ПОСТАНОВА
головуючого Гриціва М.І.,
суддів Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Коваленко Н.В., Кравчука В.М.
розглянув у порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») (далі - Уповноважена особа), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа - Національний банк України (далі - НБУ), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, в якому просив визнати неправомірним рішення Уповноваженої особи щодо визнання нікчемним договору від 17 лютого 2015 року № 020-21061-170215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний», укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1; зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників за рахунок ОСОБА_1, яким необхідно здійснити виплати відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду; зобов'язати Фонд здійснити відшкодування коштів за вкладом ОСОБА_1 згідно з договором від 17 лютого 2015 року № 020-21061-170215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 28 січня 2016 року позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправними дії Уповноваженої особи щодо застосування наслідків нікчемності договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 17 лютого 2015 року № 020-21061-170215, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1; протиправною бездіяльність Уповноваженої особи, пов'язану з не включенням ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 17 лютого 2015 року № 020-21061-170215. Зобов'язав Уповноважену особу надати до Фонду додаткову інформацію стосовно вкладника ОСОБА_1, якому необхідно здійснити відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 вересня 2017 року це рішення залишив без змін.
ОСОБА_1 25 жовтня 2017 року подав заяву про перегляд і скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2017 року. Просить Верховний Суд України переглянути оспорене рішення відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з підстави неоднакового застосування норм матеріального права, що підтверджується рішеннями Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2016 року, 02 березня, 25 травня, 08 і 27 червня та 06 і 13 липня 2017 року (справи №№ К/800/12897/16, К/800/51146/15, К/800/7074/16, К/800/24002/15, К/800/10360/16, К/800/50431/15, К/800/9997/16 відповідно).
Суддя Верховного Суду України ухвалою від 06 листопада 2017 року відкрив провадження у справі та витребувала її з Херсонського окружного адміністративного суду.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ).
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у редакції Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону № 2147-VIII заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3 - 6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На підставі наведених вище вимог підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону № 2147-VIII керівник апарату Верховного Суду України розпорядженням від 12 січня 2018 року № 20/0/19-18 передав заяву ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 лютого 2018 року для розгляду заяви ОСОБА_1 визначено суддю-доповідача Гриціва М.І. та колегію суддів.
Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді від 19 червня 2018 року визначено розгляд заяви провести колегією суддів у складі п'яти суддів.
В аспекті заявленого неоднакового правозастосування Верховний Суд дійшов висновку про таке.
У справі, про перегляд рішення суду касаційної інстанції в якій подано заяву, спірні правовідносини стосувалися валютного вкладу позивача, який він розмістив не особисто і не власними готівковими коштами, а шляхом безготівкового перерахунку цих коштів з рахунку, що належала іншій особі - ОСОБА_4 У справі було встановлено також, що згідно з банківською випискою руху коштів по поточному рахунку вкладника ОСОБА_4 остання упродовж лютого-березня 2015 року перерахувала зі свого поточного рахунку на рахунок позивача та інших осіб кошти виключно у сумах, що не перевищують гарантовану Фондом суму - 200 000 гривень. За цим фактом розпочато кримінальне провадження.
Правовою підставою для включення особи до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, є наявність у неї права на відповідний вклад, що має підтверджуватися відповідними документами, зокрема квитанцією про внесення коштів на її рахунок. Посилаючись на відсутність такого документа у позивача та неможливість за умовами договору банківського вкладу відкривати вкладний (депозитний) рахунок на користь третьої особи, суд касаційної інстанції правомірно погодився з рішенням апеляційного суду про безпідставність вимог позивача.
У рішеннях, наданих на порівняння, суд касаційної інстанції не встановив наявності підстав для визнання нікчемними договорів банківського рахунку або доказів, що порушують публічних порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод громадянина, знищення пошкодження майна держави. У цих справах у кожному випадку судами встановлено, що неправомірність дій Уповноваженої особи Фонду та Фонду полягала в тому, що позивачів безпідставно не включали до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки грошові кошти за договорами були внесені особисто вкладниками через касу банку до запровадження тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку.
Аналіз правозастосування у наведених рішеннях дає підстави вважати, що в них ідеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, що регулюють правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, яке зумовлене різними за змістом та характером фактичними обставинами справ. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом, не підтвердилися, в задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись підпунктами 1, 7 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду