ПОСТАНОВА
головуючого Ковтунович Микола Іванович,
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025170020006525, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нововасилівка Софіївського району Дніпропетровської області, жителя цієї ж області ( АДРЕСА_1 ), у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296, ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області вироком від 09 грудня 2025 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296, ч. 4 ст. 408 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 263 КК на строк 3 роки; за ч. 4 ст. 296 КК - 4 роки; за ч. 4 ст. 408 КК - 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирішено питання щодо: початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання; запобіжного заходу; процесуальних витрат; речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він, як старший солдат, будучи на посаді стрільця-помічника гранатометника другого відділення охорони взводу ІНФОРМАЦІЯ_2 умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою незаконно ухилитися від неї, усупереч статутних вимог, 19 квітня 2025 року самовільно, без дозволу командира, залишив місце служби по АДРЕСА_2 , командуванню про причини свого вибуття ОСОБА_7 не доповів, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час на власний розсуд поза межами місця несення служби, не вживав жодних заходів для з`явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього, поки його 30 липня 2025 року не затримали працівники поліції.
Крім того, ОСОБА_7 , у невстановлений час і за невстановлених обставин, умисно, незаконно придбав, без передбаченого законом дозволу на придбання, зберігання та носіння, бойові припаси: наступально-оборонну осколкову ручну гранату типу DM51A2; 89 патронів калібру 5,45 мм; 16 патронів калібру 7,62 мм та не пізніше 29 липня 2025 року почав умисно зберігати їх за місцем свого мешкання
( АДРЕСА_1 ), зокрема: ручну гранату - до моменту її застосування засудженим та здійснення за допомогою неї вибуху приблизно о 21:30 на 7 поверсі за адресою його мешкання, а патрони - до моменту їх вилучення в період з 22:36 29 липня до 00:25 30 липня 2025 року в ході огляду місця події
( АДРЕСА_1 ).
Крім того, ОСОБА_7 , 29 липня 2025 року приблизно о 21:30, перебував у громадському місці (коридорі на 7-му поверсі будинку
АДРЕСА_3 ), де демонстрував зневажливе ставлення до громадського порядку, існуючих норм поведінки та моральності в суспільному житті, з метою самоствердитись та протиставити себе іншим громадянам, суспільству, грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю. А саме, зі злочинним умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, привів у бойову готовність наступально-оборонну осколкову ручну гранату типу DM51A2, кинув її на підлогу біля вхідних дверей квартири АДРЕСА_4 указаного будинку, внаслідок чого відбувся вибух, яким було пошкоджено вхідні двері квартири, що належить ОСОБА_8 , чим створив реальну загрозу життю та здоров`ю цивільного населення.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 12 березня 2026 року вирок районного суду стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
На обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону захисник зазначає, що в ухвалі апеляційного суду вказано про участь у судовому засіданні захисника ОСОБА_9 , який підтримав апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_7 , хоча фактично засуджений та його захисник участі в судовому засіданні не брали. Апеляційний суд здійснив розгляд кримінального провадження за відсутності сторони захисту, а в тексті ухвали зазначив недостовірні відомості щодо участі захисника.
Касатор також зазначає, що ОСОБА_7 на час апеляційного розгляду перебував під вартою, а тому апеляційний суд мав забезпечити його безпосередню участь у розгляді справи або участь у режимі відеоконференції, чого зроблено не було. У зв`язку з цим, стороні захисту не було забезпечено можливості реалізувати її права, передбачені КПК, зокрема надавати пояснення, підтримувати апеляційну скаргу та реагувати на доводи прокурора.
Крім того, захисник посилається на наявність у матеріалах кримінального провадження письмової заяви ОСОБА_7 про відмову від правової допомоги адвоката Платошина. Однак, апеляційний суд продовжував викликати зазначеного адвоката та вчиняти процесуальні дії, що суперечить вимогам КПК щодо права засудженого на відмову від захисника та обов`язку суду належним чином реагувати на таке волевиявлення, зокрема з урахуванням вимог ст. 49 КПК.
Стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність захисник зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам сторони захисту щодо особи засудженого, обставинам, які пом`якшують його покарання, можливості продовження ним військової служби та наявності письмової згоди військової частини на проходження служби.
Касатор звертає увагу, що ОСОБА_7 раніше не судимий, має малолітню дитину, позитивну характеристику, визнав винуватість, щиро розкаявся, повідомив про намір відшкодувати шкоду, а потерпілий зазначив, що претензій до нього не має. Крім того, згідно з досудовою доповіддю органу пробації існує можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства. На думку захисника, зазначеним обставинам суди не надали належної оцінки та безпідставно не застосували положення статей 69 та 75 КК.
Також захисник зазначає, що суди не врахували стану здоров`я ОСОБА_7 , зокрема наявності у нього ВІЛ-інфекції, хронічного вірусного гепатиту С, неврологічних захворювань, необхідності постійної антиретровірусної терапії та хронічного больового синдрому. На думку касатора, зазначені захворювання могли впливати на фізичний та психоемоційний стан засудженого, а тому суди мали поставити питання про необхідність проведення експертизи для встановлення впливу цих факторів на його психічний стан та здатність мати прямий умисел. Однак, суди обмежилися посиланням на придатність ОСОБА_7 до військової служби згідно з висновком ВЛК, не надали оцінки тому, як зазначені захворювання могли впливати на його стан, поведінкові реакції, здатність адекватно оцінювати обстановку.
Крім того, касатор посилається на письмову згоду військової частини на проходження ОСОБА_7 військової служби та зазначає, що ця обставина має значення для оцінки суб`єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення. Водночас апеляційний суд, на думку захисника, належної оцінки цій обставині не надав.
Також касатор вважає, що суд першої інстанції, встановивши наведені вище обставини, не навів належної мотивації щодо неможливості виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, а апеляційний суд обмежився загальними формулюваннями про законність вироку та тяжкість кримінального правопорушення, без переконливих мотивів відхилення доводів сторони захисту, чим, на думку захисника, не дотримався вимог ст. 419 КПК.
З огляду на викладене, захисник вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає його особі та цілям покарання, визначеним ст. 50 КК, а ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК.
Прокурор ОСОБА_10 подала заперечення, у яких просила касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вважав частково слушними доводи у касаційній скарзі щодо апеляційного розгляду без участі захисника, в решті - необґрунтованими.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, Суд дійшов висновку, що вона підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Під час вирішення питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
За приписами п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов`язковою.
Викладені у касаційній скарзі захисника доводи про порушення права на захист ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції є обґрунтованими.
Невід`ємною складовою закріпленого у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд є забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого на захист.
Згідно зі ст. 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
Проте під час розгляду кримінального провадження суд апеляційної інстанції права ОСОБА_7 на ефективний захист не забезпечив.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 засуджено за кримінальні правопорушення, одне з яких, відповідно до ч. 6 ст. 12 КК, є особливо тяжким злочином (ч. 4 ст. 408 КК), а тому участь захисника у кримінальному провадженні, за приписами ч. 1 ст. 52 КК, є обов`язковою.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КПК суд зобов`язаний забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог ст. 52 цього Кодексу участь захисника є обов`язковою.
Реалізація положень кримінального процесуального закону про обов`язкову участь у кримінальному провадженні захисника є необхідною для здійснення захисту особи на усіх передбачених законом стадіях кримінального провадження, зокрема на стадії апеляційного перегляду.
Так, згідно з договором про надання правничої допомоги від 26 грудня 2025 року захист ОСОБА_7 здійснював адвокат ОСОБА_9 , який також подавав апеляційну скаргу в інтересах засудженого (т. 1, а. с. 219-228).
Водночас, з технічного запису судового засідання від 12 березня 2026 року вбачається, що апеляційний розгляд щодо ОСОБА_7 відбувся без його та захисника участі.
На відповідній стадії провадження застосовуються, в тому числі, передбачені ст. 324 КПК правові наслідки неявки в судове засідання захисника, участь якого є обов`язковою, зокрема, суд зобов`язаний вжити заходів для прибуття захисника та його участі у провадженні.
Однак, усупереч вимогам статей 49, 324 КПК, участі захисника в розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції суд не забезпечив, заходів для прибуття адвоката в судове засідання не вжив та розглянув справу за відсутності захисника, участь якого, відповідно до вимог закону, є обов`язковою.
За таких обставин колегія суддів вважає, що в ході апеляційного розгляду було допущено порушення права засудженого ОСОБА_7 на захист, оскільки його було обмежено у доступі до реалізації гарантованого державою та встановленого, зокрема, статтями 59, 63 Конституції України, статтями 48, 49, 52 КПК та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права мати захисника.
Крім того, як зазначалося вище, апеляційний розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 було проведено не лише без участі захисника, а й без участі засудженого.
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Наведена норма процесуального закону зобов`язує суд апеляційної інстанції ретельно перевірити, чи були учасники провадження належним чином повідомлені про дату та час апеляційного розгляду, а також з`ясувати причини їх неявки.
Цих вимог апеляційний суд не дотримався, не перевірив, чи належним чином був повідомлений обвинувачений ОСОБА_7 .
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 , який на момент апеляційного розгляду утримувався під вартою, було повідомлено про дату та час судового засідання лише 12 березня 2026 року - безпосередньо в день розгляду кримінального провадження стосовно нього апеляційним судом.
За таких обставин ОСОБА_7 не було забезпечено необхідного часу щоб визначитися з позицією про його участь в апеляційному розгляді, узгодження із захисником питань, пов`язаних із такою участю, та вжиття необхідних заходів для забезпечення його участі у судовому засіданні, з огляду на перебування під вартою та відсутність у нього можливості самостійно прибути до суду.
Ураховуючи зазначене вище, колегія суддів доходить висновку, що ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК) і призначити новий розгляд кримінального провадження в цьому суді, який треба провести з дотриманням усіх вимог кримінального процесуального закону, зокрема щодо забезпечення права на захист, та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, яке би відповідало положенням ст. 370 КПК.
Ураховуючи наявність зазначених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає передчасним надання оцінки решті доводів, викладених у касаційній скарзі захисника.
Також, згідно з приписами ч. 3 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні двох тяжких злочинів та одного особливо тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, зокрема ризику його переховування від суду з огляду на вид і розмір покарання, що може бути призначене, колегія суддів вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд