ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 755/20883/15-ц

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Творча майстерня «Вісак» (далі - ТОВ «ТМ «Вісак»), товариства з обмеженою відповідальністю «Вісак» (далі - ТОВ «Вісак»), Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_7, відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Оболонського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - ВДРЮОФОП Оболонського району РС ГТУЮ у місті Києві), про стягнення коштів, визнання недійсними договорів дарування корпоративних прав, скасування державної реєстрації змін до установчих документів та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що у 2010 році до позивача почали надходити вимоги про відступлення частки в бізнесі, які супроводжувалися погрозами кримінального переслідування, що підтверджується постановою прокуратури Оболонського району міста Києва від 15 вересня 2010 року про порушення кримінальної справи за фактом шахрайського заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, з метою створення для нього тяжких негативних обставин, які змусили б його відчужити своє майно або прияли захопленню такого майна третіми особами поза його волею.

Позивач стверджував, що він звернувся до ОСОБА_5 за юридичною консультацією щодо захисту майна від можливої втрати внаслідок дії тяжких обставин, за рекомендацією якого 15 грудня 2010 року він уклав договори дарування корпоративних прав ТОВ «Вісак» і ТОВ «ТМ «Вісак» у розмірах, що дозволяли здійснювати одноосібний контроль над товариствами, на користь своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_6

Посилаючись на те, що внаслідок неналежної рекомендації ОСОБА_5 він фактично безоплатно та безповоротно втратив належне йому майно у вигляді корпоративних прав у вказаних товариствах, а також вважаючи укладені договори дарування корпоративних прав недійсними у зв'язку з укладенням їх під впливом тяжких обставин, пов'язаних із кримінальним переслідуванням, загрозою втрати та конфіскації майна, позивач просив: стягнути з ОСОБА_5 2 тис. грн за неналежне виконання умов договору про надання послуг; визнати недійсним договір дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року, укладений між ним та ОСОБА_6, відповідно до умов якого він подарував останній 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «ТМ «Вісак»; скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ТОВ «ТМ «Вісак»; визнати за ним право власності на 100 % статутного капіталу ТОВ «ТМ «Вісак»; визнати недійсним договір дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року, укладений між ним та ОСОБА_6, згідно з умовами якого він подарував останній 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Вісак»; скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ТОВ «Вісак»; визнати за ним право власності на 100 % статутного капіталу ТОВ «Вісак»; зобов'язати Державну реєстраційну службу України, Міністерство юстиції України, ВДРЮОФОП Оболонського району РС ГТУЮ у місті Києві відновити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (далі - ЄДРЮОФОП) записи щодо ТОВ «ТМ «Вісак» і ТОВ «Вісак» станом на 15 грудня 2010 року.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 квітня 2016 року провадження у справі за позовом ОСОБА_4 в частині позовних вимог про зобов'язання Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України, ВДРЮОФОП Оболонського району РС ГТУЮ у місті Києві відновити в ЄДРЮОФОП записи щодо ТОВ «ТМ «Вісак» і ТОВ «Вісак» станом на 15 грудня 2010 року закрито.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва, у складі судді Гончарука В. П., від 23 червня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення договір дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденко В. О., зареєстрований в реєстрі за № 4997, про дарування ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «ТМ «Вісак» вартістю 13 млн 90 тис. грн. Скасовано державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ТОВ «ТМ «Вісак», яка проведена державним реєстратором Оболонської районної в місті Києві реєстраційної служби Сергієнко І. І. 17 грудня 2010 року за № 10691050008023519. Визнано право власності ОСОБА_4 на 100 % статутного капіталу ТОВ «ТМ «Вісак». Визнано недійсним з моменту укладення договір дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденко В. О., зареєстрований в реєстрі за № 4999, про дарування ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Вісак» вартістю 12 099 680 грн. Скасовано державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ТОВ «Вісак», яка проведена державним реєстратором Оболонської районної в місті Києві реєстраційної служби Сергієнко І. І. 17 грудня 2010 року за № 10691050003023515. Визнано право власності ОСОБА_4 на 100 % статутного капіталу ТОВ «Вісак». В іншій частині позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини, пов'язані із ініціюванням та подальшим порушенням кримінальної справи стосовно позивача були для нього проявом тяжких обставин, під впливом яких, на вкрай невигідних умовах, він безоплатно відчужив частину корпоративних прав товариств, де був єдиним засновником з часу їх створення. При цьому суд врахував реальність загрози втрати позивачем свого майна в момент оцінки обставин, які позивач розцінював як тяжкі і які склалися у зв'язку з ініціюванням кримінальних справ, що підтверджується фактами подальшого арешту його майна в межах кримінальних справ, що, як наслідок, для позивача на той час могло означати конфіскацію майна або вибуття з його володіння іншим шляхом. Крім того, відчуження корпоративних прав здійснювалось в обсязі, достатньому для отримання контролю над управлінням товариствами, а також для забезпечення можливості одноосібно впливати на рішення органів управління товариствами. За спірними договорами дарування було здійснено безоплатне відчуження корпоративних прав номінальною вартістю понад 25 млн грн на користь неповнолітньої особи, тоді як предметом діяльності товариств протягом тривалого часу їх існування була діяльність у сфері нерухомості, що потребувало значного досвіду та навичок.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І., рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення апеляційного суду мотивовано недоведеністю підстав для застосування статті 233 ЦК України. Апеляційний суд дійшов висновку, що укладення договорів ініціював сам позивач. Ці правочини є безоплатними. Крім того, факт кримінального переслідування не є правовою підставою для визнання правочинів недійсними, передбаченою статтею 233 ЦК України, оскільки позивач не був обмежений у захисті своїх прав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_4 про відмову від касаційної скарги на рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року, касаційне провадження за його касаційною скаргою закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року заяву ОСОБА_4 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року задоволено, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року про задоволення заяви ОСОБА_4 про відмову від касаційної скарги на рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року та закриття касаційного провадження за його касаційною скаргою скасовано.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року скасовано, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2016 року залишено в силі. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року, якою залишено без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року, скасовано. Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновком місцевого суду про наявність правових підстав (частина перша статті 233 ЦК України) для визнання недійсними з моменту укладення договорів дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року про дарування ОСОБА_4 неповнолітній ОСОБА_6 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «ТМ «Вісак» та 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Вісак», а також пов'язаних вимог про визнання права власності позивача на 100 % статутного капіталу товариств та скасування державної реєстрації змін до установчих документів, проведених на підставі недійсних договорів дарування корпоративних прав.

Постановою Верховного Суду України від 06 грудня 2017 року в справі № 6-1967цс17 у складі колегії суддів: Гуменюка В. І., Охрімчук Л. І., Сімоненко В. М., у задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року відмовлено.

Постановою Верховного Суду, у складі колегії суддів: Крата В. І., Журавель В. І., Курило В. П., Лесько А. О., Штелик С. П., від 06 червня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_7, подану представником ОСОБА_12, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року. Скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року залишено в силі.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що та обставина, що, укладаючи оспорювані договори дарування, позивач мав намір зберегти своє майно від його можливої втрати у зв'язку з порушенням та розслідуванням вказаної кримінальної справи за фактом шахрайського заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, не може бути підставою для застосування частини першої статті 233 ЦК України.

У червні 2018 року представником ОСОБА_8 - ОСОБА_9 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить, з урахування уточнень від 01 липня 2018 року, скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом повно і всебічно не з'ясовано обставини справи. Апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування положень частини першої статті 233 ЦК України. Наявність тяжких обставин при укладенні оспореного правочину апеляційним судом належним чином досліджені не були. Не враховано, що за відсутності кримінального переслідування позивача, останнім не було б вчинено дій щодо укладення оскаржених договорів дарування. Заявник також вказує про те, що 15 вересня 2015 року між ним та позивачем було укладено попередній договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Вісак» та ТОВ «ТМ «Вісак». Між ним на ОСОБА_4 21 травня 2018 року був укладений договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «ТМ «Вісак», у відповідності до умов якого від отримав право на часту у розмірі 70 % статутного капіталу товариства. Також 21 травня 2018 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Вісак», у відповідності до умов якого від отримав право на часту у розмірі 33 % статутного капіталу товариства. Зазначає, що відомості про зміну складу учасників вказаних товариств внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Перехід прав на частку у статутному капіталі товариств відбувся у період чинності рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2016 року. Однак, рішенням апеляційного суду, чинність якого була фактично поновлена з винесенням постанови Верховного Суду від 06 червня 2018 року, встановлені обставини, які впливають на законність підстав для набуття права власності на корпоративні права. Таким чином, ОСОБА_8 стверджує, що оскарженим рішенням апеляційного суду порушені його права та інтереси.

20 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду представнику ОСОБА_8 - ОСОБА_9 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року та відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

09 серпня 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

17 вересня 2018 року представником ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_13 подано відзив на касаційну скаргу, в він якому вказує на її необґрунтованість і безпідставність та просить закрити касаційне провадження у справі, посилаючись на те, що оскарженим судовим рішенням права та інтереси заявника не порушувались, він не є стороною оспорюваного правочину. Укладені 21 травня 2018 року договори не створюють жодних правових наслідків.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У відповідності до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19 червня 2018 року ОСОБА_8 є одним із засновників (учасників) ТОВ «Вісак» та ТОВ «ТМ «Вісак». З урахуванням наведеного, рішення апеляційного суду, яким вирішено питання законності набуття права власності на корпоративні права ТОВ «Вісак» та ТОВ «ТМ «Вісак», стосується прав та інтересів ОСОБА_8, а тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для закриття касаційного провадження.

Судами встановлено, що 15 грудня 2010 року між ОСОБА_4 та його неповнолітньою дочкою ОСОБА_6 було укладено договір дарування корпоративних прав ТОВ «ТМ «Вісак», згідно з умовами якого дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваної, а обдаровувана прийняла у власність 70 % корпоративних прав засновника товариства. Дарунок сторони оцінили у 13 090 000, 00 грн.

15 грудня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування корпоративних прав ТОВ «Вісак», відповідно до умов якого дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваної, а обдаровувана прийняла у власність 70 % корпоративних прав засновника товариства. Дарунок сторони оцінили у 12 099 680, 00 грн. На момент укладення оспорюваних договорів дарування позивач був одноосібним учасником товариств і йому належала частка в розмірі 100 % у статутному капіталі кожного з них.

26 червня 2010 року директор товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Верітас» (далі - ТОВ «Віта Верітас») подав повідомлення про злочин до прокуратури Оболонського району міста Києва стосовно злочинних дій службових осіб приватного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-1» (далі - ПрАТ «Трест Київміськбуд-1») щодо заволодіння майном шляхом обману.

15 вересня 2010 року прокурор Оболонського району міста Києва виніс постанову про порушення кримінальної справи за фактом шахрайського заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. Досудове слідство здійснювалось, у тому числі, і стосовно позивача ОСОБА_4 як голови правління та акціонера ПрАТ «Трест Київміськбуд-1», а також інших посадових осіб зазначеного товариства, а в травні 2011 року було накладено арешт на майно ОСОБА_4 та на майно відповідачів - ТОВ «ТМ «Вісак», ТОВ «Вісак».

31 травня 2011 року на підставі ухвали Оболонського районного суду міста Києва стосовно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід - арешт, його оголошено в міжнародний розшук.

29 квітня 2015 року ухвалою про припинення кримінальної справи, постановленою прокурором прокуратури сектору Буюкань, мун. Кишинів, ОСОБА_4 звільнено від кримінального розслідування, оскільки в його діях відсутні ознаки злочину, кримінальну справу припинено та скасовано арешт, який було застосовано щодо нього на підставі ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 31 травня 2011 року, а також знято арешт, який був накладений на все майно в ході кримінального переслідування.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України має бути доведено, що: особа вчиняє цей правочин під впливом тяжкої для неї обставини та умови правочину вкрай невигідні для цієї особи.

До тяжких обставин відповідно до частини першої статті 233 ЦК України може бути віднесено тяжку хворобу особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загрозу втратити житло чи загрозу банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. При цьому слід мати на увазі, що тяжка обставина має бути саме для тієї особи, яка вчинила правочин.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що з фактом прийняття прокурором прокуратури сектору Буюкань, мун. Кишинів ухвали від 29 квітня 2015 року, якою його звільнено від кримінального розслідування, він пов'язує припинення впливу тяжких обставин.

Водночас встановлені судами обставини не свідчать про існування тяжких обставин, внаслідок яких ОСОБА_4 був вимушений укласти оспорювані договори дарування на вкрай невигідних для нього умовах, оскільки сам він заяв та скарг щодо його переслідування, отримання будь-яких погроз до відповідних органів досудового розслідування не подавав і не був обмежений у свободі вибору способу захисту своїх інтересів та порушених прав, що підтверджено повідомленнями Генеральної прокуратури України, прокуратури Оболонського району міста Києва та Оболонського РУ ГУ МВС України в місті Києві.

Отже, та обставина, що, укладаючи оспорювані договори дарування на користь доньки, позивач мав намір зберегти своє майно від його можливої втрати у зв'язку з порушенням та розглядом вказаної кримінальної справи за фактом шахрайського заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, не може бути підставою для застосування частини першої статті 233 ЦК України.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 06 червня 2018 року у цій справі.

Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цих висновків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорювані договори дарування неможливо визнати недійсними на підставі положень статті 233 ЦК України, оскільки позивач не довів, що оспорювані правочини вчинено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах.

Судом апеляційної інстанції при вирішення справи правильно застосовано вищезазначені норми матеріального права на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, 2004 року).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду