ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 2а/0370/205/12

Відкрите акціонерне товариство "Луцький картонно-руберойдовий комбінат" (далі - позивач, ВАТ «Луцький картонно-руберойдовий комбінат») звернулось до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 січня 2012 року №0000072301 та №0000082301.

В обґрунтування позовних вимог ВАТ "Луцький картонно-руберойдовий комбінат" зазначило, що підприємством не було допущено порушень податкового законодавства, а господарські операції з контрагентом мали реальний характер, оформлені належними первинними документами та в повному обсязі відображені в бухгалтерському та податковому обліках.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 10 січня 2012 року №0000072301 та №0000082301.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що господарські операції позивача з контрагентом здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, у зв'язку з чим, у податкового органу були відсутні підстави для висновків про неправомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у період, що перевірявся

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ВАТ «Луцький картонно-руберойдовий комбінат».

У доводах касаційної скарги відповідач посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, зважаючи на неправомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту спірного податкового періоду, фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалась поза межами правового поля.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності формування валових витрат по податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2011 року, правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування по податку на прибуток підприємств за 2 та 3 квартали 2011 року по фінансово-господарських операціях з субєктом підприємницької діяльності СПС ОСОБА_3, про що складено акт від 19 грудня 2011 року №10000/23-2/00292652, яким встановлено порушення позивачем вимог частини 1 статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України; відсутність об'єктів оподаткування при придбані товарів з 1 січня 2011 року по 30 червня 2011 року, з 1 серпня 2011 року по 30 вересня 2011 року, які підпадають під визначення статті 185, пункту 186.1 статті 186, пунктів 198.1 та 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит на суму 467 372,00 грн та занижено податок на додану вартість на суму 467 372,00 грн; порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у результаті чого завищено валові витрати за 1 квартал 2011 року в сумі 754 052,00 грн, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого завищено валові витрати на загальну суму 1 643 248,00 грн за 2 квартал 2011 року на суму 388 272,00 грн та 3 квартал 2011 року на суму 1 254 976,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення №0000072301 від 10 січня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання ВАТ «Луцький картонно-руберойдовий комбінат» за платежем податок на додану вартість в розмірі 467 372,00 грн та податкове повідомлення-рішення №0000082301 від 10 січня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 566 460,00 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

З огляду на те, що спірні правовідносини щодо формування позивачем витрат та податкового кредиту виникли у період 2011 року, застосуванню підлягають як норми Податкового кодексу України, що набрали чинності з 1 квітня 2011 року, так і норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (пункту 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»)

Аналогічні правові норми містять пункт 138.2 статті 138 та підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено, що первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи з вказаних норм податкового законодавства, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Так, за змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу №01-М від 3 січня 2010 року, укладеного між ВАТ«Луцький картонно-руберойдовий комбінат» та СПД ОСОБА_3 позивачем придбано товар (макулатуру марки МС-5Б) на загальну суму 2 876 796,79 грн у тому числі ПДВ у розмірі 479 466,22 грн.

Про фактичне придбання товару свідчать наявні в матеріалах справи копії первинних документів: податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень та товарно-транспортні накладні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач використовує макулатуру (сировину) для виробництва готової продукції, яка є основною складовою продукції, що виготовляється позивачем.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що вказані документи оформлені з дотримання вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять у собі відомості щодо асортименту, обсягу та вартості робіт, які узгоджуються між собою.

Разом з тим, посилання контролюючого органу на постанову від 26 жовтня 2011 року старшого слідчого СУ ГУ МВС України в Київській області про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва, тобто створення ФОП «ОСОБА_4» та ФОП «ОСОБА_3», з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину передбаченого статтею 205 частиною 2 Кримінального кодексу України, обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки вказані не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагента своїх договірних зобов'язань саме по господарських відносинах з позивачем або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб'єктами господарської діяльності.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача..

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про дотримання позивачем вимог щодо документального підтвердження формування витрат та податкового кредиту по операціям з СПД ОСОБА_3, які були предметом перевірки, що спростовує доводи контролюючого органу відносно відсутності доказів фактичного виконання господарських відносин між позивачем та контрагентом.

У ході розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2014 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,