ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Миколаївського апеляційного суду щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 березня 2026 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 263 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: - за ч. 2 ст. 263 КК на строк 2 роки; - за ч. 1 ст. 121 КК на строк 5 років; - за ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК на строк 7 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з моменту його затримання, тобто з 19 липня 2024 року.
Зараховано ОСОБА_7 строк попереднього ув`язнення з 19 липня 2024 року по 09 березня 2026 року з розрахунку один день позбавлення волі за один день попереднього ув`язнення.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, арешту майна, речових доказів та процесуальних витрат.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду, завдану злочином у сумі 11 849 грн та моральну шкоду - у сумі 300 000 грн.
За вироком районного суду, ОСОБА_7 засуджено за те, що він 19 липня 2024 року близько 00:40, будучи у нетверезому стані, перебуваючи у дворі багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , під час конфлікту з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, внаслідок словесної перепалки, яка переросла у бійку між ними, діючи з мотивів особистої неприязні до потерпілого, з метою позбавлення життя потерпілого ОСОБА_11 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, їх карність, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, витягнув із своєї кишені ніж та тримаючи в правій руці, умисно наніс один удар в грудну клітину ОСОБА_11 , спричинивши ножове поранення грудної клітини зліва з пораненням легені. Однак свій злочинний намір, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_11 не довів до кінця із причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілий ОСОБА_11 , залишившись у свідомості та маючи можливість вчиняти активні дії, відійшов від ОСОБА_7 та почав кликати про допомогу, повідомивши ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про отримання ножових поранень. В свою чергу ОСОБА_7 , злякавшись, що він може бути затриманий за скоєний ним особливо тяжкий злочин, залишив місце події, не виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, а потерпілий ОСОБА_11 був доставлений до лікарні, де отримав первинну медичну допомогу.
Разом з тим, 19 липня 2024 року близько 00:40 ОСОБА_7 , будучи у нетверезому стані, після конфлікту з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , повернувся до своєї квартири АДРЕСА_3 , маючи намір повернутись і помститись за образу, взяв з собою мисливського ножа, який придбав у невстановлений слідством час, спосіб та місці та поклав вказаного мисливського ножа до кишені. Далі ОСОБА_7 повернувся до двору багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 , де продовжив конфлікт з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , в результаті якого намагався вбити останнього.
Маючи намір на подальше носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_7 тримаючи у руках ніж, залишив подвір`я, однак, розуміючи, що його злочинні дії можуть бути викритими, вирішив позбавитись від знаряддя вчинення злочину, а тому викинув мисливський ніж у полі за будинком, який виявлено та вилучено під час огляду місця події.
Крім того, 19 липня 2024 року близько 01:00 ОСОБА_7 , викинувши у полі ножа, повернувся на місце вчинення попереднього злочину у двір багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , де побачив на подвір`ї групу людей, які приїхали на допомогу ОСОБА_11 та зрозумів, що його розшукують за спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 . Серед вказаних осіб був ОСОБА_8 , який рухався в напрямку арки між житловими будинками назустріч ОСОБА_7 . Останній, не бажаючи бути викритим, маючи намір уникнути кримінальної відповідальності, на ґрунті раптово-виниклих неприязних відносин, усвідомлюючи протиправність своїх дій, їх карність, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, підбіг до ОСОБА_8 та нунчаками, котрі мав при собі, наніс один удар в голову ОСОБА_8 , тим самим спричинив останньому тілесні ушкодження у виді контузії лівого ока тяжкого ступеня, проникаюче склеральне поранення з випадінням оболонок лівого ока, гіфема, гемофтальм лівого ока, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, що потягли за собою загальну втрату працездатності більше ніж на 1/3.
Разом з тим, 19 липня 2024 року близько 00:40 ОСОБА_7 , будучи у нетверезому стані, після конфлікту з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , повернувся до своєї квартири АДРЕСА_3 та взяв з собою нунчаки, які придбав у невстановлений слідством час, спосіб та місці та маючи намір на незаконне носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_7 повісив їх собі на шию та повернувся до двору багатоквартирного будинку, що на АДРЕСА_2 , де продовжив конфлікт з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , в результаті якого намагався вбити останнього мисливським ножем.
Після цього, продовжуючи незаконно носити холодну зброю без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_7 вибіг з подвір`я та викинув ніж у полі, яке розташоване за будинком. Через кілька хвилин ОСОБА_7 , тримаючи при собі нунчаки, повернувся до двору багатоквартирного будинку на АДРЕСА_2 , та спричинив ними тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_8 , після чого разом з нунчаками зник з місця події. Вказані нунчаки було виявлено та вилучено в ОСОБА_7 під час особистого обшуку.
Миколаївський апеляційний суд вироком від 14 травня 2026 року скасував вирок місцевого суду (в частині призначеного покарання) та ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі: - за ч. 1 ст. 121 КК на строк 7 років; - за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК на строк 7 років; - за ч. 2 ст. 263 КК на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. Строк відбування покарання вирішено рахувати з дня набрання вироком апеляційного суду законної сили, тобто з 14 травня 2026 року. Зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 19 липня 2024 року до 14 травня 2026 року. В іншій частині вирок залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді щодо ОСОБА_7 .
В обґрунтування касаційної скарги покликається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання, внаслідок суворості.
Зокрема, захисник акцентує, що апеляційний суд, ухвалюючи вирок, в порушення вимог статей 23, 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не досліджував відомостей, що характеризують особу ОСОБА_7 , про що в апеляційній скарзі просив прокурор, при цьому погіршив становище його підзахисного, та, як наслідок, ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 420 КПК.
Тобто, наполягає, що апеляційний суд, не здійснюючи безпосереднього дослідження доказів, що стосуються даних про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, надав доказам іншу оцінку, аніж ту, що надав районний суд, однак постановив вирок, що також є порушенням процесуального закону.
Крім того звертає увагу на те, що апеляційний суд у вироку покликається на обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння, однак вказівка на цю обставину, на переконання захисника, є порушенням вимог статті 337 КПК, адже районний суд, встановивши зазначену обставину, що обтяжує покарання, вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, тоді як така обставина відсутня у обвинувальному акті. Таким чином касатор наполягає, що апеляційний суд повинен був усунути це порушення під час апеляційного провадження, натомість колегія суддів погіршила становище ОСОБА_7 , призначивши йому більш суворе покарання, акцентуючи на обставині, яка обтяжує покарання.
Додає, що у вироку апеляційного суду також не відображено мотивів щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту про зменшення суми цивільного позову на користь ОСОБА_8 .
Окремо зазначає про порушення права на захист ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду, оскільки, на його думку, перебування обвинуваченого у скляній кабіні в залі судових засідань, а не поруч із захисником поза межами кабіни, звузило можливість останнього користуватися порадами свого захисника.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, прокурор ОСОБА_5 заперечив проти її задоволення, просив оскаржуваний вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 263 КК, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Натомість доводи захисника про істотне порушення вимог процесуального закону, яке виразилось у тому, що апеляційний суд, всупереч вимог статей 23, 404, 420 КПК, призначив ОСОБА_7 більш суворе покарання без безпосереднього дослідження доказів, зокрема даних про особу обвинуваченого, тобто надав доказам іншу оцінку, аніж районний суд, колегія суддів уважає слушними.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно з ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За правилами статей 404, 407, 420 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю чи частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням ст. 409 цього Кодексу.
Статтею 420 КПК визначено, що суд апеляційної інстанції ухвалює свій вирок, зокрема, у разі необхідності застосування більш суворого покарання. При цьому вирок апеляційного суду повинен відповідати загальним вимогам до вироків і містити короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення та рішення по суті вимог апеляційної скарги. Крім того, рішення має містити відповідну власну оцінку і переоцінку доказів, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що місцевий суд помилково врахував той чи інший доказ як такий, що підтверджує або спростовує винуватість особи. У такому разі дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом є обов`язковим.
Безпосередність дослідження показань, речей і документів є однією із загальних засад кримінального провадження. Зміст цієї засади розкрито в ст. 23 КПК, згідно з якою суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд касаційної інстанції неодноразово наголошував на тому, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: справедливий судовий розгляд, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Дотримання цих правил вимагається: а) якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації цього права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; б) якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі. Кожний випадок порушення цих положень є порушенням права особи на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції, а відтак і істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи саме з принципу безпосередності дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено під час апеляційного розгляду справи.
Переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вищенаведених вимог закону не дотримався.
З матеріалів провадження слідує, що прокурор, не погоджуючись із вироком районного суду в частині призначеного покарання внаслідок м`якості, подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК на строк 9 років, за ч. 1 ст. 121 КК на строк 7 років; за ч. 2 ст. 263 КК на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. При цьому в апеляційній скарзі прокурора висловлено прохання про повторне дослідження доказів, а саме даних, що характеризують особу обвинуваченого.
Сторона захисту також подала апеляційні скарги з підстав незгоди із вироком районного суду в частині вирішення цивільного позову (щодо стягнення із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 моральної шкоди у розмірі 300 000 грн).
В свою чергу, колегія суддів під час апеляційного провадження за скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника - адвоката ОСОБА_6 , а також прокурора, клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів, зокрема даних про особу обвинуваченого, не розглянула, доказів, про які просив прокурор, безпосередньо не досліджувала, що підтверджується записом судового засідання від 14 травня 2026 року (№ 6430745), натомість ухвалила вирок, яким призначила обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, тобто більш суворе покарання, аніж те, що призначив районний суд.
Верховний Суд наголошує, що призначення апеляційним судом більш суворого покарання не завжди вимагає повторного дослідження всіх доказів, проте категорично вимагає безпосереднього дослідження даних про особу обвинуваченого та обставин, що впливають на покарання, якщо суд надає їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції.
За таких обставин, на думку колегії суддів, апеляційний суд не дослідивши доказів про які просив прокурор, зокрема даних про особу обвинуваченого, належним чином не обґрунтував правових підстав для призначення ОСОБА_7 більш суворого покарання та виключення обставини, що пом`якшує покарання (щире каяття), тобто неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Доводи захисника у касаційній скарзі про безпідставність визнання судами обставини, яка обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, колегія суддів уважає обґрунтованими, з огляду на таке.
Так, відповідно до ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 368 КПК визначено, що суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.
За п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі ст. 92 КПК покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що цієї обставини не було зазначено в обвинувальному акті як такої, що обтяжує покарання відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК.
На думку колегії суддів, визнання цієї обставини відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК такою, що обтяжує покарання, не узгоджується з положеннями ст. 337 КПК.
У свою чергу, апеляційний суд на допущені порушення місцевим судом уваги не звернув, натомість у своєму вироку акцентував на тому, що суд першої інстанції хоч і визнав обставину, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, але фактично її не врахував, та призначив ОСОБА_7 більш суворе покарання, зокрема з врахуванням саме цієї обтяжуючої обставини, що, на думку Суду, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Аргументи сторони захисту про порушення права на захист ОСОБА_7 через те, що останній перебував у скляній кабіні в залі судових засідань, а не поруч із захисником поза межами кабіни, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 11 Інструкції з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених (підсудних), засуджених за вимогою судів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України від 26 травня 2015 року № 613/785/5/30/29/67/68, «…у залі судового засідання місце для тримання обвинувачених (підсудних), засуджених обладнується загородженнями відповідно до вимог ДБН. На вікнах залів судових засідань незалежно від поверховості встановлюються ґрати».
Пунктом 27 Інструкції передбачено, що за розпорядженням головуючого в судовому засіданні (судді-доповідача) начальник варти дозволяє спілкування обвинуваченому (підсудному), засудженому із захисником, прокурором та при цьому обвинувачений (підсудний), засуджений з-під охорони не звільняється.
Отже, ця Інструкція не містить випадків можливості перебування обвинуваченого, якому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, під час проведення судового засідання не в відповідному загородженні. Крім того, положеннями Інструкції не передбачено надання головуючим дозволу на перебування обвинуваченого, якому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не в спеціально відведеному місці.
Верховний Суд звертає увагу, що безпека в залі є умовою справедливого судового розгляду, а тому будь-які заходи, що обмежують участь обвинуваченого під час судового засідання або накладають обмеження на нього чи його відносини з адвокатом повинні бути застосовані доки це необхідно і мають бути пропорційні ризикам у кожному конкретному випадку.
Оскільки у цьому провадженні ОСОБА_7 обвинувачувався у скоєнні тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі, при цьому загородження, яке обладнане в суді для перебування обвинувачених, відповідає вимогам ДБН та надають можливість обвинуваченим, в тому числі і ОСОБА_7 , ефективно використовувати свої права, зокрема право на захист та спілкування із захисником, тому у цьому випадку, на думку суду касаційної інстанції, право на захист ОСОБА_7 під час апеляційного провадження не було порушено.
Доводи захисника про те, що апеляційний суд не надав мотивованої відповіді щодо зменшення суми відшкодування моральної шкоди за позовом ОСОБА_8 , Верховний Суд відхиляє, адже з оскаржуваного вироку слідує, що суд апеляційної інстанції вмотивовано зазначив, що потерпілому ОСОБА_8 внаслідок умисних дій обвинуваченого ОСОБА_7 , який нунчаками заподіяв удар потерпілому в голову, завдано тяжкі тілесні ушкодження у виді контузії лівого ока, проникливе склеральне поранення з випадінням оболонок лівого ока, гіферма, гемофтальм лівого ока, через що у потерпілого порушені життєві зв`язки через неможливість продовження активного життя, він не може тривалий час працювати, присутній постійний емоційний стрес, який супроводжується почуттям розгубленості, тривоги, страху за своє здоров`я та життя. Він не бачить на ліве око, його зір порушений, через що постійно вимушений ходити до лікарів. При визначенні розміру моральної шкоди потерпілий послався на фізичні і душевні страждання, поведінку ОСОБА_7 після вчиненого злочину, зокрема той факт, що обвинувачений не вибачився, добровільно не відшкодував шкоду. Потерпілий вважав, що 300 000 грн моральної шкоди відповідає засадам розумності, справедливості та виваженості.
Верховний Суд погоджується з судом апеляційної інстанції, що саме такий розмір грошового відшкодування, є обґрунтованим, адже при його визначенні належним чином враховано обставини вчиненого кримінального правопорушення, невідворотність наслідків, що настали для потерпілого - втрата лівого ока, в результаті чого останній зазнав душевних страждань, які йому довелось пережити у зв`язку з цим.
За таких обставин, на підставі зазначеного вище, вирок апеляційного суду не можна визнати законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки його постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, і, як наслідок, до передчасного висновку про призначення більш суворого покарання, що відповідно до приписів пунктів 1 - 3 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення з призначенням нового розгляду в цьому суді.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, дослідити докази, зокрема дані про особу обвинуваченого, оцінити їх, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.
Також, колегія суддів зауважує, що касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням певних особливостей (стаття 434 КПК). У свою чергу, ст. 418 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу, який зобов`язує суд, серед іншого, вирішити питання про запобіжний захід.
Беручи до уваги мету застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яка передбачає досягнення дієвості цього провадження (ст. 131 КПК), з огляду на необхідність попередження ризику переховування ОСОБА_7 від суду під тиском тягаря можливого відбування покарання, призначеного вироком суду, враховуючи, що він обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, суд уважає за необхідне обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд