ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024170550001298 від 13 грудня 2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі - КК), за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_6 на вирок Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 червня 2025 року ОСОБА_6 засуджено до покарання: за ч. 1 ст. 357 КК - у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік; за ч. 4 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років.
За сукупністю кримінальних правопорушень, відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 квітня 2024 року, та остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Також суд першої інстанції у вироку від 23 червня 2025 року:
- ухвалив обчислювати початок строку відбування покарання ОСОБА_6 з дня набрання цим вироком законної сили;
- зарахував ОСОБА_6 у строк покарання за цим вироком частково відбуте покарання за вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 квітня 2024 року, починаючи з 03 лютого 2025 року й по день набрання вироком законної сили, з розрахунку день за день.
За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 скоїла кримінальні правопорушення, передбачені:
- ч. 1 ст. 357 КК, а саме викрадення офіційного документа, вчинене з корисливих мотивів;
- ч. 4 ст. 185 КК, а саме таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, в умовах воєнного стану та поєднане з проникненням в інше сховище.
Як установив суд, 12 грудня 2024 року ОСОБА_6 , правомірно перебуваючи в будинку ОСОБА_7 , виявила видану на його ім`я банківську картку та, діючи таємно, з прямим умислом, з корисливих мотивів, достовірно знаючи, що на картці наявні грошові кошти, її можна використати шляхом здійснення безготівкового розрахунку й перерахувати кошти з неї на іншу картку, шляхом вільного доступу викрала цю банківську картку, яка є офіційним документом. Крім того викрала з мобільного телефона ОСОБА_7 сім-картку, під`єднану до мобільного банкінгу, щоб потім використати її для перерахунку коштів із банківської картки останнього на іншу картку, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зникла, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим довела свій кримінально-протиправний умисел до кінця.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, 12 грудня 2024 року ОСОБА_6 підійшла до припаркованого автомобіля, фактичним користувачем якого є ОСОБА_8 , відкрила незамкнені на ключ водійські двері цього автомобіля, проникла в його салон й керуючись раптово виниклим умислом на таємне викрадення чужого майна, достовірно знаючи, що на території України запроваджено воєнний стан, переслідуючи мету незаконного особистого збагачення, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, таємно, повторно, викрала грошові кошти у розмірі 100 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 12 грудня 2024 року становило 4169,41 грн, а також 22 грн та ключі від автомобіля вартістю 200 грн. Після цього з місця вчинення кримінального правопорушення зникла, а викраденим майном розпорядилася на власний розсуд, довівши цим свій кримінально-протиправний умисел до кінця, чим завдала потерпілій ОСОБА_8 матеріальних збитків на суму 4391,41 грн.
Вироком Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року скасовано вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 в частині призначення покарання та зарахування строку відбування покарання, ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_6 покарання: за ч. 1 ст. 357 КК - у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік; за ч. 4 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років.
За сукупністю кримінальних правопорушень, відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 квітня 2024 року, та остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Також вироком апеляційного суду ухвалено обчислювати початок строку відбування покарання ОСОБА_6 з 23 червня 2025 року.
В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 , посилаючись на те, що її фактичне затримання відбулося 03 лютого 2025 року о 15:25, просить змінити вирок суду апеляційної інстанції стосовно неї в частині початку строку відбування покарання, зарахувати у строк покарання період з дня фактичного затримання, а в іншій частині судове рішення залишити без зміни.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу засудженої не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженої, просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію учасника судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412?414 КПК.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженої ОСОБА_6 , кваліфікація її дій за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК, а також призначене їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць у касаційній скарзі засудженої не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Так, доводи касаційної скарги засудженої зводяться до необхідності зарахування у строк покарання періоду, який починається з дня її фактичного затримання (у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК), а саме з 03 лютого 2025 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги в цій частині, колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
Як убачається з матеріалів провадження, вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 квітня 2024 року (справа № 541/700/24) ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ст. 75 КК звільнено її від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Ухвалою Миргородського районного суду Полтавської області від 10 січня 2025 року (справа № 541/700/24) ОСОБА_6 скасовано звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлено її для відбування покарання за вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 квітня 2024 року.
Як видно з копії протоколу затримання особи згідно з ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області, яка міститься в матеріалах провадження, ОСОБА_6 затримано 03 лютого 2025 року о 15:25.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 березня 2025 року (справа № 541/817/25) обвинувачену ОСОБА_6 етаповано з Державної установи «Надержинщинська виправна колонія (№ 65)» до Державної установи «Полтавський слідчий ізолятор» із подальшим конвоюванням до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області для участі в судових засіданнях з розгляду кримінального провадження № 12024170550001298 від 13 грудня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК.
Водночас зі змісту матеріалів провадження видно, що в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК,запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не обирався.
Вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 червня 2025 року (справа № 541/817/25), зокрема, зараховано ОСОБА_6 у строк покарання за цим вироком частково відбуте покарання за вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 квітня 2024 року, починаючи з 03 лютого 2025 року й по день набрання вироком законної сили, з розрахунку день за день.
Не погоджуючись із таким рішенням місцевого суду, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку.
Вироком Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, а вирок місцевого суду від 23 червня 2025 року стосовно ОСОБА_6 скасовано, у тому числі в частині зарахування строку відбування покарання, та ухвалено в цій частині новий вирок, яким постановлено обчислювати початок строку відбування покарання ОСОБА_6 з 23 червня 2025 року.
Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ч. 5 ст. 72 КК, зазначив, що попереднє ув`язнення в цьому кримінальному провадженні до ОСОБА_6 не застосовувалося.
Разом з тим суд апеляційної інстанції наголосив, що:
- положення ч. 5 ст. 72 КК у їх взаємодії із приписами ст. 71 цього Кодексу не містять підстав для зарахування у строк остаточно призначеного покарання за сукупністю вироків покарання, відбутого за попереднім вироком;
- зарахування покарання, відбутого за попереднім вироком, у строк остаточного покарання передбачено лише правилами ч. 4 ст. 70 КК, яка під час призначення покарання ОСОБА_6 не застосовувалася та застосуванню не підлягає.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав, що місцевий суд мав би після призначення остаточного покарання за ст. 71 КК вказати на необхідність відраховувати строк відбування покарання з дня ухвалення вироку.
На переконання колегії суддів, такі висновки суду апеляційної інстанції є в цілому належним чином обґрунтованими та вмотивованими.
Водночас колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Згідно із ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України № 838-VIII зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
При цьому п. «ґ» ч. 5 ст. 72 КК визначено, що у строк попереднього ув`язнення включається строк перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув`язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.
Разом з тим, як установлено вимогами ч. 5 ст. 72 КК зі змінами, внесеними Законом України від 18 травня 2017 року № 2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення», що набрав чинності 21 червня 2017 року, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 72 КК.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17 (провадження № 13-31 кс 18), якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції згаданого Закону № 2046-VIII (пряма дія цього Закону).
Як убачається зі змісту вироку Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 червня 2025 року, за встановлених місцевим судом фактичних обставин справи ОСОБА_6 засуджено за викрадення офіційного документа, вчинене з корисливих мотивів, а також таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, в умовах воєнного стану та поєднане з проникненням в інше сховище, які вона скоїла 12 грудня 2024 року.
До того ж на час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 діяла редакція закону, яка не передбачала зарахування у строк покарання строку перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув`язнення для проведення слідчих дій або участі в судовому розгляді кримінального провадження.
Відповідно до ст. 90 Кримінально-виконавчого кодексу України у порядку, встановленому КПК, засуджений у разі необхідності провадження слідчих дій у кримінальному провадженні про кримінальне правопорушення, вчинене іншою особою або цією ж особою, за яке вона не була засуджена, чи у зв`язку з розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений у слідчому ізоляторі або переведений з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 537 КПК під час виконання вироків суд, визначений ч. 2 ст. 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв`язку з розглядом справи в суді.
Проте у випадку тимчасового залишення засудженого у слідчому ізоляторі він є таким, що вже позбавлений свободи на підставі вироку, який набрав законної сили й виконується. У цьому разі змінюється лише режим відбування покарання у зв`язку з необхідністю проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв`язку з розглядом справи в суді.
Отже, тимчасове залишення обвинуваченої ОСОБА_6 в порядку п. 12 ч. 1 ст. 537 КПК, ст. 90 Кримінально-виконавчого кодексу України в Державній установі «Полтавський слідчий ізолятор» для участі в розгляді цього кримінального провадження, в аспекті застосування приписів ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону України від 18 травня 2017 року № 2046-VIII, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення», не може вважатися запобіжним заходом.
Наведене узгоджується із правозастосовною практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду, відображеною в постановах від 08 вересня 2020 року у справі № 229/5466/20 (провадження № 51-614 км 22), від 21 жовтня 2021 року у справі № 221/8513/18 (провадження № 51-2244 км 21), від 08 серпня 2024 року у справі № 553/2295/20 (провадження № 51-502 км 24).
З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що в цьому кримінальному провадженні до ОСОБА_6 не застосовувалося попереднє ув`язнення, дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності скасування вироку місцевого суду стосовно неї в частині зарахування строку відбування покарання.
Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не встановлено, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги засудженої щодо зміни вироку суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 .