ПОСТАНОВА
головуючого Єремейчук Сергій Володимирович,
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , у режимі відеоконференції:
представника потерпілого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 травня 2026 року щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Дніпра, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої, звільненої від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України (надалі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення й встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Соборного районного суду м. Дніпра від 07 жовтня 2025 року ОСОБА_11 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено ОСОБА_11 від відбування покарання з випробуванням із визначенням іспитового строку тривалістю в 2 роки.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку, 06 листопада 2020 року близько 13:30 ОСОБА_11 , перебуваючи на вул. Тихвінська, поблизу будинку № 26 А у м. Дніпрі, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_9 , діючи з умислом, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень останньому, завдала йому удару по правому колінному суглобу, а потім завдала невстановлену в ході досудового розслідування кількість ударів зігнутим коліном своєї правої ноги (однак не менше двох) в пахову область потерпілого, заподіявши тілесні ушкодження, які не є небезпечними для життя і не потягли за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК, але є такими, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 18 травня 2026 року вирок місцевого суду скасував, а кримінальне провадження, щодо ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 122 КК - закрив відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК), через її звільнення від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого, покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, касатор зазначає, що суд апеляційної інстанції не проаналізував доводи потерпілого та його представника про те, що підстави для звільнення ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків давності відсутні, оскільки, на їх переконання, вона переховувалась від слідства/суду, чим порушила правила ст. 49 КК.
До того ж звертає увагу, що ОСОБА_11 перебувала у розшуку й до неї неодноразово було застосовано привід, що беззаперечно вказує на ухилення її від слідства/суду.
Також детально наводить аргументи про те, що ОСОБА_11 зловживала правом на захист і свідомо затягувала судовий розгляд з метою спливу строку притягнення до кримінальної відповідальності.
Ці порушення, на думку представника потерпілого, є істотними й такими, що призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема до застосування закону, який не підлягав застосуванню, а саме ст. 49 КК, Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_7 підтримала касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 та захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_8 заперечували проти задоволення скарги, вважаючи її необґрунтованою.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції дотримався вказаних вимог у ході апеляційного розгляду.
Доводи представника потерпілого про те, що відсутні підстави для закриття кримінального провадження відповідно до п. 1 ч. 2 ст. КПК, через звільнення ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, колегія суддів уважає непереконливими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - 5 років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло 15 років.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною в постановах від 23 травня 2023 року у справі № 653/679/15-к (провадження № 51-3504км21), від 11 січня 2024 року у справі № 186/1405/17 (провадження № 51-2627км23), від 09 квітня 2024 року у справі № 638/13757/20 (провадження № 51-7107км23), від 10 квітня 2024 року у справі № 754/339/19 (провадження № 51-6025км19), під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК необхідно розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство чи судовий розгляд. При цьому суд має з`ясувати, які дії особи мають визнаватися юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду.
Практика Суду зводиться до того, що для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК обов`язково мають бути наявні дві обставини: доведений факт ухилення від слідства чи суду та наявність процесуального рішення (у якому цей факт зафіксовано) про зупинення провадження і вжиття відповідних заходів.
За приписами ст. 335 КПК України, у разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду, суд своєю ухвалою зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого та оголошує розшук поки ухвалу суду не буде виконано.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження 07 вересня 2021 року було зупинено досудове розслідування у зв`язку із оголошенням ОСОБА_11 у розшук.
Однак, 17 вересня 2021 року досудове розслідування було відновлено у зв`язку із встановленням місця перебування ОСОБА_11 .
Тобто, фактично ОСОБА_11 перебувала у розшуку 10 днів, що не заперечується сторонами кримінального провадження.
У цьому аспекті Суд звертає увагу, що ухилення від явки до суду повинно бути належно оформлено, зокрема шляхом оголошення особи в розшук.
Згідно з висновком щодо застосування норм права, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2023 року (справі № 735/1121/20) у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого частиною першою статті 49 КК, подовженого на період ухилення.
Беручи до уваги наведений вище висновок, перебування ОСОБА_11 у розшуку не є перешкодою для застосування диференційованого строку, передбаченого ч. 1 ст. 49 КК із його продовженням на період ухилення.
Покликання на те, що до ОСОБА_11 неодноразово було застосовано привід, колегія суддів уважає недостатніми для висновку про ухилення від суду, адже здійснення приводів ОСОБА_11 не є процесуальним оформленням ухилення від суду в розумінні ст. 49 КК (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 336/3094/17, від 9 квітня 2024 року у справі № 638/13757/20, від 10 квітня 2024 року у справі № 754/339/19).
Отже, як видно із сформульованого обвинувачення ОСОБА_11 , за версією органу досудового розслідування, вчинила інкриміноване їй кримінальне правопорушення 06 листопада 2020 року.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення та до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.
Санкцією ч. 1 ст. 122 КК встановлено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, а тому для звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності необхідно щоб минуло 5 років з дня вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили.
Тож, станом на час апеляційного розгляду, зокрема на 18 травня 2026 року минув п`ятирічний строк, визначений п. 3 ч. 1 ст. 49 КК, навіть з урахуванням його продовження на 10 днів, які ОСОБА_11 перебувала у розшуку.
Твердження про те, що ОСОБА_11 зловживала своїм правом на захист, заявляла необґрунтовані клопотання про відкладення судових засідань, враховуючи матеріали цього кримінального провадження колегія суддів уважає такими, що не свідчать про умисні дії ОСОБА_11 спрямовані на ухилення від суду.
Згідно з матеріалами справи у період з 18 січня 2022 року по 10 жовтня 2023 року було відкладено понад 15 судових засідань за клопотанням потерпілого та/або його представника, або через неявку усіх учасників судового провадження.
Зважаючи на процесуальну поведінку усіх учасників судового провадження, колегія суддів не уважає, що лише дії ОСОБА_11 стали наслідком тривалого розгляду кримінального провадження в суді.
До того ж, як указано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі 598/1781/17 відкладення судових засідань за клопотаннями сторін або ж з інших причин не є ухиленням від слідства і суду та не може бути підставою для зупинення перебігу давності відповідно до ст. 49 КК.
Також, Суд звертає увагу, що у згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що сам по собі факт ухилення від розслідування та суду не є кримінально караним діянням.
Крім цього, засоби забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків і відповідальність за дії, спрямовані на перешкоджання досудовому розслідуванню й суду, передбачені нормами КПК. Так, неприбуття за викликом слідчого, прокурора чи судовим викликом без поважних причин тягне накладення грошового стягнення на підставі частини першої статті 139 цього Кодексу, а ухилення від досудового розслідування і суду може зумовлювати зміну запобіжного заходу на більш суворий згідно зі статтею 200 КПК. Відповідні заходи забезпечення кримінального провадження, а також продовження диференційованих строків давності на час перебування особи у розшуку, покликані стимулювати її добросовісну поведінку. Водночас застосування щодо винного таких кримінально-правових наслідків переховування від правоохоронних органів, як нівелювання визначених у частині першій статті 49 КК строків, не є необхідним і пропорційним зазначеній меті.
Тому, застосування до ОСОБА_11 запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання є процесуальним реагуванням місцевого суду на неявку останньої до суду та неналежним виконанням своїх обов`язків як обвинуваченої, проте ця обставина, на думку колегії судів, не є підставою для зупинення перебігу строку давності.
Доводи про те, що ОСОБА_11 вчинила нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 358 КК, через що, на переконання представника потерпілого, остання не підлягала звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, є неспроможними.
За ч. 3 ст. 49 КК перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Водночас діяння, передбачене ч. 1 ст. 358 КК не є нетяжким злочином, а відноситься до кримінального проступку, у зв`язку із чим перебіг строків давності не зупиняється.
Більше того, даних про те, що ухвалено вирок, за яким ОСОБА_11 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК, матеріали кримінального провадження не містять і додатково Суду не надані, а тому, беручи до уваги загальні засади кримінального провадження, будь-які процесуальні наслідки для ОСОБА_11 у зв`язку з цим не настали.
За таких обставин, Суд дійшов переконання, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370, 419 КПК, а тому твердження представника потерпілого про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК є безпідставним.
З огляду на наведене вище, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити апеляційному суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, Суд не встановив, а тому, касаційна скарга представника потерпілого не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд