ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 537/4201/16-ц

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи ОСОБА_8, приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка О. В., Центр надання адміністративних послуг про скасування довіреності, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 належало право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_4 має алкогольну залежність та перебуває на обліку в Кременчуцькому наркологічному диспансері з 2004 року. 16 січня 2015 року особи на ім'я ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, скориставшись тим, що ОСОБА_4 перебував в стані алкогольного сп'яніння, не усвідомлював своїх дій та не міг ними керувати, шляхом введення в оману змусили підписати документи, зміст яких він не зрозумів. ОСОБА_4 вважав, що підписує розписку про отримання ним грошових коштів. Проте згодом з'ясувалося, що ОСОБА_4 посвідчив у нотаріуса довіреність на ім'я ОСОБА_6, якою уповноважив останнього продати належну йому частину будинку. ОСОБА_4 запевнили, що при наданні ним згоди на продаж належної йому частини будинку, він отримає завдаток 15000,00 грн та будинок за межами м. Кременчук. Після оформлення зазначених документів, особа на ім'я ОСОБА_9 забрала у ОСОБА_4 паспорт. В травні 2015 року ОСОБА_4 дізнався від сестри ОСОБА_8, що його частина будинку продана за 100000,00 грн. При цьому ОСОБА_4 не отримав за продаж належної йому частини будинку ні грошей, ні іншого будинку за містом.

У зв'язку з вищевикладеним вважав, що при продажу належної йому частини будинку були порушені його права, оскільки він не мав наміру продавати належну йому частину будинку, а ОСОБА_6 з іншими особами, ввівши його в оману, заволодів його майном, тому просив скасувати довіреність реєстраційний №80, посвідчену приватним нотаріусом Ганночка О. В., якою він доручив ОСОБА_6 відчужити належну йому ? частину житлового будинку АДРЕСА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної частини житлового будинку, посвідчений 13 травня 2015 року приватним нотаріусом - Ганночка О. В.; зобов'язати Центр надання адміністративних послуг у м. Кременчук скасувати державну реєстрацію договору купівлі-продажу частини житлового будинку.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Додатковим рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 липня 2017 року стягнуто з ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1073,60 грн за подачу позовної заяви.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що із наданих суду доказів не вбачається наявності помилки чи обману ОСОБА_4, які могли бути підставою для скасування довіреності та визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 01 листопада 2017 року рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 травня 2017 року та додаткове рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 липня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, ОСОБА_4, просить скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції, залишене без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, містить невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Так, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, 16 січня 2015 року шляхом введення в оману його змусили підписати документи, зміст яких він не розумів. Натомість, як виявилось, це була довіреність на ім'я ОСОБА_6 на продаж його ? частини будинку АДРЕСА_1. Однак наміру відчужувати свою половину будинку в нього не було.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09 лютого 2018 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину, посвідченого 02 травня 1981 року державним нотаріусом Другої Кременчуцької державної нотаріальної контори, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 отримали право власності в порядку спадкування в рівних частках на житловий будинок з господарськими приміщеннями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7).

16 січня 2015 року приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка О. В. посвідчив довіреність ОСОБА_4, якою той уповноважив ОСОБА_6 одержати дублікати правовстановлюючих документів та продати або обміняти належну йому частину житлового будинку АДРЕСА_1 за ціну та на умовах на власний розсуд. Для цього ОСОБА_4 надав ОСОБА_6 право підписати договір купівлі-продажу, міни, розписуватися за ОСОБА_4 та одержати належні йому гроші (а.с. 132).

В той же день ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_4 письмову розписку про отримання від нього грошових коштів в сумі 15000,00 грн за відчуження належної йому ? частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 94), а 23 січня 2015 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 3000,00 доларів США за відчуження частини вищезазначеного будинку, відповідно до наданої розписки (а.с. 95).

02 квітня 2015 року приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка О.В. посвідчив заяву ОСОБА_4, якою останній запропонував співвласнику ОСОБА_8 придбати належну йому частину будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 за 100000,00 грн (а.с. 12).

06 травня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до правоохоронних органів із заявою про невиконання ОСОБА_6 умов договору купівлі-продажу. При цьому в своїй заяві ОСОБА_4 зазначав про те, що в січні 2015 року видав ОСОБА_6 генеральну довіреність на продаж належної йому частки будинку, за що отримав 15000,00 грн. За відчуження частки будинку ОСОБА_6 повинен був передати ОСОБА_4 ще 10000,00 грн, але свого зобов'язання не виконав. Також ОСОБА_4 зазначив, що у нього відсутній паспорт, висловив припущення, що паспорт може знаходитись у ОСОБА_6

13 травня 2015 року ОСОБА_6, діючи на підставі довіреності, уклав від імені ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Ганночкою О. В., за умовами якого належна ОСОБА_4 ? частина будинку АДРЕСА_1 була відчужена ОСОБА_7 за 100000,00 грн. Зазначені грошові кошти були передані ОСОБА_6

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, є правочином. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно з частин першої та другої статті 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 346 ЦК України, право власності припиняється в тому числі у разі відчуження власником свого майна.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 237 ЦК України представництво це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до статті 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Відповідно до статті 244 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Статтею 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється в тому числі у разі скасування довіреності особою, яка її видала. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

Відповідно до статті 249 ЦК України, особа, яка видала довіреність, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив висновки про те, що ОСОБА_4 жодних дій щодо скасування довіреності у встановленому законом порядку не вчинив, не надав до суду доказів про звернення до нотаріуса із заявою про скасування довіреності, виданої ним ОСОБА_6 16 січня 2015 року. Крім того, до правоохоронних органів ОСОБА_4 звернувся 06 травня 2015 року, в той час як договір купівлі-продажу належної йому частини будинку був укладений 13 травня 2015 року, однак за цей час ОСОБА_4 довіреність на право відчуження належної йому частини будинку не скасував.

Таким чином судом зроблені правильні висновки про те, що підстави вважати порушеними, невизнаними чи оспорюваними права ОСОБА_4 щодо довіреності, виданої ним 16 січня 2015 року ОСОБА_6 відсутні.

Крім того, суд дійшов правильного висновку про відсутність обману ОСОБА_4 на момент посвідчення довіреності та договору купівлі-продажу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману, і сам факт обману.

Крім того, обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Судом першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції установлено, що позивач не помилявся щодо природи правочину, мав намір продати належну йому частину будинку, що відповідало його внутрішній волі, та зовнішньому волевиявленню про що свідчить послідовність дій позивача направлених на відчуження належної йому частини будинку.

Так в січні 2015 року ОСОБА_4 показував ОСОБА_6 свою частину будинку для продажу, отримувавав кошти за продаж будинку згідно розпискам від 16 та 23 січня 2015 року, а в квітні 2015 року з паспортом звертався до нотаріуса із заявою про повідомлення співвласника про продаж своєї частини будинку. Також 06 травня 2015 року він звертався до правоохоронних органів із заявою про невиконання умов договору купівлі-продажу ОСОБА_6

Однак, зазначаючи про невиконання ОСОБА_6 умов договору, ОСОБА_4 до суду з вимогою про стягнення грошових коштів або визнання правочину недійсним з інших підстав не звертався.

Є необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції, яке залишене без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, містить невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки позивача 16 січня 2015 року шляхом введення в оману змусили підписати документи, зміст яких він не розумів, так як перебував в стані алкогольного сп'яніння і як виявилось пізніше, це була довіреність на ім'я ОСОБА_6 на продаж його ? частини будинку АДРЕСА_1, однак в нього не було наміру відчужувати свою половину будинку. Такі доводи були предметом перевірки судами попередніх інстанцій та не знайшли свого підтвердження. Позивачем не було подано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він діяв внаслідок обману, а саме позивач повинен довести наявність умислу з боку відповідачів, істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману і сам факт обману. Такого висновку суди дійшли без порушень норм процесуального права.

Таким чином доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права є необґрунтованими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду