ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 456/5810/24

За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому.

Тому колегія суддів касаційного суду відхиляє доводи касаційної скарги захисника щодо неправильної, на його думку, оцінки судами досліджених доказів за відсутності або безпідставності конкретних доводів щодо їх неналежності, недопустимості чи недостовірності.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку в межах доводів поданої касаційної скарги, колегія суддів убачає, що вказаних вимог закону суди дотрималися.

Стосовно доводів захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, оскільки ОСОБА_9 орендував будинок, придбав прекурсори та обладнання для виготовлення наркотичних речовин ще до того часу, як ОСОБА_8 приїхав до с. Кавське Стрийського району Львівської області, й останній не брав участі у вчиненні цих діянь, то вони не вбачаються обґрунтованими.

За змістом ч. 2 ст. 28 КК України кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що ОСОБА_8 засуджений за вчинення кримінальних правопорушень за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_9 .

На спростування доводів щодо відсутності попередньої змови між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на вчинення кримінальних правопорушень, суд обґрунтовано послався на протокол огляду предметів від 24 жовтня 2024 року, у якому зафіксовано огляд мобільного телефону ОСОБА_8 , під час якого виявлено знімки екрану, на яких зафіксовано діалоги з ОСОБА_9 про приїзд до м. Львова та переїзд у с. Кавське, знімок екрану з додатку «Нова пошта», на якому зафіксовано прибуття посилки у пункт видачі Кавське (т. 2 а. с. 172-192).

Також з протоколу огляду предмета від 21 жовтня 2024 року, у якому зафіксовано огляд мобільного телефона ОСОБА_9 , вбачається, що останній під час спілкування з невідомою особою через чат-бот у додатку «Telegram» щодо виготовлення психотропної речовини повідомляв, що він працює не сам, а ще з однією особою з першого дня, й ця особа надійна (т. 2 а. с. 69).

Крім цього, за змістом вироку місцевого суду під час допиту у суді першої інстанції засуджений ОСОБА_9 показав, що ОСОБА_8 допомагав йому у виготовленні амфетаміну. Спочатку ОСОБА_8 хотів повернутися додому, але залишився і допомагав йому виготовляти психотропну речовину.

Сам ОСОБА_8 у суді першої інстанції показав, що по приїзду у с. Кавське Стрийського району Львівської області зрозумів, що ОСОБА_9 виготовляє наркотичні засоби і допомагав йому в цьому. Чому не повідомив правоохоронні органи про незаконне виготовлення ОСОБА_9 психотропної речовини, пояснити не міг.

Таким чином, суд дійшов підставного висновку про узгодження дій обох засуджених ще до прибуття ОСОБА_8 до с. Кавське. Це додатково підтверджується й тим, що ОСОБА_8 по прибуттю також почав вчиняти дії по виготовленню наркотичних засобів.

Стосовно клопотань сторони захисту про допит свідків, то з матеріалів провадження вбачається, що захисник в судовому засіданні місцевого суду 24 вересня 2025 року заявив клопотання про виклик та допит свідків, а саме працівників поліції, з метою усунення розбіжностей та неточностей щодо обставин виявлення та затримання обвинувачених. Із технічного запису судового засідання вбачається, що прокурор заперечував проти такого допиту, оскільки вказані обставини достатньо встановлені та відображені у інших досліджених доказах, зокрема у протоколі огляду місця події, протоколах затримання, які були досліджені судом. Заслухавши думки учасників, суд погодився з думкою прокурора і відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту.

Також захисник заявив клопотання про виклик та допит цих свідків під час апеляційного розгляду. Апеляційний суд в судовому засіданні 20 квітня 2026 року також заслухав думку прокурора про заперечення у задоволенні клопотання, оскільки ці обставини достатньо встановлені на підставі досліджених судом документів, і відмовив у його задоволенні. Таким чином, суди вирішили клопотання сторони захисту і навели відповідні мотиви ухваленого рішення, тому колегія суддів не вбачає підстав вважати, що в цьому аспекті було допущено порушення вимог КПК України.

При цьому посилання сторони захисту на позицію Верховного Суду у постанові від 07 червня 2022 року у справі 462/1710/16-к (провадження № 51-4936км21) не вбачається релевантним, оскільки у цій справі йшлося про визнання недопустимими показань свідків у зв`язку з тим, що стороною захисту показання цих свідків не були відкриті стороні обвинувачення в порядку положень ст. 290 КПК України, про що не йдеться у провадженні щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Стосовно доводів сторони захисту про недопустимість всіх доказів, отриманих під час огляду місця події 30 вересня 2024 року у зв`язку з тим, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було затримано і не роз`яснено їхнє право не свідчити проти себе, було фактично проведено обшук будинку й самих затриманих до внесення відомостей у ЄРДР, а огляд житла було проведено без згоди власника, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

Частиною 1 ст. 237 КПК України визначено, що з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.

За змістом ч. 3 ст. 214 КПК України у невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду або отримання довідки, висновку спеціаліста).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Таким чином, КПК України передбачає можливість до внесення відомостей у ЄРДР проведення огляду місця події, при цьому за згодою власника (володільця) може бути проведено огляд житла.

Зі змісту протоколу огляду від 30 вересня 2024 року та безперервного відеозапису слідчої дії вбачається, що ОСОБА_9 , який проживав у цьому будинку, надав працівникам поліції дозвіл на проведення огляду у будинку, при цьому повідомивши, що у будинку є «амфетамін». Свідчень проти себе ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в ході огляду місця події не надавали, такі покази в основу вироку суду не покладені. Працівники поліції, проводячи огляд будинку, самостійно вилучали прекурсори, обладнання та психотропні речовини.

Той факт, що в ході такого огляду був присутній сам ОСОБА_9 , не вказує на те, що фактично відбувався обшук, а ОСОБА_9 - надавав показання, будучи затриманим і не будучи попередженим про своє право не свідчити проти себе. При цьому в основу вироку були покладені покази ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , надані ними безпосередньо в судовому засіданні. Крім цього, в матеріалах кримінального провадження наявна заява власника житла ОСОБА_11 про згоду на проведення огляду будинку та інших приміщень (т. 1 а. с. 109 ).

Таким чином, працівниками поліції до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, на підставі згоди власника житла та особи, яка проживала у житлі за договором оренди, було проведено огляд місця події, що узгоджується з указаними вище положеннями КПК України. Протокол огляду місця події від 30 вересня 2024 року підписаний ОСОБА_9 та ОСОБА_8 без зауважень (т. 1 а. с. 111-118).

Крім цього, зі змісту протоколів затримання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вбачається, що вони були затримані о 13 год. 15 хв., тобто одразу після завершення огляду місця події та виявлення відповідних речовин і обладнання, про що о 15 год. 50 хв. та 16 год. 50 хв. було складено відповідні протоколи (т. 1 а. с. 194-197, 198-201). Під час складання протоколів затримання особам було роз`яснено їхні права.

З огляду на це вказівка захисником про те, що фактичне затримання засуджених відбулося цього ж дня раніше на кілька годин, про що вказує зміст указаної вище слідчої дії щодо огляду місця події, за обставин цього провадження не є обставиною, що може мати істотний вплив на результат досудового розслідування та судового провадження.

Посилання захисника у касаційній скарзі на позицію Верховного Суду у постанові від 03 червня 2025 року (справа № 461/2014/20) в цьому аспекті не вбачається обґрунтованим, оскільки у цій справі йшлося про те, що особа, будучи зупинена і, фактично, затримана працівниками поліції разом з ними переміщалась по місту і показувала місця де зробила «заклади», а у провадженні щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачений лише повідомив працівникам поліції про наявність наркотичних засобів за місцем проживання і надав дозвіл на огляд, а всі подальші дії здійснювалось самостійно працівниками поліції.

Верховний Суд також не погоджується з позицією захисника про упередженість судді, яка в судовому засіданні 14 січня 2025 року нібито висловила свою категоричну позицію стосовно цієї справи і особисто ОСОБА_8 .

З відеозапису судового засідання від 14 січня 2025 року вбачається, що на запитання головуючої ОСОБА_8 та його захисник повідомили, що обвинувачений не визнає винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, однак визнає, що ОСОБА_8 допомагав ОСОБА_9 виготовляти психотропну речовину. На це головуюча, вказала, що обвинувачується він у іншому.

При цьому вона не стверджувала про доведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, не вказувала на те, що інкриміновані кримінальні правопорушення були вчинені саме ОСОБА_8 , вказавши за узагальненим змістом її слів про те, що ОСОБА_8 не міг не розуміти, для чого, тобто з якою метою він їде до ОСОБА_9 в село Кавське, що власне й підтвердилося за наслідками дослідження доказів, зокрема за змістом судових допитів самих ОСОБА_9 і ОСОБА_8 .

Крім того, за наявності обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді, особи, які беруть участь у кримінальному провадженні мають право заявити йому відвід. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що стороною захисту відвід головуючій не заявлявся.

Посилання у касаційній скарзі на позицію Верховного Суду у постанові від 17 вересня 2025 року (справа № 161/1961/24, провадження № 51-2426км25) щодо прояву емоцій суддею не вбачається релевантним, оскільки конкретне висловлювання судді має оцінюватися окремо у певному провадженні на предмет упередженості судді.

Крім цього, за змістом скарги сторона захисту вважає, що таке висловлювання судді призвело до порушення таємниці нарадчої кімнати, оскільки суддя заздалегідь зробила висновок про винуватість ОСОБА_8 . При цьому захисник посилається на рішення об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 24 лютого 2020 року у справі № 128/2455/15-к), зазначаючи, що у ньому сформульовано поняття таємниці нарадчої кімнати. Однак, у кримінальному провадженні № 128/2455/15-к відсутнє рішення об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 24 лютого 2020 року. У цьому провадженні є рішення об`єднаної палати ККС ВС від 04 листопада 2019 року, яке стосується інших аспектів.

Втім у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 24 лютого 2020 року (справа № 316/1358/17) суд дійсно зробив висновок, що вчинення процесуальних дій та ухвалення суддями (суддею) під час перебування в нарадчій кімнаті по кримінальному провадженні судових рішень по інших справах, слід вважати порушенням таємниці наради суддів, яке на підставі ч. 1 ст. 412 КПК України може бути визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону у разі, коли воно за своїм характером та з огляду на обставини конкретної справи перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Однак цей висновок об`єднаної палати ККС ВС суду також не є релевантним обставинам цього кримінального провадження, оскільки у цій справі не йшлося про ухвалення рішень у інших справах під час перебування судді у нарадчій кімнаті.

При цьому той факт, що суд апеляційної інстанції за наявності у змісті апеляційної скарги захисника доводів про упередженість судді місцевого суду, не дав цьому доводу оцінки, не вбачається колегією суддів касаційного суду істотним порушенням вимог КПК України за обставин цього провадження, враховуючи, що, на думку колегії суддів касаційного суду, ознак такої упередженості, які могли б вплинути на результат судового розгляду, не було.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких відповідно до положень ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, інші - тяжкими злочинами; особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, неодружений, не працює. Також суд врахував конкретні обставини вчинених кримінальних правопорушень та ставлення засудженого до вчиненого, який не усвідомив протиправність своїх дій та не розкаявся.

При цьому судами не було встановлено щодо ОСОБА_8 пом`якшуючих покарання обставин, а обставиною, яка обтяжує покарання, було визнано вчинення кримінальних правопорушень особою, що перебуває в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.

Вказівки захисника про те, що ОСОБА_8 в ході судових дебатів фактично розкаявся у вчиненому, не змінюють зазначених вище висновків, оскільки щире каяття має носити глибокий усвідомлений характер, проявлятися у фактичній системній поведінці особи під час досудового розслідування і судового провадження, а не лише пов`язуватися з певною фактично сказаною підозрюваним чи обвинуваченим фразою.

Крім цього, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, врахувавши дані про особу засудженого, про що зазначає захисник у касаційній скарзі, дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_8 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 307 КК України, у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна, й призначив остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі положень ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна.

Львівський апеляційний суд перевірив під час апеляційного перегляду доводи поданих апеляційних скарг і вмотивовано погодився з вироком суду першої інстанції, залишивши його без зміни. У рішенні апеляційного суду зазначено підстави, на яких воно ґрунтується. Ухвала апеляційного суду в цілому відповідає приписам статей 370, 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень; неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, а також ознак явної несправедливості призначеного ОСОБА_8 покарання з огляду на його суворість під час касаційного розгляду не встановлено.

За таких обставин, керуючись положеннями ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд