ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 914/2448/25

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

1. 1. Акціонерне товариство "Акціонерно-комерційний банк "Львів" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі -Відповідач-1), ОСОБА_2 (далі - Відповідач-2), ОСОБА_1 (далі - Відповідач-3, Скаржник) про стягнення 3 076 185,22 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Позивачем та Відповідачем-1 існували договірні відносини за Генеральним договором та додатковими договорами до нього, на підставі яких Позивачем було надано кредит Відповідачу-1. Проте, Відповідач-1 порушив свої зобов`язання щодо своєчасного та повного погашення кредиту, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 3 076 185,22 грн. Водночас, 28.05.2021 з метою забезпечення виконання вимог за Генеральним договором №424/В/2021 від 14.05.2021 між Позивачем та Відповідачем-2 укладено договір поруки №424/В/2021/Р-1 та між Позивачем та Відповідачем-3 укладено договір поруки Ж387/В/2021/Р-2.

3. Господарський суд Львівської області рішенням від 04.11.2025 залишеним без змін Західним апеляційним господарським судом у постанові від 03.03.2026 у справі № 914/2448/25, позов задовольнив, стягнув з Відповідача-1 та Відповідача-2 на користь Позивача заборгованість в розмірі 3 076 185,22 грн. Стягнув з Відповідача-1 та Відповідача-3 на користь Позивача 3 076 185,22 грн. Стягнув з Відповідача-1 на користь Позивача 15 380, 93 грн судового збору. Стягнув з Відповідача-2 на користь Позивача 15 380, 93 грн судового збору. Стягнув з Відповідача-3 на користь Позивача 15 380,93 грн судового збору.

4. Судові рішення, зокрема, мотивовані таким:

- Відповідач-1 (Позичальник) свої зобов`язання по поверненню кредиту та сплаті відсотків належним чином не виконував протягом періоду користування наданим кредитом, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 3 076 185,22 грн., з яких: 2 809 859,52 грн заборгованість за тілом кредиту, 266 325,70 грн заборгованість за відсотками. Зокрема, за додатковим договором № 424/В/2021-6 від 25.07.2024 до Генерального договору № 424/В/2021 від 28.05.2021 - 972 992,99 грн, з яких: основний борг 906 859,52 грн, проценти 66 133,47 грн. За додатковим договором № 424/В/2021-7 від 25.07.2024 до Генерального договору № 424/В/2021 від 28.05.2021 - 2 103 192,23 грн., з яких: основний борг 1 903 000,00 грн., проценти 200 192,23 грн. Водночас, Відповідачі розмір вказаних нарахувань не спростували, докази сплати кредитної заборгованості в матеріалах справи відсутні.

- відсутність доказів надсилання на електронну пошту чи мобільний телефон не спростовує належність надсилання рекомендованими листами, оскільки договір передбачає альтернативні способи, а Позивач обрав один із них;

- відповідно до п. 1.6 договорів поруки Поручитель надав письмову згоду на будь-які зміни основного зобов`язання, включаючи збільшення суми кредиту чи терміну кредитування, без необхідності додаткового погодження;

- сторони в договорі врегулювали порядок надсилання листа-вимоги та обрали декілька самовиключних варіантів: або рекомендованим або цінним листом на поштову адресу або електронну адресу Поручителя. При цьому передбачили, що сам факт надсилання цієї вимоги, незалежно від того чи вручена вона Поручителю, чи повернулася назад в Банк, буде вважатись належним повідомленням;

- Відповідач-3 не надав доказів повідомлення Кредитора про зміни свого місця знаходження/реєстрації, поштової адреси та/або адреси електронної пошти, відтак його перебування за кордоном не звільняє від договірних обов`язків і не робить повідомлення неналежним.

5. 01 квітня 2026 року Відповідач-3 (Скаржник), із використанням підсистеми "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 04.11.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 у справі № 914/2448/25.

6. Підставою касаційного оскарження Скаржник зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

7. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник стверджує, що в оскаржуваних рішеннях суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 761/15565/16-ц та в окремій ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 761/15565/16-ц.

8. Також Скаржник зазначив про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та не реагування на ці порушення зі сторони суду апеляційної інстанції, а саме: в порушення норм, передбачених частиною 3 статті 166 ГПК України, частинами 3-6 статті 165 ГПК України взято до уваги відповідь на відзив Позивача, поданий вчасно, але без долучення документів, що підтверджують надсилання (надання) відзиву і доданих до нього доказів Відповідачу 3 та не поданий через електронний кабінет ЄСІТС.

9. Також, на думку Скаржника, суд першої інстанції необґрунтовано відхилив доводи Відповідача 3 про виклик свідка ОСОБА_3 .

10. 16 липня 2026 року, в межах встановленого Верховним Судом строку, Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

11. 28 травня 2021 року між Позивачем (Банк) та Відповідачем-1 (Позичальник) укладено Генеральний договір №424/В/2021 (далі - Генеральний договір).

12. Відповідно до п. 1.1 Генерального договору Банк зобов`язується встановити Позичальнику максимальний ліміт заборгованості (кредитування), в межах якого надавати йому кредити, овердрафти, гарантії, відкривати кредитні лінії (надалі разом іменуються кредити) у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором та додатковими договорами до нього, а Позичальник зобов`язується виконувати свої обов`язки по поверненню кредитів, в тому числі по сплаті процентів, комісій за користування ними, а також інших платежів, передбачених цим договором та додатковими договорами до нього.

13. Конкретні умови кредитування, зокрема: тип кредиту, сума, валюта, процентна ставка, комісія, порядок видачі кредиту, строк повернення, цільове призначення кредиту, визначаються додатковими договорами, що укладаються між сторонами, та є невід`ємною частиною цього договору. Додаткові договори не повинні суперечити загальним та граничним умовам, що визначені цим договором (п. 1.2 Генерального договору).

14. Згідно з п. 2.1 Генерального договору Банк здійснює кредитування за цим договором на наступних умовах: максимальний ліміт заборгованості та валюта кредитування -10 000 000,00 грн; строк дії включно до 27.05.2031 (120 місяців).

15. В межах максимального ліміту заборгованості, передбаченого п. 2.1.1 цього договору, Позичальнику надаються кредити на строк не більше 60 місяців. Кожна видача кредиту в межах максимального ліміту заборгованості оформляється додатковим договором до цього договору, в якому вказуються тип кредиту, сума, валюта, процентна ставка, порядок видачі, строк повернення, цільове призначення кредиту, рахунки для обліку кредиту та відсотків за його користування (п. 2.2 Генерального договору).

16. Пунктом 3.4 Генерального договору сторони передбачено, що Позичальник сплачує проценти, нараховані відповідно до п. 3.2 цього договору, у валюті отриманого кредиту щомісяця але не пізніше останнього банківського дня місяця, за який вони нараховані.

17. Банк у випадках, передбачених п. 2.7 цього договору, має право вимагати дострокового повернення кредитів, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим договором, про що письмово повідомляє Позичальника (п. 4.9 Генерального договору).

18. 25 липня 2024 року між Позивачем (Банк) та Відповідачем-1 (Позичальник) укладено додатковий договір №424/В/2021-6 про надання кредиту до Генерального договору №424/В/2021 від 28.05.2021 (далі - кредитний договір 1), яким передбачено, що Банк зобов`язується надати у власність Позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, обумовлених цим додатковим договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти та комісії за користування ним (п. 1 кредитного договору).

19. Банк видає Позичальнику кредит, а Позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту - 1 028 000,00 грн; процентна ставка 23 % річних; дата повернення кредиту 30.06.2027; порядок видачі кредиту безготівково на поточний рахунок Позичальника; графік повернення кредиту згідно графіку погашення кредиту оформленого додатком № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною (п. 2.1 кредитного договору 1).

20. Банк прийняті на себе зобов`язання згідно додатковому договору №424/В/2021-6 (кредитного договору 1) виконав, перерахувавши Позичальнику кошти в розмірі 1 028 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером №1138956 від 25.07.2024.

21. Також 25 липня 2024 року між Позивачем (Банк) та Відповідачем-1 (Позичальник) укладено додатковий договір №424/В/2021-7 про надання кредиту до Генерального договору №424/В/2021 від 28.05.2021 (далі - кредитний договір 2), згідно з умовами якого Банк надає Позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі 1 993 000,00 грн, із процентною ставкою 23% річних, з кінцевою датою повернення - 30.06.2027 для рефінансування кредитної заборгованості в Банку по кредитних договорах: №424/В/2021-4 від 29.07.2022, №424/В/2021-5 від 08.08.2023.

22. Банк прийняті на себе зобов`язання по додатковому договору №424/В/2021-7 (кредитному договору 2) виконав, перерахувавши Позичальнику кошти в розмірі 1 993 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером №1139009 від 25.07.2024.

23. Відповідно до пунктів 2.1.6 кредитних договорів, повернення кредиту здійснюється згідно з графіками погашення кредиту, що є невід`ємною частиною договорів.

24. Згідно з п.п. 4.1, 4.2 кредитних договорів Позичальник зобов`язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку та терміни, передбачені цим договором або додатками до нього. Повернення кредиту здійснюється шляхом безготівкових перерахунків або внесення готівки в касу Банку.

25. Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом "факт/360" (фактична кількість днів у місяці але умовно 360 днів у році), за ставкою, визначеною у п. 2.1.3 цих договорів з моменту видачі кредиту до терміну, вказаному в п. 2.1.4. договорів (п. 3.2 кредитних договорів).

26. Відповідно до п. 2.7 кредитних договорів Банк має право відмовити у виплаті Позичальнику кредиту або його частини та/або вимагати дострокового повернення кредиту у наступних випадках, зокрема, наявності обставин, які свідчать про те, що наданий Позичальникові кредит не буде повернуто у строки, визначені цим договором; невиконання/неналежного виконання Позичальником зобов`язань, передбачених цим договором; несвоєчасної сплати процентів та/або повернення кредиту або його частини.

27. Банк у випадках, передбачених п. 2.7 цих додаткових договорів, вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим договором, про що письмово повідомляє Позичальника. Позичальник зобов`язаний протягом 10 робочих днів з моменту отримання письмової вимоги Банку (п. 4.8 договорів) достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за додатковими договорами (п.п. 4.8, 4.9 кредитних договорів).

28. Згідно з наявними в матеріалах справи банківськими виписками по особових рахунках Позивача заборгованість по нарахованих і несплачених Відповідачем-1 (Позичальник) процентах по додатковому договору №424/В/2021-6 від 25.07.2024 (кредитний договір 1) за період з 01.04.2025 по 23.07.2025 становить 66 133,47 грн. Заборгованість по нарахованих і несплачених процентах по додатковому договору № 424/В/2021-7 від 25.07.2024 (кредитний договір 2) за період з 01.02.2025 по 23.07.2025 становить 200 192,23 грн.

29. На виконання п.4.9 кредитних договорів, Банком було надіслано Позичальнику лист-вимогу від 09.07.2025 за вих.5072/-05 по додатковому договору №424/В/2021-6 та лист-вимогу від 09.07.2025 за вих.№5075/0-05 по додатковому договору №424/В/2021-7 про дострокове повернення кредитів. Листи-вимоги повернуто відділенням поштового зв`язку "Укрпошта" "за закінченням терміну зберігання", що підтверджується Трекінгами "Укрпошти" 0505335703264, 0505335704112.

30. З 24 липня 2025 року у зв`язку із направленням вищезазначених листів-вимог про дострокове виконання кредитного зобов`язання, які змінили кінцевий термін повернення кредиту, Банком припинено нараховування процентів по додатковому договору №424/В/2021-6 (кредитний договір 1) та по додатковому договору №424/В/2021-7 від 25.07.2024 (кредитний договір 2).

31. 28 травня 2021 року з метою забезпечення виконання вимог за Генеральним договором між Позивачем (Кредитор) та Відповідачем-2 (Поручитель) укладено договір поруки №424/В/2021/Р-1 та між Позивачем (Кредитор) та Відповідачем-3 (Поручитель) укладено договір поруки №424/В/2021/Р-2.

32. Порукою за даними договорами забезпечуються вимоги Кредитора, що випливають з умов Генерального договору № 424/В/2021 від 28.05.2021 та додаткових договорів до нього, укладеного між Кредитором та Відповідачем-1 (Позичальник).

33. Безпосередні обсяг, розмір, порядок і умови виконання основного зобов`язання визначаються відповідно до умов кредитного договору, з урахуванням усіх додаткових договорів і додатків до них, які укладені або будуть укладені в майбутньому (п. 1.2 договорів поруки).

34. Відповідно до п. 1.3 договорів поруки Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Позичальник, включаючи сплату основного боргу (повернення кредиту), процентів, неустойки, відшкодування збитків, сплати інших платежів, обумовлених кредитним договором.

35. Поручитель несе солідарну з Позичальником відповідальність за належне виконання Позичальником основного зобов`язання (п. 1.4 договорів поруки).

36. У випадку невиконання чи неналежного виконання Позичальником основного зобов`язання, Поручитель зобов`язується виконати основне зобов`язання в повному обсязі, а саме: повернути отриманий але не повернутий Позичальником кредит; сплатити нараховані проценти за користування кредитом, неустойку (штраф, пеню), передбачені умовами кредитного договору (підпункти 2.1.1, 2.1.2 пункту 2.1 договорів поруки).

37. Згідно з п. 2.3 договорів поруки Кредитор вправі вимагати виконання основного зобов`язання, частково або в повному обсязі, на свій розсуд, як від Позичальника і Поручителя, так і від будь-кого з них окремо.

38. Пунктом 2.8 договорів поруки передбачено, що Поручитель зобов`язаний здійснити погашення суми простроченого основного зобов`язання не пізніше 7 банківських днів з дати надіслання йому вимоги Кредитора. При цьому, вимога Кредитора вважається такою, що отримана Поручителем, якщо вона надіслана рекомендованим чи цінним листом на поштову адресу або на адресу електронної пошти Поручителя, зазначені в цьому договорі або повідомлені Поручителем додатково, або вручена йому особисто.

39. На виконання п. 2.8 договорів поруки Банком надіслано Відповідачу-2 лист- вимогу від 09.07.2025 за вих.№5076/0-05 та Відповідачу-3 надіслано листи-вимоги від 09.07.2025 за вих. №5072/0-05, №5075/0-05 та №5077/0-05. Вказані листи-вимоги повернуто відділенням поштового зв`язку "Укрпошта" "за закінченням терміну зберігання".

40. Наведені обставини зумовили звернення Позивача з даним позовом до суду про солідарне стягнення заборгованості з Відповідачів.

41. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представника Відповідача-3, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.

42. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

43. Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

44. Скаржник у касаційній скарзі стверджує, що в оскаржуваних рішеннях суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 761/15565/16-ц та в окремій ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 761/15565/16-ц.

45. У цій справі предметом розгляду є матеріально-правова вимога Банку (Позивача) до основного боржника (Відповідача-1) та його поручителів (Відповідача-2 та Відповідача-3) про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 076 185,22 грн.

46. Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони в договорі врегулювали порядок надсилання листа-вимоги та обрали декілька самовиключних варіантів: або рекомендованим або цінним листом на поштову адресу або електронну адресу Поручителя. При цьому сторони передбачили, що сам факт надсилання цієї вимоги, незалежно від того чи вручена вона Поручителю, чи повернулася назад в Банк, буде вважатись належним повідомленням;

47. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Відповідач-3 не надав доказів повідомлення Кредитора про зміну свого місця знаходження/реєстрації, поштової адреси та/або адреси електронної пошти, відтак його перебування за кордоном не звільняє його від договірних обов`язків і не робить повідомлення неналежним.

48. Водночас Скаржник в касаційній скарзі вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанції не враховали висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 761/15565/16-ц та в окремій ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 761/15565/16-ц.

49. У зв`язку з цим Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

50. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

51. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

52. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

53. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

54. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

55. Предметом спору у цивільній справі № 761/15565/16-ц є матеріально-правова вимога одного з колишнього подружжя до іншого про поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнення грошової компенсації замість присудження частки у натурі.

56. Так, у справі № 761/15565/16-ц Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення щодо поділу майна колишнього подружжя. Верховний Суд визнав автомобіль спільною сумісною власністю чоловіка та дружини, визначивши їхні частки як рівні (по 1/2 кожному).

57. Отже, правовідносини у справі № 914/2448/25 та справі № 761/15565/16-ц не є подібними за змістовим критерієм, оскільки у цій справі спір виник з кредитних правовідносин щодо відповідальності поручителя, тоді як у справі № 761/15565/16-ц - щодо поділу спільного сумісного майна подружжя.

58. Крім того, у касаційній скарзі Скаржник, посилаючись на висновки окремої ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 761/15565/16-ц, зазначив, що листи-вимоги від 09.07.2025 за вих. №5072/0-05; 5075/0-05 та 5077/0-05 не отримані Відповідачем-3 "за закінченням встановленого строку зберігання", за своїм сутнісним змістом не є причиною невручення, а є причиною повернення рекомендованого листа.

59. Суд звертає увагу, що ухвали Верховного Суду не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України. А тому посилання Скаржника в касаційній скарзі на зазначену ухвалу не приймаються Судом до уваги, оскільки не формують чітких підстав касаційного оскарження у розумінні частини другої статті 287 ГПК України, а Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті. Отже, зважаючи на те, що наведена Скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за наведеною підставою касаційного оскарження.

60. Що стосується доводів Скаржника щодо порушення судами попередніх інстанцій вимог частин третьої статті 166, частин третьої - шостої статті 165 ГПК України зводяться до незгоди з прийняттям та оцінкою судом першої інстанції поданої Позивачем відповіді на відзив. Водночас Скаржник не обґрунтовує, яким чином зазначені процесуальні дії вплинули на правильність вирішення спору по суті та призвели до ухвалення незаконних судових рішень. Саме по собі посилання на порушення порядку подання процесуального документа без доведення того, що це порушення призвело до неправильного встановлення обставин справи чи неправильного застосування норм права, не є достатньою підставою для скасування судових рішень.

61. Щодо доводів Скаржника про безпідставну відмову у виклику свідка ОСОБА_3 , то відповідно до статті 89 ГПК України виклик свідка є процесуальним засобом доказування, необхідність якого має бути обґрунтована учасником справи із зазначенням обставин, які свідок може підтвердити. Скаржник у касаційній скарзі не доводить, що показання зазначеної особи могли підтвердити обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, та не спростовує встановлених судами обставин щодо виникнення і розміру кредитної заборгованості та обсягу відповідальності поручителя.

62. Отже, наведені Скаржником доводи не свідчать про допущення судами попередніх інстанцій таких порушень норм процесуального права, які відповідно до положень ГПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

63. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

64. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

65. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

66. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що вони ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

67. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд