ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 205/17039/24

Вироком Новокодацького районного суду м. Дніпра від 15 серпня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 296 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

Крім того, вироком вирішено питання щодо початку строку відбування покарання та долі речових доказів.

Відповідно до встановлених місцевим судом фактичних обставин ОСОБА_6 29 квітня 2024 року приблизно о 18:30, проходячи повз будинок № 11 на вул. Кедровій у м. Дніпро, діючи умисно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, підійшов до автомобіля «Mercedes-Benz», д.н.з НОМЕР_1 , на передньому водійському сидінні якого перебував ОСОБА_8 , виражаючись нецензурною лайкою, схопив останнього за шию, почав душити, також взяв рукою за його руку і почав витягувати з автомобіля, після чого вдарив не менше двох разів кулаком у обличчя, чим спричинив легкі тілесні ушкодження.

Продовжуючи свої дії, ОСОБА_6 взяв до рук каміння, яке почав кидати у автомобіль «Daewoo Nexia», д.н.з. НОМЕР_2 , який перебував на узбіччі дороги, чим пошкодив його лобове скло, підійшов до мотоцикла д.н.з. НОМЕР_3 , перевернув його, чим пошкодив задній стоп та гальмівну ручку. Після чого, повернувся до автомобіля «Mercedes-Benz», д.н.з НОМЕР_1 , почав бити його кулаками та, схопивши передні водійські двері, вивернув їх, пошкодивши кріплення дзеркала заднього огляду та нижню частину лівого крила.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Новокодацького районного суду м. Дніпра від 15 серпня 2025 року - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_11 , діючи в інтересах засудженого ОСОБА_6 , ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що суди не взяли до уваги показання ОСОБА_6 щодо обставин отримання ним тілесних ушкоджень, наявність яких підтверджується доказами у справі, що у свою чергу обумовило його подальші дії щодо потерпілого на ґрунті особистих неприязних відносин, та виключають його хуліганський мотив.

Вказує, що ОСОБА_6 раніше мав залежність від алкоголю, а тому має психічні розлади, не розумів суть обвинувачення, не сприймав запитання учасників судового провадження, у зв`язку з чим просив призначити судово-психіатричну експертизу.

Крім того, зауважує, що суд не розглянув усне клопотання захисту про призначення судової-психіатричної експертизи. Звертає увагу, що у наступному судовому засіданні під психологічним тиском без конфіденційної зустрічі суд прийняв відмову ОСОБА_6 від захисника, що позбавило його, як захисника, можливості подати суду письмове клопотання про витребування відомостей у лікаря-психіатра за місцем проживання ОСОБА_6 а також подати письмове клопотання про призначення судової-психіатричної експертизи для встановлення психічного здоров`я та емоційного стану ОСОБА_6 .

Звертає увагу, що, враховуючи стан ОСОБА_6 , положення ст. 52 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вимагають обов`язкової участі захисника, однак після відмови від захисника судом не призначено йому іншого захисника.

Вказані обставини, на його переконання, залишилися поза увагою апеляційного суду, який не розглянув клопотання про витребування інформації щодо перебування ОСОБА_6 на диспансерному обліку у лікаря психіатра.

Вважає, що як суд першої інстанції, так само і суд апеляційної інстанції, належним чином не врахували дані про особу засудженого, його стан здоров`я та позитивні характеристики, пом`якшуючі покарання обставини, відсутність претензій з боку потерпілих, перебування на утриманні двох неповнолітніх дітей та тяжкохворого непрацездатного батька, у зв`язку з чим засудженому призначено покарання, яке за своїм видом та розміром не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення, та є несправедливим через суворість.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та в його інтересах захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити, скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор ОСОБА_5 , потерпілий ОСОБА_8 , його законний представник ОСОБА_9 , та представник потерпілого - адвокат ОСОБА_10 , вказуючи про необґрунтованість касаційної скарги, заперечували щодо її задоволення, просили оскаржувані вирок та ухвалу залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

У касаційній скарзі сторона захисту вказує, що судами не надано належної оцінки доказам у справі, у зв`язку з чим суди дійшли хибного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Зокрема, стверджує, що суди не взяли до уваги показання ОСОБА_6 щодо обставин його побиття, що обумовило його подальші дії на ґрунті особистих неприязних відносин стосовно потерпілого, що виключає наявність хуліганського мотиву.

Проте, захисником не враховано, що з огляду на вимоги ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції позбавлений можливості здійснювати власну оцінку здобутих доказів. В аспекті процесуальних повноважень суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, він має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до змісту оскаржуваних вироку та ухвали обставини, які відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК є предметом доказування у цьому кримінальному провадженні, у тому числі й версія сторони захисту, були предметом перевірки судів попередніх інстанцій.

Як визначено ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Ухвалюючи вирок, місцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК.

Такі висновки суд зробив на підставі оцінки показань самого ОСОБА_6 , який під час розгляду кримінального провадження вказував, що не пам`ятає обставини конфлікту з потерпілим, оскільки у той день отримав удар по голові, втрачав свідомість, у зв`язку з чим звертався за медичною допомогою.

Відповідно до вироку суд надав оцінку показанням потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які повідомили про обставини вчинення ОСОБА_6 хуліганський дій, свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 (працівники патрульної поліції), ОСОБА_18 (працівник поліції у складі слідчо-оперативної групи), які прибули на виклик щодо вчинення хуліганських дій, на місці події виявили ОСОБА_6 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння, нецензурно виражався в бік перехожих та погрожував фізичною розправою, після чого був затриманий та доставлений у відділення поліції.

Крім того, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення ґрунтуються на оцінених та досліджених у судовому засіданні: протоколі огляду місця події від 29 квітня 2024 року, протоколах слідчих експериментів від 13 травня 2024 року за участю потерпілого ОСОБА_8 , від 07 грудня 2024 року за участю свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21 травня 2024 року за участю свідка ОСОБА_15 , від 22 листопада 2024 року за участю свідка ОСОБА_13 та від 26 листопада 2024 року за участю свідка ОСОБА_14 , протоколі огляду предмета від 22 листопада 2024 року, висновках судово-медичних експертиз № 1238 від 30 квітня 2024 року та № 1432е від 20 травня 2024 року.

Предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції був відеофайл на DVD-диску, який визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні, та на якому зафіксовано ОСОБА_6 і потерпілого ОСОБА_8 та фрагмент події, яка сталася 29 квітня 2024 року.

Поряд з цим, місцевий суд надав оцінку показанням допитаних за клопотанням сторони захисту свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , які очевидцями події не були, бачили ОСОБА_6 29 квітня 2024 року на вул. Кедровій, біля нього було багато людей та поліцейські, при цьому свідок ОСОБА_19 повідомила, що засуджений був у крові, показанням свідка ОСОБА_22 , який зазначив, що 29 квітня 2024 року о 20:00 ОСОБА_6 , на якому були тілесні ушкодження, прийшов на прохідний пункт підприємства «Стальінвестстрой».

Однак, місцевий суд дійшов висновку, що показання цих свідків спростовуються показаннями потерпілого та інших свідків, а також дослідженими письмовими доказами, тоді як на підтвердження обставин спричинення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень не було надано жодного доказу.

На підставі дослідження сукупності доказів, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_6 знайшла своє підтвердження поза розумним сумнівом в ході судового розгляду кримінального провадження за його обвинуваченням.

Перевіряючи вирок суду в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому дій, та не встановив підстав для його скасування чи зміни.

Водночас, відкидаючи як необґрунтовані доводи засудженого про його побиття, апеляційний суд вказав, що допитані під час судового розгляду потерпілий та свідки зазначали про відсутність у ОСОБА_6 будь-яких видимих тілесних ушкоджень, що показання свідка ОСОБА_19 , яка є дружиною засудженого, суперечать показанням інших свідків, а показання свідка ОСОБА_22 підтверджують наявність у засудженого тілесних ушкоджень, проте останній не зазначав за яких обставин їх отримав.

Крім того, апеляційний суд оцінив надану стороною захисту довідку КП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 03 липня 2025 року, згідно якої виклик швидкої медичної допомоги мав місце 29 квітня 2024 року о 23:30, від надання медичної допомоги ОСОБА_6 відмовився, тоді як інкримінована подія відбувалась приблизно о 19:00.

На підставі сукупності доказів та оцінки встановлених фактичних обставин, апеляційний суд, з наведенням розгорнутих мотивів прийнятого рішення, також відхилив доводи захисту про відсутність у ОСОБА_6 хуліганського мотиву, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Отже, за результатом перевірки оскаржуваних судових рішень колегією суддів не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, оскільки, з огляду на вимоги статей 370, 374 КПК, такі висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, передбачених ст. 91 КПК, які підтверджуються доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК, зміст яких детально наведено у мотивувальних частинах судових рішень.

Враховуючи встановлені фактичні обставини та наявні докази у їх сукупності, наведені доводи в цій частині не знайшли свого підтвердження і під час касаційного розгляду, у зв`язку з чим твердження сторони захисту про недоведеність винуватості засудженого поза розумним сумнівом, а також відсутність хуліганського мотиву в його діях, колегія суддів вважає непереконливими.

Оцінюючи доводи сторони захисту в частині істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів дійшла переконання про їх не аргументованість.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. У ч. 2 ст. 438 КПК вказано, що при вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Стверджуючи про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі захисник вказує про порушенням права засудженого на захист.

Так, захисник вказує, що судом не розглянуто усне клопотання захисту про призначення судової-психіатричної експертизи, у подальшому без конфіденційної зустрічі прийнято відмову засудженого від захисника, іншого захисника не призначено, участь якого, враховуючи стан ОСОБА_6 та положення ст. 52 КПК, є обов`язковою.

Наведені доводи стороною захисту ставилися і перед судом апеляційної інстанції, який в ході перевірки кримінального провадження в апеляційному порядку не встановив підстав для їх задоволення.

Таких підстав не встановила і колегія суддів за наслідком касаційного розгляду.

Як визначено ст. 52 КПК, участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів, а також у інших випадках прямо визначених у ч. 2 цієї статті.

Згідно вироку ОСОБА_6 обвинувачувався за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КПК, яке відповідно до положень ст. 12 КК відноситься до кримінальних проступків, що з огляду на вимоги ч. 1 ст. 52 КПК не передбачає обов`язкової участі захисника.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження також не встановлено й інших обставин, які б відповідно до положення ч. 2 ст. 52 КПК, зокрема й пунктів 3, 5, про що наголошує у касаційній скарзі захисник, вказували б на необхідність суду залучити захисника в обов`язковому порядку.

Крім того, як визначено ч. 2 ст. 54 КПК, якщо підозрюваний, обвинувачений наполягає на відмові від захисника, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов`язані організувати зустріч захисника з підозрюваним, обвинуваченим. У разі якщо підозрюваний, обвинувачений особисто та безпосередньо повідомляє захиснику про небажання мати захисника, заміну захисника після конфіденційної розмови із захисником, така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії або журналі судового засідання.

З журналу судового засідання та звукозапису до нього вбачається, що у судовому засіданні 08 серпня 2025 року захисником ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_6 заявлено клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи та для підготовки його у письмовій формі судовий розгляд було відкладено.

У наступне судове засідання 11 серпня 2025 року захисник ОСОБА_11 не з`явився, не вказуючи обставин на підтвердження поважності причин, подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, при цьому письмового клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи до суду не направляв.

З технічного запису судового засідання, яке відбулося 11 серпня 2025 року, вбачається, що головуючим на обговорення поставлено питання про можливість продовження розгляду кримінального провадження за відсутності захисника, після чого на запитання суду ОСОБА_6 вказав, що, користуючись своїм правом, відмовляється від послуг захисника, розуміє наслідки такого рішення, також зазначив, що не потребує призначення йому іншого захисника, подальший захист буде здійснювати самостійно. Також ОСОБА_6 на запитання головуючого підтвердив, що мав конфіденційну розмову із захисником та проінформував останнього про відмову від його послуг. Крім того, ОСОБА_6 відмовився від раніше заявленого захисником клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи.

Оскільки учасники судового провадження не заперечували стосовно наведеного, судом прийнято відмову засудженого від захисника та клопотання про призначення експертизи, а подальший судовий розгляд відкладено за клопотанням прокурора для підготовки до судових дебатів.

У судовому засіданні, яке відбулося 15 серпня 2025 року, як видно з журналу судового засідання, проведено судові дебати, під час яких ОСОБА_6 визнав свою вину, розкаявся, просив суворо не карати, після чого суд видалився до нарадчої кімнати, по виходу з якої проголосив вирок.

Враховуючи, що у разі здійснення попереднього конфіденційного спілкування обвинуваченого та захисника положення ст. 54 КПК не передбачають обов`язкової присутності захисника в судовому засіданні під час відмови від нього, порушень вимог процесуального закону, зокрема права засудженого на захист, як про це вказує захисник, колегією суддів не встановлено, а тому зазначені доводи задоволенню не підлягають.

Що стосується тверджень сторони захисту про те, що ОСОБА_6 через психічні розлади не розумів суть обвинувачення, не сприймав запитання учасників судового провадження, то такі доводи є безпідставними.

Під час підготовчого судового засідання 21 січня 2025 року та у судовому засіданні 31 січня 2025 року у присутності захисника ОСОБА_6 зазначав, що суть обвинувачення йому зрозуміла, а 29 квітня 2025 року згідно встановленого порядку дослідження доказів у кримінальному провадженні, не визнаючи вину, надав показання, та відповідав на запитання учасників судового провадження.

Не бере до уваги колегія суддів і твердження захисника про те, що апеляційний суд не розглянув клопотання про витребування інформації щодо перебування ОСОБА_6 на диспансерному обліку у лікаря психіатра через алкогольну залежність.

Матеріали кримінального провадження не місять доказів на підтвердження перебування ОСОБА_6 на обліку лікаря-психіатра, або наявності захворювань, які б ставили під сумнів його осудність.

Поряд з цим, під час апеляційного розгляду ні засуджений, ні захисник не змогли повідомити де саме перебував ОСОБА_6 на обліку та звідки необхідно витребувати запитувану інформацію, не змогли мотивувати необхідність призначення судово-психіатричної експертизи з підстав, передбачених ст. 242 КПК, та чому протягом усього судового розгляду сторона захисту, користуючись правом, передбаченим статтями 92, 93 КПК, не надала доказів на підтвердження цих обставин.

Необґрунтованими, на переконання колегії суддів, є доводи захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

У касаційній скарзі захисник вказує, що суд належним чином не врахував дані про особу засудженого, його стан здоров`я та позитивні характеристики, обставини, які пом`якшують покарання, відсутність претензій з боку потерпілих, перебування на утриманні двох неповнолітніх дітей та тяжкохворого непрацездатного батька, у зв`язку з чим призначив покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та є несправедливим через суворість.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, призначаючи вид та розмір покарання місцевий суд виходив із тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК відноситься до кримінальних проступків, врахував дані про особу засудженого, який одружений, не працює, характеризується посередньо, взяв до уваги його ставлення до вчиненого, який фактично вину не визнав, не розкаявся (суд критично поставився до щирості визнання вини на стадії судових дебатів), вибачення у потерпілого не попросив, заходів для відшкодування шкоди не вжив.

Обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому, судом визнано перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей. Обставин, які б обтяжували покарання, судом встановлено не було.

Мотивуючи своє рішення в частині необхідності призначення покарання засудженому ОСОБА_6 у виді обмеження волі, місцевий суд, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що інші альтернативні види покарання, передбачені санкцією ч. 1 ст. 296 КК, такі як штраф та пробаційний нагляд, не спрятимуть реалізації мети покарання як заходу примусу.

Враховуючи вказані обставини в їх сукупності, призначене судом засудженому ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК, та з огляду на вимоги ст. 50 КК узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність.

Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника про перебування на утриманні засудженого тяжкохворого непрацездатного батька, оскільки наведене не підтверджується матеріалами кримінального провадження.

З цих же підстав надуманими є посилання захисника на позитивні характеристики ОСОБА_6 , враховуючи, що в матеріалах провадження наявна інформація про посередню оцінку особистості засудженого.

Колегія суддів також відкидає як необґрунтовані твердження захисту про відсутність претензій до засудженого з боку потерпілого, враховуючи, що як під час судового розгляду, так і під час апеляційного перегляду, потерпілий та його законний представник наполягали на призначенні суворого покарання.

На підставі вказаного, колегія суддів вважає, що захисником не було наведено аргументованих доводів щодо суворості призначеного засудженому покарання, з огляду на те, що одні обставини, на які посилається сторона захисту, були враховані судом під час призначення ОСОБА_6 покарання, тоді як інші - не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.

Таким чином, Судом не встановлено підстав вважати таке покарання явно несправедливим, як про це наголошує у касаційній скарзі захисник.

За результатом касаційного розгляду колегія суддів дійшла переконання, що вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції є законними, обґрунтованими, вмотивованими, відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, а тому відсутні підстави для їх скасування чи зміни.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд