ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 , в режимі відеоконференції захисника ОСОБА_6 , розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , котрий брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040780001161, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , громадянина України, котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Красноармійську Донецької області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , проживаючого на АДРЕСА_2 , раніше судимого, останнього разу 13 березня 2015 року Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 березня 2016 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 березня 2015 року, більш суворим покаранням за новим вироком ОСОБА_8 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_9 856 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 07 липня 2014 року приблизно о 21 год., знаходячись біля будинку АДРЕСА_3 з метою незаконного заволодінням чужим майном, проник у приміщення комерційного кіоску, де скоїв розбійний напад на реалізатора кіоска ОСОБА_10 , поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілої, в ході якого, погрожуючи ОСОБА_10 ножем, заволодів її золотим ланцюжком вартістю 1800 грн., а також належними приватному підприємцю ОСОБА_9 грошовими коштами в сумі 856 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 залишено без зміни. На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_8 зараховано строк попереднього ув`язнення з 05 жовтня 2014 року по 10 листопада 2016 року включно у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Як убачається зі змісту касаційної скарги, прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Призначене засудженому покарання прокурор вважає невиправдано м`яким. Вказує на безпідставне врахування судом обставин, що пом`якшують покарання та неврахування обставин, що його обтяжують. В порушення вимог ст. 419 КПК вказані доводи не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного розгляду необґрунтовано залишив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 не підтримала касаційну скаргу прокурора і просила відмовити у її задоволенні.
Захисник ОСОБА_6 вважав касаційну скаргу прокурора необґрунтованою та просив відмовити у її задоволенні.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 187 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Що стосується доводів прокурора про м`якість призначеного ОСОБА_8 покарання, то вони не можуть вважатися обґрунтованими.
Обираючи ОСОБА_8 покарання, суд зважив на тяжкість вчиненого злочину, що згідно зі ст. 12 КК є особливо тяжким, дані про особу винного, який частково визнав вину, розкаявся у вчиненому, шкоду потерпілим не відшкодував. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Таким чином, повною мірою врахувавши вказані обставини, суд призначив ОСОБА_8 покарання за ч. 3 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна, яке засудженому сліду відбувати реально, а також на підставі ч. 4 ст. 70 КК застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження нових злочинів. Підстав вважати його явно несправедливим через м`якість колегія суддів не вбачає.
Перевіривши вирок за апеляцією прокурора, апеляційний суд викладені у ній доводи в частині м`якості призначеного покарання обґрунтовано визнав неспроможними та з наведенням докладних мотивів ухваленого рішення залишив вирок щодо ОСОБА_8 без зміни.
Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду не встановлено.
За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів