ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 953/4431/22

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзізахисника, Суд дійшов висновку,що ця скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За частиною 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його діяння за ч. 2 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.

Частиною 1 ст. 420 КПК установлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, зокрема, у разі необхідності застосування більш суворого покарання, неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Згідно зі статтями 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги й за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 указаного Кодексу.

Під час касаційного перегляду оскаржуваного вироку встановлено, що апеляційний суд дотримався цих приписів закону.

Відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. З огляду на вказану мету та принципи справедливості, співмірності й індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави і суспільства.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 75 КК (у редакції, чинній на час скоєння діяння), якщо суд, крім визначених у цій нормі випадків, при призначенні покарання у виді, зокрема, позбавлення волі, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може ухвалити рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього наявні умови і підстави, визначені приписами ст. 75 КК. Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням закон визначає переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на оцінці даних про вчинене кримінальне правопорушення, мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної поведінки тощо.

Статті 65-75 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання, звільнення від його відбування.

Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винуватого, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті та повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

За правилами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, установлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Так, призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є тяжким необережним злочином, обставини його вчинення, наслідки у вигляді смерті потерпілого, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, є особою молодого віку, має міцні соціальні зв`язки, зареєстроване та фактичне місце проживання, не одружений, однак перебуває у фактичних шлюбних відносинах, не має на утриманні дітей і непрацездатних осіб, обіймає посаду механізатора ФОП, позитивно характеризується за місцем роботи, не є особою з інвалідністю та військовослужбовцем строкової служби, з 20 червня 2022 року є волонтером благодійної організації «Благодійний фонд «Мирне Небо», де працює пекарем та характеризується з позитивної сторони, з 01 червня 2022 року є представником благодійної організації «Благодійний Фонд «Команда Теймура Алієва» та надає волонтерську допомогу населенню Харківщини, яка потерпає від збройної агресії Російської Федерації, а також Збройним силам України, іншим військовим формуванням, правоохоронним органам, органам державної влади під час дії воєнного стану, де характеризується з позитивної сторони, на диспансерних обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває. Також суд взяв до уваги думку потерпілої, яка просила призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, висновок органу пробації щодо можливості виправлення ОСОБА_8 без позбавлення волі на певний строк. Крім того, щире каяття, яке полягає в повному визнанні засудженим винуватості, осуді своїх дій, наявності відчуття жалю за скоєне, розуміння ОСОБА_8 наслідків своїх дій, про що свідчить його поведінка під час досудового розслідування і судового розгляду, а також вжиття заходів з метою відшкодування матері потерпілого витрат на поховання шляхом здійснення поштового переказу грошей на адресу її проживання, які вона не отримала у зв`язку з тим, що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , добровільне відшкодування ОСОБА_10 понесених витрат на поховання ОСОБА_11 у розмірі 10 000 грн, місцевий суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_8 , а обставин, що його обтяжують, не встановив.

З урахуванням наведеного вище і того, що в цій справі наявні виключно позитивні дані про особу засудженого та не встановлено таких, які б свідчили про антисоціальну направленість поведінки ОСОБА_8 , суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства і до нього може бути застосовано положення статей 75, 76 КК, та звільнив ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк.

Водночас, урахувавши обставини ДТП, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і його наслідки - смерть потерпілого та відсутність будь-яких документів на підтвердження того, що життєдіяльність ОСОБА_8 з використанням автомобіля і позбавлення права керування транспортним засобом може поставити у скрутне становище його або членів його родини, суд призначив засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Не погодившись із вироком місцевого суду, представник потерпілої ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК, просила скасувати вирок суду та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 в апеляційному порядку, не встановив підстав для звільнення засудженого від відбування покарання за ст. 75 КК, а тому задовольнив апеляційну скаргу представника потерпілої, скасував вирок суду в частині призначеного покарання і постановив свій.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, не повною мірою зважив на обставини кримінального провадження та його наслідки, також належним чином не оцінив і не врахував ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, а саме того, що, керуючи технічно справним транспортним засобом, ОСОБА_8 грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, що призвело до незворотних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_9 . Водночас суд апеляційної інстанції вказав, що заходи з відшкодування шкоди не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_8 без реального відбування покарання, оскільки були вжиті ним через значний проміжок часу після ДТП. Суд зауважив, що обставин, які об`єктивно перешкоджали ОСОБА_8 раніше відшкодувати шкоду матері загиблого, не встановлено. До того ж на час апеляційного розгляду не надано актуальних підтверджень волонтерської діяльності засудженого. Крім того, суд констатував, що встановлені судами позитивні дані про особу засудженого не знижують суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення, внаслідок якого загинула людина, і не є достатніми для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання.

Узявши до уваги те, що ОСОБА_8 вчинив тяжкий злочин, у результаті якого настали незворотні наслідки у вигляді смерті потерпілого, визнання винуватості, позицію потерпілої, яка вважала необхідним призначити засудженому покарання, яке необхідно відбувати реально, те, що засуджений раніше не був судимий, обставини, які пом`якшують його покарання, а саме щире каяття, добровільне відшкодування ОСОБА_10 витрат, понесених на поховання ОСОБА_9 , та відсутність обставин, що обтяжують покарання, апеляційний суд призначив йому основне покарання в мінімальному розмірі, визначеному ч. 2 ст. 286 КК, а саме у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а також додаткове у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На переконання Верховного Суду, апеляційний суд не порушив загальних засад призначення покарання, установлених КК, і дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність застосування місцевим судом до ОСОБА_8 звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Не заслуговують на увагу доводи захисника ОСОБА_6 про порушення апеляційним судом засади безпосередності дослідження доказів.

Зі змісту оскаржуваного вироку не вбачається, що суд апеляційної інстанції поставив під сумнів достовірність доказів, досліджених місцевим судом, або встановив на їх підставі інші фактичні обставини кримінального провадження. Зокрема, апеляційний суд не заперечував факту здійснення ОСОБА_8 поштового переказу матері загиблого, перерахування коштів ОСОБА_10 , визнання ним винуватості, щирого каяття, наявності позитивних характеристик та здійснення волонтерської діяльності в період, підтверджений відповідними документами.

Водночас, з урахуванням установлених судом першої інстанції обставин, апеляційний суд дійшов висновку про їх недостатність для застосування до призначеного ОСОБА_8 покарання положень ст. 75 КК, зокрема через тривалість періоду, що минув від моменту ДТП до вжиття засудженим реальних заходів щодо відшкодування завданої шкоди.

Таким чином, апеляційний суд не здійснював іншої оцінки достовірності доказів та не встановлював на їх підставі нових обставин, а надав іншу кримінально-правову оцінку вже встановленої сукупності обставин для висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування покарання.

Посилання захисника на те, що ОСОБА_8 намагався врегулювати питання відшкодування шкоди, не спростовують висновків апеляційного суду. Суд не залишив зазначених обставин поза увагою, а прямо навів їх у вироку та врахував під час призначення покарання.

Водночас апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що сам факт вжиття певних заходів з відшкодування шкоди не є безумовною підставою для застосування ст. 75 КК. Значення має характер посткримінальної поведінки особи в цілому, зокрема своєчасність та реальність дій, спрямованих на усунення заподіяної шкоди.

Колегія суддів бере до уваги те, що до початку касаційного розгляду засуджений відшкодував завдану потерпілій моральну шкоду в розмірі 100 000 грн, а також позицію потерпілої, яка не заперечує проти звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням.

Разом з тим, зазначені обставини підлягають оцінці в сукупності з іншими встановленими у кримінальному провадженні обставинами, з урахуванням характеру та ступеня тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення, його наслідків і даних про особу засудженого.

З огляду на те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК, посягає на безпеку дорожнього руху, а його додатковим обов`язковим об`єктом є життя та здоров`я людини, думка потерпілої щодо можливості звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням не є визначальною для вирішення цього питання.

Сам по собі факт відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок настання незворотних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_9 , хоча й позитивно характеризує посткримінальну поведінку засудженого, однак не нівелює тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його наслідків і не є достатнім підґрунтям для висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 без реального відбування призначеного покарання.

Отже, наведені обставини не дають достатніх підстав для застосування положень ст. 75 КК.

Не є переконливими і твердження захисника про вихід апеляційного суду за межі апеляційного перегляду у зв`язку з посиланням на відсутність актуальних документально підтверджених відомостей про здійснення ОСОБА_8 волонтерської діяльності.

Апеляційний суд не встановлював факту припинення ОСОБА_8 волонтерської діяльності та не спростовував установлених місцевим судом даних про здійснення ним такої діяльності в періоди, підтверджені наявними в матеріалах кримінального провадження документами. Навпаки, ці дані суд врахував, даючи оцінку особі засудженого.

Зазначення у вироку про ненадання актуальних документальних підтверджень волонтерської діяльності на час апеляційного розгляду лише відображає обсяг відомостей про особу засудженого, якими володів суд на момент ухвалення свого рішення, і не свідчить про встановлення нової негативної обставини щодо ОСОБА_8 .

До того ж ця обставина не була визначальною для висновку про неможливість застосування ст. 75 КК, який апеляційний суд обґрунтував сукупністю інших обставин кримінального провадження.

Не ґрунтуються на вимогах закону і аргументи захисника ОСОБА_6 про те, що апеляційний суд повторно врахував наслідки у вигляді смерті потерпілого, які є ознакою складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Дійсно, обставина, передбачена відповідною статтею Особливої частини КК як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, не може повторно враховуватися як обставина, яка обтяжує покарання.

Однак у цьому кримінальному провадженні апеляційний суд не визнавав наслідки у вигляді смерті потерпілого обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_8 , а, навпаки, констатував відсутність таких обставин.

Урахування ж характеру і ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його конкретних наслідків під час вирішення питання про можливість виправлення особи без відбування покарання не є повторним урахуванням кваліфікуючої ознаки як обставини, що обтяжує покарання, а відповідає положенням статей 65, 75 КК.

Всі наведені стороною захисту у касаційній скарзі обставини, а саме позитивні дані про особу ОСОБА_8 , обставини, які пом`якшують покарання, відсутність обставин, що його обтяжують, були предметом оцінки апеляційного суду та стали підставами для призначення ОСОБА_8 мінімального основного покарання, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Тому незгода сторони захисту з тим, яку вагу апеляційний суд надав зазначеним обставинам у їх сукупності, сама собою не свідчить про їх неврахування чи про неправильне застосування ст. 75 КК.

Вирок апеляційного суду відповідає правилам статей 370, 420 КПК, містить достатні мотиви, якими керувався суд під час постановлення рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування або зміни судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок Харківського апеляційного суду від 25 березня 2026 року стосовно ОСОБА_8 - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд