ПОСТАНОВА
головуючого Ковтунович Микола Іванович,
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 , потерпілої ОСОБА_7 , представників потерпілої ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_6 , на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 березня 2025 року та вирок Львівського апеляційного суду від 20 травня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12024140000000880, за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Батятичі Кам`янка-Бузького району Львівської області, жителя
АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України(далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 березня
2025 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_10 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки і покладено на нього низку обов`язків, згідно з приписами ст. 76 КК, ч. 1 ст. 163 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Вирішено питання щодо: початку строку відбування покарання; заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна; процесуальних витрат; речових доказів.
За встановлених у вироку обставин ОСОБА_10 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 286 КК), за таких обставин.
Так, ОСОБА_10 , діючи зі злочинною самовпевненістю, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, 11 вересня 2024 року приблизно о 12:40, керуючи автомобілем «Mitsubishi L200», р. н. НОМЕР_1 , та рухаючись ним по автодорозі сполученням «Мукачево-Івано-Франківськ-Рогатин-Львів» 433 км+288 м у с. Давидів Львівського району Львівської області в напрямку до м. Львова у лівій смузі руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, керуючи вказаним транспортним засобом у межах населеного пункту, де дозволена швидкість руху
50 км/год, рухався з її перевищенням, а саме зі швидкістю 108-117 км/год, чим завідомо поставив себе в таке становище, у якому з моменту, коли мав об`єктивну можливість виявити небезпеку для руху у вигляді автомобіля «Subaru Forester», р. н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 , який, їдучи в напрямку м. Львова у правій смузі руху, розпочав поворот ліворуч із подальшим розворотом, не зміг би уникнути зіткнення з ним, застосувавши своєчасно екстрене гальмування, хоча мав таку можливість за умови руху автомобіля з максимально дозволеною швидкістю 50 км/год на цій ділянці дороги, внаслідок чого відбулося зіткнення вказаних транспортних засобів.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_11 спричинено: тупу поєднану травму голови і тулуба у вигляді множинних переломів кісток з ушкодженням внутрішніх органів голови й тулуба, що призвело до набряку головного мозку, гострої кровотечі та смерті.
Вироком Львівського апеляційного суду від 03 липня 2025 року вирок районного суду щодо ОСОБА_10 скасовано в частині призначення покарання та застосування приписів статей 75, 76 КК.
Ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_10 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 28 січня 2026 року вирок Львівського апеляційного суду від 03 липня 2025 року стосовно ОСОБА_10 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Львівський апеляційний суд вироком від 20 травня 2026 року скасував вирок районного суду від 06 березня 2025 року щодо ОСОБА_10 в частині призначеного покарання та застосування приписів статей 75, 76 КК, постановив новий, яким призначив ОСОБА_10 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок суду залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вироки місцевого та апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не забезпечили сторонам рівних умов для реалізації їхніх процесуальних прав, стверджує про порушення цими судами принципів юридичної рівності та змагальності, а також справедливого судового розгляду.
Так, зауважує про покладення судом першої інстанції в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_10 висновку експертів від 21 листопада 2024 року
№ КСЕ-19/114-24/23479. Водночас вказує, що під час судового розгляду в місцевому суді було заявлено клопотання про допит експертів, які проводили цю експертизу, з метою проведення надалі повторної експертизи, оскільки, на переконання сторони захисту, експерти неправильно встановили момент зміни напрямку руху автомобілем «Subaru Forester» на смугу руху автомобіля «Mitsubishi L200». Крім того, стверджує, що в ході розрахунку експертами гальмівного шляху «Mitsubishi L200» не зазначено, що в момент ДТП асфальтове покриття дороги було мокрим, що підтверджується протоколом огляду місця події та довідкою з гідрометцентру, яка є в матеріалах кримінального провадження. Проте суд першої інстанції заявлене клопотання сторони захисту про виклик і допит експертів стосовно вказаного, всупереч приписам ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК) відхилив.
Крім того, як наголошує захисник, цей суд не дав оцінки діям водія ОСОБА_11 , який створив аварійну ситуацію, що призвела до ДТП.
Стверджує, що апеляційний суд також залишив поза увагою, що суд першої інстанції, мотивуючи рішення про доведеність винуватості ОСОБА_10 , не з`ясував, хто з водіїв та якими діями створив аварійну ситуацію.
Касатор вважає, що колегія суддів апеляційного суду зосередилася виключно на висновках, викладених у вироку суду першої інстанції, фактично обмежилася перерахуванням доказів, які наведено у вироку місцевого суду.
Також, суд апеляційної інстанції, незважаючи на заявлене клопотання сторони захисту, яке було підтримано стороною обвинувачення, потерпілою та її представниками про необхідність виклику та допиту в судовому засіданні експертів, які проводили експертизи, висновки яких від 21 листопада 2024 року та 27 жовтня 2025 року містяться в матеріалах, необхідності дослідження відеозапису обставин ДТП, таке клопотання відхилив, а дослідження доказів судом було зведене до зачитування вказаних висновків експертів.
Крім того, суд апеляційної інстанції не дав оцінки даним, що містяться у висновку експертів від 21 листопада 2024 року та висновку експерта від 27 жовтня 2025 року про наявність порушень в діях водія ОСОБА_11 , а саме вимог п. 10.1, 10.4 ПДР, які перебувають у причинному зв`язку з настанням ДТП.
Представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 , подав заперечення, у яких просив касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу.
Прокурор ОСОБА_5 , потерпіла ОСОБА_7 та її представники ОСОБА_8 і ОСОБА_9 просили відмовити у задоволенні касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, відповідно до ст. 438 КПК, є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, вбачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Апеляційний суд, виконуючи свої повноваження, із дотриманням визначеної гл. 31 КПК процедури повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінювання оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідатиме ст. 370 КПК і статтям 419 або 420 цього Кодексу.
Така перевірка повинна бути зроблена з додержанням усіх вимог чинного законодавства, об`єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне й справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції.
За приписами статей 370, 420 КПК вирок апеляційного суду повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у ньому зазначається зміст вироку судупершої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Тобто, у своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь, переконливо аргументувавши свою позицію, зокрема, у разі залишення скарги без задоволення, зазначити підстави з яких її визнано необґрунтованою. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Однак, апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_10 , не дотримався наведених законодавчих приписів.
У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_10 своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав. Зокрема, він стверджував, що ДТП сталася з вини потерпілого, який перед перестроюванням та зміною напрямку руху не переконався, що його маневр буде безпечним і не створює небезпеки для інших водіїв та виїхав на його смугу руху.
За результатами розгляду кримінального провадження Пустомитівський районний суд Львівської області визнав ОСОБА_10 винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Обґрунтовуючи висновок про винуватість ОСОБА_10 , місцевий суд, зокрема, послався на висновок експерта від 21 листопада 2024 року. Згідно з ним, за заданими органом досудового розслідування вихідними даними та швидкістю руху автомобіля «Mitsubishi L200» 108-117 км/год його водій не мав технічної можливості зупинитися до місця зіткнення з автомобілем «Subaru Forester» шляхом екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. Водночас за умови руху з дозволеною швидкістю 50 км/год така технічна можливість у нього була.
Доводи сторони захисту щодо неправильного визначення моменту виникнення небезпеки для водія ОСОБА_10 місцевий суд відхилив, зазначивши, що вони спростовуються висновком експерта від 21 листопада 2024 року та матеріалами відеозапису.
Не погоджуючись із вироком, захисник подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати вирок і закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_10 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зокрема, захисник заперечував обґрунтованість висновку експерта від 21 листопада 2024 року, який місцевий суд поклав в основу обвинувального вироку. На його переконання, хоча у висновку визначено час від моменту зміни напрямку руху автомобіля «Subaru Forester» до зіткнення з автомобілем «Mitsubishi L200», однак момент виконання автомобілем «Subaru Forester» повороту ліворуч експерти встановили за скріншотом кадру № 867 відеозапису, з якого не вбачається, що цей автомобіль здійснює поворот або виїжджає на смугу руху ОСОБА_10 .
З огляду на це захисник просив допитати експертів у судовому засіданні для роз`яснення зазначених обставин. Однак відповідне клопотання, на його думку, було безпідставно відхилено місцевим судом. У зв`язку з цим сторона захисту з власної ініціативи отримала, зокрема, висновок експерта від 27 жовтня 2025 року.
Апеляційний суд дослідив обидва експертні висновки, які містили відмінні результати щодо моменту зміни напрямку руху автомобіля «Subaru Forester», технічної можливості водія «Mitsubishi L200» уникнути ДТП навіть за умови дотримання ним допустимої швидкості 50 км/год та причинного зв`язку між діями водіїв і наслідками з технічної точки зору. Сторона захисту наполягала, що висновок експерта від 27 жовтня 2025 року спростовує винуватість ОСОБА_10 .
Оцінюючи ці докази, апеляційний суд зазначив, що експерти застосували різні підходи до вибору табличних значень для розрахунків. Водночас висновок від 21 листопада 2024 року суд визнав таким, що узгоджується з іншими доказами: протоколом огляду місця ДТП, схемою місця події, відеозаписами камер зовнішнього спостереження та встановленим висновком експерта від 06 листопада 2024 року механізмом зіткнення.
Натомість висновок від 27 жовтня 2025 року, на думку суду, не спростовує перевищення ОСОБА_10 дозволеної швидкості та не виключає причинного зв`язку між порушенням п. 12.4 ПДР і настанням ДТП.
Доводи захисту щодо неправильного визначення моменту виникнення небезпеки для водія ОСОБА_10 цей суд відхилив, пославшись на відеозапис ДТП, його розкадрування, використане у висновку від 21 листопада 2024 року, та сукупність інших доказів, не конкретизувавши їх.
Суд також зазначив, що наявні експертні висновки містять достатні вихідні дані для перевірки доводів захисту, а розбіжності між ними стосуються переважно оцінки цих даних і методики розрахунків, що саме по собі не свідчить про неповноту чи недопустимість висновку від 21 листопада 2024 року.
Відхиляючи висновок від 27 жовтня 2025 року, апеляційний суд зауважив, що експерт застосував інший підхід до визначення вихідних даних і переважно досліджував можливість уникнення зіткнення шляхом повної зупинки автомобіля. Водночас він не проаналізував, як змінилася б дорожня ситуація за умови руху «Mitsubishi L200» із дозволеною швидкістю, зокрема: чи міг би «Subaru Forester» вийти за межі траєкторії руху автомобіля ОСОБА_10 у разі своєчасного зниження швидкості; якою була швидкість «Subaru Forester»; яку додаткову відстань цей автомобіль міг би подолати до потенційного зіткнення за умови дотримання водієм «Mitsubishi L200» п. 12.4 ПДР.
Натомість, як зазначив суд, із висновку від 21 листопада 2024 року вбачається, що за умови руху зі швидкістю 50 км/год водій «Mitsubishi L200» мав технічну можливість уникнути зіткнення. Однак фактична швидкість автомобіля становила 108-117 км/год, тому порушення ОСОБА_10 вимог п. 12.4 ПДР перебувало у причинному зв`язку з ДТП.
Крім того, суд наголосив, що можливі порушення ПДР водієм «Subaru Forester» не виключають кримінальної відповідальності ОСОБА_10 , оскільки істотне перевищення ним швидкості перебувало у прямому причинному зв`язку з неможливістю уникнути зіткнення та смертю потерпілого.
У підсумку апеляційний суд дійшов висновку, що саме істотне перевищення ОСОБА_10 дозволеної швидкості в межах населеного пункту перебувало у прямому причинному зв`язку з ДТП та її наслідками.
Однак суд касаційної інстанції вважає такі висновки апеляційного суду передчасними з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Згідно з ч. 6 цієї статті суд зобов`язаний створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зокрема забезпечити ефективну реалізацію наданих законом прав.
Право сторони захисту подавати висновок експерта прямо передбачене ч. 2 ст. 101 КПК. Наділивши сторону захисту таким правом, законодавець водночас поклав на суд обов`язок дослідити такий висновок і оцінити його в сукупності з іншими доказами.
Відповідно до ч. 10 ст. 101 КПК висновок експерта не є обов`язковим для особи або органу, які здійснюють кримінальне провадження, однак незгода з ним повинна бути належним чином умотивована у відповідній постанові, ухвалі чи вироку.
Як уже зазначалося, за ініціативою сторони захисту було отримано, зокрема, висновок експерта від 27 жовтня 2025 року, згідно з яким водій автомобіля «Mitsubishi L200» не мав технічної можливості уникнути ДТП за умови дотримання вимог п. 12.3 та п. 12.4 ПДР (зокрема, щодо дотримання встановленого обмеження швидкості руху в населених пунктах - 50 км/год).
Натомість, за висновком експерта від 21 листопада 2024 року, за швидкості руху автомобіля «Mitsubishi L200» 108-117 км/год водій ОСОБА_10 не мав технічної можливості зупинитися до місця зіткнення з автомобілем «Subaru Forester» шляхом екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. Водночас за умови руху з дозволеною швидкістю 50 км/год така можливість у нього була.
Отже, наведені висновки експертів містять істотні суперечності, які мають принципове значення для встановлення обставин ДТП та ухвалення справедливого рішення у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 332 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Водночас п. 1 ч. 2 ст. 332 КПК передбачає, що суд має право доручити проведення експертизи незалежно від наявності клопотання, якщо йому надано кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності.
Крім того, відповідно до приписів частин 1, 4 ст. 356 КПК суд має право за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або з власної ініціативи викликати експерта для допиту з метою роз`яснення його висновку. Суд має право призначити одночасний допит двох чи більше експертів для з`ясування причин розбіжності в їхніх висновках, що стосуються одного і того самого предмета чи питання дослідження.
Проте апеляційний суд не вжив необхідних заходів для усунення суперечностей між висновками експертів, зокрема не допитав експертів щодо причин виявлених розбіжностей.
Як убачається з технічного запису судового засідання, під час апеляційного розгляду сторона захисту, сторона обвинувачення та потерпіла разом із представниками наполягали на допиті експертів, які склали висновки від 21 листопада 2024 року та 27 жовтня 2025 року. Така необхідність була зумовлена істотними розбіжностями між цими висновками, зокрема щодо точного моменту виникнення небезпеки для водія ОСОБА_10 та наявності в нього технічної можливості уникнути зіткнення за умови дотримання дозволеної швидкості руху.
Однак апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про допит експертів ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, не навівши жодних мотивів такого рішення, чим, зокрема, порушив вимоги ч. 2 ст. 372 КПК. Ця обставина підтверджується технічним записом судового засідання.
Крім того, з вироку апеляційного суду вбачається, що колегія суддів не з`ясувала причин розбіжностей між експертними висновками. Суд обмежився лише узагальненою констатацією того, що експерти застосували різні підходи до вибору табличних значень під час проведення розрахунків, а також зазначив про наявність суперечностей, які стосуються переважно оцінки окремих вихідних даних і методики розрахунків. Водночас суд не встановив, які саме вихідні значення відрізнялися, у чому полягали відповідні розбіжності, їх причини, та яким чином вони вплинули на результати експертних досліджень.
Однак, з`ясування цих обставин має істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, оскільки від них залежить встановлення моменту виникнення небезпеки для водія ОСОБА_10 та визначення того, чи мав він технічну можливість уникнути ДТП за умови руху зі швидкістю 50 км/год.
Таким чином, дослідивши два експертні висновки від 21 листопада 2024 року та 27 жовтня 2025 року, апеляційний суд установив наявність принципових суперечностей щодо обставин, які безпосередньо впливають на вирішення питання про винуватість ОСОБА_10 , однак не вжив передбачених законом заходів для їх усунення.
Заразом необхідно ураховувати, що, як правило, без залучення експерта неможливо належним чином визначити, яким чином відмінності у вихідних даних, покладених в основу експертних досліджень, вплинули на правильність висновків загалом.
За таких обставин апеляційний суд, маючи у своєму розпорядженні суперечливі висновки судових експертів, повинен був діяти відповідно до вимог статей 356, 332 КПК, однак цього не зробив.
З огляду на викладене є неспроможним посилання апеляційного суду на те, що під час апеляційного розгляду захисник не заявляв клопотань про призначення повторної чи додаткової експертизи. Адже за наявності кількох суперечливих висновків експертів суд мав самостійно забезпечити з`ясування причин таких розбіжностей та, за необхідності допитати експертів або призначити експертизу відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 332 КПК.
Наведені обставини свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухваленню законного й обґрунтованого судового рішення та могло вплинути на висновки щодо доведеності вчинення
ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
З огляду на це касаційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_10 на підставі ч. 1 ст. 438 КПК - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового апеляційного розгляду суду необхідно врахувати наведене в цій постанові, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей, безпосередньо, за наявності передбачених процесуальним законом підстав, дослідити докази у кримінальному провадженні й залежно від установленого ухвалити законне, обґрунтоване та належним чином вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд