ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 389/2282/25

Ухвалою слідчого судді Долинського районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2026 року (справа № 388/1435/26) залишено без задоволення клопотання ОСОБА_8 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42021120040000019, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 16 червня 2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_8 оскаржила його у апеляційному порядку.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року на підставі ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_8 , оскільки апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_8 , аргументуючи свою позицію щодо безпідставності накладення арешту на майно, яке спільно набуте у шлюбі з ОСОБА_9 , вказує про незаконність ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні її клопотання про скасування арешту на майно, а також про незаконність ухвали апеляційного суду, якою відмовлено у відкритті провадження за її апеляційною скаргою.

За наслідками касаційного розгляду просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_8 до Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги, просив оскаржувану ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах касаційної скарги.

Посилання ОСОБА_8 , що викладені нею у касаційній скарзі, на необґрунтованість підстав для накладення арешту на майно, а також її доводи стосовно незаконності рішення слідчого судді, яким залишено без задоволення її клопотання про скасування арешту майна, відповідно до вимог ст. 424 КПК не можуть бути предметом касаційного розгляду, а тому у касаційному порядку не перевіряються.

Що ж стосується доводів ОСОБА_8 в частині незаконності, на її переконання, ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті провадження за її апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Долинського районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2026 року, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, зазначена норма Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим кримінальний процесуальний закон визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку, що свідчить про те, що право на справедливий суд, одним із аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, які мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення.

Так само Конституційний Суд України у Рішенні від 17 березня 2020 року № 5-р/2020 звертає увагу на те, що встановлені обмеження або заборона на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті, не можуть бути свавільними, а мають застосовуватися з легітимною метою, бути домірними (пропорційними) та обґрунтованими, не повинні порушувати сутність конституційного права особи на судовий захист (п. 2.2).

За приписами ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є, зокрема, захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК в апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Приписами ч. 3 ст. 307, частин 1, 2 ст. 309 КПК визначено перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування, заборону на оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування інших ухвал слідчого судді та винятки з цієї заборони у спосіб вказівки на види ухвал слідчого судді, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.

Отже, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про відкриття (відмову у відкритті) апеляційного провадження має керуватися чинним кримінальним процесуальним законодавством України з урахуванням рішень Конституційного Суду України, якими окремі положення КПК визнані неконституційними (мова йде про Рішення Конституційного Суду України № 8-р(ІІ)/2026 від 21 липня 2026 року у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 3 ст. 307, частин 1, 2 ст. 309 КПК (щодо гарантій апеляційного оскарження для захисту майнових прав на стадії досудового розслідування), яким визнано неконституційною ч. 3 ст. 307, частини 1, 2 ст. 309 КПК в тім, що вони не визначають права на апеляційне оскарження під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у неповерненні відповідно до ст. 169 цього Кодексу тимчасово вилученого майна).

Враховуючи викладене, ухвала слідчого судді, якою відмовлено у задоволенні клопотання про скасування арешту на майно, відповідно до положень п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК у взаємозв`язку зі статтями 170, 173, 174 КПК апеляційному оскарженню не підлягає.

Така позиція колегії суддів узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 19 лютого 2019 року (справа № 569/17036/18, провадження № 51-598 кмо 19) згідно якого в аспекті положень ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами ст. 174 КПК, не підлягає апеляційному оскарженню, а також висновком, що викладений у її постанові від 20 травня 2024 року (справа № 712/191/23, провадження № 51-3208 кмо 23), де зазначено, що ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають.

Питання конституційності положень п. 9 ч. 1, ч. 3 ст. 309 КПК в аспекті встановлення ними обмеження на перегляд в апеляційному порядку під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні клопотання про скасування арешту майна, було предметом розгляду Конституційного Суду України (Рішення Конституційного Суду України № 12-р(ІІ)/2026 від 14 жовтня 2026 року), який визнав зазначені положення такими, що відповідають Конституції України.

Зокрема, Конституційний Суд України у вказаному вище рішенні зазначив, що приписи п. 9 ч. 1, ч. 3 ст. 309 КПК чітко, зрозуміло та передбачувано внормовують відповідні кримінальні процесуальні відносини та не встановлюють права на оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні клопотання про скасування арешту майна. Із цих міркувань приписи п. 9 ч. 1, ч. 3 ст. 309 КПК відповідають вимозі юридичної визначеності (п. 4.3 Рішення).

Конституційний Суд України вважає, що обмеження оспорюваними приписами Кодексу апеляційного оскарження ухвали слідчого судді за наслідками розгляду клопотання про скасування арешту майна має правомірну мету забезпечити здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні у розумні строки (п. 4.8 Рішення).

На думку цього Суду аналіз приписів статей 170-174 Кодексу дає підстави для висновку про те, що відсутність можливості апеляційного перегляду ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні клопотання про скасування арешту майна компенсується іншими процесуальними гарантіями судового захисту права власності та іншого добросовісного володіння арештованим майном, зокрема:

- обов`язком слідчого судді чи суду під час вирішення питання про арешт майна враховувати обставини, визначені ч. 2 ст.173 Кодексу;

- обов`язком слідчого судді чи суду у разі задоволення клопотання про арешт майна застосовувати найменш обтяжливий спосіб арешту майна (ч. 4 ст.173 Кодексу);

- правом підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні під час розгляду питання про арешт майна, на звернення до слідчого судді чи суду з клопотанням про скасування арешту майна повністю або частково (абз. 1 ч. 1 ст. 174 Кодексу);

- правом підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження на звернення до слідчого судді чи суду з клопотанням про скасування арешту майна у разі, якщо відпала потреба в подальшому застосуванні цього заходу або арешт майна накладено необґрунтовано (абз. 2 ч. 1 ст. 174 Кодексу);

- правом особи на повторне звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна у разі зміни підстав його подальшого застосування;

- правом особи на апеляційне оскарження судового рішення щодо арешту майна (п. 9 ч. 1 ст. 309 Кодексу).

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України вважає, що п. 9 ч. 1, ч. 3 ст. 309 КПК не є законодавчим підґрунтям для надмірного втручання держави у конституційне право особи на судовий захист та право власності або інше добросовісне володіння, оскільки Кодекс установлює низку ефективних процесуальних гарантій захисту цих прав, насамперед права особи на апеляційне оскарження судового рішення щодо арешту майна. З огляду на наявність ефективних процесуальних гарантій судового захисту права власності та іншого добросовісного володіння арештованим майном чинне законодавче обмеження права на апеляційне оскарження, встановлене оспорюваними приписами Кодексу, відповідає поставленій правомірній меті та є домірним, оскільки забезпечує справедливий баланс між публічним інтересом у забезпеченні здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні у розумні строки і приватним інтересом особи у захисті її права на судовий захист та права власності або іншого добросовісного володіння.

Отже, на переконання Конституційного Суду України, п. 9 ч. 1, ч. 3 ст. 309 КПК в аспекті встановлення ними обмеження на перегляд в апеляційному порядку під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні клопотання про скасування арешту майна не суперечать ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 8, частинам 1 та 3 ст. 41, частинам 1 та 2 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України (п. 4.11 Рішення).

Положеннями ч. 4 ст. 399 КПК передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ухвала слідчого судді, якою залишено без задоволення клопотання про скасування арешту майна, не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Підсумовуючи, Верховний Суд вважає, що ухвала Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року, якою відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Долинського районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2026 року (справа № 388/1435/26), є законною та обґрунтованою. Підстав для її скасування за результатами касаційної перевірки не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд