ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 569/6988/16-к

За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 17 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 16 серпня 2017 року, ОСОБА_7 було засуджено за ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 71 КК частково приєднано до покарання, призначеного за цим вироком, невідбуту частину покарання за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 1 лютого 2013 року і визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Суд визнав ОСОБА_7 винуватим у незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднаному з проникненням у сховище, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, ОСОБА_7 21 березня 2016 року о 23:50, повторно, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу проник на подвір`я домоволодіння на АДРЕСА_2 , звідки намагався викрасти належний ОСОБА_8 велосипед вартістю 570 грн. Однак довести злочин до кінця ОСОБА_7 не вдалося з причин, що не залежали від його волі, оскільки його протиправні дії на території згаданого подвір`я помітив і припинив потерпілий.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

Захисник ОСОБА_6 просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення і закрити кримінальне провадження. Аргументуючи заявлену вимогу, захисник зазначає про неповноту судового розгляду, відсутність у справі належних та допустимих доказів реальної вартості викраденого велосипеда. Також, на думку захисника, суд необґрунтовано визнав сховищем огороджену територію подвір`я. Заперечуючи по суті встановлені фактичні обставини, достовірність показань потерпілого, належну оцінку доказів та правильність кваліфікації за ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК, скаржник стверджує, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад злочину. Разом із цим захисник наголошує на тому, що вчинене засудженим діяння необхідно було перекваліфікувати на ч. 1 ст. 185 вказаного Кодексу. Оскільки апеляційний суд залишив поза увагою допущені порушення, не усунув їх, вважає незаконною його ухвалу.

Крім того, у поданій скарзі міститься прохання про здійснення касаційного розгляду без участі сторони захисту.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторони обвинувачення, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчого рівня норм матеріального тапроцесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а виходить з обставин, установлених судом.

У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, захисник заперечує правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, достовірність доказів, а також посилається на неповноту судового розгляду, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з дотриманням ст. 23 КПК на підставі ретельного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні як обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_9 , експерта ОСОБА_10 ; даних, що містяться у протоколі огляду місця події, у висновку товарознавчої експертизи, зміст яких детально викладено у вироку.

Усупереч доводам захисника вартість викраденого майна було встановлено в порядку, передбаченому законом, згідно з приписами статей 242, 243 КПК, а отриманий у цій справі експертний висновок не суперечить положенням статей 101, 102 цього Кодексу.

Крім того, суд допитав експерта ОСОБА_10 , який роз`яснив, що при проведенні експертизи йому було надано достатньо даних для встановлення вартості велосипеда на момент вчинення злочину. При цьому стороні захисту надавалася можливість ставити експерту запитання, і таким правом ОСОБА_6 скористався.

З урахуванням установленої судом сукупності фактів, що належать до предмета доказування у провадженні, суд дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_7 злочину проти власності. Натомість твердження захисника про протилежне, відсутність у діянні засудженого складу такого злочину та про наявність підстав для закриття справи є неприйнятними.

До того ж аналогічні за змістом доводи сторони захисту були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який умотивовано їх відхилив. У цій частині ухвала згаданого суду відповідає ст. 419 КПК.

Разом із тим, як видно з результатів перевірки матеріалів кримінального провадження, встановивши фактичні обставини замаху на крадіжку, суд першої інстанції помилково кваліфікував діяння ОСОБА_7 як замах на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням в інше сховище. Зокрема, у постановленому вироку суд установив, що злочин було вчинено шляхом вільного доступу на територію подвір`я. За наведених обставин цю територію, навіть якщо вона мала огорожу, не можна вважати сховищем, адже у конкретному випадку її наявність суд фактично визначив як таку, що встановлює лише видимі межі території, а не як сховище. На зазначене апеляційний суд не звернув уваги, на що слушно вказує захисник у касаційній скарзі.

З урахуванням викладеного, виходячи з установлених фактичних обставин кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність виключення з оспорюваних судових рішень кваліфікуючої ознаки злочину – крадіжки, поєднаної з проникненням в інше сховище. У зв`язку з цим, з огляду також на наявність іншої ознаки – повторність – діяння засудженого має бути перекваліфіковано з ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 на ч. 3 ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК із призначенням йому покарання за вказаним законом України про кримінальну відповідальність.

Таким чином, оскаржувані вирок та ухвала підлягають зміні на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК.

Істотних порушень норм права у кримінальному провадженні при його перегляді судом касаційної інстанції не встановлено, а тому відсутні передбачені ст. 438 КПК підстави для скасування судових рішень і закриття справи за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, про що просить захисник у скарзі.

Тому подану касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу XI «Перехідні положення КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів