для держави час здійснив посягання на чуже майно. Між тим, він навіть частково не відшкодував завдану шкоду, що свідчить про відсутність у нього бажання усунути шкідливі наслідки своїх протиправних дій.

У контексті викладеного суд касаційної інстанції вважає, що призначене місцевим судом ОСОБА_7 покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості кримінальних правопорушень, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та в порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційних скарг сторони захисту та прокурора, навів в ухвалі змістовні мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому доводи захисника про протилежне теж неприйнятні.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги сторони захисту немає.

У зв`язку із цим та, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення необхідно залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Шацького районного суду Волинської області від 14 червня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.