ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 760/11871/19

За вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року вирок районного суду залишено без змін.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 17 лютого 2019 року, будучи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків заподіяв ножем ОСОБА_7 один удар у живіт, спричинивши умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Стверджує, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК України, оскільки належно не перевірив доводів його апеляційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 75 КК України, що призвело до м`якості покарання, зокрема не врахував того, що інкримінований ОСОБА_6 злочин належить до категорії тяжких, знаряддя злочину є ніж, не зважив на поведінку засудженого після вчинення злочину.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні прокурор підтримала подану скаргу.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Щодо доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Положеннями ст. 75 КК України передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, урахувавши тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Положеннями ст. 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

При цьому повноваження суду, надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

До того ж слід зазначити, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Вказаних вимог закону під час призначення ОСОБА_6 покарання суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися.

Так, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання зі звільненням від його відбування, врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, що є тяжким, особу засудженого, який за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів психолога та нарколога не перебуває, раніше не судимий, має на утриманні неповнолітніх дітей; обставини, що пом`якшують покарання, -а саме щире каяття та повне визнання вини, і ті, що його обтяжують, - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

Колегія суддів апеляційного суду переглянувши кримінальне провадження в межах поданої апеляційної скарги, надала відповідь на доводи апеляційної скарги прокурора, зокрема щодо безпідставного визнання судом першої інстанції обставиною, що пом`якшує покарання, щирого каяття. При цьому суд апеляційної інстанції слушно спростував це твердження, зазначивши про підтвердження щирого каяття ОСОБА_6 під час судового розгляду в суді першої інстанції, зокрема внаслідок чого суд застосував положення ч. 3 ст. 349 КПК України. Переконався апеляційний суд у щирості каяття засудженого і під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Водночас апеляційний суд взяв до уваги, що ОСОБА_6 має на утриманні чотирьох дітей, працює у ТОВ «Транс Атлантік фіш» на посаді охоронця, де зарекомендував себе як дисциплінований, відповідальний працівник. Зважив апеляційний суд і на характеристику, видану директором Реабілітаційного центру для алко- та наркозалежних від 16 жовтня 2004 року, за змістом якої ОСОБА_6 у період з жовтня 2020 по січень 2022 років перебував у реабілітаційному центрі для алко- та нарко- залежних. За час проходження реабілітації було видно, що людина прагне змінити життя і жалкує про скоєне. Алкоголю не вживає і веде здоровий спосіб життя.

З урахування всіх обставин у сукупності, апеляційний суд погодився з призначеним судом першої інстанції покаранням з подальшим звільненням засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів погоджується з висновками судів і вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде «особистим надмірним тягарем для особи» та справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.

При цьому стосовно доводів касаційної скарги сторони обвинувачення про те, що суд апеляційної інстанції не повною мірою взяв до уваги обставини кримінального провадження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, які охоплюються його об`єктивною стороною, поза зв`язком з іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, який передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.

Натомість, на переконання колегії суддів, зазначені вище обставини справи, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_6 , його ставлення до наслідків своїх протиправних дій у сукупності давали судам достатні підстави для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою і застосування протягом іспитового строку низки соціально-виховних заходів, необхідних для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.

Також Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позитивна посткримінальна поведінка особи є важливим елементом оцінки її здатності до виправлення.

На переконання колегії суддів, обставини, ураховані судом апеляційної інстанції, підтверджують соціальну стабільність ОСОБА_6 та доводять відсутність ризику повторної злочинності.

Отже, колегія суддів уважає, що, з огляду на зазначені вище дані про особу ОСОБА_6 , застосування до нього ст. 75 КК України в цілому є обґрунтованим.

Таким чином, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.

Судами при призначенні ОСОБА_6 покарання правильно застосований закон України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 75 КК України.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд