ПОСТАНОВА
головуючого Анісімов Герман Миколайович,
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023163470000361, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК), за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 травня 2026 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, та, з застосуванням ст. 69 КК, призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Крім того, вказаним вироком вирішено долю речових доказів, витрат у провадженні, скасовано заходи забезпечення кримінального провадження.
За вироком суду ОСОБА_6 визнана винуватою у незаконному придбанні та зберіганні з метою збуту наркотичних засобів у великих розмірах, вчинене за попередньою змовою групою осіб, та у незаконному збуті наркотичних засобів, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 18 травня 2026 року залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2024 року залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись із ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2026 року, прокурор звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій порушує питання про перегляд ухвали апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Оскаржене судове рішення просить скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі прокурор не погоджується з висновками судів про наявність підстав до застосування положень статей 69 та 75 КК, а призначене покарання із застосуванням приписів цих статей та без конфіскації майна вважає неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і таким, що не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і особі засудженої внаслідок м`якості.
Прокурор вказує, що суд першої інстанції належними чином не мотивував свого рішення та не зазначив, які ж саме виключні обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення та, з урахуванням відомостей про особу винної, надають можливість застосувати положення ст. 69 КК.
В свою чергу апеляційний суд не дав належної оцінки доводам прокурора та помилку місцевого суду не виправив. Зокрема, за доводами прокурора, без належної оцінки залишились доводи про безпідставне застосування судом першої інстанції закону, який не підлягав застосуванню, а саме ст. 69 КК, а також про безпідставне звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, із застосуванням вимог ст. 75 КК.
Вказує, що апеляційний суд не спростував усіх доводів сторони обвинувачення щодо відсутності підстав для одночасного застосування положень статей 69 та 75 КК та неможливості звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Стверджує про залишення поза увагою доводів щодо відсутності щирого каяття. Акцентує на відсутності належного обґрунтування висновку щодо обґрунтованості визнання обставиною, яка пом`якшує покарання - наявність наркозалежності, зокрема, непереборного потягу, пов`язаного з психічною (психологічною) та фізичною (фізіологічною) залежністю від наркотиків.
Також прокурор звертає увагу, що під час оцінки доводів прокурора про безпідставне застосування до ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції додатково врахував, що остання з березня 2022 року працює в Одеському обласному благодійному фонді «Спадщина» на безоплатній основі, також на волонтерських засадах бере участь у виконанні суспільно корисних завдань у гуманітарній сфері, врахував наявність в матеріалах провадження відомостей про подяки та грамоти за надання допомоги Збройним Силам України під час збройної агресії РФ, натомість залишив поза увагою обставини справи та підвищену суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_6 умисного тяжкого злочину, пов`язаного з незаконним обігом наркотичного засобу - метадону, який несе високий ризик смертельного передозування, розмір наркотичного засобу, який ОСОБА_6 придбала, зберігала та планувала збути невизначеному колу осіб, спосіб припинення злочинної діяльності ОСОБА_6 , дані про особу засудженої, яка є молодою особою, ніде не працює та тривалий час вживає наркотичні речовини.
Також не погоджується з висновками апеляційного суду щодо інвалідності, посилаючись на довідку МСЕК № 8833315, звертає увагу, що ОСОБА_6 інвалідність другої групи була встановлена до 01 лютого 2025 року, отже на момент апеляційного перегляду обвинувачена не мала статусу інваліда.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , подала заяву про розгляд касаційної скарги прокурора за її відсутності.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить із такого.
Згідно ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК.
За приписами ст. 370 вказаного Кодексу судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені належні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.
Суд апеляційної інстанції не дотримався вказаних вимог закону та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.
У поданій скарзі прокурор не оскаржує висновків суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, правильності кваліфікації її дій і відповідно до положень ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає оскаржені рішення судів у межах поданої касаційної скарги, зміст якої зводиться до доводів про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м`якості та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування положень статей 69 та 75 КК.
Призначаючи ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК та звільняючи останню від призначеного покарання із випробуванням на підставі ст. 75 КК, суд першої інстанції врахував як обставину, що пом`якшує покарання, щире каяття ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення. Обґрунтовуючи наявність щирого каяття, місцевий суд вказав, що відбулося дійсне, відверте визнання ОСОБА_6 своєї вини, остання висловила щирий жаль з приводу вчиненого, заявила про публічний осуд своєї поведінки в суді. Про щирість каяття, на переконання місцевого суду, свідчив і факт надання ОСОБА_6 правдивих показань, визнання своє ролі у вчиненні кримінального правопорушення, готовність нести покарання за вчинений злочин. Крім того, місцевий суд зважив на стан здоров`я ОСОБА_6 , яка, відповідно до довідки НОМЕР_1 має 2 групу інвалідності за загальним захворюванням. Також суд врахував відомості про особу винної, яка до кримінальної відповідальності притягується вперше, зважив на те, що ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення без ознак повторності, а крім того, суд встановив, що ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення на умовах отримання від співвиконавця безкоштовної дози «метадону» та дійшов висновку, що корисливий мотив при вчинені ОСОБА_6 злочину був обумовлений залежністю особи від необхідності отримання безкоштовної дози наркотичного засобу для власного вживання внаслідок захворювання, оскільки вона на момент вчинення кримінального правопорушення була наркозалежною особою.
Не погодившись з мотивами місцевого суду, прокурор оскаржив ухвалений щодо ОСОБА_6 вирок в апеляційному порядку, і доводи його апеляційної скарги зводилися до тверджень про те, що встановлена місцевим судом сукупність обставин не є такою, що свідчить про наявність підстав до застосування положень ст. 69 КК та можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Однак суд апеляційної інстанції належним чином не оцінив доводів сторони обвинувачення, викладених у його апеляційній скарзі, та передчасно погодився з висновком місцевого суду про наявність підстав до застосування положень ст. 69 КК та можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, покладені в основу вироку мотиви вважав обґрунтованими.
При цьому, аргументуючи висновок про правильність рішення місцевого суду, апеляційний суд врахував дані про особу винної, її посткримінальну поведінку та наслідки, ставлення до суспільно корисної діяльності. Також апеляційний суд встановив, що з початку воєнних дій, а саме з березня 2022 року, ОСОБА_6 працює в Одеському обласному благодійному фонді «Спадщина» на безоплатній основі, на волонтерських засадах бере участь у виконанні суспільно корисних завдань у гуманітарній сфері, має позитивну характеристику та активну громадянську позицію.
Апеляційний суд дійшов переконання, що волонтерська робота ОСОБА_6 є не лише формальним фактом, а й показником її щирого бажання змінити життя, бути корисною державі та суспільству.
Проте належного спростування доводів прокурора щодо необґрунтованого застосування положень ст. 69 КК за відсутності обставин, що істотно знижують тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, оскаржена ухвала не містить.
Зокрема, погодившись із рішенням місцевого суду про призначення ОСОБА_6 покарання нижче від найнижчої межі, установленої в санкції ч. 2 ст. 307 КК, суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на підвищену суспільну небезпеку вчинених ОСОБА_6 злочинних дій, не врахував того, що вчинений ОСОБА_6 злочин відповідно до положень ст. 12 КК є тяжким злочином, порушує встановлений законом порядок обігу наркотичних засобів, внаслідок якого задовольняється незаконний попит на наркотики, що згубно впливає на свідомість людей, їх мораль, спосіб життя та здоров`я, на вчинення протиправного поводження з наркотичними засобами та особливо небезпечними речовинами у великому розмірі з метою їх збуту із корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 466/525/22, провадження № 51-7310кмо23), норма матеріального права, викладена в ч. 1 ст. 69 КК, надає повноваження суду у виняткових випадках призначити більш м`яке покарання, ніж передбачено законом за кримінальне правопорушення, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Отже, застосування положень ст. 69 КК можливе в разі, якщо наявна сукупність принаймні двох обставин, які відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК, і (2) хоча б одна із них істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
При визначенні поняття (юридичного змісту) обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, Верховний Суд виходить із системного тлумачення статей 66 та 69 КК, а також положень тих статей Особливої частини цього Кодексу, що визначають певні обставини, які пом`якшують покарання, як ознаки окремих привілейованих складів кримінальних правопорушень. Про взаємозв`язок обставин, що пом`якшують покарання, за приписами ст. 66 КК, з обставинами, які є ознаками привілейованих складів кримінальних правопорушень (і віддзеркалюють собою значно менший ступінь суспільної небезпечності порівняно з простим складом правопорушення), свідчать, зокрема, положення ч. 3 ст. 66 цього Кодексу, якими заборонено враховувати як обставину, що пом`якшує покарання, ту, що вже визначена законом як ознака складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого особу визнано винуватою.
Закон про кримінальну відповідальність визначає як обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його вчинення у стані сильного душевного хвилювання, особливий психофізичний стан породіллі під час пологів або відразу після пологів, стан необхідної оборони при перевищенні її меж, які істотно знижують ступінь тяжкості умисних вбивств або тяжкого тілесного ушкодження, у привілейованих видах кримінальних правопорушень, визначених у статтях 116-118, 123, 124 КК. Указане висвітлює підхід законодавця до визначення обставин, які можуть братися до уваги під час вирішення питання про можливість застосування положень ст. 69 зазначеного Кодексу.
З урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності посягання в окремих провадженнях подібне значення можуть мати також обставини, зазначені в пунктах 5-9 ч. 1 ст. 66 КК, та інші, за належного обґрунтування такого рішення.
Ці обставини чи сукупність обставин мають перебувати в обумовленому взаємозв`язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, обсягом, характером і змістом дій та іншими факторами, які безпосередньо обумовлюють вчинення кримінального правопорушення і впливають на його характеристику за критеріями суспільної небезпеки вчиненого й винуватого, їх характеру та ступеня. Суд, призначаючи покарання на підставі ст. 69 КК, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що враховані ним як такі, що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із приписів статей 50, 65 КК, яка (які) з обставин є такими, що істотно знизили тяжкість вчиненого злочину, тобто мала (мали) вагомий вплив на його суспільну небезпечність.
Натомість суд апеляційної інстанції залишив поза увагою наведене і не зазначив, які саме обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення в розумінні ст. 69 КК.
В цьому контексті колегія суддів уважає обґрунтованими доводи прокурора про відсутність в оскарженому судовому рішенні належної оцінки з боку апеляційного суду обґрунтованості висновків місцевого суду в цій справі щодо юридичного значення та обґрунтованості встановлення під час судового розгляду непереборного потягу у засудженої до вживання наркотиків. За наявності непереборного потягу до вживання наркотичних засобів, якщо він встановлений в спосіб, передбачений законом, в контексті приписів ч. 2 ст. 19 КК апеляційний суд не навів переконливого обґрунтування самих підстав притягнення до кримінальної відповідальності. У разі ж якщо прагнення вживати наркотичні засоби не є непереборним, висновки апеляційного суду не мають належного обґрунтування сприймати це як обставину, яка істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину або має вагомий вплив на суспільну небезпечність особи в бік її зменшення.
Крім того, апеляційний суд належним чином не перевірив доводи сторони обвинувачення щодо відсутності щирого каяття у ОСОБА_6 , яка за такими доводами визнала свою винуватість лише під час судового розгляду кримінального провадження під тягарем зібраних доказів. Апеляційний суд, відтворивши в оскарженій ухвалі зміст ухваленого щодо ОСОБА_6 вироку, до перевірки цих доводів прокурора поставився формально, належним чином їх не спростував, адже не перевірив обґрунтованість висновку суду про бажання особи стати на шлях виправлення враховуючи її посткримінальну поведінку та наявність відповідних доказів, переконливого мотивування на користь того, що каяття ОСОБА_6 було щирим, а не з метою створити формальні підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності, не навів.
Взяті судом до уваги відомості про стан здоров`я ОСОБА_6 , відокремлено ід інших обставин, що підлягають врахуванню, серед яких і ступінь тяжкості вчиненого злочину, не є достатнім підґрунтям до належного обґрунтування висновку про наявність підстав до застосування приписів ст. 69 КК та можливість досягнути цілей покарання в такий спосіб.
Перевіряючи доводи прокурора щодо безпідставного застосування ст. 75 КК, Верховний Суд виходить із того, що положення ст. 75 КК підлягають застосуванню у взаємозв`язку із приписами статей 50, 65 цього Кодексу, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні внаслідок звільнення особи від відбування покарання із випробуванням. Питання призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання як такої, що включає не тільки кару, а і виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Натомість в аспекті дотримання приписів статей 50, 65 КК оскаржене рішення не містить переконливого обґрунтування того, яким чином звільнення від відбування покарання з випробуванням забезпечує досягнення мети загальної превенції злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК, виправлення засудженої, з урахуванням обставин, встановлених судом, та відомостей про її особу. Формально пославшись на ряд обставин, суд не навів переконливого мотивування до застосування звільнення від відбування покарання, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Доводи прокурора в цій частині також залишилися без належної перевірки, порушені прокурором питання належних відповідей не отримали.
Допущені апеляційним судом порушення є підставою до скасування оскарженого судового рішення відповідно до положень пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно урахувати наведене, належним чином перевірити доводи апеляційної скарги прокурора та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд