ПОСТАНОВА
головуючого Ковтунович Микола Іванович,
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції:
прокурора ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , засудженого ОСОБА_8 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 08 січня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№22023080000001620, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кам`янка-Дніпровська Запорізької області, жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Хортицький районний суд м. Запоріжжя вироком від 05 червня 2025 року визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 4 ст. 408 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі:
за ч. 2 ст. 111 КК на строк 15 років з конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 408 КК - 5 років.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.
Вирішено питання щодо: початку строку відбування покарання; запобіжного заходу; скасування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна; спеціальної конфіскації; речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він, достовірно розуміючи, що на території України введено воєнний стан, будучи призначеним на посаду номера ІНФОРМАЦІЯ_3 в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України, з метою реалізації умислу на надання допомоги представникам іноземної держави - держави-агресора РФ, у проведенні підривної діяльності проти України та встановлення безпосереднього контакту з її представниками, приблизно у першій половині вересня 2023 року (більш точні дата та час не встановлені), перебуваючи за місцем проживання
( АДРЕСА_1 ), використовуючи номер мобільного телефону НОМЕР_2 , який зареєстрований у месенджері «Telegram» як « ОСОБА_9 », діючи умисно, за сприяння невстановлених осіб, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, надав добровільну згоду представникам іноземної держави - держави-агресора РФ, встановлених як « ОСОБА_10 » і « ОСОБА_11 » (далі -« ОСОБА_10 » і « ОСОБА_11 » відповідно) на допомогу у проведенні підривної діяльності проти України.
Далі 25 вересня 2023 року ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, шляхом надання представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, в умовах воєнного стану, за сприяння невстановлених осіб, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, на номер мобільного телефону НОМЕР_2 , який зареєстрований у месенджері «Telegram» як « ОСОБА_9 » з мобільного телефонного пристрою, на який встановлено месенджер «Telegram» та використовується користувачем « ОСОБА_10 », отримав завдання щодо збору та передачі інформації про діяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 і переміщення особового складу, та на його виконання 25 вересня 2023 року приблизно о 17:00 ОСОБА_8 , перебуваючи поблизу ІНФОРМАЦІЯ_4 (АДРЕСА_3), здійснив фото та відеофіксацію будівлі цього управління і об`єктів поруч й 26 вересня 2023 року приблизно о 12:13 надіслав фото та відеофайли « ОСОБА_12 ».
За виконання цього завдання 27 вересня 2023 року о 10:49 ОСОБА_8 на свій банківський рахунок № НОМЕР_3 , відкритий у акціонерному товаристві «Перший український міжнародний банк» отримав від « ОСОБА_13 » гроші в сумі 2000 грн.
Надалі 29 вересня 2023 року ОСОБА_8 на номер мобільного телефону НОМЕР_2 , який зареєстрований у месенджері «Telegram» як « ОСОБА_9 », з мобільного телефонного пристрою, на який встановлено месенджер «Telegram» та використовується користувачем, якого ідентифіковано як позивний « ОСОБА_11 », отримав завдання щодо збору та передачі інформації про переміщення військової техніки і особового складу сил оборони України на території південного регіону України в зоні відповідальності Оперативно-стратегічного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Об`єднаних сил оборони України.
На виконання отриманого завдання щодо придбання, маскування та встановлення бездротових відеокамер із можливістю безперервної трансляції відеозапису в мережу Інтернет, у заздалегідь вказаних місцях - автомобільних магістралях сполученням «Дніпро - Запоріжжя Н08», «Дніпро - Покровське Т0401», «Дніпро
- Донецьк Е50», 01 жовтня о 17:17, 02 жовтня о 12:35, 03 жовтня о 12:31 та 09 жовтня 2023 року о 15:07 ОСОБА_8 на свій указаний вище банківський рахунок отримав від позивного « ОСОБА_11 » гроші в сумі 22400 грн, за які придбав дві бездротові відеокамери із можливістю безперервної трансляції відеозапису в мережу Інтернет «HD Solar Energy». Потім, ОСОБА_8 , 10 жовтня о 17:35 та 13 жовтня 2023 року об 11:59 на свій банківський рахунок отримав від позивного « ОСОБА_11 » гроші в сумі 1300 грн, за які придбав дві «Sim-card» мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар», номери НОМЕР_4 та НОМЕР_5 .
Далі, приблизно о 10:30 24 жовтня 2023 року ОСОБА_8 , діючи умисно, з прямим умислом на державну зраду, з метою встановлення бездротових відеокамер із можливістю безперервної трансляції відеозапису в мережу Інтернет та передачі інформації щодо переміщення військової техніки і особового складу сил оборони України, задіяних в протидії військовій агресії збройним формуванням держави-агресора РФ проти України на території південного регіону України в зоні відповідальності Оперативно-стратегічного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Об`єднаних сил оборони України, маючи при собі попередньо придбані камери «HD Solar Energy», вийшов у напрямку зупинки громадського транспорту вул. Маршала Судця у м. Запоріжжі (приблизні координати 47.828412, 35.019669), після чого, о 10:40
24 жовтня 2023 року був затриманий співробітниками СБУ.
Крім того, солдат ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені статтями 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статтями 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які регламентують порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, а саме 08 серпня 2023 року приблизно о 16 годині, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи в умовах воєнного стану, з метою ухилення від проходження військової служби, самовільно залишив місце служби - медичний пункт в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ), після чого, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не вживав та про своє місцеперебування до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв і незаконно перебував за межами місця служби.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 08 січня 2026 року вирок районного суду щодо ОСОБА_8 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник, на підставі істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.
В обґрунтування цих вимог захисник посилається на те, що обов`язковою умовою для наявності складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, є чітка ідентифікація представників іноземної держави, зокрема, спеціальних служб іноземної держави, з якими особа, обвинувачена у державній зраді, вступає в контакт та виконує їх доручення на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Водночас касатор стверджує, що під час судового розгляду в суді першої інстанції сторона обвинувачення не надала переконливих доказів, що особа, яка в матеріалах справи проходить одночасно як « ОСОБА_14 » та « ОСОБА_11 » і яка розмовляла на аудіозаписах ніби-то з ОСОБА_8 належить до збройних сил або спеціальних служб РФ. Твердження про те, що « ОСОБА_14 »/« ОСОБА_11 » представник ФСБ РФ є припущенням суду, яке нічим не доведено та не підтверджено. Крім того, сторона обвинувачення не здійснила ідентифікації цієї особи (представника ФСБ РФ), а саме не встановила персональних даних (прізвище, ім`я, по-батькові, дата та місце народження, військове звання, посада в ФСБ РФ). Також, експертно та технічно не довела, що абоненти ОСОБА_8 перебували на окупованій території України або території РФ. Таким чином не встановлені ані особи, ані статус, ані повноваження «представників ФСБ».
Захисник зазначає, що ці доводи наводилися в апеляційних скаргах сторони захисту, але суд взагалі не надав на них відповіді. Водночас цей суд зазначив, що абонент ОСОБА_8 нібито повідомив йому під час телефонної розмови про свою належність до ФСБ РФ.
Захисник вважає цей аргумент недостатнім, оскільки саме по собі таке повідомлення невідомої особи не підтверджує її належність до ФСБ РФ та не дає підстав для ідентифікації її як представника відповідної служби. За відсутності належної ідентифікації осіб та доказів їх належності до ФСБ РФ висновок про співпрацю ОСОБА_8 саме з представниками цієї служби не може вважатися доведеним поза розумним сумнівом. Тому вважає, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисту щодо відсутності такої ідентифікації та без достатніх підстав визнав доведеною співпрацю ОСОБА_8 з представниками ФСБ РФ.
На переконання скаржника, апеляційний суд мав погодитися з наведеними доводами сторони захисту і закрити кримінальне провадження за ч. 2 ст. 111 КК.
Також зауважує, що в апеляційних скаргах сторона захисту наголошувала на непроведенні фоноскопічної експертизи голосу ОСОБА_8 щодо інкримінованих йому телефонних розмов. У зв`язку з цим залишилися не встановленими ані особи абонентів як представників ФСБ РФ, ані факт участі самого ОСОБА_8 у зазначених телефонних розмовах. Однак, як зазначає скаржник, на ці доводи суд апеляційної інстанції взагалі не надав відповіді.
Крім того, захисник посилається на те, що ОСОБА_8 у своїй апеляційній скарзі наголошував, що саме ОСОБА_15 є особою, яка вчинила інкримінований йому злочин. На це, зокрема, вказувало те, що саме ОСОБА_15 належав телефон, з якого здійснювалися розмови з ймовірними представниками ФСБ РФ; саме ОСОБА_15 зафіксований із цим телефоном біля будівлі СБУ, а також біля банкомата під час отримання коштів. Однак, на спростування цих доводів апеляційний суд послався лише на показання самого ОСОБА_15 , які, на думку касатора, є суперечливими та непослідовними і не спростовують позицію сторони захисту.
Водночас апеляційний суд не надав відповіді на довід захисту про те, що місцевий суд не допитав свідка ОСОБА_16 , дружину ОСОБА_15 , що свідчить про неповноту судового розгляду.
Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисту щодо недопустимості НСРД та їх результатів, а також доводу ОСОБА_8 про те, що він не був ознайомлений із матеріалами кримінального провадження, чим було порушено його право на захист.
Також, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі ніяк не відреагував на доводи сторони захисту під час розгляду справи в апеляційній інстанції про те, що суд першої інстанції грубо порушив ст. 62 Конституції України (всі сумніви у справі не були витлумачені на користь невинуватості обвинуваченого).
Указані вище порушення, на думку касатора, призвели до незаконності оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.
Прокурор ОСОБА_6 подав заперечення, у яких просив касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_8 , підтримали касаційну скаргу.
Прокурори ОСОБА_6 та ОСОБА_5 просили відмовити у задоволенні касаційної скарги захисника, а ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, Суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню у зв`язку з таким.
Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, з огляду на наведені положення процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Аргументи сторони захисту, викладені з метою оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин із зазначенням власної версії подій, стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Зазначені обставини перевірив суд апеляційної інстанції.
Крім того, за приписами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК за обставин, установлених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його діяння за ч. 4 ст. 408 цього Кодексу Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.
Водночас сторона захисту вважає, що засудження ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 111 КК є помилковим.
За результатами перевірки судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПКвказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку місцевого суду, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції.
Так, суд першої інстанції, проаналізувавши показання допитаних під час судового розгляду засудженого ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_15 , а також дані, що містяться, зокрема: у протоколах: проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), обшуків, оглядів, затримання ОСОБА_8 , оцінив указані докази, відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 , зокрема, в умисному вчиненні ним як громадянином України в умовах воєнного стану на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, шляхом надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України (ч. 2 ст. 111 КК).
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, сторона захисту в апеляційних скаргах вказувала про невинуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, однак апеляційний суд, визнав ці твердження безпідставними.
Висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими та належним чином мотивованими. Ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370, 419 КПК, у ній наведено відповідні обґрунтування та мотиви, якими керувався цей суд, ухвалюючи рішення.
Так, апеляційний суд належним чином перевірив доводи засудженого, який не погоджувався з обставинами, викладеними в обвинувальному акті щодо інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, та пояснював, що через брата, який проживає на тимчасово окупованій території, встановив контакт з особою на ім`я « ОСОБА_11 », від якої отримував завдання щодо фотографування будівель у м. Запоріжжі, а надалі придбання відеокамер та підготовки до їх встановлення. Водночас ОСОБА_8 стверджував, що не сприймав спілкування з указаною особою як контакт із представником спецслужб РФ, а свої дії пояснював тривалим вживанням алкоголю, через що повною мірою не усвідомлював наслідків своїх діянь, хоча визнавав протиправність передачі інформації про рух техніки та інших даних.
Водночас апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду про те, що винуватість ОСОБА_8 доведена дослідженими місцевим судом доказами, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_15 , який повідомляв, зокрема, про те, що вони разом з ОСОБА_8 придбали два мобільних телефони, на які продавець зареєстрував один акаунт, унаслідок чого повідомлення в месенджері, які надходили ОСОБА_8 , відображалися також і у нього в телефоні. На цей акаунт надійшло повідомлення від особи на ім`я « ОСОБА_14 » із пропозицією виконувати завдання «для росіян», після чого засуджений почав фотографувати різні об`єкти у м. Запоріжжі та передавати цю інформацію через месенджер, а потім придбав відеокамери.
Ці показання колегія суддів апеляційного суду визнала такими, що узгоджуються з даними НСРД та іншими доказами. Зокрема, протоколом за результатами зняття інформації з електронних інформаційних систем від 23 жовтня 2023 року, яким зафіксовано, що з терміналу мобільного зв`язку, який використовував ОСОБА_8 , у додатку «Telegram» наявний користувач « ОСОБА_17 » та переписка з особою « ОСОБА_18 » (номер НОМЕР_6 ), згідно з якою ОСОБА_8 отримував конкретні завдання щодо спостереження за об`єктами, визначення руху людей і транспорту, фіксації камер відеоспостереження та фотографування прилеглих об`єктів і формування загального висновку про те, чи працює приміщення, а 26 вересня 2023 року через цей же обліковий запис було направлено відеозапис, зроблений біля будівлі ІНФОРМАЦІЯ_4, з терміналу з ІМЕІ НОМЕР_7 отримано 6 фотографій, зроблених біля вказаної будівлі. 29 вересня 2023 року ОСОБА_8 просив надати координати, після чого отримав фрагмент мапи та інструкції щодо вибору місця для встановлення «вікна» з метою визначення переміщення особового складу та техніки ЗСУ, а також вимагалося підготувати кошторис.
Крім того, апеляційний суд зауважив, що показання свідка ОСОБА_15 про відвідування кафе неподалік від об`єкта з метою виконання завдань щодо спостереження і фіксації узгоджуються з даними протоколу спостереження за особою від 23 жовтня 2023 року, яким зафіксовано перебування ОСОБА_8 та іншого чоловіка на літньому майданчику кафе «Алло, Лосось», де вони передавали один одному мобільний телефон і щось переглядали в ньому.
Також на підтвердження винуватості засудженого цей суд обґрунтовано послався на те, що за місцем проживання ОСОБА_8 було вилучено, зокрема, полімерний пакет із накладною «Нова Пошта» щодо відправлення відеокамер та коробку від телефону «Redmi 12C» з ІМЕІ НОМЕР_8 та НОМЕР_9 . Того ж дня під час затримання ОСОБА_8 у нього вилучено мобільний телефон «Redmi» з ІМЕІ НОМЕР_10 та НОМЕР_11 , номером НОМЕР_12 , банківську картку № НОМЕР_13 , дві коробки з відеокамерами 4G WiFi Smart Net Camera. У цьому контексті апеляційний суд слушно зауважив, що вилучення камер безпосередньо під час затримання засудженого підтверджує виконання ним завдання щодо придбання обладнання та узгоджується з листуванням щодо камер, коробок, координат і кошторису.
Водночас не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про «підміну» або «невідповідність» технічних даних телефона, оскільки суд першої інстанції встановив факт вилучення у ОСОБА_8 телефона, який використовувався ним для комунікації та виконання завдань, а різне зазначення у документах кількості цифр ІМЕІ є особливістю технічного відображення даних і не свідчить про підміну цього пристрою.
З такими висновками погоджується колегія суддів Верховного Суду.
Крім того, на підтвердження фінансування протиправної діяльності ОСОБА_8 апеляційний суд послався, крім іншого, на матеріали тимчасового доступу до речей і документів, згідно з якими встановлено рух грошей на рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_8 , та співвіднесено ці дані з датами отримання завдань та придбання ОСОБА_8 технічних засобів (зокрема, 27 вересня 2023 року на банківський рахунок засудженого надійшли грошові кошти як оплата за виконане завдання, а інші надходження для придбання бездротових камер та SIM-карт).
Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про те, що показання свідка ОСОБА_15 , дані протоколів з додатками: НСРД (зміст телефонних розмов, повідомлень у «Telegram», спостереження за особою), обшуків, оглядів та затримання ОСОБА_8 , а також, вилучені за результатами проведення вказаних слідчих та інших процесуальних дій, відеокамери, документи «Нової пошти», технічні дані мобільних телефонів і відомості про рух коштів у сукупності підтверджують встановлені судом обставини та спростовують заперечення ОСОБА_8 щодо характеру і спрямованості вчинених ним протиправних діянь, кваліфікованих за ч. 2 ст. 111 КК. А наведені у касаційній скарзі захисника твердження щодо причетності свідка ОСОБА_15 до скоєння злочину спростовуються проаналізованими цим судом матеріалами кримінального провадження.
Водночас доводи сторони захисту про недостатність даних для ідентифікації особи як співробітника спецслужб РФ лише на підставі її власного повідомлення про це під час розмови з ОСОБА_8 , зафіксованої у протоколі НСРД, стосуються оцінки достовірності доказів.
Суд нагадує, що відповідно до вимог ст. 433 КПК не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Аргументи касаційної скарги та матеріали провадження не дають підстав Суду ставити ці висновки під сумнів. Так, з оскаржуваного судового рішення вбачається, що апеляційний суд обґрунтовано врахував зафіксовану у протоколі НСРД розмову у «Telegram» між ОСОБА_8 та особою на ім`я « ОСОБА_11 ». Під час цієї розмови на запитання ОСОБА_8 «Могу я знать с кем я говорю, вообще кто ты?» останній прямо відповів, що він «спецслужба российской федерации». Також « ОСОБА_11 » зазначав про наявність у нього відповідних можливостей і баз даних, натякаючи на можливі наслідки та повідомляючи, що засуджений «вписался в серьезное дело», а його «фотографии» і «данные» перебувають у них на обліку.
Водночас зміст наведених у судових рішеннях повідомлень і розмов ОСОБА_8 , зокрема, з « ОСОБА_19 » у сукупності з іншими доказами, наведеними та проаналізованими апеляційним судом, свідчить про чітке усвідомлення ОСОБА_8 того, з ким він спілкувався, а також усвідомлення характеру і спрямованості скоєних ним діянь саме на надання допомоги представникам іноземної держави - держави-агресора РФ, у проведенні підривної діяльності проти України, зокрема, з огляду на поставлені засудженому завдання, які він виконував під час дії воєнного стану, щодо розвідки режиму роботи будівлі СБУ, камер спостереження, переміщення техніки й особового складу, а також систематичне фінансування його протиправної діяльності, що свідчить про очевидне розвідувальне значення такої діяльності саме для держави-агресора - РФ. Тому Суд вважає неспроможними аргументи касаційної скарги захисника щодо неналежної ідентифікації представників іноземної держави - держави-агресора РФ, з якими ОСОБА_8 підтримував постійний контакт з метою надання допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.
Неспроможними також є твердження захисника щодо невстановлення статусу представників іноземної держави - держави-агресора РФ, їх повноважень, а також факту перебування цих осіб на окупованій території України або на території
РФ, оскільки установлені судами обставини в сукупності свідчать про те, що особи, яким ОСОБА_8 надавав допомогу, діяли саме як представники іноземної держави - держави-агресора РФ, а тому встановлення конкретної посади чи місця перебування таких осіб не впливає на кваліфікацію діяння засудженого.
Доводи захисту про недопустимість доказів, отриманих у результаті НСРД, апеляційний суд також обґрунтовано відхилив, вказавши, що відповідні процесуальні дії проведено на підставі судового контролю, матеріали оформлено належним чином та розсекречено у встановленому законом порядку. Водночас сторона захисту не навела конкретних порушень порядку отримання, розсекречення чи збереження доказів, які могли би зумовити їх недопустимість.
Обґрунтовано відхилено й доводи щодо провокації злочину. Так, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відсутність даних щодо ініціювання правоохоронними органами злочинної діяльності ОСОБА_8 або схиляння його до її вчинення, а діяння ОСОБА_8 визнав проявом його особистого умислу.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки припущення сторони захисту щодо провокації ОСОБА_8 працівниками правоохоронного органу або іншими особами не ґрунтуються на будь-яких обставинах, досліджених в суді, таких обставин не наведено й у касаційній скарзі захисника.
Щодо доводів захисника про відсутність експертного підтвердження участі ОСОБА_8 у телефонних розмовах Суд зазначає таке.
За приписами ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Однак сторона захисту під час судового та апеляційного розглядів не порушувала питання про необхідність призначення та проведення фоноскопічної експертизи, не наводила обґрунтованих доводів, які би ставили під сумнів достовірність даних, зафіксованих у протоколах за результатами проведення НСРД щодо телефонних розмов і листування у месенджері ОСОБА_8 , зокрема з « ОСОБА_19 » або « ОСОБА_20 », що узгоджується з викладеними у вироку місцевого суду показаннями самого ОСОБА_8 , згідно з якими він не заперечував факту розмов та листування з цими особами.
До того ж сторона захисту згідно зі ст. 22 КПК має право збирати та подавати до суду докази й не була позбавлена процесуальної можливості самостійно в порядку, передбаченому ст. 243 КПК, залучити експертів для проведення експертизи, чого не зробила.
Крім того, Верховний Суд визнає неспроможними доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_8 не був ознайомлений із матеріалами кримінального провадження, чим, на думку касатора, порушено право засудженого на захист.
Як убачається з матеріалів судової справи, під час судового провадження засудженому було направлено наявні у суду матеріали у 2 томах, а після ухвалення цим судом вироку та подання ОСОБА_8 апеляційної скарги, за його клопотанням - третій том, після чого він подав доповнення до апеляційної скарги.
За таких обставин Суд не вбачає порушення права ОСОБА_8 на захист, оскільки у касаційній скарзі не зазначено, з якими конкретно матеріалами кримінального провадження засуджений не був ознайомлений або був ознайомлений не повністю, що, на думку сторони захисту, призвело до істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Тоді як наявні у справі документи свідчать про протилежне, а наведені з цього приводу узагальнені твердження у касаційній скарзі захисника не свідчать про порушення права засудженого на захист у розумінні ст. 6 Конвенції.
До того ж захисник зазначає, що місцевий суд не допитав свідка ОСОБА_21 . Водночас, як убачається з журналу судового засідання від 05 червня 2025 року, прокурор відмовився від допиту цього свідка, проти чого не заперечували захисник та засуджений. Тому вказаний довід захисника є неспроможним.
Отже, суди попередніх інстанцій відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом» на підставі сукупності належних і допустимих доказів дійшли обґрунтованого висновку про скоєння кримінальних правопорушень саме ОСОБА_8 , а доводи сторони захисту про його непричетність до інкримінованих йому діянь є неспроможними.
Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою та вмотивованою і за змістом відповідає приписам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судового рішення, не встановлено, а тому касаційну скаргу сторони захисту необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд