ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Полтавського апеляційного суду від 04 червня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025170460000117 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Наталине Берестинського району Харківської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Подільського районного суду м. Полтава від 26 серпня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України до покарання у вигляді пробаційного нагляду на строк 4 роки без конфіскації майна. Покладено на ОСОБА_7 обов`язки, передбачені ч.2 ст.59-1 КК України.
Строк покарання у виді пробаційного нагляду ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з дня його постановки на облік уповноваженим органом з питань пробації. Вирішено питання щодо запобіжного заходу, повернення застави, спеціальної конфіскації, арешту майна, процесуальних витрат і речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він у невстановлені час та місці, а саме до 05 березня 2025 року, діючи умисно, використовуючи власний мобільний телефон марки «Iphone», через мобільний застосунок у месенджері «Telegram» отримав від невстановленої особи під нікнеймом « ІНФОРМАЦІЯ_3 » пропозицію у вигляді співпраці щодо розповсюдження психотропних та особливо небезпечних психотропних речовин на території м. Полтава шляхом так званих «закладок» на місцевості з подальшим відображенням їх місця знаходження на фото або з позначкою за допомогою програми геолокації.
11 березня 2025 року приблизно о 15 годині ОСОБА_7 умисно, з корисливих мотивів прибув за наданими йому оператором телеграм-каналу «ІНФОРМАЦІЯ_3» географічними координатами місцевості, де незаконно придбав психотропну речовину метамфетамін у формі «закладок» у кількості 74 одиниці, розфасованих у згортки, та особливо небезпечну психотропну речовину «PVP» у формі «закладки» в кількості однієї одиниці.
У цей же день ОСОБА_7 заздалегідь приготовлені та розфасовані у 22 згортки «закладки» з психотропною речовиною метамфетаміном, загальною масою 2, 399 г, та особливо небезпечну психотропну речовину «PVP», загальною масою 1, 931 г, що є великим розміром, з метою збуту приховав на відкритих земельних ділянках у вільно доступних місцях із відповідними географічними координатами.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, в період часу з 16 години 35 хвилин до 16 години 41 хвилини 11 березня 2025 року ОСОБА_7 , діючи повторно, незаконно зберігав з метою збуту у формі «закладок» психотропну речовину метамфетамін, загальною масою 6, 558 г у 53 одиницях, що є великим розміром, які у нього були виявлені працівниками поліції неподалік місцевості по просп. Миру, 30-А в м. Полтава.
Вироком Полтавського апеляційного суду від 04 червня 2026 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання було скасовано. В цій частині було ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 було призначено за ч.2 ст.307 КК України із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з конфіскацією частини майна, що є його власністю.
На підставі ч.5 ст.72 КК України було зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 11 березня 2025 року до 14 березня 2025 року з розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає двом дням обмеження волі. Строк основного покарання ОСОБА_7 було вирішено рахувати з дня його прибуття та постановки на облік у виправному центрі. В решті вирок місцевого суду було залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_7 у зв`язку з істотним порушенням вимог КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Вказує, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновком місцевого суду про наявність пом`якшуючих покарання обставин, які істотно знизили ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення і вплинули на пом`якшення покарання.
Не погоджується з визнанням обставинами, що пом`якшують покарання, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин, які судом першої інстанції такими не визнавались. Окрім того, наголошує, що у вироку апеляційного суду не зазначено, в чому ж полягає збіг тяжких особистих, сімейних обставин.
Також не було враховано апеляційним судом те, що злочин було розкрито виключно завдяки оперативним заходам та роботі правоохоронних органів, а не завдяки добровільним діям обвинуваченого, а тому визнанням обставиною, що пом`якшує покарання, активного сприяння розкриттю злочину є безпідставним.
Посилається на те, що з матеріалів кримінального провадження випливає, що фактично наявна лише одна обставина, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, - щире каяття, а той факт, що обвинувачений має позитивні характеристики, наявність бабусі, яка за станом здоров`я потребує стороннього догляду й помічником якої він призначений на підставі рішення міської ради, не є беззаперечними підставами для застосування до останнього приписів ст. 69 КК України.
Також апеляційний суд, на думку прокурора, призначаючи основне покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді обмеження волі, поза належною увагою залишив те, що засуджений вчинив злочин, який є тяжким; недостатньо врахував кількість виявлених у ОСОБА_7 так званих «закладок» з психотропними речовинами (53 згортки), а також кількість вже розкладених «закладок» (22 згортки).
Вказує, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки доводам прокурора про підвищену суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, оскільки його дії були безпосередньо спрямовані на незаконне розповсюдження психотропної та особливо небезпечної психотропної речовини.
У заперечені сторона захисту просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав подану касаційну скаргу.
Захисник та засуджений заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 307 КК України в касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Стосовно доводів касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень ст. 69 КК України, що призвело до м'якості призначеного ОСОБА_9 покарання, колегія суддів касаційного суду вважає їх слушними.
Покарання як захід примусу застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, та полягає в передбаченому законом порядку позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого. Тому при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання (ст. 50 КК України).
Прояв індивідуалізації покарання полягає у призначенні винній особі конкретного виду і розміру державного примусу, який повинен бути співмірним характеру вчинених нею дій, їх небезпечності й даним про її особу, а також відповідати його ознакам і цілям, що сформульовані у ст. 50 КК України. Пропорційність покарання цим складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Підлягають також врахуванню такі об`єктивні та суб`єктивні чинники як, зокрема, цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тяжкість наслідків (їх характер і обсяг), спосіб посягання, форма й ступінь вини, мотиви і цілі при вчиненні кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Покарання призначається за кримінальне правопорушення, однак застосовується до конкретної особи, тому врахування судом даних, які всебічно характеризують особу винного, також є гарантією призначення справедливого покарання й умовою досягнення мети, яка перед ним поставлена. Таке врахування припускає з`ясування і оцінку судом не лише тих властивостей, рис, якостей і особливостей особи винного, які пов`язані із вчиненим кримінальним правопорушенням, а й інших даних, які його всебічно характеризують.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між призначеним судом видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 вчинив тяжке кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна.
Суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання, врахував суспільну небезпечність вчиненого діяння, дані про його особу, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував; за місцем проживання й роботи характеризується позитивно; згідно з рішенням виконкому Берестинської міської ради № 224 від 10.04.2025 ОСОБА_7 призначено помічником його бабусі ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.
За відсутності обтяжуючих покарання обставин, суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання, щире каяття, а також відсутність життєвого досвіду та наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 члена сім`ї - бабусі, яка за станом здоров`я та внаслідок перенесених захворювань потребує стороннього догляду й помічником якої він був призначений рішенням міськради.
Враховуючи ці обставини, місцевий суд на підставі положень ст. 69 КК України визнав можливим призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України покарання у виді пробаційного нагляду на строк 4 роки без конфіскації майна з покладенням обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК України.
Не погоджуючись з таким вироком суду через м`якість призначеного ОСОБА_7 покарання, а також у зв`язку з безпідставним застосуванням положень ст. 69 КК України, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку місцевого суду виклав доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного покарання. Прокурор просив апеляційний суд скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та погодився з місцевим судом у питанні визнання пом`якшуючою покарання обставиною щирого каяття. При цьому апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість та невмотивованість визнання судом першої інстанції обставинами, що пом`якшують покарання, відсутності життєвого досвіду та наявності в обвинуваченого бабусі, яка за станом здоров`я потребує стороннього догляду та перебуває під опікою обвинуваченого.
Разом із цим суд апеляційної інстанції визнав додатково обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 , активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин й погодився із місцевим судом у питанні наявності підстав для застосування положень ч. 1 ст. 69 КК України щодоможливості переходу до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 307 КК України, а саме - обмеження волі.
Верховний Суд вважає цей висновок апеляційного суду необґрунтованим і зробленим без урахування особливостей правозастосування вказаної норми матеріального права з огляду на таке.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Колегія суддів зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: 1) вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до положень частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; 2) вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час вчинення кримінального правопорушення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити з системного тлумачення положень статей 66 та 69 КК України й тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінального правопорушення, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
Однак при застосуванні положень ст. 69 КК України, виходячи із загальних засад призначення покарання, апеляційним судом не наведено належного висновку, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.
Окрім того в оскарженому рішенні не обґрунтовано, яким чином збіг певних сімейних обставин став причиною вчинення інкримінованого обвинуваченому злочину з огляду на характер вчиненого. До того ж обставина, яка пом`якшує покарання, а саме активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, не була вказана такою в обвинувальному акті органом досудового розслідування.
Ураховуючи викладене, вирок апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі приписів п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК України у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене та ухвалити рішення, яке відповідає вимогам закону.
При цьому на даний час ОСОБА_7 відбуває покарання за вироком Полтавського апеляційного суду від 04 червня 2026 року у виді 3 років обмеження волі з конфіскацією частини майна, що є його власністю, в ДУ «Машівська виправна колонія № 9».
Тому, беручи до уваги, що вирок апеляційного суду скасовується з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, й відповідно вирок суду першої інстанції стає таким, що не набрав законної сили, колегія суддів Верховного Суду вважає необхідним, звільнивши ОСОБА_7 з місця відбування покарання у виді обмеження волі, обрати йому запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.
Керуючись положеннями ст. ст. 412, 419, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд