ПОСТАНОВА
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Руденківки Новосанжарського р-ну Полтавської обл., жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 271 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 28 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 2 роки.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строку давності.
Вирішено питання щодо цивільних позовів, процесуальних витрат, речових доказів і документів.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 липня 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи на посаді директора ТзОВ «Стоянівнасіння» з 29 листопада 2012 року (наказ № 29-К), будучи відповідальним за стан умов праці та дотримання трудового законодавства, допустив до роботи ОСОБА_8 без укладення трудового договору та видачі наказу про прийняття на роботу, здійснював недостатній контроль за загальним станом охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та за дотриманням працівниками вимог інструкцій з охорони праці, порушив вимоги розділу III Основних обов`язків працівників, п. 3.4.13 Правил охорони праці у сільськогосподарському виробництві, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці № 18 від 07 лютого 2000 року, п.п. 1.1., п. 3.3.8 Правил техніки безпеки і виробничої санітарії для підприємств по збереженню і переробці зерна, затверджених наказом Міністерства хлібопродуктів СРСР № 99 від 18 квітня 1988 року, не забезпечив встановлення в завальній ямі складу № 4 металевої решітки, яка запобігає падінню людей, що стало технічною причиною настання нещасного випадку.
Наведені вище порушення у комплексі призвели до того, що 12 грудня 2012 року ОСОБА_8 , який виконував функції різноробочого та водія внутрішньозаводського транспорту Газ 53 на ТзОВ «Стоянівнасіння», перебуваючи на території цього підприємства у с. Стоянові (вул. І. Франка, 85) Шептицького р-ну Львівської обл., під час проведення робіт по завантаженню автомобіля зерном сої через нурійну башту складу № 4 з метою пробивання зернопроводу зайшов у заповнену зерном сої завальну яму, у якій були відсутні металеві решітки, де його засипало зерном та настала його смерть внаслідок обтураційної асфіксії від закриття дихальних шляхів сторонніми предметами (зернами coї).
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свою позицію, захисник зазначає, що апеляційний суд всупереч вимог статей 370, 404, 419 КПК України належно не перевірив і не проаналізував усіх доводів захисту, наведених у апеляційній скарзі, не зіставив їх із наявними у справі матеріалами та не надав вичерпних відповідей на ці доводи в судовому рішенні.
Зокрема, апеляційний суд не дав ґрунтовної оцінки доказам у кримінальному провадженні відповідно до ст. 94 КПК України, натомість лише формально їх перелічив. Не взяв до уваги доказів, що свідчать про відсутність у ОСОБА_7 інформації про порушення вимог з охорони праці, а саме щодо відсутності захисних решіток на завальних ямах; не надав відповіді на доводи щодо безпідставного визнання судом першої інстанції показань свідка ОСОБА_9 недопустимими, а також стосовно того, що смерть потерпілого настала внаслідок грубого порушення ним правил безпеки та особистої необережності, а ОСОБА_7 має лише опосередковане відношення до цього; не перевірив розмежування відповідальності за дотриманням норм з охорони праці між директором і керівниками структурних підрозділів; не зважив на неправильне вирішення цивільних позовів, зокрема, що ОСОБА_7 є неналежним відповідачем.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити з наведених у ній мотивів, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційні доводи сторони захисту частково обґрунтованими, просила задовольнити скаргу в частині, що стосується вирішення цивільного позову.
Мотиви Суду
За змістом ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Статтею 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому воно має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього Кодексу.
Положеннями ст. 419 КПК України визначено, що в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України, про що прямо зазначено в ч. 1 ст. 405 КПК України.
Згідно зі ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, тоді як суд вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами (ст. 26 КПК України).
Сторона захисту, незважаючи на викладену в апеляційній скарзі позицію стосовно неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, порушень, допущених під час дослідження та оцінки доказів судом першої інстанції, своїм правом, закріпленим ч. 3 ст. 404 КПК України, не скористалась, клопотання про повторне дослідження доказів не подала.
Поза увагою захисника ОСОБА_6 , який вказує на те, що апеляційний суд формально перелічив наявні у справі докази, разом з тим, не надав їм оцінки, як того вимагає ст. 94 КПК України, залишилось те, що під час апеляційного перегляду у суду не виникає обов`язку досліджувати докази з дотриманням засади безпосередності, якщо він по-іншому не тлумачить докази, досліджені в суді першої інстанції.
Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України.
Відповідаючи на вище зазначені доводи захисника, апеляційний суд правильно звернув увагу на таке.
Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції розглянув провадження в межах висунутого ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 2 ст. 271 КК України, забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.
Місцевий суд безпосередньо дослідив, як це передбачено ст. 23 КПК України, а також надав оцінку доказам з урахуванням вимог ст. ст. 85-90, 94 КПК України з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності - з точки зору їх достатності і взаємозв`язку.
Зокрема, у судовому засіданні допитано обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілу ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , зміст показань яких детально відображено у вироку.
Суд також, серед іншого, дослідив:
- протокол огляду місця події від 12 грудня 2012 року з додатками;
- протокол огляду трупа ОСОБА_8 від 13 грудня 2012 року з додатками;
- висновки експертів від 18 грудня 2012 року № 4366/12-Т, від 04 січня 2013 року № 13/13, від 08 січня 2013 року № 42/2012;
- наказ директора ТзОВ "Стоянівнасіння" від 01 листопада 2012 року № 31 «Про затвердження нормативно-правових актів з охорони праці»;
- правила внутрішнього трудового розпорядку ТзОВ "Стоянівнасіння";
- положення «Про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників ТзОВ "Стоянівнасіння" з питань охорони праці»;
- положення ТзОВ "Стоянівнасіння" «Про систему управління охороною праці»;
- положення ТзОВ "Стоянівнасіння" «Про службу охорони праці»;
- Інструкції з охорони праці для осіб, що виконують роботи в зерноскладах, затверджену наказом директора ТзОВ "Стоянівнасіння" від 01 січня 2012 року № 31; з охорони праці № 3 для водія автомобіля внутрішньозаводського транспорту; по охороні праці при завантажувально-розвантажувальних роботах із зерном і іншими сипкими вантажами в ж/д вагонах; з охорони праці № 13 для працівників, що виконують роботи з експлуатації й обслуговування норій;
- копію наказу ТзОВ "Стоянівнасіння" від 29 листопада 2012 року № 29-к про призначення ОСОБА_7 з 29 листопада 2012 року директором Товариства;
- посадову інструкцію директора ТзОВ "Стоянівнасіння", яка затверджена наказом директора ОСОБА_7 від 29 листопада 2012 року № 29-к;
- посадові інструкції завідувача складу та інженера по охороні праці, затверджених наказом директора ТзОВ "Стоянівнасіння";
- матеріали спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком, що стався 12 грудня 2012 року з водієм ТзОВ "Стоянівнасіння" ОСОБА_8 та додатки до нього;
- журнал реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці та інструктажів з питань охорони праці на робочому місці ТзОВ «Стоянівнасіння», згідно з яким з ОСОБА_8 05 листопада 2012 року було проведено вступний -, а 09 листопада 2012 року - повторний інструктажі;
- протокол огляду речових доказів від 12 вересня 2013 року;
- акт перевірки суб`єкта господарювання (виробничого об`єкта) від 26 вересня 2012 року № 11-12/71; розпорядження № 11-12/31 та припис № 11-12/50 від 27 вересня 2012 року; рішення про поновлення роботи (виробництва) від 19 жовтня 2012 року № 11-12/25;
- акт планової перевірки виробничого об`єкта, припис № 9-10-60 від 21 червня 2011 року, розпорядження № 541/9 від 21 червня 2011 року, акт оперативної перевірки № 9-10-85, рішення про поновлення проведення роботи експлуатації об`єкта машини, механізму, устаткування № 4-541/9 від 05 серпня 2011 року;
- висновок № 757/761 судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи матеріалів документів;
- висновок судової інженерно-технічної в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності експертизи № 2092 від 27 травня 2015 року;
- висновок додаткової комісійної судової інженерно-технічної експертизи з безпеки життєдіяльності № 23622/23624/15-46 від 18 листопада 2016 року та інші матеріали.
Кримінальний процесуальний закон вимагає від суду виконати ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Апеляційний суд правильно вказав про те, що висновок про винуватість ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 271 КК України ґрунтується на сукупності досліджених у судовому засіданні доказів у їх взаємозв`язку.
Судом першої інстанції досліджено докази як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, надано їм відповідну оцінку та на їх основі встановлено фактичні обставини кримінального провадження, як це і передбачено КПК України. Натомість вказівка захисника про безпідставне посилання суду на ті чи інші докази на обґрунтування своїх висновків є нелогічною.
Основним безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України, є суспільні відносини, що забезпечують безпеку праці.
Об`єктивна сторона включає: 1) порушення вимог законодавчих і інших нормативно-правових актів про охорону праці; 2) настання наслідків у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків; 3) причинний зв`язок між порушенням вказаних вимог і наслідками.
Суб`єктом кримінального правопорушення є службова особа підприємства, установи, організації, яка на підставі наказу адміністрації, посадової інструкції чи відповідно до займаної посади має спеціальні обов`язки щодо охорони праці, або громадянин - суб`єкт підприємницької діяльності.
Суб`єктивна сторона злочину характеризується змішаною або необережною формою вини.
Суди встановили у діянні ОСОБА_7 усі обов`язкові ознаки складу цього кримінального правопорушення.
ОСОБА_7 відповідно до наказу ТзОВ "Стоянівнасіння" від 29 листопада 2012 року № 29-к обіймав посаду директора підприємства, тобто був особою, яка за посадою очолює роботу з управління охороною праці та несе безпосередню відповідальність за її функціонування в цілому. Будучи ознайомленим із посадовою інструкцією, відповідно до якої директор несе відповідальність згідно з чинним законодавством за дотримання вимог трудового законодавства, загальний стан охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, а також за додержання працівниками вимог інструкцій з охорони праці, ОСОБА_7 здійснював недостатній контроль та наведених вимог не дотримався
Недотримання ОСОБА_7 положень розділу III Основних обов`язків працівників, п. 3.4.13 Правил охорони праці у сільськогосподарському виробництві, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці № 18 від 07 лютого 2000 року, п.п. 1.1., п. 3.3.8 Правил техніки безпеки і виробничої санітарії для підприємств по збереженню і переробці зерна, затверджених наказом Міністерства хлібопродуктів СРСР № 99 від 18 квітня 1988 року, зокрема, того, що він не забезпечив встановлення в завальній ямі зерноскладу № 4 металевої решітки, яка запобігає падінню людей, що призвело до настання нещасного випадку під час розвантаження зерна сої, внаслідок чого загинув ОСОБА_8 , який виконував функції різноробочого та водія внутрішньозаводського транспорту автомобіля Газ 53 на ТзОВ «Стоянівнасіння».
Твердження сторони захисту, що ОСОБА_7 не знав про наявність порушень з охорони праці, серед яких, відсутність решіток, неприйнятні, зважаючи на те, що засуджений з урахуванням займаної ним посади директора та повноважень зобов`язаний був знати про поточний стан функціонування підприємства, робіт, які на ньому виконуються, відповідальних за їх виконання працівників та контролювати дотримання вимог з охорони праці та спеціальних інструкцій, правил з техніки безпеки працівниками на ввіреному йому підприємстві.
Вказівки захисника на раніше проведені перевірки, згідно з якими порушень щодо встановлення захисних решіток не виявлено, а також на доповіді працівників про виконання приписів наглядових органів та належний стан діяльності підприємства - тобто на те, що ОСОБА_7 не знав про допущені працівниками порушення та існуючу у зв`язку з цим небезпеку, - є безпідставними. Це зумовлено тим, що ОСОБА_7 зобов`язаний був і мав можливість особисто переконатися в дотриманні вимог законодавства, вплинути на цей процес, а в разі виявлення порушень, у тому числі тих, що допущені вже після проведених перевірок та відновлення роботи підприємства, - усунути їх, однак він цього не зробив, знехтувавши своїми обов`язками.
При цьому, ані незначний час перебування на посаді, ані відсутність відповідних компетенції, досвіду роботи, ані фактична відсутність ОСОБА_7 на місці, де стався нещасний випадок, не мають суттєвого значення для притягнення його до відповідальності у разі їх недотримання.
Тобто, ОСОБА_7 не проявив такого рівня контролю, який був необхідний для забезпечення безпеки на виробництві.
Необґрунтовані і твердження захисника про винуватість у нещасному випадку інших осіб, у тому числі самого потерпілого.
Суд згідно зі ст. 337 КПК України проводить судовий розгляд лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Цих вимог суд першої інстанції дотримався.
Місцевий суд був неуповноважений у цьому кримінальному провадженні встановлювати винуватість інших осіб у загибелі ОСОБА_8 та ступінь їх вини, як стверджує захисник, натомість предметом розгляду були порушення, допущені саме ОСОБА_7 , який одноосібно здійснював загальний контроль за дотриманням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, та наслідки до яких вони призвели.
Як вже було зазначено вище, однією з обов`язкових ознак об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України, що підлягає встановленню, є причинний зв`язок між допущеними порушеннями правил безпеки і суспільно небезпечними наслідками, що настали.
Причинний зв`язок у цій категорії злочинів має низку особливостей. Зокрема, у більшості випадків має місце опосередкований, а не прямий розвиток причинного зв`язку. Крім того, настання наслідку може бути зумовлене порушенням кількох вимог безпеки. Такі порушення можуть бути допущені одним або кількома суб`єктами.
Саме цей причинний зв`язок і встановив суд між порушеннями, що допустив на своєму підприємстві директор ОСОБА_7 , та загибеллю ОСОБА_8 .
Як правильно зауважили суди, у разі наявності захисних металевих решітокв завальній ямі складу № 4, недотримання потерпілим правил безпеки не призвело б до його падіння в яму і в подальшому настання смерті.
Невиконання іншими особами, у тому числі підлеглими ОСОБА_7 , керівниками структурних підрозділів, їх обов`язків не впливає на висновок про винуватість засудженого за ч. 2 ст. 271 КК України.
Стосовно посилань захисника на практику Верховного Суду щодо застосування ст. 271 КК України, то висновки захисника в цій частині надумані та суперечать точному змісту постанови касаційного суду. До того ж конкретні обставини справи № 507/957/19, про яку зазначає захист, суттєво відрізняються від розглядуваного випадку.
Що стосується неврахування судом показань свідка ОСОБА_9 , то наведене вже було предметом перевірки апеляційного суду за аналогічними доводами апеляційної скарги сторони захисту, однак, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції не встановив. З цим погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Підставою для скасування судового рішення, передбаченою п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, за усталеною позицією Верховного Суду, є не будь-яке процесуальне порушення, а лише таке, що істотно позначилося чи могло позначитися на результаті розгляду.
У цьому конкретному випадку, з урахуванням доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_6 , згадані обставини, на які посилається захисник, жодним чином не вплинули і не могли б вплинути на висновок про винуватість ОСОБА_7 у пред`явленому йому обвинуваченні, яку доведено сукупністю взаємопов`язаних між собою неспростовних доказів поза розумним сумнівом, про що вже було зазначено колегією суддів вище, а отже, це не є тим істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке вплинуло чи могло суттєво вплинути на результат розгляду кримінального провадження.
Доводи захисника щодо неправильного вирішення цивільних позовів є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала.
Особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців).
Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків.
Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.
Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за ст. 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв`язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов`язково необхідно враховувати.
Належним відповідачем у подібних справах про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, може бути як працівник, який завдав шкоди під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, так і його роботодавець (юридична або фізична особа), за вибором позивача.
Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, у тому числі й Касаційного кримінального суду (до прикладу висновки у справі № 688/3026/20).
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що з урахуванням того, що цивільні позови були подані до обвинуваченого ОСОБА_7 , стягнення саме з нього завданої шкоди не суперечить вимогам законодавства.
Що стосується тверджень захисника ОСОБА_6 щодо недотримання апеляційним судом вимог статей 370 та 419 КПК України, то вони неприйнятні.
Зважаючи на положення кримінального процесуального закону та практику ЄСПЛ, яка вказує на необхідність належної оцінки всіх важливих аргументів сторін і наведення в судовому рішенні достатніх мотивів, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх рішеннях, суд апеляційної інстанції переглянув вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою сторони захисту у порядку ст. 405 КПК України у межах доводів їх апеляційної скарги та, перевіривши їх, ствердив про правильність прийнятого рішення і вмотивовано залишив його без зміни.
У рішенні апеляційного суду зазначено підстави, на яких воно ґрунтується. Ухвала цього суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на всі основні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, які здебільшого є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_6 , навів аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належно мотивував свою позицію.
Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які є підставами для скасування чи зміни судового рішення, за змістом доводів касаційної скарги захисника, не встановлено.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційнаскарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд