ПОСТАНОВА
головуючого Яковлєва Світлана Володимирівна,
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисник ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 6 січня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024100090002610, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки (початок строку відбування покарання рахувався з моменту затримання - 2 березня 2020 року), звільненого з місць позбавлення волі 2 березня 2023 року у зв`язку з відбуттям строк покарання, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 7 квітня 2025 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно, за обставин, детально викладених у вироку.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.
На думку прокурора, звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, котрий неодноразово засуджувався і відбував покарання, має незняту та непогашену судимість, при цьому вкотре знехтував вимогами Закону, правами потерпілого та вчинив новий тяжкий злочин - є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки суперечить положенням статей 50, 65, 75 КК.
При цьому, про вищевказані порушення прокурор зазначав в апеляційній скарзі, однак, в супереч вимог ст. 419 КПК, вони залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, який безпідставно погодився з висновком місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. Отже, рішення апеляційного суду не можна вважати обґрунтованим, законним і справедливим, а тому воно підлягає скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Захисник заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 289 КК у касаційній скарзі не оспорюються. При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.
Статтею 75 КК передбачено, що якщо суд, крім випадків передбачених у ч. 1 цієї статті, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Законодавець надав дискреційні повноваження судам у визначенні можливості звільнення від покарання з випробуванням. Однак діючи в межах наданої законом дискреції, суд має навести правові підстави та переконливі мотиви для постановленого ним рішення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, тощо.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання ОСОБА_7 та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, дані про особу винного, котрий раніше судимий, судимості не зняті та не погашені в установленому законом порядку, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання та реєстрації, посередньо характеризується, має вагітну цивільну дружину.
Обставиною, яка обтяжує покарання суд визнав рецидив злочинів, а обставиною, яка його пом`якшує - щире каяття засудженого у вчиненому.
Отже, враховавши вищенаведені обставини суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років та без конфіскації майна.
Водночас, з урахуванням фактичних обставин справи, даних про особу винного, бажання останнього вступити до лав ЗС України, його критичного ставлення до скоєного та щирого каяття, а також відсутності цивільного позову та будь-яких матеріальних і моральних претензій з боку потерпілого, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_7 без реального відбування покарання на підставі положень статей 75, 76 КК.
Перевіривши вирок за апеляцією прокурора, доводи в якій є аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі, апеляційний суд обґрунтовано визнав їх неспроможними та правильно залишив вирок місцевого суду без зміни, навівши відповідні мотиви ухваленого рішення.
Зокрема, апеляційний суд зазначив, що приймаючи рішення про можливість виправлення ОСОБА_7 без позбавлення його волі, місцевий суд врахував конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також наявність обставин, які впливають на покарання. Жодних обмежень щодо застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК апеляційним судом встановлено не було.
При цьому, предметом перевірки апеляційного суду були доводи прокурора про безпідставне врахування місцевим судом такої пом`якшуючої покарання обставини, як щире каяття.
Верховний Суд зазначає, що виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Відхиляючи вказані доводи прокурора апеляційний суд вказав, що вони не ґрунтуються на матеріалах справи, з яких убачається, що під час судового розгляду ОСОБА_7 повністю визнав свою вину, висловив щирий жаль та осуд своєї протиправної поведінки.
Відтак, місцевий суд обґрунтовано визнав обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_7 - щире каяття останнього у вчиненому.
Крім цього апеляційний суд звернув увагу на позитивну процесуальну поведінку ОСОБА_7 , котрий в ході судового та апеляційного розгляду кримінального провадження належним чином виконував свої обов`язки щодо явки до суду та не допускав будь-яких порушень у судовому засіданні.
У підсумку суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства на підставі положень статей 75, 76 КК, з чим погоджується й колегія суддів та вважає, що зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, вона є належним чином вмотивованою, законною та обґрунтованою.
Висновки апеляційного суду не суперечить законодавчим приписам та закладеним у нормах кримінального закону принципам щодо мети покарання.
Отже, на думку колегії суддів, призначене ОСОБА_7 покарання та застосування ст. 75 КК, у даному випадку, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
З огляду на наведене у касаційній скарзі прокурора відсутні достатні дані та переконливі доводи, які би спростовували висновки апеляційного суду і давали підстави визнати призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК явно несправедливим через м`якість або свідчили би про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.