ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
виправданого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року у кримінальному провадженні № 42017221080000121 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2025 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209 КК України, та виправдано його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад цих кримінальних правопорушень.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року вирок суду залишено без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 пред`явлено обвинувачення в тому, що він, будучи директором підприємства «Укрспецконтроль» Харківського міського творчого об`єднання інвалідів «Інвапрес», здійснюючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, достовірно знав, що на підприємстві обліковуються як офіційно працевлаштовані, але фактично не здійснюють трудової діяльності особи, які відносяться до категорії осіб з інвалідністю, процент яких по відношенню до загального складу працівників підприємства дорівнював 60%.
Маючи на меті отримання дозволу на користування пільгами при оподаткуванні для зазначеного підприємства, у період часу з 20 листопада 2014 року по 09 листопада 2016 року ОСОБА_6 вніс у звіти про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за формою 10-ПІ від 03 лютого 2015 року та 26 лютого 2016 року та в списки працюючих осіб з інвалідністю від 20 листопада 2014 року, 03 березня 2015 року, 09 листопада 2016 року недостовірні відомості про працевлаштування осіб, які відносяться до категорії осіб з інвалідністю: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Зазначені офіційні документи ОСОБА_6 засвідчив власним підписом та печаткою підприємства, здійснивши таким чином службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.
Крім цього ОСОБА_6 , реалізуючи злочинний умисел на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем через отримання дозволу на право користування пільгами з оподаткування для підприємств та організацій осіб з інвалідністю, у період часу з 20 листопада 2014 року по 09 листопада 2016 року надавав до Фонду соціального захисту інвалідів Харківського обласного відділення звіти про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за формою 10-ПІ та списки працюючих осіб з інвалідністю, в які було внесено недостовірні дані. Внаслідок цього ним були отримані довідки про чисельність працюючих осіб з інвалідністю, які він подав до Харківської обласної державної адміністрації для надання дозволу на право користуватися пільгами з оподаткування в період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року.
Після цього, продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 як керівник підприємства направив на адресу електронної пошти Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області податкові декларації з податку на додану вартість, в яких було оподатковано постачання товарів та послуг за нульовою ставкою.
У зв`язку з отриманням Центральною ОДПІ м. Харкова недостовірної інформації про те, що відображені в цих податкових деклараціях роботи виконували особи, які мають інвалідність, з 1 кварталу 2015 року по 1 квартал 2017 року на банківський рахунок підприємства «Укрспецконтроль» було безпідставно відшкодовано податок на додану вартість на загальну суму 1 637 616,00 грн, що в 600 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що є особливо великим розміром.
Також ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді директора підприємства «Укрспецконтроль», шляхом безпідставного користування пільгами з оподаткування, незаконним шляхом отримавши у вигляді безпідставного відшкодування податку на додану вартість грошові кошти на загальну суму 1 637 616,00 грн, використовував їх у подальшому в господарській діяльності підприємства для закупівлі у інших суб`єктів господарювання м`ясо птиці, яке перепаковував на своєму підприємстві з наступною реалізацією. Таким чином ОСОБА_6 умисно вводив отримані злочинним шляхом грошові кошти в легальну фінансову систему України, отримуючи від цього легальний прибуток, тобто здійснив легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діянні обвинуваченого складу кримінальних правопорушень, оскільки наявні докази не є повними та достатніми і не містять прямих та беззаперечних доказів вчинення ОСОБА_6 інкримінованих правопорушень, а тому виправдав його.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує на порушення вимог ст. 419 КПК України, оскільки суд не перевірив належним чином доводів щодо неповноти судового розгляду в суді першої інстанції, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, наявності доказів на доведення винуватості, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що мало своїм наслідком безпідставне виправдання ОСОБА_6 . Прокурор зазначає, що апеляційний суд усупереч ст. 404 КПК України не дослідив повторно доказів, які просила дослідити сторона обвинувачення, та які були досліджені судом першої інстанції неповно або не були досліджені, хоча прокурор заявляв таке клопотання і в районному суді. Стверджує, що суди не обґрунтували, чому не взяли до уваги показання свідків, з яких убачається, що вони на підприємстві не працювали, а твердження ОСОБА_6 у цій частині є суперечливими.
Тому прокурор вважає рішення апеляційного суду про законність і обґрунтованість виправдання ОСОБА_6 передчасним, винесеним без належної оцінки всіх обставин справи.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у суді касаційної інстанції підтримала скаргу з наведених у ній мотивів, просила скасувати ухвалу суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Виправданий та його захисник заперечували проти задоволення скарги, вважали постановлені судові рішення законними та обґрунтованими.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви суду
Прокурор у касаційній скарзі стверджує про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невмотивованість судових рішень, зокрема, постановлення ухвали апеляційного суду з порушенням вимог ст. 419 КПК України.
Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і вона повинна відповідати вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
Відповідно до ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним та обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто кожен доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як зазначено в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду мають бути зазначені підстави, з яких скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи і обґрунтувати кожен із них, при цьому суд має навести правове обґрунтування своєї позиції, яке не може бути суперечливим та ставити під сумнів прийняте рішення.
Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.
До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Зокрема, у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд.
Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, сторона обвинувачення подала апеляційну скаргу на вирок місцевого суду, у якій, зокрема, вказувалося на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та наводилися доводи стосовно достатності зібраних доказів для доведення винуватості особи, на що суд першої інстанції не звернув уваги.
При перевірці доводів прокурора апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, що пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення не має під собою підґрунтя прямих доказів вчинення кримінальних правопорушень, а докази, на які посилається сторона обвинувачення, не доводять наявність у діях особи складу злочинів.
Виправдувальний вирок ухвалюється у випадках, передбачених ст. 373 КПК України, зокрема, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Склад кримінального правопорушення - це сукупність обов`язкових ознак (об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона), закріплених у відповідній статті КК України.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виправдав ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209 КК України, через недоведеність того, що в його діянні є склад цих кримінальних правопорушень, а саме, через відсутність достатніх прямих доказів, недоведення наявності ознак об`єктивної та суб`єктивної сторони складу злочинів.
Водночас у мотивувальній частині вироку відсутнє обґрунтування такого рішення, вирок не містить аналізу кожного доказу окремо та в сукупності, як це вимагає ст. 94 КПК України. У вироку міститься фактично перерахування усіх наявних у матеріалах провадження письмових документів, у тому числі, рапорт заступника начальника відділу від 06 квітня 2017 року, лист заступника начальника управління від 14 квітня 2017 року, ухвал слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей і документів та про надання дозволу на проведення обшуку, постанов про визначення підслідності, запитів та інформаційних листів, а також інших документів, які відповідно до ст. 84 КПК України не є доказами. З вироку незрозуміло, що саме підтверджують чи спростовують перераховані документи, також не зроблено будь-якої оцінки письмовим доказам, що є істотним порушенням вимог ст. 374 КПК України.
Крім того, суд на підставі перерахованих письмових матеріалів зробив висновок, що зібрані у провадженні докази не є повними та достатніми і не містять у собі жодних прямих та беззаперечних доказів вчинення ОСОБА_6 інкримінованих правопорушень.
Суд касаційної інстанції у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що доведеність тих чи інших обставин злочину не завжди ґрунтується на прямих доказах і висновок щодо обставин справи може слідувати з аналізу сукупності непрямих доказів.
Непрямими є докази, на підставі яких у визначеному законом порядку суд опосередковано встановлює наявність або відсутність обставин, які входять до предмету доказування, відношення яких до справи неочевидне і може бути виявлено лише під час глибокого аналізу їх природи, суті та співставлення з іншими такими ж обставинами та які мають значення для правильного вирішення справи.
Процес доказування в кримінальному провадженні полягає як у виявленні та встановленні безперервного зв`язку усіх прямих та непрямих доказів між собою в рамках конкретної системи, заключною метою яких є встановлення «проміжних» фактів, так і у встановленні безперервного зв`язку між «проміжними» фактами та обставинами, котрі складають сам предмет доказування.
Відповідно до ст. 94 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідження всіх обставин кримінального провадження. При цьому оцінці підлягає не тільки кожен доказ окремо, а й сукупність усіх зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.
Тобто, наведена норма процесуального закону вимагає від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Отже, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Суд першої інстанції цього не зробив.
В апеляційній скарзі прокурор звертав на це увагу, посилався на неповноту та однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Також прокурор просив дослідити повторно докази, зокрема, протоколи за результатами проведення НСРД дослідити в повному обсязі та допитати повторно свідків, які були допитані в суді першої інстанції, а також свідків, які також рахувалися як працівники підприємства, у допиті яких суд першої інстанції безпідставно відмовив.
Апеляційний суд, провівши часткове судове слідство, відмовив у задоволенні клопотання про виклик та допит свідків, які не були допитані в суді першої інстанції, дослідив докази частково в частині, яку заявив прокурор, та погодився з висновком районного суду про недоведеність винуватості ОСОБА_6 .
Апеляційний суд виклав в ухвалі показання свідка ОСОБА_9 , які цей суд визнав суперечливими щодо діяльності підприємства, та зазначив, що ці показання не узгоджуються з показаннями інших свідків щодо обставин їх роботи на підприємстві. Прокурор у своїй скарзі наголошував, що свідки під час допиту в судовому засіданні не могли чітко вказати, яку саме роботу вони виконували, що входило до їх обов`язків, адресу та місце розташування підприємства, умови роботи, кінцевих отримувачів продукції та інші мінімальні дані, які б могли свідчити про їх реальну зайнятість на підприємстві. Ці доводи апеляційний суд не спростував.
При цьому суд критично поставився до довідки про проведення радіотехнічного обстеження, відповідно до якої номери телефонів працівників підприємства не перебували за адресою виробничих потужностей, зокрема і в робочі дні. Апеляційний суд висловив припущення, що мобільні телефони можуть перебувати за адресою проживання працівників або бути вимкненими, з чого суд зробив висновок, що цей доказ не доводить обставин відсутності трудових відносин. Тобто зробив висновок на власному припущенні, яке не досліджувалося та не підтверджено показаннями цих свідків.
Також апеляційний суд частково дослідив дані протоколу за результатами проведення НСРД, де головний бухгалтер ОСОБА_11 повідомляє ОСОБА_6 про обставини зацікавленості представників влади у діяльності підприємства, на що останній відповідає, що доведе, що підприємство працює офіційно і факт працевлаштування на ньому осіб з інвалідністю. Суд зазначив, що з цих розмов не вбачається, що вони мають схований підтекст та підтверджують, що на підприємстві ніхто не працював. Тобто, суд вкотре послався на відсутність прямого доказу без дослідження всіх доказів у сукупності.
Натомість цей же протокол містить розповідь ОСОБА_6 про працівника, який щось комусь розповідає неправильно стосовно діяльності підприємства. Також з аналізу спілкування ОСОБА_6 з іншими особами вбачається, що ці особи не були обізнані про діяльність підприємства, на якому вони нібито працевлаштовані, їм невідома адреса розташування підприємства та робота, яку вони там виконували. На ці обставини звертав увагу прокурор, проте апеляційний суд проігнорував їх, стверджуючи що під час цих розмов ОСОБА_6 фактично спілкується щодо роботи підприємства та з`ясовує, чи належно оформлені документи.
Апеляційний суд проігнорував висновок спеціаліста-бухгалтера від 15 серпня 2017 року та висновок експерта від 20 вересня 2017 року, якими встановлено та підтверджено безпідставне відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету підприємством у період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2017 року в сумі 1 637 616,00 грн. Зазначена сума ніким не оспорювалася.
З аналізу досліджених у судовому засіданні доказів суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду, що в діях ОСОБА_6 відсутній склад злочинів. При цьому суд в ухвалі проаналізував та обґрунтував відсутність складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України, натомість щодо складу інкримінованих обвинуваченому ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України рішення суду не містить належних обґрунтувань. Апеляційний суд не перевірив доводів прокурора, які він висловив в апеляційній інстанції, про наявність у діях ОСОБА_6 складу цих правопорушень.
Як неодноразово звертав увагу суд касаційної інстанції, якщо в апеляційній скарзі ставиться питання про встановлення фактичних обставин кримінального провадження іншим чином, ніж було встановлено судом першої інстанції, то це вимагає від апеляційного суду здійснити повторне дослідження обставин у обсязі, необхідному для прийняття законного та обґрунтованого рішення. Провівши часткове дослідження доказів за клопотанням прокурора, апеляційний суд залишив поза увагою частину доказів, не дав належної оцінки у їх сукупності та взаємозв`язку, чим допустив порушення вимог ст. 94 КПК України та прийняв передчасне рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Тому рішення апеляційного суду не можна вважати вмотивованим, а доводи прокурора про порушення цим судом вимог ст. 419 КПК України є слушними внаслідок відсутності належної оцінки усіх зібраних у справі доказів.
Отже, апеляційний суд при перегляді вироку місцевого суду не перевірив належним чином усіх доводів апеляційної скарги прокурора, не дав на них умотивованої відповіді, погодившись із суперечливими висновками суду першої інстанції без належного обґрунтування, не зазначив, чому бере до уваги одні докази та відкидає інші, чим допустив порушення вимог ст. 419 КПК України. За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, а допущені судом порушення вимог кримінального процесуального закону відповідно до положень ст. 412 КПК України є істотними, що у відповідності з вимогами п. 1 ч.1 ст. 438 цього Кодексу є підставою для скасування судового рішення. Тому доводи прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та необхідність скасування ухвали суду є слушними.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати судове рішення.
З цих підстав суд ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.