ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024121090000148 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Коробчине Новомиргородського району Кіровоградської області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК), за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 червня 2025 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 06 листопада 2025 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 червня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено:
- за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років;
- ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Постановлено строк покарання ОСОБА_6 обчислювати з 26 червня 2025 року, на підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано попереднє ув`язнення з ІНФОРМАЦІЯ_2 року по 26 червня 2025 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Застосований до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Вирішено питання щодо речових доказів та стягнення судових витрат.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, а також у вчиненні незаконного придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту за наступних обставин.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року близько 02:00 ОСОБА_6 перебував у домоволодінні знайомої ОСОБА_8 , що розташоване на АДРЕСА_2 , де також перебував знайомий ОСОБА_9 . Під час спільного вживання алкогольних напоїв, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків стався конфлікт між ОСОБА_6 і ОСОБА_9 , у ході якого ОСОБА_6 заподіяв останньому декілька ударів руками та ногами по тулубу і в обличчя, після чого, схопивши ОСОБА_9 за верхній одяг, намагався витягнути його з будинку на вулицю.
Згодом близько 09:00 ОСОБА_6 , продовжуючи з`ясовувати стосунки з ОСОБА_9 , застосовуючи фізичну силу, вивів його з домоволодіння на перехрестя АДРЕСА_3 , де, на ґрунті раніше виниклих неприязних стосунків, у ході конфлікту в нього виник умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, цілеспрямовано та рішуче, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно - небезпечні наслідки у вигляді настання смерті людини і бажаючи їх настання, заподіяв один удар ногою в тулуб ОСОБА_9 , від якого останній впав на землю. У той час як потерпілий лежав на землі та не чинив опору, ОСОБА_6 , скориставшись цим, продовжив свої злочинні дії і завдав йому численних ударів руками й ногами в життєво важливі органи: не менше трьох ударів у голову та не менше двох ударів у ділянку грудної клітки, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно - мозкової травми ? синців обличчя, рани обличчя, синця грудної клітки зліва та садна грудної клітки ззаду справа, які в сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх спричинення.
Смерть ОСОБА_9 настала від аспіраційної асфіксії кров`ю в результаті відкритої черепно-мозкової травми з ушкодженнями кісток лицевого скелета і основи черепа та перебуває в прямому причинному зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями.
Крім того, приблизно в першій половині 2024 року (точний час, дату і місце під час досудового розслідування встановити не виявилося можливим) ОСОБА_6 , маючи умисел, спрямований на придбання та зберігання наркотичних речовин без мети збуту, незаконно придбав у не встановленої досудовим розслідуванням особи, з метою подальшого особистого вживання без мети збуту, наркотичний засіб ? канабіс, який зберігав у паперовому згортку.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року в порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ОСОБА_6 був затриманий працівниками ВП № 1 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК. Під час складання протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, у ході особистого обшуку ОСОБА_6 в приміщенні кімнати проведення слідчих дій ВП № 1, розташованого на вул. Центральній, 81 у м. Мала Виска, у кишені штанів, у які він був одягнутий, виявлено та вилучено паперовий згорток з подрібненою речовиною ? рослинного походження, ззовні схожу на рослини конопель, яка відповідно до висновку експерта від 19 квітня 2024 року № СЕ-19/112-24/3779-НЗПРАП є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабісом масою в перерахунку на суху речовину 6,11 г.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 06 листопада 2025 року подану в інтересах ОСОБА_6 апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 червня 2025 року стосовно ОСОБА_6 - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзіадвокат ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Доводи щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій захисник ОСОБА_7 обґрунтовує тим, що:
- сформульоване в кримінальному провадженні обвинувачення стосовно ОСОБА_6 ґрунтується на припущеннях і не підтверджено зібраними в кримінальному провадженні доказами;
- вину ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства потерпілого на перехресті вулиць Квіткової та Гагаріна в с. Коробчине ІНФОРМАЦІЯ_2 року саме у вказаний судом час ? 09:00 не доведено;
- кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК, на переконання сторони захисту, є неправильною, що свою чергу впливає на призначену обвинуваченому міру покарання.
При цьому, посилаючись на положення ст. 65 КК, захисник у касаційній скарзі вказує про те, що, призначаючи ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 115 КК, місцевий суд не врахував у повному обсязі даних про його особу, а саме того, що він позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий, проходив військову службу в Збройних Силах України, а також обставини, що пом`якшує покарання, ? його щирого каяття у спричиненні тілесних ушкоджень потерпілому та інших обставин у провадженні.
У частині доводів стосовно істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, крім посилань на недотримання судом першої інстанції положень статей 370, 373,ч. 3 ст. 374 КПК, захисник ОСОБА_7 зазначає про те, що:
- усупереч вимогам статей 85, 86 КПК, суд першої інстанції не надав оцінки показанням свідка ОСОБА_8 в розумінні їх належності й допустимості та не допитав останню з урахуванням даних висновку експерта від 09 травня 2025 року;
- під час постановлення місцевим судом вироку всі наявні в провадженні докази не отримали правильної оцінки, що, на його думку, вплинуло на правильність кваліфікації кримінального правопорушення та є порушенням вимог статей 412, 413 КПК.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції з підстав недотримання вимог ст. 370, ч. 3 ст. 404, статей 408, 412, 413, 419 КПК, захисник у касаційній скарзі вказав про те, що:
- суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про дослідження доказів, чим залишив без належної уваги наведені в клопотанні обґрунтування, що, на його думку, не узгоджується з правовою позицією, наведеною в постановах Касаційного кримінального Суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року (справа № 158/803/14), від 05 жовтня 2021 року (справа № 589/5015/19), щодо розгляду клопотань про повторне дослідження доказів;
- апеляційний суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК зобов`язаний був здійснити повторне дослідження доказів та оцінити їх на предмет належності й допустимості, не зважаючи на наявність чи відсутність відповідного клопотання, передбаченого ч. 3 ст. 404 КПК;
- апеляційний суд не перевірив викладених в апеляційній скарзі захисника доводів, не навів в оскаржуваній ухвалі переконливих підстав залишення скарги без задоволення та вичерпних відповідей на спростування доводів сторони захисту, не надав оцінки висновку експерта від 09 травня 2025 року;
- посилання суду апеляційної інстанції на правові позиції Верховного Суду в справах № 381/1869/18, 428/11944/19, 617/1927/21 щодо вирішення питання про визначення межі між ч. 1 ст. 115 і ч. 2 ст. 121 КК, на переконання сторони захисту, є безпідставними;
? ухвала апеляційного суду не відповідає приписам ст. 419 КПК і допущені цим судом порушення норм КПК є істотними, оскільки перешкодили ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення;
- суди попередніх інстанцій не дослідили всебічно, повно і неупереджено всіх обставин кримінального провадження і, порушуючи вимоги ч. 1 ст. 94 КПК, не надали оцінки кожному доказу з точки зору належності, допустимості й достовірності та їх взаємозв`язку, що, на думку захисника, призвело до прийняття неправильного судового рішення за відсутності в діях обвинуваченого ознак умисного вбивства.
Поряд із наведеними вище доводами захисник у скарзі зазначає про те, що судове провадження здійснено за відсутності потерпілого.
Крім того, у касаційній скарзі захисник зазначає, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку дослідженим у провадженні доказам, допустили однобічність, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
На касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу і просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги, просила відмовити в її задоволенні, а судові рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, і правильність кваліфікації його дій за вказаною нормою КК у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами пунктів 1-3 ч. 1, ч. 2ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Отже, скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) і невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.
З урахуванням зазначеного Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки, не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
Як убачається зі змісту касаційної скарги захисник, серед іншого, зазначає про те, що:
- суди попередніх інстанцій неправильно визначили час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 ;
- суди першої та апеляційної інстанцій, з огляду на зміст судово-психологічної експертизи від 09 травня 2025 року № 189/25-27, надали неправильну оцінку показанням ОСОБА_6 щодо його непричетності до вчинення злочину та часу скоєння ним злочину;
- висновки суду апеляційної інстанції про те, що дані слідчого експерименту від 14 березня 2024 року за участю ОСОБА_6 не спростовують факту спричинення тілесних ушкоджень потерпілому в будинку свідка ОСОБА_8 та інших обставин події, без урахування наявності в згаданому будинку належного ОСОБА_9 мобільного телефону, та стосовно непогодження з показаннями обвинуваченого, є надмірно формальними, невмотивованими, належним чином необґрунтовані;
- висновки суду першої інстанції не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, оскільки залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення в справі у разі задоволення клопотання про допит осіб у провадженні та дослідження письмових доказів, не перевірено факту наявності мобільного телефону потерпілого в будинку ОСОБА_8 ;
- дані судово-психологічної експертизи від 09 травня 2025 року № 189/25-27 свідчать про неправдивість показань свідка ОСОБА_8 ;
- є необґрунтованими і такими, що суперечать фактичним обставинам у провадженні, висновки суду першої інстанції про надання критичної оцінки показанням свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 ;
- поза увагою суду залишилися інші обставини, зокрема те, що на перехресті вулиць потерпілий ОСОБА_9 був в оголеному до пояса вигляді, із стягнутою футболкою, з відсутністю куртки та мобільного телефону; на снігу наявні сліди волочіння та речовина червоно - бурого кольору; були наявні відбитки взуття невстановленого походження; під час затримання в ОСОБА_6 не виявлено тілесних ушкоджень на руках; ІНФОРМАЦІЯ_2 року о 09:00 на вказаному перехресті вулиць тіла ОСОБА_9 не було; ОСОБА_6 непричетний до зникнення речей потерпілого;
- сторона обвинувачення та суд першої інстанції не дотрималися вимог ч. 2 ст. 91 КПК стосовно неповноти збирання, перевірки і належної оцінки доказів;
- наявність крові потерпілого, виявленої в домоволодінні ОСОБА_8 , на думку сторони захисту, свідчить про повернення ОСОБА_9 до будинку останньої з мобільним телефоном, де до нього додатково було застосовано фізичне насильство.
Проте, з огляду на положення статей 433, 438, 410, 411 КПК, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надати оцінку доводам у цій частині касаційної скарги, у тому числі щодо даних слідчих експериментів, проведених за участю ОСОБА_6 і ОСОБА_8 , перевірки факту наявності мобільного телефону потерпілого в будинку останньої, встановлення інших обставин події і доказів у провадженні,неповноти збирання, перевірки та оцінки доказів, у тому числі показань свідків, обвинуваченого і тлумачень експерта, викладених у судово-психологічній експертизі від 09 травня 2025 року № 189/25-27, стосовно неправдивості показань ОСОБА_8 .
Що стосується доводів касаційної скарги про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства потерпілого, неправильної кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 115 КК і незастосування закону України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
За змістомст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими і перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до приписів ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, визнаючи ОСОБА_6 винуватим у вчиненні умисного протиправного заподіяння смерті потерпілому, місцевий суд урахував показання:
- обвинуваченого ОСОБА_6 , який у судовому засіданні не визнав вини у вчиненні умисного вбивства та, серед іншого, зазначив, що12 березня 2024 року близько 19:00 він перебував у домоволодінні ОСОБА_8 , де зі спільним знайомим ОСОБА_9 усі разом вживали алкогольні напої, у процесі чого в нього з останнім виникали сварки, які не переростали в бійку, але приблизно після 22:00 він вивів ОСОБА_9 з будинку, а сам повернувся до ОСОБА_8 , ліг спати. Через деякий час він почув, що повернувся ОСОБА_9 та вони з ОСОБА_8 продовжили вживати спиртні напої. Близько 06:00 ранку ІНФОРМАЦІЯ_2 року він вийшов із кімнати, де спав, та надалі продовжив із ОСОБА_8 і ОСОБА_9 вживати спиртні напої. Через деякий час вони з потерпілим вийшли з будинку ОСОБА_8 , дійшли до перехрестя вулиць Квіткової і Гагаріна в с. Коробчине, де на ґрунті раніше виниклих неприязних стосунків між ними знову трапилася сварка, у ході якої він, завдавши потерпілому близько п`яти ударів кулаком в обличчя, ніс, губи, повалив його на землю. При цьому він був одягнений у зелені штани і кросівки, які оглянуто в судовому засіданні як речові докази. Після вказаного він пішов до свого знайомого, який проживає в іншій частині села, а потерпілий залишився на перехресті. Наміру вбивати потерпілого не мав;
- потерпілої ОСОБА_14 , яка в ході судового розгляду показала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року до її чоловіка зателефонували із сільської ради і повідомили, що вбили її брата ОСОБА_9 . Вони із чоловіком зразу ж приїхали на місце події. Брат лежав посеред вул. Гагаріна, виявили, що він був мертвим, із численними тілесними ушкодженнями, по пояс роздягнений, був розбитий череп. Її чоловік пішов по сліду, з якого видно, що тіло брата тягнули, слід вів до будинку ОСОБА_8 . Обвинуваченого вона знає, оскільки живуть в одному селі. Знала, що вони з її братом товаришували. Про обставини вбивства їй нічого не відомо;
- свідка ОСОБА_15 , який у судовому засіданні показав, що працює на посаді старости Коробчинського старостинського округу Новомиргородської ТГ Новоукраїнського району Кіровоградської області. У березні 2024 року близько 10:00 їхав додому і виявив на АДРЕСА_3 тіло ОСОБА_9 , яке лежало посеред дороги, він зателефонував на 102, дочекався поліції і поїхав додому, бо був хворий. На тілі потерпілого були видимі тілесні ушкодження, на обличчі була кров, кругом, на штанях і футболці теж кров. Був запрошений під час проведення слідчих дій з обвинуваченим як понятий, і обвинувачений розповідав про обставини вбивства;
- свідка ОСОБА_8 , яка в суді показала, що 12 березня 2024 року до неї додому прийшов потерпілий ОСОБА_9 та вони вживали спиртні напої. Пізніше, приблизно о 19:20, до неї додому прийшов ОСОБА_6 зі спиртним напоєм та вони всі разом вживали його, а надалі ОСОБА_16 пішов додому, обвинувачений залишився в неї. Опівночі ОСОБА_9 повернувся, сказав, що його вигнала мати, і попросився переночувати, бо на вулиці холодно, йшов сніг. Вона сказала потерпілому, щоб ішов у залу спати. Між потерпілим та обвинуваченим сталася сварка, у результаті якої обвинувачений спричинив тілесні ушкодження потерпілому. Після цього потерпілий ліг спати в залі будинку, а вони з обвинуваченим залишилися в іншій кімнаті. Через деякий час потерпілий почав стукати об металеву духовку в сусідній кімнаті. Коли обвинувачений пішов до нього, вони знову сварилися стосовно магнітофона, знову між ними була бійка. У цей момент вона перебувала в сусідній кімнаті, обвинувачений повернувся через 15-20 хвилин. Під ранок потерпілий і обвинувачений знову посварилися за якийсь магнітофон і, перебуваючи в коридорі будинку, побилися, при цьому вона бачила, як обвинувачений заподіював удари кулаком та ногою в різні частини тіла потерпілого. Вона налякалася, намагалася їх розборонити, але отримала удар по голові від обвинуваченого, після цього забігла в будинок і закрилася на клямку. Що відбувалося далі, не бачила, приблизно через 15 хвилин у коридорі, де був потерпілий і обвинувачений, стихло і вона вийшла, там був безлад, потерпілого і обвинуваченого не було. Коли виявила сліди крові та волочіння у дворі свого домоволодіння, викликала поліцію і швидку допомогу.
Як убачається з вироку суду та матеріалів кримінального провадження, крім показань обвинуваченого, потерпілої ОСОБА_14 та свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_8 , суд урахував письмові докази, зокрема дані:
- протоколу огляду місця події від ІНФОРМАЦІЯ_2 року разом із додатками, згідно з яким на території домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_2 , виявлено та вилучено змиви речовини бурого кольору, а біля будинку на перехресті вулиць Квіткової і Гагаріна виявлено труп ОСОБА_9 з явними ознаками тілесних ушкоджень;
? протоколу проведення слідчого експерименту від 14 березня 2024 року (за участю свідка ОСОБА_8 ) з доданим відеозаписом, відповідно, під час слідчої дії остання розповіла, а потім показала обставини вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 (т. 2, а. п. 97 -104);
? протоколу проведення слідчого експерименту від 14 березня 2024 року (за участю ОСОБА_6 ), з доданим відеозаписом, згідно з яким ОСОБА_6 у присутності захисника спочатку розповів, а потім детально показав обставини вчинення ним кримінальногоправопорушення;
? висновку експерта від 22 квітня 2024 року № 27-1, відповідно до якого локалізація і механізм спричинення тілесних ушкоджень, наявних на трупі ОСОБА_9 , можуть відповідати локалізації та механізму спричинення, на які вказував підозрюваний ОСОБА_6 у ході слідчого експерименту від 14 березня 2024 року;
? висновку експерта від 22 квітня 2024 року № 27-2, за результатами якого, локалізація і механізм спричинення тілесних ушкоджень, наявних на трупі ОСОБА_9 , можуть відповідати локалізації та механізму спричинення, на які вказувала свідок ОСОБА_17 у ході слідчого експерименту від 14 березня 2024 року;
? висновку експерта від 15 квітня 2024 року № 27, відповідно до якого під час судово-медичної експертизи на трупі ОСОБА_9 , серед інших, виявлено такі тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми ? синці обличчя, рана обличчя, відкритий перелом кісток носа та надперенісся лобової кістки, перелом кісток основи черепа, які виникли від не менше однієї травматичної дії. У живих осіб мають ознаки тяжких, небезпечних для життя в момент їх спричинення, згідно з п.п. «б» п. 2.1.3 правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, та перебувають у прямому причинному зв`язку з безпосередньою причиною смерті. Смерть ОСОБА_9 настала від аспіраційної асфіксії кров`ю в результаті відкритої черепно-мозкової травми з ушкодженнями кісток лицевого скелету та основи черепа, що підтверджується даними судово-медичної експертизи трупа, даними судово-гістологічної експертизи. Ураховуючи ступінь розвитку посмертних явищ, причину смерті, умови навколишнього середовища, смерть ОСОБА_9 настала приблизно за 24 години до моменту початку судово-медичної експертизи. Після отримання тілесних ушкодженьпотерпілий міг житидеякий проміжок часу, тривалість якого залежала від швидкості розвитку явищ асфіксії (недостатність кисню в крові та тканинах). На виявлених тілесних ушкодженнях відобразилися загальні ознаки дії тупого (их) предмета (ів). Виявлений на трупі ОСОБА_9 комплекс тілесних ушкоджень не міг виникнути під час падіння з висоти власного зросту. Локалізація тілесних ушкоджень, наявних на трупі ОСОБА_9 , доступна для спричинення їх власноручно, однак така можливість є малоймовірною. На момент отримання комплексу зазначених вище тілесних ушкоджень положення потерпілого та особи, що спричиняла ушкодження, могло бути різноманітним та змінюватися в процесі;
? висновків експертів від 18 березня 2024 року № 236, 12 квітня 2024 року № 235, 20 березня 2024 року № 1041, 25 березня 2024 року № 1110, 27 березня 2024 року № 44, 04 квітня 2024 року № 314, 15 квітня 2024 року № 231, № 233, № СЕ-19/112-24/4123-БД, 16 квітня 2024 року № 227, № 228, № 230, відповідно до яких кров ОСОБА_6 належить до групи АВ за ізосерологічною системою АВ0; кров потерпілого ОСОБА_9 належить до групи АВ за ізосерологічною системою АВ0, у крові ОСОБА_6 виявлений етиловий спирт у кількості 1,28 г/дм?; у трупа ОСОБА_9 виявлено етиловий спирт у кількості: у зразках крові - 3,27 г/дм?, у сечі - 4,83 г/дм? відповідно, що в живих осіб може відповідати алкогольному сп`янінню тяжкого ступеня; у трупа ОСОБА_9 виявлено загальні ознаки асфіксії, еритроцити в просвіті бронхів та альвеол; походження виявленої крові від особи або осіб, у крові якої або яких міститься антиген А ізосерологічної системи АВ0, від трупа ОСОБА_9 не виключається, також домішок крові від підозрюваного ОСОБА_6 не виключається, якщо в останнього були пошкодження у вигляді зовнішньої кровотечі; встановлено генетичні ознаки зразка букального епітелію підозрюваного ОСОБА_6 (об`єкт № 1), які наведено в таблиці 1.1, у додатку 1; знайдена на чоловічих штанах у слідах сіро-бурого кольору кров людини (об`єкти № 1? 10) може належати потерпілому ОСОБА_9 ; на змивах з підлоги (об`єкт № 1), на трьох вирізах із простирадла з плямами бурого кольору (об`єкти № 1 ? 4), зі стіни (об`єкт № 1), з підлоги в кімнаті спальні (об`єкт № 1) знайдено кров людини, яка за визначенням групової належності крові за ізосерологічною системою АВ0 може належати потерпілому ОСОБА_9 .
Урахувавши наведені вище обставини провадження, місцевий суд зазначив у вироку, що критично ставиться до показань допитаних у судовому засіданні свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , про те, що вони ІНФОРМАЦІЯ_2 року близько 09:00 бачили обвинуваченого ОСОБА_6 в іншому місці в с. Коробчине Новоукраїнського району Кіровоградської області, а не на вулицях Квітковій та Гагаріна, а також до показань свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 щодо часу й обставин події, та дійшов переконання, що згадані свідки не були очевидцями вчинення кримінального правопорушення, їх показання беззаперечно і безсумнівно спростовуються показаннями свідків, які надані в ході судового розгляду провадження, та письмовими доказами кримінального провадження.
Не погодившись із рішенням місцевого суду, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу (по суті аналогічну за доводами касаційної скарги), у якій, крім іншого, посилаючись на недоведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив змінити вирок та перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК.
Суд апеляційної інстанції, переглянув рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, урахував і детально навів ухвалі показання обвинуваченого, потерпілої ОСОБА_14 , свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_8 , письмові докази в провадженні, покладені в основу вироку, і посилаючись на положення ст. 370 КПК, зазначив про те, що:
? висновки суду першої інстанції зроблено на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх фактичних обставин провадження в повному обсязі, які мали значення для прийняття рішення;
? місцевий суд повно і всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази та дав їм у сукупності належну оцінку, навів у вироку аналіз доказів. Матеріали кримінального провадження не містять обставин, що можуть викликати сумніви в правильності рішення суду, чи суперечливих доказів, які б суд невмотивовано відкинув;
? суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав критично оцінювати показання свідків, оскільки доказів вважати їх неправдивими суду не надано, показання повністю узгоджуються з дослідженими судом письмовими і речовими доказами, які зібрані й перевірені органом досудового розслідування та судом відповідно до вимог КПК;
? місцевий судправильно обґрунтував свої висновки щодо кваліфікації дій ОСОБА_6 і доведеності його вини за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, у тому числі показаннями свідків з огляду на врахування положень ч. 4 ст. 95 КПК;
? оцінюючи показанняобвинуваченого ОСОБА_6 про те, що він не мав умислу вбивати потерпілого, суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх версією захисту та намаганням зменшити відповідальність за вчинене, такими, що спростовувалися дослідженими доказами в їх сукупності;
? незгода сторони захисту з наданою оцінкою доказам у кримінальному провадженні в суді першої інстанції не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання доказів недопустимими і є лише способом захисту й намаганням спростувати вказані докази, які здобуті за участі обвинуваченого або об`єктивно вказують на вчинення ним злочину;
? не знайшли свого підтвердження доводи захисника про ухилення судом першої інстанції віднадання доказам правової оцінки та їх дослідження, а саме слідчого експерименту, проведеного 14 березня 2024 року за участю ОСОБА_6 , судової психологічної експертизи від 09 травня 2025 року № 189/25-27, оскільки у вироку місцевий суд послався на зазначені докази та їх обґрунтування.
Поряд із цим колегія суддів враховує, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи сторони захисту щодо відсутності в ОСОБА_6 умислу на вчинення вбивства потерпілого і надаючи в оскаржуваній ухвалі оцінку цим доводам із посиланням на результати висновку експерта від 09 травня 2025 року щодо показань ОСОБА_6 , визнав їх такими, що не знайшли свого об`єктивного підтвердження,та, погоджуючись із висновками суду першої інстанції в цій частині, зазначив, що:
? вирішуючи питання про спрямованість умислу, місцевий суд урахував сукупність всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, спосіб, знаряддя злочину, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події;
? у вироку слушно зазначено про завдані потерпілому численні удари руками та ногами в ділянку голови, грудей, живота, про те, що його смерть настала від аспіраційної асфіксії кров`ю в результаті відкритої черепно-мозкової травми з ушкодженнями кісток лицевого скелета та основи черепа;
? характер тілесних ушкоджень, їх численність і локалізація свідчать про наявність у ОСОБА_6 прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, вчинення таких дій потребує глибокого усвідомлення кожної з них, чіткої координації рухів та вольового контролю, спрямованого саме на заподіяння смерті, обвинувачений діяв не спонтанно, а послідовно, інтенсивно і цілеспрямовано, без жодних спроб припинити насильство, що свідчить про наявність бажання досягти летального результату;
? ОСОБА_6 не вживав жодних дій для припинення насильства, не викликав допомоги, не висловлював каяття, а натомість залишив потерпілого без допомоги та пішов відпочивати, що додатково підтверджує усвідомлення наслідків і відсутність бажання їх уникнути;
? зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові від 22 травня 2025 року (справа № 617/1927/21), де Верховний Суд вказав про те, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного;
? згідно з правовими позиціями Верховного Суду, які наведено в постановах, винесених у справах № 381/1869/18, 428/11944/19, під час вирішення питання про межу між ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 121 КК, ключовим є ставлення винного до настання смерті. Якщо ж особа усвідомлює характер дій, їх небезпечність для життя і прагне або свідомо допускає смерть, це вбивство.
Урахувавши викладені вище обставини, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_6 із ч.1 ст.115 КК на інший злочин, передбачений цим Кодексом.
Оцінивши показання обвинуваченого ОСОБА_6 і досліджені в суді першої інстанції докази в кримінальному провадженні, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про правильність кваліфікації його дій, вчинених, за встановлених судом обставин, за ч. 1 ст. 115 КК як умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині.
На думку колегії суддів зазначений висновок апеляційного суду узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, наведеними у справах № 381/1869/18, 428/11944/19, 617/1927/21, щодо відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого.
Отже, враховуючи наведені вище висновки судів попередніх інстанцій, обсяг пред`явленого обвинувачення, встановлені обставини кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, досліджені в кримінальному провадженні докази і доводи захисника в касаційній скарзі про те, що:
- обвинувачення стосовно ОСОБА_6 ґрунтується на припущеннях і не підтверджено зібраними доказами;
- вина ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства потерпілого на перехресті вулиць Квіткової та Гагаріна в с. Коробчине ІНФОРМАЦІЯ_2 року саме у вказаний судом час (09:00) недоведена;
- кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК є неправильною, а всі наявні докази в провадженні не отримали належної оцінки, що, на його думку, вплинуло на правильність кваліфікації кримінального правопорушення;
- не досліджено всебічно, повно і неупереджено всіх обставин кримінального провадження та всупереч вимогам ч. 1 ст. 94 КПКне надано оцінки кожному доказу в провадженні;
- суд апеляційної інстанції не надав оцінки висновку експерта від 09 травня 2025 року, в якому викладено результати дослідження комплексу ознак психологічної щирості ОСОБА_6 під час надання ним інформації, а саме того, що в нього не було умислу на заподіяння смерті потерпілому, Суд вважає необґрунтованими з урахуванням такого.
У ході касаційного розгляду Суд встановив, що здобуті у кримінальному провадженні показання потерпілої, обвинуваченого та свідків і письмові докази були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що допит потерпілої, обвинуваченого та свідків проведено з дотриманням положень статей 352, 353 КПК.
При цьому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника в частині недоведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства потерпілого ІНФОРМАЦІЯ_2 року саме у вказаний судом час ? 09:00, оскільки, встановлюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, серед наведених у вироку письмових доказів, місцевий суд врахував протокол проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 , датований 14 березня 2024 року.
У ході зазначеного слідчого експерименту в присутності захисника, ОСОБА_6 детально показав обставини вчинення ним кримінального правопорушення та зазначив приблизний час скоєння ним злочину, що і було покладено в основу вироку (т. 3, а. п. 52 - 62);
За таких обставин колегія суддів вважає неспроможними наведені вище доводи касаційної скарги захисника, оскільки в ході касаційного розгляду процесуальних порушень порядку дослідження місцевим судом доказів (показань) не встановлено, а вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу або здійснення переоцінки доказів, здобутих судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 433 КПК не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними даними, які встановлено судами попередніх інстанцій.
Отже, на переконання колегії суддів, вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 374 КПК.
За таких обставин касаційна скарга в частині зазначених вище доводів задоволенню не підлягає.
Стосовно доводів касаційної скарги про допущення істотних порушень вимог КПК у кримінальному провадженніколегія суддів зазначає наступне.
У статті 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За приписами ч. 1 ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК показання є процесуальними джерелами доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
Суд вважає необґрунтованими доводи в касаційній скарзі сторони захисту про те, що суд першої інстанції не надав оцінки показанням свідка ОСОБА_8 з огляду на їх належність і допустимість (статті 85, 86 КПК) та не допитав її з урахуванням результатів висновку експерта від 09 травня 2025 року.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції у ході судового розгляду 25 вересня 2024 року допитав свідка ОСОБА_8 щодо обставин вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення (т. 1, а. п. 155).
Не погодившись із показаннями обвинуваченого та зробивши висновок про їх нещирість, місцевий суд у вироку водночас зазначив, що показання свідка ОСОБА_8 , надані під час судового розгляду, узгоджуються з письмовими доказами у провадженні та не спростовані висновком експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 09 травня 2025 року.
Відповідно до приписів частин 1 і 2 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
09 травня 2025 року проведено судово психологічну експертизу, в якій, експертом зроблено висновки за результатами аналізу мови та поведінки подій, вказаних свідком ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у ході слідчих експериментів за їх участю від 14 березня 2024 року (т. 4, а. п. 112 -122).
Із журналу судового засідання від 03 червня 2025 року вбачається (т. 4, а. п. 129), що під час судового розгляду в Кропивницькому апеляційному суді захисник ОСОБА_18 повідомив, що надав для ознайомлення копію висновку експерта учасникам провадження, при цьому захисник і обвинувачений ОСОБА_6 зазначили, що будь-яких клопотань і доповнень у цій частині не мають.
Не містять відповідних клопотань стосовно допиту свідка ОСОБА_8 з урахуванням результатів згаданої судової психологічної експертизи і матеріали кримінального провадження.
На підставі викладеного вище колегія суддів звертає увагу на те, що вина ОСОБА_6 у спричиненні смерті потерпілому доведена не тільки показаннями свідка ОСОБА_8 , які отримані й перевірені місцевим судом безпосередньо згідно з вимогами ч. 1 ст. 23 КПК, а й іншими доказами, що враховані й досліджені судом у ході розгляду кримінального провадження.
Не знайшли свого підтвердження під час перевірки судом касаційної інстанції і доводи касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про дослідження доказів і зобов`язаний був здійснити повторне дослідження доказів та оцінити їх належність і допустимість, не зважаючи на наявність чи відсутність відповідного клопотання, що не узгоджується з правовою позицією, наведеною в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року (справа № 589/5015/19), від 10 червня 2020 року (справа № 158/803/14), щодо розгляду клопотань про повторне дослідження доказів.
Однією з відмінних рис між порядком розгляду кримінального провадження судом першої та судом апеляційної інстанцій є те, що останній не повинен у кожному разі заново досліджувати встановлені у провадженні обставини.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язанийповторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з матеріалів провадження, разом з апеляційною скаргою захисник ОСОБА_7 подав клопотання про дослідження доказів, у якому просив допитати обвинуваченого і свідка ОСОБА_8 , дослідити відеозапис і протокол слідчого експерименту від 14 березня 2024 року за участю ОСОБА_6 , висновок судової психологічної експертизи від 09 травня 2025 року № 189/25-27; звукозаписи фіксації показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , надати оцінку зазначеним доказам.
Перевіривши клопотання захисника та урахувавши усталену практику суду касаційної інстанції (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 589/5015/19), суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив про те, що:
- клопотання про повторне дослідження доказів кримінального провадження заявлено без наведення доводів про наявність підстав, передбачених у ч. 3 ст. 404 КПК, а зміст доводів клопотання та апеляційної скарги фактично зводилися до незгоди з їх оцінкою судом першої інстанції і власної переоцінки доказів;
- колегія суддів апеляційного суду не знайшла підстав для повторного дослідження доказів у цьому кримінальному провадженні з перелічених стороною захисту приводів, а достатніх та переконливих мотивів, за наявності яких потрібно було б повторно дослідити докази, у клопотанні не наведено.
З матеріалів провадження вбачається, що місцевий суд дослідив під час судового розгляду відеозапис і протокол слідчого експерименту, проведеного за участю ОСОБА_6 , від 14 березня 2024 року, заслухав показання згаданих свідків, показання свідка ОСОБА_8 і обвинуваченого та надав цим доказам у вироку відповідну оцінку, у тому числі з огляду на їх належність і допустимість, з якою погодився апеляційний суд.
Стосовно дослідження висновку експерта від 09 травня 2025 року сторона захисту не заявляла клопотань в суді першої інстанції, про що свідчить журнал судового засідання від 03 червня 2025 року.
Під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури обвинуваченому ОСОБА_6 було забезпечено право надання показань щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, що підтверджується журналом судового засідання від 06 листопада 2025 року та звукозаписом судового засідання, що міститься на носії інформації, долученому до матеріалів провадження. При цьому в ході вирішення заявленого клопотання захисник ОСОБА_7 підтвердив в апеляційному суді, що він фактично не згодний з оцінкою доказів у кримінальному провадженні, а процедура дослідження доказів згідно з вимогами КПК не порушена (т. 4, а. п. 229).
Таким чином, захисник також не наводив доводів стосовно того, що доказив справі досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, або взагалі ним не досліджувалися, виключно якщо про дослідження таких доказів заявлялося клопотання.
Отже суд апеляційної інстанції, обмежившись у рішенні аналізом доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих місцевим судом, не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду та відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про дослідження доказів, оскільки, з огляду на зазначене вище, не встановлено підстав для їх повторного дослідження. Іншої оцінки цим доказам, ніж та, яку їм дав суд першої інстанції, апеляційний суд не надавав.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не перевірив доводів апеляційної скарги і не навів вичерпних відповідей на їх спростування, колегія суддів не враховує оскільки, скаржник у цій частині касаційної скарги не зазначив конкретно, які саме докладні доводи апеляції не перевірив суд апеляційної інстанції, на які з них не надав вичерпних відповідей, і яким чином зазначене перешкодило чи могло перешкодити йому постановити законне й обґрунтоване рішення.
При цьому, ураховуючи наведені в оскаржуваній ухвалі мотиви суду апеляційної інстанції, зокрема щодо перевірки доводів сторони захисту в частині дослідження доказів у провадженні та надання їм належної оцінки, неповноти судового розгляду, невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам провадження та підстав залишення апеляційної скарги без задоволення, Суд не встановив таких порушень, які б доводили те, що під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд апеляційної інстанції не дотримався вимог, передбачених положеннями статей 370, 404, 419 КПК. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним нормам КПК.
Доводи в касаційній скарзі захисника стосовно того, що в обвинувальному акті від 07 червня 2024 року покладено неповні показання обвинуваченого ОСОБА_6 , надані ним у стані алкогольного сп`яніння, а також свідка ОСОБА_8 і дані висновку судово-медичної експертизи від 15 квітня 2024 року № 27, не можуть бути враховані Судом з огляду на таке.
Відповідно до пунктів 3, 5 ч. 3 ст. 314 КПК суд у підготовчому судовому засіданні, серед іншого, має право прийняти такі рішення: повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу; призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції встановив, що обвинувальний акт відповідає вимогам КПК, тому дійшов висновку про можливість призначення судового розгляду кримінального провадження, що підтверджується ухвалою місцевого суду 07 червня 2024 року (т. 1, а. п. 19).
З огляду на те, що згідно зі ст. 314 КПК оцінка відповідності обвинувального акта вимогам КПК проводиться місцевим судом на стадії підготовчого судового засідання, відсутні процесуальні підстави для надання оцінки зазначеним вище доводам касаційної скарги в цій частині.
Посилання захисника на те, що судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, Суд не враховує, оскільки, крім посилань на положення ст. 412 КПК, скаржник не навів будь-яких обґрунтувань, у чому саме полягає таке порушення та яким чином це перешкодило чи могло перешкодити ухвалити суду (судам) законне й обґрунтоване судове рішення.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 26 КПК сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень пунктів 1, 7 ч. 1 ст. 425 КПК касаційну скаргу мають право подати засуджений, його законний представник чи захисник у частині, що стосується інтересів засудженого; потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.
Потерпілий є самостійним учасником кримінального провадження, який у разі незгоди з ухваленими судами рішеннями може самостійно їх оскаржити. Тож доводи касаційної скарги сторони захисту в інтересах потерпілого є фактично реалізацією процесуальних прав, які належать іншому учаснику процесу.
Крім того, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , не вказує, яким чином відсутність потерпілої сторони в судовому провадженні та на якій стадії розгляду стосується інтересів засудженого, та не зазначає про те, що він має будь-які повноваження щодо реалізації п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК в інтересах потерпілих.
Більше того, потерпіла ОСОБА_14 в кримінальному провадженні не зверталася до суду касаційної інстанції з підстав порушення її права на участь під час судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій.
Разом з тим відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Як убачається з матеріалів провадження, потерпіла ОСОБА_14 була присутня під час розгляду провадження судом першої інстанції та надавала показання, які суд детально виклав у вироку. У ході розгляду провадження в суді першої інстанції в судових засіданнях від 03 липня, 08 серпня 2024 року, 03 і 26 червня 2025 року обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_19 не заперечували щодо продовження розгляду справи без участі потерпілої ОСОБА_14 (т. 1, а. п. 39 - 41, 110).
Під час розгляду провадження в суді апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_14 була належним чином повідомлена про дату, час і місце апеляційного розгляду провадження (т. 4, а. п. 201, 205).
Що стосується доводів у касаційній скарзі про недотримання судом першої інстанції вимог ст. 65 КК під час призначення ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 115 КК, оскільки не враховано в повному обсязі даних про його особу та пом`якшуючої покарання обставини - щирого каяття, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції урахував дані про його особу, який має постійне місце проживання, позитивно характеризується, не перебуває на обліку в лікарів нарколога та психіатра, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності.
Разом з тим місцевий суд урахував:
- ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК належить до особливо тяжких злочинів;
- відсутність пом`якшуючих покарання обставин та наявність обтяжуючої покарання обставини, а саме вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння, і дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, яке буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів.
Апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції в цій частині та посилаючись на положення статей 50, 65 КК, в ухвалі зазначив, що:
- місцевий суд урахував дані про особу ОСОБА_6 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується позитивно, не одружений, на утриманні осіб не має, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Поряд із цим в ухвалі апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції врахував:
- ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, у тому числі умисного особливо тяжкого злочину проти життя і здоров`я особи, та конкретні обставини вчинення цього злочину, критичне ставлення ОСОБА_6 до вчинених ним злочинів;
- відсутність пом`якшуючих покарання обставин та вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що призначені відповідно до вироку вид і розмір покарання відповідають вимогам КК.
З огляду на зазначене, посилання в скарзі захисника на те, що суд першої інстанції не врахував у провадженні щирого каяття ОСОБА_6 у спричиненні тілесних ушкоджень потерпілому, колегія суддів не бере до уваги, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили в провадженні вказаної пом`якшуючої покарання обставини.
Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, те, що ОСОБА_6 не притягувався до кримінальної відповідальності раніше та позитивно характеризується, вже враховано судами попередніх інстанцій під час призначення покарання.
Водночас, посилаючись у касаційній скарзі на те, що на призначену обвинуваченому міру покарання впливає неправильна кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК, яка, з огляду на наведені вище висновки судів попередніх інстанцій, визнана правильною, а винуватість ОСОБА_6 у вчиненні цього злочину - доведеною сукупністю доказів у кримінальному провадженні, сторона захисту, серед іншого, також зазначає про недотримання судом вимог ст. 65 КК і неврахування даних про проходження ОСОБА_6 військової служби в Збройних Силах України.
Проте, на думку колегії суддів, з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК належить до особливо тяжких злочинів, відсутність пом`якшуючих покарання обставин та наявність обтяжуючої обставини, зазначені вище доводи касаційної скарги щодо неврахування даних про особу ОСОБА_6 і того, що він раніше проходив військову службу в Збройних Силах України, у цілому не спростовують законності та обґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій у цій частині, оскільки призначене обвинуваченому покарання є більш наближеним до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 115 КК.
Отже, доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими.
За таких обставин, беручи до уваги викладене вище, ураховуючи обсяг висунутого обвинувачення, досліджені місцевим судом докази та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини провадження, колегія суддів висновує, що кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК є правильною, а його вина у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення - доведеною поза розумним сумнівом, а тому доводи касаційної скарги захисника є необґрунтованими.
На переконання Верховного Суду, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані рішення, не встановлено, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд