ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова від 14 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2017 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова від 14 серпня 2017 року задоволено клопотання старшого слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області задоволено й надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 4 ст. 187 КК.
Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 20 жовтня 2017 року на підставі положень ч. 4 ст. 399 КПК відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на зазначенуухвалу слідчого судді.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзізахисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 просить оскаржувані судові рішення скасувати й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що за відсутності норми, яка передбачає можливість оскарження стороною кримінального провадження такого рішення в апеляційному порядку, судом повинні застосовуватися положення Конституції України, загальні засади КПК, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практика Європейського суду з прав людини, а тому відмовивши у відкритті провадження за її апеляційною скаргою, апеляційним судом було обмежено право на доступ до правосуддя.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 підтримала свою касаційну скаргу й при цьому уточнила, що фактично оскаржує ухвалу апеляційного суду у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме – порушенням права на апеляційне оскарження судового рішення.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви суду
За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, й не суперечать вимозі імперативності.
У загальних засадах йдеться про "забезпечення права на оскарження", що є більш широким поняттям, ніж поняття "право", яке використовується під час здійснення кримінального провадження судом апеляційної інстанції, оскільки воно передбачає, крім самого "права", ще й гарантований державою механізм його реалізації.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у ст. 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (п. 25 Рішення у справі "Делкур проти Бельгії" від 17 січня1970 року та п. 65 Рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.
За таких обставин наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Наведені положення Основного Закону не гарантують право на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення. Такі гарантії закріплено у п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до ст. 24 і ч. 3 ст. 392 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом, аналогічним чином гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня, зокрема, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначені норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Встановлення законодавцем такого обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення належного здійснення правосуддя через розумне регулювання кількості справ, що надходять до судів апеляційної інстанції та створення умов для ефективного використання обмежених ресурсів судової влади.
При цьому, вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування визначено положеннями ст. 309 КПК, серед яких у п. 12 ч. 1 цієї статті передбачено можливість оскарження відмови у здійсненні спеціального досудового розслідування. Рішення ж слідчого судді про надання такого дозволу в порядку статей 297-1, 297-3 КПК в зазначеному переліку відсутнє, тобто його оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Таким чином, встановивши, що в апеляційному порядку ухвала слідчого судді про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування не підлягає оскарженню, згідно з вимогами ч. 4 ст. 399 КПК суддя апеляційного суду правомірно відмовив у відкритті провадження.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що рішення слідчого судді згідно з положеннями ст. 424 КПК не можуть бути предметом перевірки судом касаційної інстанції.
За таких обставин касаційна скарга захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд