ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
потерпілої ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
представника потерпілих ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 22 січня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024030000000481, за обвинуваченням
ОСОБА_9 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , проживає у АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 382 КК України.
Історія кримінального провадження
Вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 23 квітня 2025 року ОСОБА_9 засуджено до покарання:
- за ч. 3 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років;
- за ч. 1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі на строк 1рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 22 січня 2026 року вирок районного суду змінено в частині призначеного покарання.
Призначено ОСОБА_9 покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Згідно з вироком суду, ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за те, що він 15 листопада 2024 року близько 12:20, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки MAN N28 TGM 18.290, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись дорогою Т-03-09 сполученням Дубечне - Стара Вижівка - Луків - Турійськ - Рожище - Ківерці - Піддубці зі сторони с. Піддубці Луцького району Волинської області в напрямку с. Борохів Луцького району Волинської області, на відстані 312,6 м від дороги Н-22 сполученням Устилуг-Луцьк-Рівне, грубо порушуючи Правила дорожнього руху, а саме п.п. 2.3 «б», 2.9 «а», 12.1, 12.3, 13.1, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідним чином не зреагував на її зміну, не переконався, що рух керованого ним транспортного засобу буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в момент виникнення перешкоди для руху - велосипедиста ОСОБА_10 , яка рухалася попереду в попутному напрямку біля правого краю проїзної частини дороги і яку він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів щодо зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним автомобіля або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, внаслідок чого допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_10 , яка померла на місці події.
Крім того, постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2024 року у справі № 161/10277/24 ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Однак ОСОБА_9 15 листопада 2024 року, будучи в стані алкогольного сп`яніння, не виконав зазначеної вище постанови, якою його піддано адміністративному стягненню у виді штрафу та з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного покарання, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував положення ст. 69 КК України, оскільки обставини, на які послався суд, а саме щире каяття, добровільне відшкодування шкоди та активне сприяння розкриттю злочину, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, і були враховані судом першої інстанції під час призначення мінімального розміру покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Крім того, на думку прокурора, суди не зважили на те, що засуджений умисно не виконав рішення суду про позбавлення права керувати транспортними засобами за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння.
Вважає, що резолютивна частина ухвали не відповідає вимогам КПК України, оскільки в резолютивній частині зазначено щодо зменшення ОСОБА_9 призначеного основного покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України, водночас взагалі не вказується щодо призначеного покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КПК України.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_9 проситьзалишити її без задоволення як безпідставну.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав подану касаційну скаргу, а захисник заперечував щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Мотиви Суду
Щодо доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування положень ст. 69 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання ОСОБА_9 тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_9 , врахував ступінь тяжкості вчинених кримінального правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України за ч. 1 ст. 382 КК України відноситься до нетяжких злочинів, за ч. 3 ст. 286-1 КК України до тяжких злочинів, вчиненого з необережності, конкретні обставини їх вчинення, які мають підвищений суспільно-небезпечний характер, дані про особу засудженого, який є особою молодого віку, до кримінальної відповідальності притягується вперше, має міцні соціальні зв`язки, неодружений, є студентом вищого навчального закладу, за місцем проживання та навчання характеризується виключно з позитивної сторони, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Обставинами, які пом`якшують покарання засудженому було визнано щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне повне відшкодування завданого збитку, вчинення злочину особою вперше.
Обставиною, яка обтяжує покарання засудженому визнано вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, судом встановлено лише за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КПК України.
З урахуванням у сукупності цих даних районний суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_9 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України, однак не знайшов підстав для застосування до нього положень ст. 69 КК України.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою засудженого дійшов висновку, що суд першої інстанції недостатньо врахував дані про особу ОСОБА_11 , зокрема те, що він визнав вину, щиро розкаявся, є особою молодого віку та студентом вищого навчального закладу, до кримінальної відповідальності притягується вперше, має міцні соціальні зв`язки, добровільно повністю відшкодував шкоду потерпілим. Погодився апеляційний суд і визнаними судом першої інстанції пом`якшуючими і обтяжуючими покарання обставинами. При цьому, цей суд, обґрунтовуючи застосування положень ст. 69 КК України, взяв до уваги позицію потерпілих, які не заперечували проти призначення ОСОБА_9 покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Усі ці дані, у сукупності, на переконання суду, свідчать про формування у засудженого позитивних установок, істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень.
Тому на підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку про можливість застосування положень ч. 1 ст. 69 КК України в ході призначення покарання ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 286-1 КК України і призначив йому покарання у розмірі, нижчому від найнижчої межі, передбаченої санкцією цієї статті.
Колегія суддів Верховного Суду із таким висновком апеляційного суду не може погодитися з огляду на таке.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Колегія суддів зауважує, що ч. 1 ст. 69 КК України надає повноваження суду у виняткових випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: 1) вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК України; 2) вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають перебувати в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час вчинення кримінального правопорушення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.
Під час визначення поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити з системного тлумачення положень статей 66 та 69 КК України й тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінального правопорушення, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Ці обставини в сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що апеляційний суд, застосовуючи положення ч. 1 ст. 69 КК України, взяв до уваги всі ті ж дані, які врахував суд першої інстанції під час визначення ОСОБА_9 мінімального розміру покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося і те, на чому наголошував суд першої інстанції: кримінальне правопорушення, інкриміноване ОСОБА_9 , вчинене ним у стані алкогольного сп`яніння (2,4 проміле), будучи особою, яка вже була позбавлена права керування транспортними засобами (на підставі постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2024 року за ч. 1 ст. 130 КУпАП), ОСОБА_9 керував транспортним засобом в порушення правил ПДР, вчинив наїзд на потерпілу, яка померла на місці події. До того ж, за показаннями самого ж засудженого він одразу не зупинився, не намагався надати першу допомогу, викликати швидку допомогу, а проїхав значну відстань від місця події, аж поки не був зупинений працівниками поліції. Вказане безумовно свідчить про підвищену суспільну небезпечність засудженого ОСОБА_9 як учасника дорожнього руху.
Зважаючи на наведене вище, позиція потерпілих, на яку посилається апеляційний суд, а також факт відшкодування їм в повному обсязі завданої шкоди у цій справі не мають вирішального значення для призначення засудженому іншого, більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України,з огляду на суспільну небезпеку інкримінованого ОСОБА_9 діяння у сфері безпеки руху.
З урахуванням наведеного призначене засудженому ОСОБА_9 покарання із застосуванням ст. 69 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та м`яким, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Що стосується доводів прокурора про те, що в ухвалі апеляційного суду не зазначено про призначене покарання ОСОБА_9 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, то вони є безпідставними, оскільки з цього судового рішення вбачається, що апеляційний суд погодився з призначеним судом першої інстанції за вказаною нормою статті покаранням.
З урахуванням викладено, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 433 КПК України та беручи до уваги неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення у контексті даного кримінального провадження, з метою попередження ризику переховування ОСОБА_9 від суду, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, та забезпечення можливості проведення нового розгляду судом апеляційної інстанції, колегія суддів уважає за необхідне обрати ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд