ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7
у режимі відеоконференції,
розглянув у відкритому судовому засіданні виділене кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022240000000073 від 05 травня 2022 року, щодо
ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Переславль-Зелєський Ярославської області РСФСР, громадянина Російської Федерації, місце проживання невідоме, депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, робоча адреса: Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, 1, раніше не судимого, за ст. 110 ч. 3 КК України, за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 листопада 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 27 лютого 2025 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 листопада 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 110 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна в дохід держави.
ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ восьмого скликання, який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, виступаючи представником влади РФ, уповноваженим брати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), ст. 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року за адресою Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, взяв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року за тією ж адресою взяв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецької народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою. У такий спосіб ОСОБА_6 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Зазначені рішення Державної думи Федеральних Зборів РФ були частиною злочинного плану, так як сам факт їх існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою.
Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Таким чином, ОСОБА_6 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ст. 110 ч. 3 КК України.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 27 лютого 2025 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вказане кримінальне провадження як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду здійснювалося за відсутності обвинуваченого («in absentia») в порядку спеціального досудового та судового провадження.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України. В обґрунтування своєї вимоги захисник наводить доводи про допущені, на його думку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Вважає, що матеріали кримінального провадження не містять належних та допустимих доказів, які б доводили поза розумним сумнівом, вину засудженого у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення.
Зазначає, що ОСОБА_6 жодного разу не отримав інформації про кримінальне переслідування та пред`явлене обвинувачення, в офіційному порядку йому таке повідомлення не доведено, а тому рішення про проведення спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченого in absentia позбавило судове провадження ознак справедливості від самого початку.
Також вважає, що судами попередніх інстанцій безпідставно поширено на ОСОБА_6 дію Кримінального кодексу України, зокрема ст. 8 ч. 1, так як в обвинувальному акті не вказано обов`язкові для застосування цієї норми наслідки у виді спричинення кримінальним правопорушенням шкоди правам і свободам громадян України або інтересам України. Щодо відсутності наслідків посилається на те, що цивільний позов не заявлено та в обвинувальному акті вказано, що моральної, фізичної або майнової шкоди кримінальним правопорушенням не завдано, а посилання на протоколи оглядів матеріалів інших кримінальних проваджень вказують на те, що відповідні наслідки спричиненні іншими особами. Заперечує висновки судів про те, що факт завдання шкоди є загальновідомим.
Крім того, посилаючись на міжнародний звичай та ст. 5 кодифікації Комісії міжнародного права ООН, вважає, що ОСОБА_6 володіє імунітетом від кримінального переслідування в національній судовій системі, чого також не було враховано судами попередніх інстанцій та безпідставно притягнуто його до кримінальної відповідальності в порядку вітчизняної процедури.
Заперечення на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходили.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Відповідно до вимог ст. 297-5 КПК України повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 завчасно було опубліковане в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті «Судова влада України», і засуджений вважається належним чином ознайомленим з його змістом. Копії процесуальних документів, що підлягають врученню засудженому, надіслані його захиснику.
Позиції учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу, вважав її обґрунтованою та просив її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410, 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у здійсненні ним як особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, умисних дій, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, тобто злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.
Судовий розгляд кримінального провадження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 проведено у відсутність обвинуваченого, оскільки провадження за його обвинуваченням здійснено в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення його про час та місце судового розгляду шляхом опублікування судового виклику у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті «Судова влада України».
Однією з умов здійснення спеціального судового провадження є здійснення спеціального досудового розслідування. Неявка особи більше як два рази до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду є однією з підстав здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що у зв`язку з перебуванням ОСОБА_6 на території держави, визнаної Верховною Радою України, державою-агресором, а саме на території РФ, під час досудового розслідування стороною обвинувачення вжито заходів для повідомлення ОСОБА_6 про здійснюване щодо нього кримінальне провадження, зокрема, окрім повідомлень у спосіб, передбачений вимогами КПК України, шляхом публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження в газеті «Урядовий кур`єр», розміщенням публікацій на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, також направленням повідомлення на електронну пошту Державної Думи Федеральних Зборів Російської федерації через офіційний сайт російською мовою.
Будучи повідомленим про розгляд кримінального провадження ОСОБА_6 жодних клопотань, заяв або скарг не подавав.
Відповідно до ст. 135 ч. 8 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).
11 квітня 2022 року складено повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, яке з наведених вище підстав, було вручено його захиснику ОСОБА_7 , а також опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр», на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та за допомогою сервісу скерування електронних звернень направлене повідомлення російською мовою на сайт місця роботи ОСОБА_6 - Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації. Також у газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора та Служби безпеки України були опубліковані повістки про виклик ОСОБА_6 до СВ УСБУ України в Хмельницькій області на 23, 24, та 25 квітня 2022 року, на які він не з`явився та про причини своєї неявки не повідомив.
Таким чином орган досудового розслідування вжив усіх можливих заходів для вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру в спосіб, передбачений КПК України.
Постановою слідчого в ОВС СВ УСБУ у Хмельницькій області ОСОБА_9 від 04 травня 2022 року ОСОБА_6 оголошено в державний та міжнародний розшук, здійснення якого доручено 2 відділу ГВ ЗНД УСБУ у Хмельницькій області.
У подальшому ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2022 року задоволено клопотання слідчого ОСОБА_9 та в порядку ст. 193 ч. 6 КПК України ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
07 жовтня 2022 року слідчим суддею Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в порядку глави 24-1 КПК України винесено ухвалу про здійснення спеціального досудового розслідування в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , у зв`язку із тим, що останній з метою ухилення від кримінальної відповідальності переховується від органів слідства на території РФ, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором.
Відповідно до вимог ст. 135 ч. 8 КПК України у цьому кримінальному провадженні, на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора розміщено повідомлення про здійснення спеціального досудового розслідування та повістки про виклик ОСОБА_6 на 19, 20, 21 жовтня 2022 року до слідчого в ОВС СВ УСБУ у Хмельницькій області ОСОБА_9 для участі у слідчих, процесуальних діях, а також для виконання вимог ст. 290 КПК України, надруковано в газеті «Урядовий кур`єр» № 222 від 15 жовтня 2022 року та розміщено на сайті Офісу Генерального прокурора.
Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_6 повинен був знати про розпочате щодо нього кримінальне провадження, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є безпідставними.
В подальшому, на підставі ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 жовтня 2023 року, здійснювався судовий розгляд даного кримінального провадження за відсутності обвинуваченого в порядку спеціального судового провадження («in absentia») з обов`язковою участю захисника (т. 1, а.с. 240).
Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973 встановлено, що процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.
Спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 здійснювалося з дотриманням вимог ст. 323 КПК України, за участю захисника ОСОБА_7 з повідомленням обвинуваченого шляхом направлення йому повідомлення про підозру, а також повісток про виклик за відомою робочою адресою на електрону пошту та розміщення публікацій інформації про судові засідання в газеті «Урядовий кур`єр» і на порталі судової влади України в мережі інтернет. Обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 було перекладено на російську мову та направлено на офіційну електронну адресу Державної Думи Російської Федерації з підтвердженням отримання відповідного повідомлення адресатом (т. 1, а.с. 110-116).
Відповідно до ст. 297-5 ч. 1 КПК України оголошення про виклик обвинуваченого ОСОБА_6 до суду публікувалися на офіційному сайті засобу масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур`єр», а також на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
Суд першої інстанції з об`єктивних причин не зміг допитати ОСОБА_6 у процесуальному статусі обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження по суті, оскільки він перебував у державному та міжнародному розшуку, не з`явився в судове засідання і про причини неявки суд не повідомив. При цьому захист обвинуваченого як під час спеціального досудового розслідування, так і під час спеціального судового провадження за призначенням здійснював фахівець в галузі права - адвокат ОСОБА_7 .
Отже, враховуючи специфіку судового провадження (in absentia), судом першої інстанції були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченого ОСОБА_6 про здійснення стосовно нього кримінального провадження за ст. 110 ч. 3 КК України, шляхом публікації відповідної інформації в засобах масової інформації та мережі інтернет, однак забезпечити явку обвинуваченого до суду вжитими заходами не вдалося. Відповідно до ст. 297-5 ч. 1 абз. 3 КПК України з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом. Копії процесуальних документів, що підлягали врученню обвинуваченому ОСОБА_6 , надсилалися захиснику згідно зі ст. 297-5 ч. 2 КПК України.
Місцевий суд, проаналізувавши такі матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_6 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права стати перед українським судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри від ухилення від кримінальної відповідальності. В той же час, ухилення ОСОБА_6 від правосуддя суд оцінив як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України) і як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Держава Україна за участю сторони захисту та під контролем суду використала всі можливості для того, щоб ОСОБА_6 мав права під час судового провадження на гарантії: бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; мати достатній час і можливість для підготовки свого захисту та самостійно обрати захисника; брати участь у розгляді і захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безоплатно для нього. Зазначене відповідає взятим державою Україна на себе зобов`язанням щодо забезпечення реального використання права, яке гарантується статтею 6 ЄКПЛ та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, а саме умисних дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за обставин, наведених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Вина ОСОБА_6 у скоєнні інкримінованого злочину підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені місцевим судом, зокрема:
- копіями витягів з ЄРДР по кримінальному провадженню № 42022000000000333 від 22.02.2022, по кримінальному провадженню № 42022000000000374 від 09.03.2022, по кримінальному провадженню № 22022000000000083 від 10.03.2022; витягом з ЄРДР по кримінальному провадженню № 22022240000000073 від 05.05.2022;
- протоколом огляду від 10.03.2022 мережі Інтернет із додатком ДВД-диском, а саме публікації сайту « ІНФОРМАЦІЯ_2 »», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 15.02.2022 року за звернення до президента російської федерації про визнання незалежності так званих «ДНР» і «ЛНР», серед тих, хто голосував «за», зазначено і ОСОБА_6 ;
- протоколом огляду від 10.03.2022 мережі Інтернет із письмовим додатком та ДВД-диском, а саме інформаційного ресурсу «http:// vote.duma.gov.ru/vote/117233», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 22.02.2022 року за проект федерального закону №75578-8 «О ратификаци Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Росийской Федерацией и Донецкой Народной Республикой», відповідно до якого за прийняття вказаного законопроєкту проголосувало «за» 400 депутатів з 400 присутніх та відповідно до поіменного списку, серед тих, хто голосував «за», зазначено і ОСОБА_6 ;
- протоколом огляду від 10.03.2022 мережі Інтернет із додатком ДВД-диском, а саме інформаційного ресурсу «http://vote.duma.gov.ru/vote/117237», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 22.02.2022 за проєкт федерального закону № 75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Росийской Федерацией и Донецкой Народной Республикой», відповідно до якого за прийняття вказаного законопроєкту проголосувало «за» 400 депутат з 400 присутніх та відповідно до поіменного списку, серед тих, хто голосував «за», зазначено і ОСОБА_6 ;
- протоколом огляду електронних документів з додатками (у тому числі оптичним диском) від 07.04.2022, за яким здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет щодо офіційного сайту державної думи федерального зібрання російської федерації, на яких відображено наявність та рух проектів постанови щодо звернення даного органу до президента РФ про визнання «ДНР» та ДНР», федеральних законів рф «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой» №75577-8 від 22.02.2022 та №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой», у якому оглянуто тексти проектів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федерального Зібрання РФ по зазначеним законопроектам та згідно яких встановлено що ОСОБА_6 проголосував «ЗА». У додатках до цього протоколу містяться паспортні дані проекту постанови № 58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ К Президенту Росийской Федерации ОСОБА_10 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской народной Республики», текст проекту «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ К Президенту Росийской Федерації ОСОБА_10 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской народной Республики», у якому наголошується на тому, що: «Депутаты Гос.Думы считают обоснованным и морально оправданным признание ДНР и ЛНР», що вказує на пряму зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, окрім того в тексті зазначається, що «такое признание создаст обоснования для обеспечения гарантий безопасности и защиты народов от внешних угроз и обеспечит регулирование всех аспектов сотрудничества и взаимопомощи, включая вопросы безопасности». Також, в додатках містяться паспортні дані законопроекту № 75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой», та законопроекту № 75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой», їх тексти, у яких прямо вказується (у статтях 3, 4, 5, 7) на надання з боку РФ військової допомоги для «устранения угрозы». Саме ці статті вказують на початок військових дій на території України;
- протоколом огляду від 29.03.2022 мережі Інтернет із додатком ДВД-диском, а саме інформаційного ресурсу «http://duma.gov.ru», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та «http://uk.wikipedia.org/wiki/Державна_дума»;
- протоколом огляду з додатками до нього від 21.10.2022, за яким здійснено огляд офіційної веб-сторінки Організації Об`єднаних Націй України та виявлено публікацію від 22.06.2022 під назвою «Україна: Втрати серед цивільних осіб станом на 21 червня 2022 року».
Суд прийшов до обґрунтованого висновку, що вказані докази у своїй сукупності підтверджують, що ОСОБА_6 , будучи представником влади - депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ, безпосередньо взяв участь у засіданні Державної Думи 15 лютого 2022 року, де підтримав та проголосував за постанову щодо звернення до президента РФ з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених ДНР та ЛНР як самостійних, суверенних і незалежних держав. У подальшому 22 лютого 2022 року депутат Державної Думи Федеральних зборів РФ ОСОБА_6 взяв участь у засіданні Державної Думи, де підтримав ратифікацію договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою ДНР та договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою ЛНР.
Ці рішення Державної Думи Федеральних Зборів РФ були частиною злочинного плану, а самі факти їх існування використовувалися при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту та були спробою виправдання агресії перед громадянами РФ і світовою спільнотою. У подальшому такі дії депутатів Державної Думи, зокрема ОСОБА_6 , призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
При цьому те, що ОСОБА_6 висловлював свою політичну волю, за встановлених судом обставин, не виключає притягнення його до кримінальної відповідальності, як про це зазначає захисник у касаційній скарзі, а тому такі доводи його касаційної скарги є необґрунтованими.
Кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, є настання в результаті його вчинення таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей (під загибеллю людей необхідно розуміти загибель хоча б однієї людини), або інших тяжких наслідків. Під іншими тяжкими наслідками у злочині, передбаченому статтею 110 КК України, треба розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об`єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо.
Судом встановлено, що загальновідомими і такими, що не потребують доказування в межах даного кримінального провадження є факти того, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки, починаючи з 20.02.2014 та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022, а також анексія з боку РФ частини території України є за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування. При цьому суд взяв до уваги надані стороною обвинувачення та не спростовані стороною захисту докази зазначених обставин, а саме: протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, об`єктами якого є матеріали кримінального провадження № 12022243200000068 від 04.04.2022 за фактом вчинення військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації(далі ЗСРФ) кримінального правопорушення, передбаченого ст. 438 ч. 2 КК України; протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження № 12022242000000199 від 13.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 438 ч. 2 КК України; протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження № 12022243000000515 від 08.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 438 ч. 2 КК України; протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження № 12022243000000640 від 28.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 438 ч. 2 КК України; протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження № 12022242000000240 від 24.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 438 ч. 1 КК України; протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження № 12022243000000580 від 17.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 438 ч. 2 КК України.
Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про недоведеність судом причинно-наслідкового зв`язку дій ОСОБА_6 із наслідками у вигляді загибелі людей та інших тяжких наслідків, є безпідставними. При цьому відсутність у обвинувальному акті інформації про потерпілих осіб у цьому кримінальному провадженні та цивільного позову не впливає і не виключає та не спростовує встановлених судом обставин щодо наслідків від дій ОСОБА_6 , а доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
З цих же підстав необґрунтованими є доводи касаційної скарги захисника про неможливість застосування в цьому кримінальному провадженні положень ст. 8 ч. 1 КК України щодо відповідальності за цим кодексом ОСОБА_6 за кримінальне правопорушення, вчинене ним за межами України.
За таких обставин, судом поза розумним сумнівом доведено, що ОСОБА_6 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ст. 110 ч. 3 КК України.
При цьому, судом першої інстанції не встановлено наявності у ОСОБА_6 дипломатичного імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження національним судом.
Слід зазначити, що функціональний імунітет ratione materiae не застосовується до посадових осіб іноземної держави щодо несення кримінальної відповідальності у третій державі у випадках вчинення міжнародних злочинів, порушень норм jus cogens. Тобто, депутати Державної думи РФ не мають функціонального імунітету ratione materiae від кримінальної юрисдикції України у випадках вчинення міжнародних злочинів, порушень норм jus cogens, зокрема злочину агресії, воєнних злочинів, геноциду та інших злочинів, що порушують суверенітет та територіальну цілісність України, та пов`язані з порушенням норм jus cogens. Україна може поширювати свою кримінальну юрисдикцію на громадян РФ, зокрема, депутатів Державної думи РФ, серед іншого, в частині притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені Розділом І «Злочини проти основ національної безпеки України» та Розділом XX «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» КК.
Реалізація вказаних прав та обов`язків знайшла відображення у стаття 8 КК України, відповідно до якої іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили кримінальні правопорушення за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.
Така позиція неодноразово наводилась у рішеннях Верховного Суду (постанова від 11 грудня 2025 року в справі № 686/6637/23, ухвали від 29 травня 2025 року у справі № 686/22916/22, від 26 травня 2025 року у справі № 686/22462/22, від 28 липня 2025 року у справі № 607/6056/23, від 22 вересня 2025 року у справі № 686/20908/22).
Отже, доводи касаційної скарги захисника на необхідність застосування до ОСОБА_6 вказаного вище імунітету на підставі ст. 5 кодифікації Комісії міжнародного права ООН є безпідставними.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ст. 110 ч. 3 КК України. При цьому суд першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні дослідив усі докази, на які послався у вироку, забезпечивши стороні захисту можливість давати пояснення та показання з приводу обвинувачення, збирати і подавати суду докази, висловлювати в судовому засіданні свою думку та користуватись своїми правами.
Всі фактичні дані у цьому провадженні, що досліджені судом, отримані стороною обвинувачення із застосуванням належної правової процедури, виходять із належних процесуальних джерел, зібрані уповноваженими суб`єктами і в належному процесуальному порядку за наявності на те правових підстав.
Усі досліджені у цьому провадженні докази, як кожен окремо, так і у їх сукупність, підтверджують обставини, що передбачені ст. 91 КПК України щодо події кримінального правопорушення (його часу, місця, способу, обставин його вчинення), причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованих йому діянь, його винуватості, форми вини та водночас дають повне уявлення щодо усіх елементів і ознак інкримінованого ОСОБА_6 у цьому провадженні кримінального правопорушення.
Докази, на які послався суд у вироку, є допустимими і такими, що у своїй сукупності безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченим діяння, інкримінованого йому стороною обвинувачення.
Вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засудженого визнано винуватим, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 розглядалося в порядку спеціального судового розгляду з обов`язковою участю захисника і за відсутності обвинуваченого («in absentia»), який усних показань суду не надавав, при цьому будь-яких письмових заяв, клопотань та заперечень на адресу суду від нього не надходило.
У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції врахував специфіку спеціального судового провадження (ст. 323 ч. 3 КПК України), зберігаючи неупередженість та безсторонність під час розгляду справи приділив особливе значення охороні прав і законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувалося за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням установлених законом особливостей, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а отже, поріг вимогливості до доказування в такому випадку підвищений.
Суд першої інстанції вжив всіх можливих дій аби наданий ОСОБА_6 державою Україна захист був ефективним, та, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК України, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Крім того, відповідно до ст. 374 ч. 5 КПК України у зазначеному рішенні суд обґрунтував, що в цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення вжила всіх можливих передбачених законом заходів щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням установлених законом особливостей для кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження («in absentia»).
Суд першої інстанції урахував правові позиції ЄСПЛ (справа «Колоцца проти Італії» (Colozza v. Italy) , рішення від 12 лютого 1985 року; справа «Шомоді проти Італії» (Somogyi v Italy), рішення від 18 травня 2004 року та інші), за якими суд під час розгляду справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати, чи були вжиті всі можливі, передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Сформована практика ЄСПЛ з цього питання вказує: «Той факт, що судове засідання проводиться за відсутності підсудного не є саме по собі порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не має можливості в подальшому досягти нового судового рішення стосовно обґрунтованості обвинувачення за фактичними та юридичними підставами після того, як воно було заслухано, якщо не встановлено, що вказана особа відмовилась від права на захист та на явку в суд, чи мав місце намір ухилитись від правосуддя». Відповідні позиції Суду викладені, зокрема, у справах «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» (№ 50049/99, п. 54), «Меденіца проти Швейцарії» (№ 20491/92, п. 54-55) «Кромбах проти Франції» (№ 29773/96), «Колоцца проти Італії» (№ 9024/80 п. 30).
При цьому, інститут спеціального кримінального провадження, визначений КПК України, передбачає можливість подання обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків, за умови надання обвинуваченим підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, передбачених ст. 138 цього Кодексу (ст. 400 ч. 3 КПК України).
За таких обставин доводи касаційної скарги захисника про те, що прийняте в цьому кримінальному провадженні рішення про здійснення спеціального судового розгляду позбавило судове провадження ознак справедливості та несумісність передбаченої процесуальним законом процедури спеціального судового провадження із ЄКПЛ є безпідставними.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України.
Не погодившись із вироком суду першої інстанції захисник оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. Захисник ОСОБА_7 заперечував висновки місцевого суду щодо наявності у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, зазначивши доводи, більшість з яких аналогічні доводам касаційної скарги захисника.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги, належним чином перевірив доводи захисника щодо недоведеності вини ОСОБА_6 , про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Апеляційний суд визнав такі доводи апеляційної скарги захисника безпідставними та належним чином мотивував своє рішення і зазначив підстави, з яких їх визнано необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України.
Визнаючи необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції вказав, що докази у справі, а саме витяги та протоколи огляду сайту Державної Думи РФ, достовірно свідчать, що ОСОБА_6 є депутатом Державної Думи РФ, яка є вищим законодавчим органом країни РФ. Обіймаючи вказану посаду, ОСОБА_6 повинен був знати та достовірно знав про вищенаведені міжнародні акти, які є аксіомами міжнародного права, найпростішими та основними регуляторами міжнародних відносин і міжнародного права.
Факт того, що всі представники влади РФ усвідомлюють та розуміють, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, крім вказаного вище, підтверджений і фактом ратифікації РФ 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною та РФ.
ОСОБА_6 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації повинен був знати і достовірно знав про укладення такого договору державою, представником влади якої він є, тобто РФ, як і знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України.
Протоколами огляду даних про голосування підтверджено, що ОСОБА_6 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних зборів РФ, під час засідань палати 15 лютого 2022 року, розуміючи, що діє всупереч встановленим національними нормативно-правовими актами та міжнародним правовим актам, підтримав постанову із зверненням до президента РФ з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав. Згодом, 22 лютого 2022 року ОСОБА_6 підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою. Вказане підтверджено інформацією з офіційного сайту держаної установи, що фіксує в автоматичному режимі позицію кожного з депутатів, що унеможливлює вчинення вказаного іншими особами.
Визнання інших державних утворень так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки» у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.
При цьому колегія суддів апеляційного суду вказала, що маючи можливість голосувати по вказаних питаннях «проти» чи утриматись від голосування, адже наявні такі варіанти волевиявлення у інших депутатів, ОСОБА_6 проголосував «за», здійснивши усвідомлений вольовий вибір.
Внаслідок ратифікації 22 лютого 2022 року договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, РФ під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» 24 лютого 2022 року здійснила повномаштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
Апеляційний суд погодився з вироком суду першої інстанції в частині визнання загальновідомими і такими, що не потребують доказування в межах даного кримінального провадження факти того, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки, починаючи з 20 лютого 2014 року та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24 лютого 2022 року, а також анексія з боку РФ частини території України за визначеною у вироку хронологією подій та з оцінкою протоколів матеріалів кримінальних проваджень № 12022243200000068 від 04.04.2022, №12022242000000199 від 13.03.2022, №12022243000000515 від 08.03.2022, №12022243000000640 від 28.03.2022, №12022242000000240 від 24.03.2022, №12022243000000580 від 17.03.2022, якими зафіксовано вказані вище наслідки.
Отже, доводи касаційної скарги захисника про допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими і такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України, в ній зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою та викладено докази, що спростовують її доводи.
Покарання, призначене ОСОБА_6 за ст. 110 ч. 3 КК України в межах санкції у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений є винним у його вчиненні.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і закриття кримінального провадження щодо нього не вбачає.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд