ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/103/26

1.1. Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (далі - АТ "Рівнегаз", Товариство, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет, АМК, відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення від 23.10.2025 № 693-р про перегляд рішення Комітету від 24.12.2020 № 810-р, а також про зобов`язання Комітету переглянути рішення від 23.10.2025 № 693-р у частині визначення розміру штрафу, накладеного на Товариство та внести зміни відповідно до вимог частини другої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210).

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюване Рішення АМК є незаконним та необґрунтованим, оскільки прийняти внаслідок: неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи, грубо порушено процесуальні права позивача, що призвело до не повноти розслідування та до не обґрунтованих висновків у справі, внаслідок чого висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи.

2.1. Господарський суд міста Києва ухвалив рішення від 02.04.2026 (суддя Підченко Ю. О.), залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 (колегія суддів: Іванов В. П., Пономаренко Є. Ю., Чаплян С. Є.), про відмову у позові.

3.1. У касаційній скарзі Товариство, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 у справі № 910/103/26; ухвалити нове рішення про задоволення позову.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.1.2. Скаржник зазначає про те, що судами у вирішенні цього спору неправильно застосовані приписи статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статей 35, 36, 50, 52, 58, 59 Закону № 2210, зокрема, у вирішенні питання застосування до АТ "Рівнегаз" штрафу у більшому розмірі ніж передбачено законодавством, а також неповно з`ясовані обставин, які мають значення для справи. Крім того вказує на безпідставність висновків судів із посиланням на преюдиційність обставин, встановлених у судових рішеннях зі справи № 910/3480/21.

4.1.3. Товариство наголошує на тому, що суди не взяли до уваги приписи пункту 5 розділу X Порядку розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90/299 [зі змінами] (далі - Порядок розгляду заяв і справ), згідно з яким, зокрема, у разі виявлення Комітетом, територіальним відділенням під час виконання своїх завдань відомостей про наявність підстав, передбачених частиною першою статті 58 Закону № 2210, орган Комітету з власної ініціативи розпочинає провадження з перегляду відповідного рішення, про що приймає розпорядження.

4.1.4. Позивач вважає, що у спірному випадку Комітет за розпорядженням державного уповноваженого від 05.07.2024 № 08/169-р "Про початок провадження з перегляду рішення Комітету від 24.12.2020 № 810-р" (далі - Розпорядження), розпочав провадження з перегляду рішення АМК від 24.12.2020 № 810-р у частині визначення розміру штрафу, накладеного на Товариство, що на його думку, підтверджує неправомірність дій відповідача в частині визначення розміру штрафу - з перевищенням відповідачем власних повноважень. У цьому аспекті вказує, що відповідач у розпорядженні державного уповноваженого від 05.07.2024 № 08/169- р визнав ту обставину, що сума штрафу, накладеного на АТ "Рівнегаз" визначена невірно та перевищує розмір визначений абзацом другим частини другої статті 52 Закону № 2210. Однак, суди відмовивши у задоволенні вимог позбавили позивача права на застосування до нього штрафу в сумі визначеній відповідно до приписів статті 50 Закону № 2210.

4.1.5. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції застосовано положення статті 52 Закону № 2210, без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 09.05.2024 у справі № 910/1212/19.

4.1.6. Також на переконання скаржника, суди не врахували висновки Верховного Суду: щодо важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень АМК, які викладені у постанові від 01.10.2020 у справі № 908/540/19; стосовно обов`язку суду при розгляді справи дотримуватися вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, які викладені у постанові від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21.

4.1.7. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про необхідність формування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у такому контексті: "щодо порушення приписів частини другої статті 52 Закону № 2210 якою передбачено розмір штрафу, зокрема, за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону - у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, у разі коли Комітет застосував штраф до позивача у більшому розмірі, без урахування того, що в проєкті рішення АМК за результатами провадження з перегляду рішення АМК від 24.12.2020 № 810-р Комітетом встановлено наявність підстав для перегляду цього рішення та його зміни в цій частині відповідно до положень статті 58 цього Закону".

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. У відзиві Комітет просить суд відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5.1. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами розгляду справи № 128-26.13/104-19 про порушення Групою суб`єктів господарювання в особі АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпрогаз", АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Криворіжгаз", АТ "Львівгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Харківгаз", АТ "Харківміськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз" (Група суб`єктів господарювання) законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону № 2210 та подання Департаменту досліджень і розслідувань ринків паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства від 26.11.2020 № 128-26.13/104-19/561-спр, Комітет ухвалив рішення від 24.12.2020 № 810-р (далі - Рішення АМК № 810-р), яким визнано, що Група суб`єктів господарювання протягом 2016 - 2018 років займала монопольне (домінуюче) становище на ринках послуг із розподілу природного газу в межах територій, визначених у Рішенні № 810-р, у тому числі міста Рівного та Рівненської області (далі - Території розподілу природного газу), де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, із часткою 100%. Дії Групи суб`єктів господарювання, що полягали у висуванні в період з 11.11.2016 по 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов`язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "ProZorro", що призвели до ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання та були б неможливими за умов існування значної конкуренції, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу в межах Територій розподілу природного газу, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації.

5.2. За порушення, визначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, накладено, зокрема, на АТ "Рівнегаз" штраф у розмірі 68 080 254,00 грн.

5.3. Рішення АМК № 810-р оскаржувалося позивачем у судовому порядку.

5.4. АТ "Рівнегаз" на обґрунтування підстав заявленого позову у справі № 910/3480/21, посилалося на те, що Рішення АМК № 810-р прийнято відповідачем при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи; відповідачем не доведено обставини, які визнано ним встановленими; викладені у рішенні висновки не відповідають обставинам справи; зазначене рішення прийнято з порушенням норм матеріального права.

5.5. Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2021 зі справи № 910/3480/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 та постановою Верховного Суду від 26.06.2025, у задоволенні позову АТ "Рівнегаз" відмовлено.

5.6. Як встановили суди, під час перевірки інформації АТ "Рівнегаз" у судовій справі № 910/3480/21 було встановлено, що чистий АТ "Рівнегаз" від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2019 рік згідно зі Звітом про фінансові результати (форма № 2) становить 331 867 000,00 грн. Наведені вище обставини не були відомі Комітету під час прийняття Рішення № 810-р, оскільки Комітет під час розгляду справи № 128-26.13/104-19 надсилав на адресу АТ "Рівнегаз" лист від 26.11.2020 № 128-26.13/08-16244 про надання, зокрема, інформації про розмір чистого доходу Товариства за 2019 рік, однак останнє не надало Звіту про фінансові результати (форма № 2) за 2019 рік та не повідомило відповідну інформацію під час оскарження Рішення № 810-р в суді першої інстанції.

5.7. Зокрема, суд апеляційної інстанції у постанові від 03.03.2025 у справі № 910/3480/21 встановив, що станом на момент прийняття Рішення № 810-р позивач не спростував розміру чистого доходу від реалізації продукції, зазначеного в додатку 22 до цього рішення (1 660 494 000,00 грн), який став базою для нарахування штрафу, а сам штраф не перевищує десяти відсотків доходу (виручки) Товариства за 2019 рік, з огляду на що суд не знайшов підстав для скасування відповідного пункту резолютивної частини Рішення № 810-р.

5.8. Також за розпорядженням державного уповноваженого Комітету від 05.07.2024 № 08/169-р розпочато провадження з перегляду рішення Комітету від 24.12.2020 № 810-р, зокрема, в частині визначення розміру штрафу, накладеного на АТ "Рівнегаз".

5.9. Так, у першому поданні Департаменту досліджень і розслідувань ринків паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства від 02.09.2024 № 13-/649/304-зв за результатами перегляду пропонувалося внести зміни до пункту 13 резолютивної частини Рішення АМК № 810-р та зменшити розмір штрафу, накладеного на Товариство, з огляду на показник доходу (виручки) за 2019 рік.

5.10. Однак, врахувавши заперечення АТ "Рівнегаз", викладені у листі від 07.10.2024 № 128-26.13/08-9629е Комітет зняв питання про перегляд із порядку денного засідання.

5.11. За результатами подальшого розгляду в другому поданні від 22.08.2025 № 08/169-р/288-зв Департаменту досліджень і розслідувань ринків паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства запропонував залишити Рішення АМК № 810-р без змін.

5.12. Рішенням АМК від 23.10.2025 № 693-р за результатами провадження з перегляду рішення Комітету від 24.12.2020 № 810-р вирішено залишити Рішення АМК № 810-р без змін.

5.13. Суди встановили, що у Рішенні № 693-р відповідачем зроблено висновок про відсутність підстав для зміни Рішення АМК № 810-р відповідно до статті 58 Закону № 2210, оскільки інформація, на підставі якої на Товариство було накладено штраф, є достовірною, а річна фінансова звітність АТ "Рівнегаз" за 2019 рік могла бути відома Комітету на момент прийняття Рішення АМК № 810-р.

5.14. У пунктах 22, 23 Рішення № 693-р зазначено, що під час перевірки інформації АТ "Рівнегаз" у судовій справі № 910/3480/21 було встановлено, що чистий дохід АТ "Рівнегаз" від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2019 рік згідно зі Звітом про фінансові результати (форма № 2) становить 331 867 000, 00 грн.

5.15. Вказані вище обставини не були відомі Комітету під час прийняття Рішення АМК № 810-р, оскільки Комітет під час розгляду справи № 128-26.13/104-19 надсилав на адресу АТ "Рівнегаз" лист від 26.11.2020 № 128-26.13/08-16244 про надання, зокрема, інформації про розмір чистого доходу Товариства за 2019 рік, однак Товариство не надало Звіту про фінансові результати (форма № 2) за 2019 рік, а також не повідомила цю інформацію в суді першої інстанції під час розгляду справи № 910/3480/21 оскаржуючи Рішення № 810-р в судовому порядку.

5.16. У пунктах 42-45 Рішення № 693-р зазначено, що рішення органу Комітету може бути переглянуто лише у випадках, визначених Законом, зокрема, за умови його прийняття на підставі недостовірної інформації та/або у випадку, коли істотні обставини не були й не могли бути відомі Комітету, що зумовило прийняття незаконного та/або необґрунтованого рішення.

При цьому, Інформація, яка була розміщена на сайті SMIDA - Агентства розвитку інфраструктури фондового ринку України (Stock market infrastructure development agency of Ukraine) за посиланням https://smida.gov.ua/db/feed/showform/fingeneral/31433 i на підставі якої Комітет розрахував штраф, накладений на АТ "Рівнегаз", є достовірними відомостями про Консолідований фінансовий звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 12 місяців 2019 року суб`єкта господарювання (АТ "Рівнегаз").

На зазначеному сайті також розміщена Річна фінансова звітність АТ "Рівнегаз" за 2019 за посиланням htps://smida.gov.uadb/feed/showform/fin_general/30488.

Отже, інформація, на підставі якої на позивача накладено штраф, є достовірною, а Річна фінансова звітність АТ "Рівнегаз" за 2019 рік могла бути відома Комітету на момент прийняття Рішення № 810-р.

Більше того, рішенням у справі № 910/3480/21, яке набрало законної сили, вже надано оцінку правомірності та обґрунтованості розміру штрафу, накладеного на АТ "Рівнегаз".

5.17. Тобто, за результатами перегляду Комітет ухвалив Рішення № 693-р, за яким зроблено висновок про відсутність підстав для зміни Рішення АМК № 810-р відповідно до статті 58 Закону № 2210, адже інформація, на підставі якої на АТ "Рівнегаз" накладений штраф, є достовірною, а річна фінансова звітність за 2019 рік могла бути відома Комітету на момент прийняття Рішення АМК № 810-р, оскільки згідно відомостей, розміщених на сайті SMIDA, датою складання інформації є 31.12.2019.

5.18. Позивач вважає, що незважаючи на те, що підставою для перегляду Рішення № 810-р стало те, що при визначенні розміру штрафу Комітетом невірно визначений чистий дохід АТ "Рівнегаз" за 2019 рік від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), який згідно зі Звітом про фінансові результати (Форма № 2) становить 331 867 000,00 грн, відповідач незаконно 23.10.2025 за результатами перегляду Рішення АМК № 810-р вказане рішення залишив без змін.

5.19. Натомість відповідач зазначає про те, що він не вбачає підстав, передбачених частиною першою статті 58 Закону № 2210, для перегляду Рішення АМК № 810-р, оскільки останнє прийняте ним з дотриманням законодавства та в межах повноважень.

5.20. Крім того наголошує на тому, що позивач вже скористався правом на оскарження цього рішення в судовому порядку у справі № 910/3840/21 і в межах цього спору надана остаточна оцінка правомірності та обґрунтованості накладеного на позивача штрафу.

5.21. За твердженням Комітету, у межах розгляду судової справи № 910/3840/21 позивач вже реалізував своє право на заперечення проти розміру накладеного комітетом штрафу, і суди надали таким доводам вичерпну правову оцінку. На думку Комітету, подання Товариством нового позову, який по суті зводиться до повторного оскарження штрафу, є спробою поставити під сумнів правові висновки, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, які вже встановлені у справі № 910/3480/21 і мають преюдиційний характер. Натомість надання позивачу можливості перегляду вже остаточно вирішеного спору створювало б колізію судових рішень, підривало б принцип res judicata та суперечило б усталеній практиці Верховного Суду і Європейського суду з прав людини.

5.22. Суди відмовили у задоволенні позовних вимог Товариства.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Рішення Комітету № 693-р прийнятого за результатами провадження з перегляду рішення Комітету від 24.12.2020 № 810-р, зокрема, в частині визначення розміру штрафу, накладеного на позивача.

7.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.4. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

7.5. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

7.6. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

7.7. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди попередніх інстанцій, відмовили у задоволенні позовних вимог.

7.8. Судові рішення мотивовано тим, що під час прийняття оспорюваного Рішення АМК про перегляд рішення від 24.12.2020 № 810-р Комітет дотримався вимог Закону № 2210 та належним чином виконував свої повноваження. Підстави для визнання недійсним та скасування Рішення АМК відсутні.

7.9. В силу вимог статті 58 Закону № 2210 Рішення органу Комітету може бути переглянуте лише у випадках, визначених законом, зокрема, за умови його прийняття на підставі недостовірної інформації та/або у випадку, коли істотні обставини не були й не могли бути відомі Комітету, що зумовило прийняття незаконного та/або необґрунтованого рішення. При цьому, Інформація, на підставі якої Комітет розрахував штраф, накладений на Товариство згідно з рішенням від 24.12.2020 № 810-р, є достовірними відомостями про Консолідований фінансовий звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 12 місяців 2019 року суб`єкта господарювання (АТ "Рівнегаз"), а річна фінансова звітність Товариства за 2019 рік могла бути відома Комітету на час прийняття Рішення № 810-р.

7.10. Крім того, суди врахували, що судовими рішеннями у справі № 910/3480/21 вже надавалася оцінка, зокрема, щодо правомірності та обґрунтованості накладеного на Товариство рішенням від 24.12.2020 № 810-р штрафу.

7.11. Втім, на думку скаржника, суди попередніх інстанції порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права, а тому є підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

7.12. За твердженням скаржника, суди у вирішенні питання щодо дотримання Комітетом вимог статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та статей 35, 36, 50, 52, 58, 59 Закону № 2210, не врахували правові висновки щодо застосування, які викладені у постановах Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 910/1212/19.

7.13. Також суди у вирішенні цього спору не врахували висновки Верховного Суду щодо важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень АМК, які викладені у постанові від 01.10.2020 у справі № 908/540/19, у т.ч. і стосовно обов`язку суду при розгляді справи дотримуватися вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, які викладені у постанові від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21.

7.14. Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги, зазначає, що специфіка спорів щодо оскарження рішень АМК, полягає у тому, що у кожному конкретному випадку судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справ з`ясовується питання наявності / відсутності підстав для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, якими в силу приписів частини першої статті 59 Закону, зокрема, є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

7.15. При цьому, відповідне з`ясування наявності / відсутності підстав для визнання недійсним Рішення АМК у силу приписів статті 59 Закону № 2210, дослідження та оцінка доказів, ухвалення судового рішення здійснюється господарськими судами у відповідності до приписів процесуального права.

7.16. Водночас принцип диспозитивності господарського судочинства передбачає розгляд судом справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених нею вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та друга статті 14 ГПК України).

7.17. У вирішенні доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм (правова позиція, викладена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17 та у постанові на яку посилається скаржник - від 01.10.2020 у справі № 908/540/19).

7.18. В аспекті доводів касаційної скарги Верховний Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу (пункт 75 постанови від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).

7.19. Стосовно визначення поняття "дискреційне повноваження", то слід зазначити, що пункт 7 частини першої статті 2 Закону України "Про адміністративну процедуру" містить визначення поняття "дискреційні повноваження", і хоча названий Закон безпосередньо не поширює свою дію на відносини, пов`язані із захистом економічної конкуренції, водночас дає загальне розуміння такого поняття, яке полягає у тому, що дискреційне повноваження - це повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

7.20. Вказане вище визначення поняття "дискреційне повноваження" відповідає його тлумаченню, яке здійснювалося, зокрема, Верховним Судом під час розгляду справ щодо оскарження рішень АМК, з урахуваннями Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи, Венеційської комісії Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, тощо.

7.21. Так, Верховний Суд послідовно та неодноразово висновував, що:

- дискреційні повноваження АМК мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права, та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;

- ураховуючи, зокрема, статтю 19 Конституції України, приписи Закону № 2210, Закону України "Про Антимонопольний комітет України", під час прийняття рішення АМК має переслідувати лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримуватись принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримуватися принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечувати належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймати своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечувати послідовне застосування загальних нормативно-правових приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості;

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності такого суб`єкта, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття;

- cуд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) АМК поза межами перевірки за критеріями, визначеними у статті 19 Конституції України та статті 59 Закону № 2210;

- завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу;

- критеріями перевірки законності оспорюваного рішення є конституційні положення про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (формальний критерій), а складові принципу верховенства права дають суду підстави досліджувати зміст ухваленого (сутнісний критерій) на предмет відповідності легітимній меті, недискримінації, пропорційності, тощо;

- дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, згідно з частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

7.22. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

7.23. Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

7.24. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку так, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

7.25. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

7.26. Як вже зазначено вище та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у цій справі є дотримання Комітетом, як суб`єктом владних повноважень, законодавчо встановлених процедурних вимог перегляду рішення АМК за правилами, визначеними у статті 58 Закону № 2210.

7.27. Відповідно до приписів Закону № 2210:

- органи Антимонопольного комітету України, які прийняли рішення, не мають права його скасувати або змінити, крім випадків, передбачених статтею 58 цього Закону. Вони можуть виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз`яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення (частина третя статті 48 Закону № 2210);

- Органи Антимонопольного комітету України з власної ініціативи чи за заявами осіб можуть переглянути рішення, прийняті ними у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію, у разі:

якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам Антимонопольного комітету України, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення;

якщо рішення було прийнято на підставі недостовірної інформації, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення;

невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов`язань, якими було обумовлене рішення органів Антимонопольного комітету України щодо узгоджених дій, концентрації відповідно до частини другої статті 31 цього Закону;

якщо обставини, на підставі яких було прийняте рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб`єктів господарювання, вже не існують;

невиконання суб`єктом господарювання умов угоди про врегулювання справи щодо припинення порушення та усунення причин його виникнення, усунення наслідків порушення;

якщо угода про врегулювання справи порушує публічний порядок;

наявності інших підстав, передбачених законами України (частина перша статті 58 Закону № 2210);

- за результатами перегляду органи Антимонопольного комітету України можуть: залишити рішення без змін; змінити рішення; скасувати рішення; прийняти нове рішення, передбачене статтями 31 та 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону (частина третя статті 58 Закону № 2210);

- підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації, узгоджених дій відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону № 2210).

7.28. Відповідно до Порядку розгляду заяв і справ:

- рішення органів Комітету можуть бути переглянуті ними за заявами осіб чи з власної ініціативи у разі наявності підстав, передбачених частиною першою статті 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Підстави для зміни, скасування чи визнання недійсним рішень Комітету, передбачені статтею 59 Закону № 2210, не застосовуються органами Комітету під час перегляду рішень органів Комітету (пункт 1 розділу X Порядку);

- у разі виявлення Комітетом, територіальним відділенням під час виконання своїх завдань відомостей про наявність підстав, передбачених частиною першою статті 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції", орган Комітету з власної ініціативи розпочинає провадження з перегляду відповідного рішення, про що приймає розпорядження. Розпорядження про початок провадження з перегляду рішення протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилається особам, які беруть участь у справі (пункт 5 розділу X Порядку);

- відповідно до абзацу сьомого частини першої статті 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції" орган Комітету, який здійснює перегляд рішення, може своїм розпорядженням зупинити виконання рішення до закінчення його перегляду, про що протягом трьох робочих днів письмово повідомляються особи, які беруть участь у справі (пункт 6 розділу X Порядку);

- під час провадження з перегляду рішення органи Комітету, службовці Комітету, територіального відділення проводять дії, передбачені частиною другою статті 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пунктом 3 розділу VII цього Порядку (пункт 7 розділу X Порядку);

- розгляд заяви про перегляд може бути зупинений державним уповноваженим, головою територіального відділення Комітету, органом Комітету, який здійснює перегляд рішення, з власної ініціативи чи за заявою особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду органом Комітету, судом пов`язаної з цією заявою іншої справи або до вирішення органом Комітету чи іншим державним органом пов`язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду заяви та його поновлення приймається розпорядження та протягом трьох робочих днів з дня його прийняття повідомляється особам, які беруть участь у справі (пункт 8 розділу X Порядку);

- за результатами провадження з перегляду рішення особи, зазначені в пункті 7 цього розділу, складають подання з попередніми висновками, яке вноситься на розгляд органу Комітету, який здійснює перегляд рішення. Підготовка до розгляду органами Комітету питання про перегляд рішення здійснюється у порядку, передбаченому пунктами 6, 7 розділу VII цього Порядку (пункт 9 розділу X Порядку);

- за результатами перегляду рішення органи Комітету приймають рішення відповідно до частини третьої статті 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Рішення, прийняте за результатами перегляду, надається для виконання, надсилається та оприлюднюється відповідно до частини першої статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пункту 5 розділу VIII цього Порядку (пункт 10 розділу X Порядку).

7.29. Із правового контексту наведених норм вбачається, що рішення органу АМК може бути переглянуте лише у випадках, визначених законом, зокрема за умови його прийняття на підставі недостовірної інформації та/або у випадку коли істотні обставини не були і не могли бути відомі Комітету, що зумовило прийняття незаконного та/або необґрунтованого рішення. Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 зі справи № 910/617/19.

7.30. Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у своїх постановах від 12.12.2019 зі справи № 910/1646/19 та від 03.11.2022 у справі № 910/10256/21 вирішуючи питання щодо застосування положень статті 58 Закону № 2210 зазначив, зокрема, що перегляд рішень органів Антимонопольного комітету України у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію є окремою спеціальною процедурою перегляду (повторного розгляду), яку не слід ототожнювати з процедурою оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України (перевіркою на предмет законності та обґрунтованості). Як орган влади Комітет зобов`язаний на стадії перегляду рішень діяти відповідно до повноважень, визначених статтею 58 Закону № 2210, і позбавлений можливості прийняти рішення відповідно до статті 59 цього Закону. Водночас компетенція судів щодо перегляду прийнятих органом Антимонопольного комітету України рішень відповідно до статті 59 Закону № 2210 полягає в установленні їх законності та обґрунтованості.

7.31. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та висновкам судів у оскаржуваних судових рішеннях колегія суддів враховує та зазначає, що за фактичних встановлених судами у цій справі обставин, зокрема, що: 1) Інформація, на підставі якої Рішенням АМК № 810-р на позивача накладений штраф, є достовірною, а річна фінансова звітність Товариства за 2019 рік могла бути відома Комітету на момент прийняття Рішення № 810-р; 2) судовими рішеннями у справі № 910/3480/21, яке набрало законної сили, вже надана оцінка правомірності та обґрунтованості розміру штрафу, накладеного на АТ "Рівнегаз", суди обґрунтовано виснували, що під час прийняття оспорюваного Рішення АМК № 693-р про перегляд рішення від 24.12.2020 № 810-р Комітет дотримався вимог Закону № 2210 та належним чином виконував свої повноваження, а тому підстави для визнання недійсним та скасування Рішення АМК відсутні.

7.32. Суд враховує та зазначає, що зміст першого подання Департаменту досліджень і розслідувань ринків паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства від 02.09.2024 № 13-/649/304-зв у якому пропонувалося за результатами перегляду внести зміни до пункту 13 резолютивної частини Рішення АМК № 810-р та зменшити розмір штрафу, накладеного на Товариство, з огляду на показник доходу (виручки) за 2019 рік, жодним чином не може мати вплив на те, що станом на час прийняття оспорюваного Рішення № 693-р позивач вже скористався правом на оскарження спірного питання в судовому порядку у справі № 910/3840/21 і в межах цього спору судом надана остаточна оцінка правомірності та обґрунтованості накладеного на позивача штрафу.

7.33. Натомість помилково ототожнюючи процедуру перегляду рішення органом АМК із процедурою його оскарження позивач фактично намагається здійснити повторний перегляд його доводів щодо незаконності розміру штрафу, заявляючи відповідні доводи в межах спору щодо оскарження Рішення № 693-р, прийнятого в межах спеціальної процедури - перегляду (повторного розгляду) Рішення АМК № 810-р.

7.34. У цьому аспекті Суд погоджується з обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції, що сама по собі о обставина, що Комітет розпорядженням від 05.07.2024 № 08/169-р відкрив провадження з перегляду Рішення № 810-р у частині розміру штрафу, не зобов`язує його за результатами такого перегляду змінити рішення. Скаржник не враховує, що положення статті 58 Закону № 2210 не наділяють Комітет правом на переоцінку спірних питань, які вже вирішені судовим рішенням, яке набрало законної сили.

7.35. Водночас висновки Верховного Суду викладені у постановах, які наведені у пунктах 4.1.2., 4.1.3 цієї постанови, були сформовані за інших фактичних обставин, що виключає можливість їх врахування при розгляді цієї справи.

7.36. У контексті підстав касаційного оскарження, Суд зазначає про те, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

7.37. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

7.38. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник повинен обґрунтувати в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

7.39. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

7.40. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

7.41. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять у такій категорії справ.

7.42. Отже, зважаючи на встановлені обставини справи, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах. Аргумент скаржника щодо порушення приписів частини другої статті 52 Закону № 2210 у вирішенні цього спору, спростовується матеріалами справи, адже предметом судового розгляду у цій справі є виключно питання щодо правильності застосування Комітетом положень статті 58 Закону № 2210.

7.43. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.

7.44. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

7.45. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8.1. Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 7 цієї постанови.

8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

9.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд