ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 953/5925/22

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі прокурор, як на підставу скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду, посилається на неповноту судового розгляду, наводить доводи про невідповідність висновків судів, викладених в судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, не погоджується з оцінкою судом доказів та виправданням ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 366 КК України.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду в касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Натомість, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України.

При розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції.

Оскільки обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийняли законні та обґрунтовані рішення про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що рішення суду про виправдання останнього є правильним.

Дослідивши всі надані стороною обвинувачення докази, в тому числі показання свідків та письмові матеріали кримінального провадження, надавши кожному з них оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки у судовому засіданні не було доведено, що ним вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366 КК України.

Не погодившись з таким висновком суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу, в якій вказував, що виправдувальний вирок підлягає скасуванню у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Прокурор вважав, що приймаючи до уваги одні докази та відхиляючи інші, суд першої інстанції не в повній мірі обґрунтував та не мотивував свого рішення. Не погоджувався з мотивами виправдання ОСОБА_7 та посилався на те, що дослідивши докази в цій справі, суд мав ухвалити обвинувальний вирок щодо останнього.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що такі доводи прокурора за результатом апеляційного розгляду були ретельно перевірені апеляційним судом та обґрунтовано залишені без задоволення.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

За вимогами ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких її визнано необґрунтованою.

Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

У цій справі, як убачається з її матеріалів, за результатом апеляційного розгляду судом встановлено, що ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 , суд першої інстанції, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення ОСОБА_7 та виснував, що не доведено вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, зокрема, у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Залишаючи доводи апеляційної скарги прокурора без задоволення, апеляційний суд виходив з того, що органом досудового розслідування не доведено наявності умислу у ОСОБА_7 на вчинення службового підроблення. Суб`єктивна сторона службового підроблення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, характеризується лише прямим умислом, бо винний діє завідомо, тобто усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, що вносяться ним до офіційних документів та усвідомлює, що документ, який він видає, повністю чи частково не відповідає дійсності, а отже обов`язковою умовою, є усвідомлення обвинуваченим неправдивого характеру таких відомостей.

Перевіряючи в порядку апеляційної процедури виправдувальний вирок, апеляційний суд погодився в позицією суду першої інстанції про те, що ніким не заперечується тієї обставини, що станом на дату оцінки формула, яка була використана під час оцінки та складення звіту втратила чинність. На дату проведення оцінки дана формула була іншою, однак від використаної в звіті відрізнялася лише тим, що вона (формула) не враховувала показник М - вартість витрат майбутніх періодів.

Натомість, для оцінки правильності правової кваліфікації цієї дії за ч. 1 ст. 366 КК України через внесення недостовірної інформації у звіт, слід визначити чи входить використання невірної формули, (а не даних при її використанні) до об`єктивної сторони цього кримінального правопорушення та чи призвело таке використання невірної формули до невірного/неправдивого результату та перекрученні показників.

Проте використання невірної формули за умови використання вірних вихідних даних не утворює складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, оскільки використання формули є методом оцінки, а не інформацією, яка використовується під час застосування формули оцінки.

Залишаючи доводи апеляційної скарги прокурора без задоволення, апеляційний суд виснував, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу, що саме ОСОБА_7 , як службова особа, виконуючи обов`язки директора ТОВ «ВЕР-ТАС», видав завідомо неправдивий офіційний документ, оскільки ані як службова особа, ані як фізична особа, не будучи суб`єктом оціночної діяльності та не будучи наділеним правами, обов`язками та повноваженнями оцінювача, він не мав ані права, ані можливості перевіряти достовірність відомостей внесених до звіту оцінювачем ОСОБА_8 . При цьому, стороною обвинувачення клопотань про виклик та допит свідка ОСОБА_8 заявлено не було ні під час розгляду провадження судом першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду.

Водночас, визнаючи безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора про те, що ОСОБА_7 , як директор ТОВ «ВЕР-ТАС», може бути суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, апеляційний суд в ухвалі виснував, що в даному випадку, суб`єктами оціночної діяльності, відповідно до сертифікату суб`єкта оціночної діяльності, який засвідчує право суб`єкта оціночної діяльності на внесення його до Державного реєстру суб`єктів оціночної діяльності, які здійснюють оціночну діяльність у формі практичної діяльності з оцінки майна та які визнані суб`єктами оціночної діяльності за напрямами оцінки майна, є саме оцінювач ОСОБА_8 та ТОВ «ВЕР-ТАС».

Апеляційний суд зазначив, що керівник юридичної особи - суб`єкта підприємницької діяльності, самостійно ані як службова особа, ані як фізична особа не є суб`єктом оціночної діяльності та не наділений правами, обов`язками та повноваженнями оцінювача, а тому не може ані вносити до звіту неправдиві відомості, ані перевіряти достовірність відомостей внесених до звіту оцінювачем.

З наведеним висновком апеляційного суду не може погодитися колегія суддів, оскільки звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Тобто ОСОБА_7 , в силу займаної посади директора ТОВ «Вер-Тас», наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями та є службовою особою в контексті статті 18 КК України, про що слушно зауважив у касаційній скарзі прокурор. Водночас, наведене не впливає на правильність висновків суду про те, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.

Таким чином, апеляційний суд, переглядаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення про наявність в діях ОСОБА_7 , на їх думку, складу інкримінованого кримінального правопорушення і відсутність підстав для виправдання останнього, обґрунтовано визнав її безпідставною та правильно погодився з висновками про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України і прийняв законне та справедливе рішення про залишення виправдувального вироку суду першої інстанції без зміни.

За результатом апеляційного розгляду цей суд обґрунтовано виснував, що судом першої інстанції досліджені всі фактичні обставини, з`ясування яких мало істотне значення для прийняття правильного рішення, а доводи сторони обвинувачення про істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, обґрунтовано визнані безпідставними та залишені без задоволення. Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, вона містить докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою та відповідає вимогам законності та обґрунтованості і погоджується з наведеними в ній висновками про законність і обґрунтованість виправдувального вироку щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 366 КК України.

Отже, касаційна скарга прокурора не містить доводів на обґрунтування наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і таких порушень, у цій справі, колегією суддів не встановлено, а також доводів на обґрунтування неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог, немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд