ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Борщівського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2026 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 19 травня 2026 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 166, п. 2 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Борщівського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2026 року ОСОБА_7 засуджено за:
- ст. 166 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- п. 2 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
2. На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
3. Вирішено питання щодо речових доказів.
4. Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 19 травня 2026 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
5. ОСОБА_7 визнано винуватою у злісному невиконанні батьками, встановлених законом обов`язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки, та в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті малолітній дитині за наведених у вироку обставинах.
6. Як установив суд, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 в акушерському відділенні КНП «Чортківська ЦМЛ» народила хлопчика ОСОБА_8 .
7. Згідно зі ст. 51 Конституції України - батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
8. Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» - сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
9. Дитина ОСОБА_8 народилася з важким перинатальним ураженням центрально-нервової системи гіпоксично-ішемічного походження. Цей патологічний процес обумовив різке пригнічення нервово-рефлекторної діяльності, що призвів до виразних рухових порушень із формуванням спастичного тетрапарезу (параліч усіх кінцівок) та важкої інвалізації дитини. Зазначене виключало можливість виконання дитиною активних дій («пересуватись, кликати на допомогу» тощо), у зв`язку з чим дитина потребувала постійного догляду за собою.
10. Водночас, мати дитини - ОСОБА_7 , маючи можливість належно доглядати дитину ОСОБА_8 , та виконувати встановлені законом обов`язки по догляду за дитиною, впродовж 2019 - 2024 років злісно, умисно таких обов`язків не виконувала, що виражалось у залишенні дитини на тривалий термін без нагляду, харчування, ухиленні від лікування.
11. Так, продовжуючи злісно ухилятись від виконання обов`язків встановлених законом по догляду за дитиною, ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що її малолітній син ОСОБА_8 через свій важкий стан здоров`я позбавлений можливості виконання активних дій та самостійно харчуватись, у зв`язку з чим потребує постійного догляду за собою, у період часу з 09 до обідньої пори 12 червня 2024 року, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, був залишений матір`ю без нагляду дорослих осіб та перебував безперервно сам у квартирі на АДРЕСА_2 .
12. У результаті злісного невиконання матір`ю ОСОБА_7 встановлених обов`язків по догляду за своїм малолітнім сином ОСОБА_8 призвело до тяжких наслідків у вигляді розладу його здоров`я, що виразилось у значному дефіциті маси тіла, повній відсутності жирової клітковини, атрофічних змінах слизових оболонок шлунково-кишкового тракту та різких змінах у внутрішніх органах.
13. Окрім того, 12 червня 2024 року у вечірній час, точної години досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 перебувала за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_3 та знаходилася поряд із своїм малолітнім сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Тоді ж у ОСОБА_7 , яка вважала себе обтяженою необхідністю постійного догляду за дитиною - сином ОСОБА_8 , виник умисел на умисне позбавлення життя дитини.
14. Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на позбавлення життя малолітнього сина, 12 червня 2024 року, у вечірній час, точної години досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 , знаючи, що ОСОБА_8 є малолітнім, використовуючи насильство в особливо вразливій для дитини ситуації, з причин її інвалідності 1-ї групи з дитинства та безпорадного стану, а також, розуміючи та усвідомлюючи, що кожній дитині гарантується право на життя, свободу, особисту недоторканість, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи і бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, знаючи про те, що здоров`я та життя будь-якої людини рівною мірою охороняється законом, а також те, що протиправне посягання на нього є кримінально карним, діючи умисно, протиправно, цілеспрямовано під час того, як малолітній ОСОБА_8 перебував у приміщенні кімнати квартири АДРЕСА_3 , ОСОБА_7 за допомогою невстановленого органом досудового розслідування м`якого предмету умисно закрила отвори носа і рота дитини, що призвело до механічної асфіксії, таким чином умисно вбила ОСОБА_8 .
15. Після цього, ОСОБА_7 12 червня 2024 року близько 21:00 год. залишила тіло малолітнього ОСОБА_8 у приміщенні квартири, до якої повернулась лише 14 червня 2024 року.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
16. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначення покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
17. Зазначає, що суди неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій ОСОБА_7 за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, не навели належного мотивування, яким саме чином встановлені судами фактичні обставини підтверджують наявність усіх обов`язкових ознак суб`єктивної сторони злочину. Указує, що суди обмежилися констатацією доведеності вини та викладенням доказів сторони обвинувачення, не навівши мотивів, з яких відхиляються конкретні заперечення сторони захисту.
18. На обґрунтування своїх вимог щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, захисник зазначає, що судами було порушено право ОСОБА_7 на розгляд кримінального провадження судом присяжних.
19. Стверджує, що апеляційний суд не здійснив повноцінного перегляду справи, в тому числі й через те, що не здійснив аналізу жодного з доводів сторони захисту щодо: порушення права на розгляд справи судом присяжних; недопустимості окремих доказів; неправильного застосування кримінального закону; істотного порушення вимог кримінального процесуального закону; неповноти судового розгляду; порушення принципу безпосередності дослідження доказів; неправильного застосування стандарту доведення винуватості. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
20. Також зазначає, що апеляційний суд не провів повторне дослідження доказів та безпідставно відмовив у призначенні повторної комісійної судово-медичної експертизи, не спростував наявності розбіжностей між окремими експертними висновками.
21. Крім того, захисник наголошує про те, що ОСОБА_7 призначене максимальне покарання за ст. 166 КК, не враховано, що його підзахисна визнала вину, щиро розкаялася, є особою молодого віку, позитивно характеризується, має постійне місце реєстрації та проживання.
22. Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
23. Захисник підтримав подану касаційну скаргу. Прокурор заперечував щодо її задоволення.
Мотиви Суду
24. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
25. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
26. Частиною 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
27. Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
28. За вимогами ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
29. Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, було зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
30. Сторона захисту не оскаржує винуватості ОСОБА_7 за ст. 166 КК.
Щодо доводів сторони захисту про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме п. 2 ч. 2 ст. 115 КК
31. У касаційній скарзі захисник посилається на те, що ОСОБА_7 не мала умислу на вбивство дитини, тобто відсутня суб`єктивна сторона злочину.
32. Проте ці доводи сторони захисту були предметом судів першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження. У судових рішеннях наведений детальний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення, на підставі яких суди дійшли висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні цього кримінального правопорушення.
33. Умисне вбивство (ст. 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
34. За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
35. Питання про умисел вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Про намір на позбавлення життя свідчить умисне спричинення ушкоджень у життєво-важливі органи потерпілого, в результаті чого настає його смерть.
36. Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що за фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, викладених у вироку та перевірених апеляційним судом, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.
37. Із вироку суду вбачається, що син ОСОБА_7 - ОСОБА_8 мав ураження центрально-нервової системи гіпоксично-ішемічного походження, що обумовило пригнічення нервово-рефлекторної діяльності, що призвело виразних рухових порушень з формуванням спастичного тетрапарезу (параліч усіх кінцівок) та важкої інвалізації дитини. Дитина потребувала постійного догляду.
38. При обґрунтуванні вироку, суд послався на висновок експерта № 319 від 12 липня 2024 року судово-медичної експертизи, проведеної в період з 14 червня по 12 липня 2024 року, відповідно до якого при експертизі трупа були встановлені виразні загально-асфіктичні прояви, а саме: гостре здуття (емфізема) легень; численні крапкові та дрібно-вогнищеві темно-червоні крововиливи (плями Тардьє) під легеневу плевру, серозну оболонку вилочкової залози, пери- та епікард; недокрів`я селезінки (ознака Сабінського); рідка темно-червона кров і переповнення нею правої половини серця; застійне повнокрів`я внутрішніх органів, виразність і насиченість трупних плям, накладання калових мас навколо задньопрохідного отвору. Морфологічні прояви асфіктичного стану також були виявлені і при мікроскопічному дослідженні вилучених з трупа шматочків внутрішніх органів (гостра емфізема; ділянки серозно-геморагічного набряку легень). Вищенаведене дає підстави вважати, що смерть дитини ОСОБА_8 настала внаслідок механічної асфіксії від закриття отворів носа і рота м`якими предметами. Саме на такий вид механічної асфіксії, вказують такі ознаки: крапкові крововиливи у сполучні оболонки повік; ушкодження навколо отворів носа і рота; крововиливи у м`які тканини кореня язика та надгортанного простору. Таким чином, між механічною асфіксією від закриття отворів носа і рота м`якими предметами і настанням смерті дитини ОСОБА_8 , існує прямий причинно-наслідковий зв`язок. Смерть малолітнього ОСОБА_8 настала приблизно за 2-3 доби до розтину його трупа.
39. У цьому ж висновку зазначено, що ділянки травматичних змін шкірних покривів виступаючих частин правої половини обличчя (надбрівно-виличної та вилично-щічної ділянок) у вигляді згрупованих внутрішньо-шкірних крововиливів, що пересікаються між собою під прямими кутами, утворилися від тиснучої дії рельєфної поверхні тупого (м`якого) предмета (матеріалу), з горизонтальними та вертикальними рядами текстури тканини, з відстанню («кроком») між ними 0,15-0,2 см. Інші ушкодження обличчя також утворилися від дії тупих предметів, однак, індивідуальні особливості їх травмуючи поверхонь (форма, розміри, рельєф поверхні тощо), у цих ушкодженнях, не відобразилися. Будь-яких тілесних ушкоджень, утворення яких можна пов`язати з падінням дитини на площині чи невеликої висоти, при експертизі трупа не виявлено.
40. Крім того, відповідно до висновку експерта № 573/319 від 11 листопада 2024 року при додатковій судово-медичній експертизі за матеріалами досудового розслідування факту смерті малолітнього ОСОБА_8 , встановлено що смерть малолітнього ОСОБА_8 настала від механічної асфіксії внаслідок закриття отворів носа і рота м`якими предметами.
41. Апеляційний суд, спростовуючи доводи сторони захисту щодо відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, пославшись на наявні в матеріалах кримінального провадження докази, указав, що час настання смерті малолітнього ОСОБА_8 від механічної асфіксії орієнтовно співпадає з часом знаходження обвинуваченої ОСОБА_7 у м. Чортків, який встановлено за результатом тимчасово доступу до речей і документів ПрАТ ВФ Україна, який відображено у зазначеному вище протоколі огляду від 07 травня 2025 року.
42. Також апеляційним судом було спростовано твердження сторони захисту про те, що експертним висновком не було встановлено обставини, які вказуються у вироку, та більше того, вказано, що стан дитини беззаперечно сприяв більш швидкому (скорішому) настанню смерті дитини від механічної асфіксії. При цьому цей суд послався на те, що експертами встановлено, що виявлені на тілі ушкодження могли утворитися при накладанні значної фізичної сили сторонньою особою і не могли виникнути при випадковому самовільному перевертанні ОСОБА_8 на бік чи на живіт. Зазначеним повністю спростовується версія сторони захисту щодо настання смерті дитини внаслідок самовільного перевертання на бік та закриття внаслідок цього дихальних шляхів подушкою чи покривалом.
43. Таким чином, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття процесуального рішення, суди дійшли обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК.
Щодо доводів сторони захисту про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону
Щодо порушення права обвинуваченої на розгляд справи судом присяжних
44. Зі змісту матеріалів справи видно, що питання про порушення положень, передбачених ч. 1 ст. 384 КПК, було предметом перегляду суду апеляційної інстанції, який, посилаючись на ч. 10 ст. 615 КПК, спростував доводи сторони захисту в цій частині та зазначив, що судовий розгляд у суді першої інстанції колегіально у складі трьох суддів відповідає вимогам КПК та не свідчить про порушення прав обвинуваченої на захист.
45. Перевіривши матеріали кримінального провадження та зазначені вище доводи касаційної скарги захисника, Суд доходить переконання про обґрунтованість наведеної позиції суду апеляційної інстанції.
46. Так, Законом України від 14 квітня 2022 року № 2201-IX «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2201-IX) ст. 615 КПК було викладено в новій редакції. Положеннями ч. 10 ст. 615 КПК (у редакції Закону № 2201-IX, яка набрала чинності 01 травня 2022 року) передбачено, що кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, крім здійснення кримінального провадження у суді, в якому до моменту введення воєнного стану та набрання чинності цією частиною було визначено склад суду за участю присяжних.
47. Подія кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК відбулася у червні 2024 року. Обвинувальний акт був затверджений 27 травня 2025 року і надійшов до суду 28 травня 2025 року, після набрання чинності положень ч. 10 ст. 615 КПК. Тобто на момент надходження до суду та судового розгляду кримінального провадження, Закон № 2201-IX набрав чинності, а на всій території України у зв`язку з воєнною агресією рф був уведений воєнний стан на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, строк дії якого надалі неодноразово продовжувався.
48. Таким чином, беручи до уваги зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими, оскільки суперечать положенням, передбаченим ч. 10 ст. 615 КПК.
49. Така позиція колегії суддів узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною в постановах від 15 січня, 09 квітня, 28 травня 2026 року (справи №№ 607/5636/23, 192/259/23, 127/11763/24 відповідно).
Щодо порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 та ст. 419 КПК
50. Не ґрунтуються на вимогах процесуального закону доводи сторони захисту про недотримання судом апеляційної інстанції положень ст. 404 КПК.
51. Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
52. Так із матеріалів кримінального провадження вбачається, що захисником 15 травня 2026 року в судовому засіданні суду апеляційної інстанції було заявлено клопотання про дослідження висновків експерта та допит експертів, яке суд задовольнив частково в частині повторного дослідження висновків експертиз, навівши мотиви свого рішення.
53. У подальшому захисник подав до апеляційного суду клопотання про проведення повторної комісійної судово-медичної експертизи, зазначене клопотання було предметом розгляду апеляційного суду і ухвалою цього суду від 19 травня 2026 року з зазначенням ґрунтовного мотивування у його задоволенні було відмовлено (т. 3 а.п. 78 - 83).
54. Із ухвали апеляційного суду щодо розгляду апеляційної скарги захисника по суті вбачається, що цим судом не було надано іншої оцінки доказам, що містяться в матеріалах кримінального провадження, в тому числі й тим доказам, які апеляційний суд дослідив у порядку ч. 3 ст. 404 КПК.
55. За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, частина доводів яких є аналогічними доводам касаційної скарги захисника, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував своє рішення.
56. До того ж цей суд в ухвалі зазначив, що посилання в апеляційній скарзі захисника на те, що висновок експерта містить відповіді на питання, які їм не ставилися при призначенні експертизи, що на його думку є істотним порушенням вимогам кримінального процесуального закону таким не є. При цьому він вказав, що комісія експертів скористалася правом, передбаченим п. 4 ч. 3 ст. 69 КПК, викласти у висновку експертизи виявлені в ході проведення відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не були поставлені запитання та наголосили, що смерть дитини ОСОБА_8 настала не від фізичного виснаження через неналежний догляд за дитиною, а від механічної асфіксії внаслідок закриття отворів носа і рота м`якими предметами, про що переконливо і обґрунтовано доведено у п.1.13 підсумків висновку експерта № 319 від 12 липня 2024 року. Право експерта викласти у висновку експертизи виявлені в ході проведення відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не були поставлені запитання, чим скористались експерти у висновку комісійної судово-медичної експертизи № 15, передбачено чинним кримінальним процесуальним законодавством, яким регламентовано повноваження експерта у кримінальному провадженні. Відомості, на які звернули увагу експерти, попри поставлені їм на вирішення експертизи запитання, безпосередньо стосуються предмету доказування і мають безпосереднє значення для кримінального провадження, а тому доводи сторони захисту, що експерти вийшли за межа наданих їм повноважень не узгоджуються із вимогами процесуального закону.
57. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Щодо призначеного ОСОБА_7 покарання
58. Статтями 50, 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
59. При призначенні покарання ОСОБА_7 місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, дані, що характеризують особу винної, зокрема те, що вона раніше не судима, позитивно характеризується за місцем проживання, наявність обставин, які пом`якшують покарання, молодий вік, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкцій ст. 166 та ч. 2 ст. 115 КК і відповідно призначення їй остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу.
60. Апеляційний суд, перевіряючи доводи сторони захисту і в цій частині, не встановив порушень місцевим судом вимог кримінального чи кримінального процесуального законів.
61. На переконання Суду, у цьому конкретному випадку призначене ОСОБА_7 на підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточне покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає.
62. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальному відповідальність, які тягнуть за собою обов`язкове скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, не встановлено. Тому подана касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд