ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/3146/25

1.1. Фізична особа-підприємець Хлєбніков Роман Володимирович (далі - ФОП Хлєбніков Р. В., Підприємець, позивач) звернувся до суду Дніпропетровської області з позовом до Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК, відповідач, скаржник) про визнання недійсним та скасування пунктів 1, 2, 4, 5 рішення адміністративної колегії Відділення АМК від 08.04.2025 № 54/23-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК) у справі № 54/2-23, у частині, що стосується позивача.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення є незаконним та необґрунтованим внаслідок неповного з`ясування та доведення обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права.

1.3. Позивач також вказував на порушення відповідачем Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210), у частині своєчасності та розумності строків розгляду справи та притягнення його до відповідальності поза межами строків визначених у Законі № 2210, що відповідно до частини першої статті 59 цього Закону є підставою для визнання протиправним та скасування рішення. Позивач наголошував на тому, що розпорядження про початок розгляду справи № 54/2-23 прийнято Відділенням АМК лише 27.01.2023, тобто через п`ять років після фактичної участі позивача у торгах у 2018 році.

2.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 02.12.2025 (суддя Ярошенко В. І.) у справі № 904/3146/25 у задоволенні позову відмовив.

2.2. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 13.07.2026 (колегія суддів: Кощеєв І. М., Дармін М. О., Мороз В. Ф.) рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав недійсним та скасував пункти 1, 2, 4, 5 Рішення АМК у частині, що стосуються ФОП Хлєбнікова Р. В. Стягнув із Відділення АМК на користь ФОП Хлєбнікова Р. В. 2 422,40 грн судового збору за подання позову та 3 633,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

3.1. У касаційній скарзі Відділення АМК, із посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2026 у справі № 904/3146/25, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2025 у цій справі залишити без змін.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано положення статей 13, 14, 74, 76, 77, 78, 86, 236 ГПК України та статей 1, 5, 6, 35, 36, 37, 42, 59 Закону № 2210, без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 13.01.2026 у справі № 916/4201/24, від 15.07.2025 у справі № 910/2415/24, від 14.04.2026 у справі № 910/1143/25, від 22.01.2026 у справі № 910/2964/24 від 14.04.2026 у справі № 910/2206/24, від 09.02.2023 та від 07.02.2023 у справі № 910/16662/21, від 30.05.2023 у справі № 910/1528/22, від 14.08.2025 у справі № 910/3374/24 та від 02.06.2026 у справі № 910/5546/25.

4.1.3. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків проте, що розгляд справи розпочато за результатами дослідження, проведеного за дорученням АМК від 23.03.2018 № 13-01/196 та не врахував, що ФОП Дараган О. М. не приймав участь у закупівлях за ідентифікаторами UA-2018-01-18-000670-b (торги 1), UA-2018-01-18- 000681-b (торги 2), та не є замовником цих закупівель, а тому, дослідження щодо ознак порушень в діях позивача розпочато за власною ініціативою Відділення АМК.

4.1.4. За наведеного скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не розмежував строків давності від строків розгляду справи, як і не встановив перебігу таких строків (початку, зупинення, закінчення) та відповідно, належним чином не дослідив питання порушення Відділенням АМК строків давності та не встановив обставини щодо його бездіяльності в межах строків давності притягнення до відповідальності.

4.1.5. Скаржник також наголошує на тому, що у вирішенні спірного питання суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновків Верховного Суду щодо можливості покладення органами АМК в основу оспорюваного Рішення інформації, яка зібрана до прийняття розпорядження про початок розгляду справи, а також про те, що само по собі прийняття розпорядження органами АМК про розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не впливає на права і обов`язки позивача, а відтак не може бути надмірним тягарем для останнього.

4.1.6. Наведене, у свою чергу, призвело до неправильного застосування статті 42 Закону № 2210.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.3. У відзиві Підприємець просить суд відмовити у її задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

4.4. Позивач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

5.1. Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.

5.2. Розпорядження адміністративної колегії Відділення АМК від 27.01.2023 розпочато розгляд справи № 54/2-23 за ознаками вчинення ФОП Хлебнiковим Р. В. та ФОП Пiскун О. Л. порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статі 6 та пунктом 1 статті 50 Закону № 2210, у виглядi вчинення антиконкуронтних узгоджених дiй, якi стосуються спотворення результатiв торгiв за iдентифiкаторами закупiвель в системi: UA2018-01-18-000670-b, UA-2018-01-18-000681-b.

5.3. За результатами розгляду справи № 54/2-23 адміністративною колегією Відділення АМК прийнято рішення від 08.04.2025 № 54/23-р/к, яким:

- визнано, що ФОП Хлєбніков Р. В. та ФОП Піскун О. Л. вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, 27 п. 1 ст. 50 Закону № 2210, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Квартирно-експлуатаційним відділом міста Луганська на закупівлю товару за предметом: код за ДК 021-201503418100-4 - Деревина твердих порід (дрова твердолистяної породи: бук, береза, акація, ясень, граб, ільм, в`яз, клен, дуб, модрина), відповідно до оголошення UA-2018-01-18-000670-b (пункт 1 резолютивної частини рішення);

- за порушення, вказане в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, накладено на ФОП Хлєбнікова Р. В. штраф, у розмірі 68 000,00 грн (пункт 2 резолютивної частини рішення);

- визнано, що ФОП Хлєбніков Р. В. та ФОП Піскун О.Л. вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону № 2210, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Квартирно-експлуатаційним відділом міста Луганська на закупівлю товару за предметом: код за ДК 021-201503418100-4 - Деревина твердих порід (дрова твердолистяної породи: бук, береза, акація, ясень, граб, ільм, в`яз, клен, дуб, модрина), відповідно до оголошення UA-2018-01-18-000681-b (пункт 4 резолютивної частини рішення);

- за порушення, вказане в пункті 4 резолютивної частини цього рішення, накладено на ФОП Хлєбнікова Р. В. штраф, у розмірі 68 000, 00 грн (пункт 5 резолютивної частини рішення).

5.4. Суди встановили, що у Рішення АМК відповідачем встановлені такі антиконкурентні узгоджені дії:

- спільне використання відповідачами одних і тих же ІР-адрес, зокрема: під час завантаження тендерних пропозицій на торги, під час участі в аукціонах торгах та під час здійснення оплати за участь в торгах;

- завантаження тендерних пропозицій в один день;

- вхід в аукціон одночасно;

- оплата за участь у торгах в один день;

- надання ФОП Піскун О. Л. неповного пакету документів під час участі в торгах;

- спільні унікальні особливості властивостей файлів, завантажених відповідачами в електронну систему закупівель для участі в торгах;

- схожість в оформленні документів у складі тендерних пропозицій на торги спільний характерний дефект на документах тендерних пропозицій на торги.

5.5. За наведеного Відділення АМК дійшло висновків, встановлені та наведені вище обставини і факти не можуть бути випадковим збігом обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників, а свідчать про узгодження (координацію) ФОП Хлєбніковим Р. В. та ФОП Піскун О. Л. своєї поведінки при підготовці до участі та участі у торгах, зокрема, про обмін інформацією між ними; учасники торгів під час підготовки документації в торгах діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель та за законом України Про публічні закупівлі.

5.6. Узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, ФОП Хлєбніков Р. В. та ФОП Піскун О. Л. усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результати проведення замовником торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом № 2210.

5.7. Звертаючися до суду з позовом Підприємець вказував, що Рішення АМК є незаконним та необґрунтованим внаслідок неповного з`ясування та доведення обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права.

5.8. Крім того, позивач наголошував на порушення відповідачем Закону № 2210 та зазначав, що фактично розпорядження про початок розгляду справи № 54/2-23 прийнято Відділенням АМК лише 27.01.2023, тобто через п`ять років після фактичної участі позивача у торгах у 2018 році.

5.9. Надаючи оцінку доводам Підприємця суди встановили, що процедури спірних закупівель оголошено замовником 18.01.2018, а період проведення торгів тривав з 18.01.2018 до 27.02.2018.

5.10. Водночас розгляд справи № 54/2-23 розпочато за розпорядженням відповідача від 27.01.2023.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

6.3. Склад судової колегії змінювався, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи, який наявний у матеріалах справи.

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав про визнання недійсним та скасування Рішення АМК в частині, що стосується позивача.

7.2. Як встановлено судами попередніх інстанцій, дії позивача кваліфіковано за ознаками пункту 4 частини другої статті 6 та пункту 1 статті 50 Закону №2210, які стосуються спотворення результатів торгів.

7.3. Відповідно до приписів Закону № 2210 (у редакції чинній станом на час виникнення спірних відносин):

- економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (абзац другий статті 1);

- антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина перша статті 6);

- антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини другої статті 6);

- порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50);

- порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 51);

- за порушення, передбачені, зокрема пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною другою статті 52 Закону №2210.

7.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.5. Касаційне провадження у справі відкрито, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів >правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

7.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

7.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

7.9. Як вже було зазначено, предметом розгляду у цій справі є визнання недійсним та скасування рішення АМК (в частині, що стосується позивача), яким визнано, що позивачем вчинено порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону №2210, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.

7.10. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог Підприємця та мотивував свої висновки тим, що Відділенням АМК дотримано вимог Закону № 2210 під час розгляду антимонопольної справи. Водночас позовна заява Підприємця містить виключно думку позивача щодо прийнятого відповідачем Рішення АМК, однак не спростовує встановлених Відділенням АМК під час розгляду справи обставин і зібраних доказів.

7.11. За висновком суду, у Рішенні АМК відповідачем встановлено наявність обставин, що підтверджуються зібраними відповідачем доказами, які не можуть бути результатом випадкового збігу чи наслідком дії об`єктивних чинників, а свідчать про вчинення позивачем та Фізичною особою-підприємцем Піскун Оксаною Леонідівною (далі - ФОП Піскун О. Л., третя особа) антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів. Матеріалами антимонопольної справи підтверджується, що позивач та інший учасник під час підготовки та участі у торгах діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель.

7.12. Враховуючи встановлені відповідачем у Рішенні АМК обставини щодо спільного використання відповідачами одних і тих же ІР-адрес під час завантаження тендерних пропозицій на торги, під час участі в торгах та під час здійснення оплати за участь в торгах; завантаження тендерних пропозицій в один день; вхід в аукціон одночасно; оплата за участь у торгах в один день; надання іншим учасником торгів неповного пакету документів під час участі в торгах; спільні унікальні особливості властивостей файлів, завантажених відповідачами в електронну систему закупівель; схожості в оформленні документів у складі тендерних пропозицій на торги спільний характерний дефект на документах тендерних пропозицій на торги, у сукупності свідчать про спільні інтереси позивача та іншого учасника, їх обізнаність та погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій і участі останніх у всіх процедурах закупівлі. Характер та кількість виявлених Відділенням АМК співпадінь виключають можливість того, що пропозиції конкурсних торгів готувалися окремо та без обміну інформацією між учасниками торгів. Встановлені відповідачем у Рішенні АМК обставини та їх характер не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників та свідчать про узгодження (координацію) учасниками своєї поведінки при підготовці та участі в торгах, зокрема, про обмін між ними інформацією. При цьому, наведених відповідачем у Рішенні АМК фактів позивачем не спростовано.

7.13. Відхиляючи доводи позивача щодо безпідставності тривалого розгляду справи та недотриманням Відділенням АМК строків притягнення позивача до відповідальності, суд першої інстанції виходив із того, що процедури спірних закупівель оголошено 18.01.2018, період проведення торгів тривав з 18.01.2018 до 27.02.2018. Водночас розгляд справи № 54/2-23 розпочато за розпорядженням відповідача від 27.01.2023. Отже, за висновком суду, в силу вимог частини другої статті 42 Закону № 2210 зупинення перебігу строку притягнення до відповідальності відбулося саме 27.01.2023. При цьому, ані положення Закону № 2210 (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин), ані Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженими розпорядженням АМК від 19.04.1994 № 5, не визначають строків, які встановлюють тривалість розслідування з моменту його початку до винесення відповідного рішення.

7.14. Суд першої інстанції також критично оцінив твердження позивача про те, що розгляд справи відповідач фактично розпочав у 2018 році та зазначив, що зі змісту Рішення АМК вбачається, що у 2018 розпочато саме дослідження, проведеного за дорученням Антимонопольного комітету України від 23.03.2018 № 13-01/196 щодо розгляду заяви Фізичної особи-підприємця Дарагана Олександра Миколайовича (далі - ФОП Драган О. М.) про наявність в діях, зокрема, позивача ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції під час участі у процедурах закупівлі UA-2018-01- 18-000670-b, UA-2018-01-18-000681-b.

7.15. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та мотивував свої висновки тим, що місцевий господарський суд неправильно застосував у вирішенні цього спору положення статті 42 Закону № 2210.

7.16. Надаючи оцінку доводам Підприємця про надмірну тривалість розгляду відповідачем справи № 54/2-23 суд апеляційної інстанції врахував та зазначив, що оскільки дії щодо збору доказів розпочаті відповідачем 23.04.2018 і фактичною підставою для початку розгляду справи стала заява ФОП Дарагана Олександра Миколайовича та доручення АМК від 23.03.2018 № 13-01/196, то з урахуванням положень статті 37 Закону № 2210, зі спливом 30 календарних днів (тобто не пізніше 23.04.2018) відповідач мав обов`язок прийняти розпорядження про початок розгляду справи та направити його позивачу протягом трьох робочих днів, із дня його прийняття. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував та зазначив, що положення пункту 19 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачають, що розгляд заяви може бути зупинено з власної ініціативи відповідного органу Комітету чи голови територіального відділення, чи за заявою особи, що подала заяву, до завершення розгляду органом Комітету, судом пов`язаної з цією заявою іншої справи або до вирішення органом Комітету чи іншим державним органом пов`язаного з нею іншого питання.

7.17. Суд апеляційної інстанції встановив та зазначив, що доказів прийняття відповідачем розпорядження про зупинення розгляду заяви чи його поновлення матеріали справи не містять. Натомість розпорядження адміністративної колегії Відділення АМК про початок розгляду справи прийнято лише 27.01.2023 (тобто фактично через 5 років після фактичної участі позивача у торгах, проведених 31.01.2018 та 05.02.2018), поза межами процедури та строків, визначених законодавством. Наведене, за висновком суду, свідчить про тривалий період фактичного здійснення відповідачем заходів перевірки щодо наявності / відсутності в діях, зокрема, позивача ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, без прийняття відповідного процесуального рішення.

7.18. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував та зазначив, що фактично Рішення АМК ґрунтується на доказах, які отримані відповідачем до прийняття розпорядження про початок розгляду справи. Водночас вимоги та пояснення, які отримані відповідачем у 2023 - 2025 роках, лише відображають процесуальні дії у справі та не є новими доказами зібраними на підтвердження вчинення позивачем порушень. Тобто, висновки відповідача ґрунтуються на подіях, які мали місце понад сім років до дати прийняття оспорюваного Рішення АМК.

7.19. За наведеного суд апеляційної інстанції і виснував, що відповідач допустив порушення процедури розгляду справи, зокрема, щодо здійснення збору інформації та фактичного проведення розслідування, за відсутності належного процесуального рішення про початок розгляду справи у встановленому законом порядку.

7.20. Встановивши порушення відповідачем строків давності притягнення позивача до відповідальності та недотримання принципів верховенства права і належного урядування під час розгляду антимонопольної справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновків про наявність підстав для скасування Рішення АМК в оскаржуваній частині, що стосується позивача.

7.21. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог.

7.22. Відділення АМК у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, а тому є підстави для скасування оскаржуваної постанови.

7.23. За твердженням скаржника, суд у вирішенні питання щодо дотримання відповідачем строків притягнення Підприємця до відповідальності суд апеляційної інстанції не врахував, що у спірному випадку строки відповідачем не порушені, а розгляд справи розпочато Відділенням АМК за власною ініціативою. Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що чинне законодавство не обмежує органи АМК у можливості ґрунтувати своє рішення на основі інформації, яка зібрана до прийняття розпорядження про початок розгляду справи.

7.24. На думку скаржника, судом апеляційної інстанції застосовано норми статей 35, 37, 42 Закону № 2210 без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, які наведені у пункті 4.1.2. цієї постанови.

7.25. Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги, враховує та наголошує, що специфіка спорів щодо оскарження рішень АМК, якими визнано дії учасників торгів антиконкурентними узгодженими діями, які стосуються спотворення результатів торгів / аукціонів, полягає у тому, що у кожному конкретному випадку судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справ з`ясовується питання наявності / відсутності підстав для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, якими в силу приписів частини першої статті 59 Закону № 2210, зокрема, є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

7.26. При цьому, відповідне з`ясування наявності / відсутності підстав для визнання недійсним Рішення АМК у силу приписів статті 59 Закону № 2210 та дослідження і оцінка доказів, під час ухвалення судового рішення здійснюється господарськими судами у відповідності до приписів процесуального права.

7.27. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що саме на орган АМК покладено обов`язок навести відповідні докази у своєму рішенні, на підставі яких орган дійшов висновку про обставини антимонопольної справи. Водночас з урахуванням приписів 2, 13, 14 ГПК України суд покликаний (в межах предмета та підстав заявлених вимог) дослідити, оцінити, наведені у рішенні органом АМК докази та надати правову оцінку обставинам спору і дослідити докази подані позивачем на спростування висновків АМК.

7.28. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги колегія суддів враховує та зазначає, що у вказаних скаржником постановах Верховного Суду у справах № 916/4201/24, № 910/2415/24, № 910/1143/25, № 910/2206/24, № 910/16662/21, № 910/1528/22, № 910/3374/24 та № 910/5546/25 предметом розгляду також були вимоги про визнання частково недійсним рішення АМК, зокрема, в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210.

7.29. Отже, ця справа та означені вище справи є схожими в частині, що стосується предмета позову (визнання частково недійсним рішення АМК), за однаковим нормативно-правовим регулюванням кваліфікації та притягнення за правопорушення, а саме за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210, що у контексті змістовного критерію вказує на схожість спірних правовідносин.

7.30. У контексті покликань скаржника Суд враховує та зазначає, що у справі № 916/4201/24 при вирішенні питання щодо тривалості розгляду антимонопольної справи суди ухвалювали судові рішення з урахуванням встановлених фактичних обставин спору, зокрема: провадження у антимонопольній справі відкрито 26.01.2021, а жодному із встановлених епізодів участі позивача у торгах (найдавніші з яких відбулися у листопаді 2017 року) станом на цю дату не сплинуло більше п`яти років; розгляд порушень законодавства Відділенням АМК здійснювався комплексно стосовно 31 торгах і протягом 3 років 6 місяців; розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Відділенням АМК розпочато у січні 2021 року, а законом встановлено зупинення перебігу строку давності на час розгляду органами АМК справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, тому, відповідачем при прийнятті Рішення АМК 23.07.2024 дотримано відповідний строк для притягнення Товариства до відповідальності; з урахуванням зупинення строку давності притягнення до відповідальності Товариства з 26.01.2021 до 23.07.2024, такий строк під час проведення торгів 1-31 не перевищив 5 років.

7.31. У справі № 910/2415/24 Верховний Суд у постанові від 15.07.2025, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд зазначив, зокрема: що суд апеляційної інстанції надавши оцінку наявності / відсутності об`єктивних та поважних причин тривалістю розгляду справи органами АМК (понад 6 років) залишив поза увагою дослідження та оцінку тієї обставини, на яку Верховний Суд звертав увагу, а саме: яким чином тривалість розслідування в антимонопольній справі з моменту його початку до винесення відповідного рішення АМК вплинула на права та інтереси позивача (у тому числі майнові); чи обмежило його права у здійсненні ним господарської діяльності, або обмежило у можливості надати відповідні докази на спростування встановлених АМК обставин. За наведеного Суд виснував, що суд апеляційної інстанції не з`ясував питань, які мають істотне та важливе значення для встановлення обставин у справі.

7.32. У справі № 910/1143/25, суди у вирішенні питання щодо тривалості розгляду антимонопольної справи врахували фактичні обставини спору та зазначили, зокрема, що: за матеріалами антимонопольної справи № 54/58-21 збір та аналіз доказів проводився Комітетом протягом усього періоду з жовтня 2021 року до грудня 2024 року (у копіях матеріалів справи № 54/58-21 наявні відповіді на вимоги Відділення про надання інформації за період із лютого 2021 року до липень 2024 року); при цьому позивач не вживав жодних заходів зі сприяння в розслідуванні справи № 54/58-21 (неотримання позивачем листа від 01.10.2021 № 54-02/3852 з розпорядженням про початок розгляду справи № 54/58-21 (пункт 3 розділу 1 Рішення) та листа від 25.09.2024 № 54-02/2670е з копією подання з попередніми висновками від 24.09.2024 № 54-03/214п). З огляду на зазначене суди визнали необґрунтованими доводи позивача в цій частині та зазначили, що у справі № 54/58-21 Відділення АМК проводило розслідування лише 3 роки, протягом яких здійснювало дії, направлені на всебічне, повне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, прав та обов`язків сторін.

7.33. У справі № 910/2206/24 Верховний Суд у постанові від 14.04.2026 скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції наголосив на тому, що у кожній конкретній справі тривалість її розгляду підлягає оцінці крізь призму індивідуальних обставин, які об`єктивно впливали на перебіг провадження. Оцінка тривалості розгляду справи має здійснюватися не формально, а з урахуванням конкретних обставин. За результатами касаційного перегляду рішень Верховний Суд встановив порушення судами норм процесуального права та дійшов висновків, зокрема: що новий розгляд цієї справи в судах першої та апеляційної інстанції заснований лише на вибірковій перевірці доводів однієї сторони (позивача) та ґрунтується фактично на застосуванні статті 37-1 Закону № 2210 (у редакції змін, внесених Законом № 3659-XII і які набули чинності з 01.01.2024), без перевірки доказів позивача, які надані на обґрунтування своїх вимог та без врахування і надання оцінки доводам іншої сторони у справі (Комітету), у т.ч. і без з`ясування чому саме у цьому конкретному випадку (розгляд справи понад п`ять років) не є розумним строком.

7.34. Суд також враховує, що у постанові від 02.06.2026 у справі № 910/5546/25 у (на яку посилається скаржник) сформовані висновки такого змісту:

"8.60. Положення Закону № 3659-XII (у редакції змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення питань організації корпоративного управління в банках та інших питань функціонування банківської системи" № 1587-IX від 30.06.2021 та яка була чинною до 01.01.2024) свідчать, що повноваження органів Комітету щодо витребування інформації, шляхом направлення вимог про надання інформації обумовлені спеціальним статусом Комітету в системі органів державної влади, в тому числі роллю Комітету у формуванні конкурентної політики. І надані органам Комітету законодавством про захист економічної конкуренції повноваження для ефективної реалізації покладених на них завдань і функцій мають виконуватися його органами лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

8.61. Отже, наведені вище положення законодавства дають підстави дійти висновків, що запитування органами АМК інформації є одним з основних способів збирання органами Комітету інформації та інших відомостей під час виконання покладених на них законом завдань, зокрема, передбачених пунктами 1 - 5 частини першої статті 3 Закону № 3659-XII. Фактичними підставами, у зв`язку з якими органом АМК вимагається інформація, зокрема, можуть бути: з`ясування наявності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції під час розгляду заяви чи з власної ініціативи органів Комітету; розгляд справи про порушення; розгляд органом Комітету іншого питання (дослідження ринку, заявлених узгоджених дій чи концентрації) для вирішення якого необхідною є певна інформація".

"8.71. Верховний Суд вважає, що витребування інформації у суб`єктів є не окремим завданням чи самостійною функцією Комітету, а фактично є засобом збору органами Комітету інформації і відомостей, які необхідні для ефективного виконання покладених на нього законом завдань. У спірному випадку, як під час дослідження обставин наявності ознак порушення антиконкурентного законодавства, так і під час розслідування справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

8.72. Отже, вся інформація, яка зібрана органами Комітету під час виконання покладених на них законом завдань має правовий статус доказу та може бути покладена в основу прийнятого Комітетом Рішення. У спірних відносинах зібрана Комітетом інформації, яка була зібрана службовцями відповідача на виконання доручення Голови АМК від 23.10.2021 № 13-01/970 за своєю суттю є доказовою основою для прийняття органом АМК розпорядження про початок розгляду справи, а тому відповідач не обмежений правом використання цієї інформації, як доказової бази у подальшому розгляді справи".

"8.74. Верховний Суд ураховує, завдання Комітету, які визначені у статті 3 Закону № 3659-XII та положення статті 22-1 цього Закону у відповідній редакції і зазначає, що здійснення органами АМК, як органом зі спеціальним статусом, своїх завдань має відповідати завданням і принципам, які визначені у статтях 3, 4 Закону та використовуватися останніми саме, з метою на виконання якої вони надані.

8.75. Слід мати на увазі і те, що АМК у питаннях контролю дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб`єктами господарювання законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, з метою недопущення вчинення суб`єктами господарювання антиконкурентних узгоджених дій, які призводять або можуть призвести до обмеження, усунення чи спотворення конкуренції на ринку, повинен мати певну свободу розсуду під час здійснення ним, зокрема, завдань, які визначені у статті 3 Закону № 3659-XII.

8.76. Втім статті 22-1 Закону № 3659-XII і стаття 40 Закону № 2210 не може тлумачитися, як така, що вимагає від них такого ступеню збору інформації і відомостей на стадії виявлення ознак порушення, який може нівелювати положення статті 40 Закону № 2210 та може тривати невиправдано довго (мати необмежений час або такий, що не є розумним), тобто порушувати рівновагу між діями Комітету вчиненими на виконання основної мети законодавства про захист економічної конкуренції та правом суб`єкта господарювання користуватися своїми правами, визначеними Законом № 2210.

8.77. В силу положень статті 8, статті 9, частини другої статті 19 Конституції України, які є нормами прямої дії АМК, як державний орган має виконувати свої дискреційні повноваження керуючись принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства.

8.88. Відповідно до цих міркувань, Суд вважає, що у разі коли органи АМК будуть допускати необмежений підхід щодо тривалості строку збору інформації на стадії виявлення ознак порушення у діях суб`єкта господарювання, у т.ч. і відсутність обмежень щодо обсягу здобутої ним інформації на цій стадії, це може сприйматися, як порушення рівноваги балансу сторін під час розгляду антимонопольної справи. Зокрема, можуть бути об`єктивним чинником, який може послабити позицію суб`єкта господарювання, як відповідача у антимонопольній справі, обмежуючи для нього час на формування своєї стратегії захисту (мати можливість зібрати та подати Комітету достатньо доказів на спростування його висновків, які наведені у поданні про попередні висновки у справі). З огляду на обмежені та присічні строки оскарження Рішення АМК, порушення рівноваги балансу сторін безпосередньо матиме вплив на можливість суб`єкта господарювання підготувати свою стратегія захисту, використовуючи своє право на оскарження рішення АМК.

8.89. У спірному випадку Суд враховує, що хоча положення Закону № 2210 і не містять чітко визначеного строку, в межах якого органи АМК можуть проводити дослідження обставин наявності чи відсутності в діях суб`єкта господарювання ознак порушення антиконкурентного законодавства. Однак Верховний Суд наголошує, що законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом, а відтак, під час здійснення органом своїх повноважень наявність у нього певної міри розсуду є допустимою та належною. Попри це, межі дискреційних повноважень такого органу не можуть бути неоглядними. Міра такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, зокрема, з метою уникнення порушення нормативно-правових приписів та запобіганню зловживання.

8.90. Таким чином, в силу положень Закону № 3659-XII, питання щодо тривалості розслідування Комітетом наявності / відсутності ознак порушення антиконкурентного законодавства з моменту його початку до винесення розпорядження про початок розгляду справ, незважаючи на відсутність нормативно запроваджених у Законі № 2210 строків розгляду й прийняття відповідного рішення, не дозволяє сприймати стан розв`язання цього питання безмежним, безкінечним, таким, що може тривати невиправдано довго.

8.91. За відсутності в нормах Закону № 2210 строків проведення АМК такої процедури, такий строк має бути розумним".

7.35. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги Відділення АМК, Суд враховує та зазначає, що дійсно відповідач не обмежений правом використання інформації зібраної до прийняття розпорядження про початок розгляду справи, як доказової бази у подальшому розгляді справи. У той же час слід зауважити, що такі дії не можуть замінювати саму процедуру розгляду справ, у якій і мають збиратися відповідні докази.

7.36. Як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції встановив, що справу № 54/2-23 розпочато за результатами дослідження, проведеного за дорученням АМК від 23.03.2018 № 13-01/196 щодо розгляду за заявою ФОП Дарагана Олександра Миколайовича про наявність в діях, зокрема, ФОП Хлебнiкова Р. В. та ФОП Пiскун О. Л. ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції під час їх участі у закупівлі UA2018-01-18-000670-b, UA-2018-01-18-000681-b.

7.37. При цьому встановивши, що відповідач у визначений Законом та Правилами розгляду заяв і справ строк, жодних рішень про продовження розгляду не приймав, а граничний строк початку розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у спірному випадку сплив 23.04.2018, а також те, що розпорядження про початок розгляду справи видане відповідачем лише 27.01.2023 - поза межами визначеної законом процедури та майже зі спливом 5 років після фактичної участі позивача у торгах та подання позивачем своїх тендерних пропозицій для участі у торгах, суд апеляційної інстанції і дійшов висновків, що у спірному випадку п`ятирічний строк давності притягнення позивача до відповідальності, передбачений статтею 42 Закону № 2210, сплинув у 2023 році.

7.38. Крім того, Суд враховує, що як встановив суд апеляційної інстанції, висновки відповідача ґрунтуються на подіях, які мали місце понад сім років до моменту прийняття оспорюваного Рішення АМК. Тобто, в основу Рішення АМК відповідач поклав докази, які зібрані Відділенням АМК до прийняття розпорядження про початок розгляду справи. При цьому, вимоги та пояснення, які отримані відповідачем у 2023 - 2025 роках лише відображають процесуальні дії у справі та не є новими доказами на підтвердження вчинення позивачем порушень.

7.39. З огляду на наведене суд апеляційної інстанції і виснував, що відповідач допустив порушення процедури розгляду справи, зокрема, щодо здійснення збору інформації та фактичного проведення розслідування, у т.ч. і за відсутності належного процесуального рішення про початок розгляду справи у встановленому законом порядку.

7.40. Отже, встановивши недотримання Відділенням АМК принципів верховенства права і належного урядування під час розгляду антимонопольної справи, суд апеляційної інстанції і дійшов заснованих на вимогах Закону висновків про наявність підстав для скасування Рішення АМК в оскаржуваній частині, що стосується позивача.

7.41. За встановлених фактичних обставин спору Суд вважає, що доводи касаційної скарги Відділення АМК не спростовують обґрунтованих висновків апеляційного господарського суду. Колегія суддів зауважує, що посилання відповідача на положення статті 42 Закону № 2210 щодо зупинення перебігу строку давності на час розгляду справи, за встановлених фактичних обставин цього спору, жодним чином не спростовує висновків суду апеляційної інстанції, оскільки таке зупинення можливе лише за умови реального здійснення процесуальних дій зі збирання доказів, не може відновлювати строк, що вже сплив, і не виправдовує невиправдано тривалий розгляд справи.

7.42. Отже, у вирішенні доводів касаційної скарги Верховний Суд зауважує, що у вказаних Відділенням АМК постановах, які наведені вище та на які містить посилання касаційна скарга, висновки щодо правозастосування походять від здійсненням судами тлумачення статті 42 Закону № 2210 у взаємозв`язку зі статтею 19 Конституції України, та нормами статті 3 Закону № 3659-XII, а також такими основоположними принципами як правова визначеність, законність, розумність строків розгляду справи, неможливість притягнення особи до відповідальності поза межами строків давності.

7.43. У своїх постановах Верховний Суд у застосуванні статті 42 Закону № 2210 стало та послідовно наголошує, що у кожній конкретній справі тривалість її розгляду підлягає оцінці крізь призму індивідуальних обставин, які об`єктивно впливали на перебіг провадження.

7.44. Слід також зауважити, що Верховним Судом сформований загальний та універсальний висновок такого змісту: "кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями".

7.45. Водночас різниця результатів розгляду справ (№ 916/4201/24, № 910/2415/24, № 910/1143/25, № 910/2206/24, № 910/16662/21, № 910/1528/22, № 910/3374/24 та № 910/5546/25) та справи, що розглядається (№ 904/3146/25) не зумовлена іншим, не таким чи в інший спосіб витлумаченням норм права. Така різниця обумовлена обставинами справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, що оцінені судами попередніх інстанцій за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з наданням їм оцінки всім аргументам учасників справи.

7.46. Верховний Суд також не раз наголошував, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

7.47. Отже, у вирішенні доводів касаційної скарги Верховний Суд враховує, що у спірному випадку, за фактичних встановлених судами обставин, правозастосування судом апеляційної інстанції положень статей 42, 59 Закону № 2210 у повній мірі узгоджується з висновками Верховного Суду про те, що:

- дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу;

- в силу положень статті 8, статті 9, частини другої статті 19 Конституції України, які є нормами прямої дії АМК, як державний орган має виконувати свої дискреційні повноваження керуючись принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства;

- принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи мають діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення ЄСПЛ у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява №33202/96, пункт 120; "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява №48939/99, пункт 128; "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, пункт 72; "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 51);

- у вирішенні спору про наявність/відсутність підстав для визнання недійсним рішення АМК та застосуванні положень статті 59 Закону № 2210 у сукупності з положеннями частини другої статті 42 Закону № 2210 та частини другої статті 1 Закону № 3659-XII щодо спеціальних процесуальних засад діяльності АМК, важливим у цьому аспекті є застосування положень частин першої та другої статті 42 Закону у сукупності та дотримання АМК строків давності, встановлених у цій статті.

7.48. Колегія суддів також надаючи оцінку доводам касаційної скарги враховує, що суд апеляційної інстанції у вирішенні цього спору ґрунтував свої висновки, зокрема, з посиланням на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 02.07.2026 у справі № 904/3067/25 із тотожним є суб`єктним складом учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також фактичних обставин спору (предметом спору також були вимоги ФОП Хлебнiкова Р. В. до Відділення АМК про визнання недійсним та скасування рішення АМК і суди встановили тотожні фактичні обставини спору, зокрема: що підставою для розслідування стала заява одного з учасників торгів, яка мала бути розглянута АМК у встановлений законом строк, тоді як розпорядження про початок розгляду справи було прийнято лише у 2023 році, тобто, поза межами процедури та строків, визначених законодавством).

7.49. У своїй постанові у справі № 904/3067/25 Верховний Суд залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог врахував та зазначив, що хоча положення Закону № 2210 і не містять чітко визначеного строку, в межах якого органи АМК можуть проводити дослідження обставин наявності чи відсутності в діях суб`єкта господарювання ознак порушення антиконкурентного законодавства. Однак Верховний Суд наголошує, що законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом, а відтак, під час здійснення органом своїх повноважень наявність у нього певної міри розсуду є допустимою та належною. Попри це, межі дискреційних повноважень такого органу не можуть бути неоглядними. Міра такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, зокрема, з метою уникнення порушення нормативно-правових приписів та запобіганню зловживання.

7.50. Отже, зміст оскаржуваної постанови свідчить, що у вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції застосував норму права, яка підлягає застосуванню для регулювання спірних правовідносин, витлумачивши її таким чином, що повністю відповідає актуальній судовій практиці.

7.51. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку поданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

7.52. Водночас у постановах від 09.02.2023 у справі № 910/16662/21, від 10.09.2024 у справі№ 910/1528/22 та від 14.08.2025 у справі № 910/3374/24 в межах статті 300 ГПК України предметом касаційного перегляду було питання щодо правильного застосування судом апеляційної інстанції положень статей 6, 50, 59 Закону № 2210 та дотримання судом вимог статті 86 ГПК України. При цьому питання щодо застосування положень статті 42 Закону № 2210 у означених постановах суду касаційної інстанції взагалі не розглядалося.

7.53. У той же час посилання скаржника на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 22.01.2026 у справі № 910/2964/24 є необґрунтованими оскільки предметом спору у цій справі було рішення АМК за яким дії позивача кваліфіковано, як порушення, передбачене пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, що призвело до ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання та споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

7.54. Отже, висновки Верховного Суду викладені у постановах, які наведені у пункті 4.1.2. цієї постанови, були сформовані за інших фактичних обставин, що виключає можливість їх врахування при розгляді цієї справи.

7.55. Водночас відповідач зазначаючи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 1, 5, 6, 35, 36, 37, 42, 59 Закону № 2210, фактично вказує про понятійні категорії, такі як "обставини справи" і "докази у справі" та порушує питання, що пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів. Проте, наведене не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту" відповідно до визначених статтею 300 ГПК України повноважень. А перевірка зазначених доводів виходить за визначені цією статтею межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

7.56. З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає необхідність скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

7.57. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 7 цієї постанови.

8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

9.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд