ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Волинського апеляційного суду від 24 березня 2026 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12025030550001302, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 грудня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 389 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Ні підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік, з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, пунктами 2, 3 ч. 3 ст. 76 КК.
Відповідно до статей 71, 72 КК додаткове покарання за вироком Волинського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки ухвалено виконувати самостійно.
Вказаний вирок ухвалено із застосуванням положень ч. 2 ст. 381 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Відповідно до вироку ОСОБА_7 , будучи раніше засудженим за вироком Волинського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року за ч. 1 ст. 286-1 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді арешту на строк 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, 01 листопада 2025 року приблизно о 19:40, достовірно знаючи, що за рішенням суду він не має права керувати транспортними засобами, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, з метою ухилення від відбування вищевказаного покарання, керував автомобілем «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , на вул. Гетьмана Скоропатського, 4, що у м. Ковелі Волинської області, та за порушення Правил дорожнього руху (далі - ПДР), за які передбачена відповідальність за ч. 4 ст. 122, ст. 126 КУпАП, був зупинений працівником патрульної поліції.
Вироком Волинського апеляційного суду від 24 березня 2026 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2026 року в частині призначеного покарання скасовано.
Ухвалено новий вирок, яким засуджено ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 389 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 4 місяці.
На підставі частин 1, 3, 5 ст. 71 КК до призначеного покарання за даним вироком ухвалено повністю приєднати невідбуту частину додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік 7 місяців, призначеного за вироком Волинського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року, остаточно визначивши покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 4 місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік 7 місяців.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок суду апеляційної інстанції, призначити ОСОБА_7 основне покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік.
Обґрунтовуючи свої вимоги, стверджує, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, належним чином не мотивував та не навів вичерпних підстав щодо неможливості застосування до ОСОБА_7 альтернативного покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 389 КК, призначивши явно несправедливе покарання у наслідок його суворості. При цьому вважає, що апеляційним судом не було взято до уваги, що ОСОБА_7 щиро розкаявся, має молодий вік, характеризується позитивно, а також не враховано відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржуваний вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі захисник вказує про те, що призначене апеляційним судом ОСОБА_7 основне покарання є явно несправедливим через його надмірну суворість.
Однак, колегія суддів не може погодитися з наведеними доводами захисника.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
До того ж покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Верховий Суд у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженому, призначаючи йому покарання у виді обмеження волі, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_7 раніше судимий, вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до кримінальних проступків, характеризується позитивно, не одружений, не працює.
Обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому ОСОБА_7 , судом визнано його щире каяття. Обставин, які б обтяжували покарання засудженому, в ході судового розгляду встановлено не було.
Проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності, місцевий суд дійшов переконання про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання, визначеного у санкції ч. 1 ст. 389 КК, у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Водночас, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу засудженого, його щире каяття та відсутність обставин, які обтяжують покарання, та з огляду на те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_7 можливе без застосування до нього реального покарання, а тому на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування такого покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції в частині призначеного покарання, у тому числі у зв`язку безпідставним звільненням засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, прокурор оскаржив такий вирок місцевого суду у порядку апеляційної процедури.
Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК.
Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК.
Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК.
Отже, вимоги кримінального процесуального закону у їх взаємозв`язку передбачають, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.
Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є слушними, а свої висновки обґрунтував з наведенням конкретних мотивів.
Так, апеляційний суд зазначив, що місцевий суд, ухвалюючи вирок, не достатньо врахував те, що ОСОБА_7 є раніше судимим, однак відбування ним реального покарання не призвело до позитивних змін у його самокерованій правосвідомості.
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів прокурора про безпідставне звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, та погодився з доводами в частині м`якості покарання, у зв`язку з чим призначив засудженому основне покарання у межах санкції ч. 1 ст. 389 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік 4 місяці.
Враховуючи вказані обставини в їх сукупності, а також ті, на які посилається захисник у своїй касаційній скарзі, призначене апеляційним судом засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК, та з огляду на вимоги ст. 50 КК узгоджується із загальними засадами матеріального закону, відповідає основній його меті як заходу примусу.
Отже, апеляційний суд належним чином оцінив всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та обґрунтовано врахував, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, визначені ст. 75 КК, про що не може йтися за неведених вище обставин.
Таким чином, за обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, колегія суддів не вбачає переконливих тверджень щодо явної несправедливості призначеного ОСОБА_7 покарання у наслідок його суворості, не вбачає підстав для звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК, як і не вбачає підстав для призначення йому іншого альтернативного виду покарання, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, як про це просить захисник у своїй касаційній скарзі.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вирок суду апеляційної інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, а тому не вбачає підстав для його скасування чи зміни.
Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене апеляційним судом покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
