ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2017 року у кримінальному провадженні № 12015040720001596 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривого Рогу, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2017 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду – без зміни.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 08 червня 2015 року приблизно о 19 год., маючи намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, умисно, за допомогою ключів від вхідних дверей, які мав тимчасово у своєму розпорядженні, скориставшись відсутністю власника, відчинив вхідні двері квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Після цього ОСОБА_7 проник до приміщенні цієї квартири та за допомогою ОСОБА_8 , який не був обізнаний про злочинний умисел обвинуваченого, демонтував та викрав чавунну ванну, яку продав. Зазначеними діями ОСОБА_7 заподіяв потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 400 грн.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Захисник зазначає, що суд неправильно кваліфікував дії винного за такою кваліфікуючою ознакою, як проникнення у житло, оскільки потерпіла сама надала йому право заходити до квартири, передавши для цього ключ. Суд апеляційної інстанції усупереч вимогам ст. 419 КПК України не дав умотивованої відповіді на доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, обмежився загальними фразами щодо правильності висновків суду першої інстанції, а отже ухвала суду постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні підтримала скаргу частково, просила змінити судові рішення щодо ОСОБА_7 , оскільки в його діях відсутня така кваліфікуюча ознака, як «проникнення», перекваліфікувати дії засудженого з ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 185 КК України і пом`якшити йому покарання до 1 року позбавлення волі. У решті судові рішення залишити без зміни.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених кримінальним процесуальним кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яким його засуджено, а також вмотивованість судових рішень.
Доводи захисника про відсутність у діях засудженого такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення крадіжки з проникненням у житло є безпідставними.
Для правильної кваліфікації дій особи за ч. 3 ст. 185 КК України важливим є встановлення спрямованості умислу особи. Так, для основного складу крадіжки характерним є наявність у особи умислу на заволодіння чужим майном. Саме тому така кваліфікуюча ознака, як «проникнення», має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном.
У випадку, якщо особа формально безперешкодно увійшла (потрапила) у приміщення з обмеженим доступом (наприклад, з дозволу чи за запрошенням уповноваженої особи), при цьому способом доступу до майна обрала обман чи зловживання довірою, з метою заволодіння майном, такі дії з урахуванням фактичних обставин справи слід кваліфікувати як крадіжка, поєднана із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 увійшов 08 червня 2015 року до квартири ОСОБА_9 саме з метою заволодіння її майном – чавунною ванною. Про наявність такого умислу свідчить те, що засуджений заздалегідь шукав за оголошеннями людей, які мають намір придбати таку ванну, телефонував покупцю металобрухту та домовлявся з ним про час, коли останній може прийти і купити ванну. Наведені обставини ОСОБА_7 в судовому засіданні не заперечував. Отже, в суді першої інстанції беззаперечно встановлено, що умисел на викрадення чужого майна виник у засудженого не під час перебування в квартирі потерпілої, як про це стверджує у касаційній скарзі захисник, а задовго до того.
Доводи сторони захисту про правомірність знаходження ОСОБА_7 у квартирі та, як наслідок, відсутність у його діях ознаки «проникнення» суперечить висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року (справа №569/1111/16-к), де зазначено, що проникнення як кваліфікуюча ознака передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку) При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що потерпіла ОСОБА_9 передала ключі від своєї квартири ОСОБА_7 з метою догляду за нею на випадок прориву труб, сантехніки тощо. Отже, потерпіла довірила догляд за своїм майном засудженому, що підтвердили в суді всі учасники кримінального провадження. Жодних повноважень по розпорядженню цим майном потерпіла не давала. За таких обставин використання засудженим ключа для безперешкодного потрапляння до квартири потерпілої не для догляду за її майном, а навпаки, з метою вчинення крадіжки цього майна, є зловживанням її довірою та способом проникнення до приміщення, а отже кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд розглянув кримінальне провадження з дотриманням вимог процесуального закону, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильно кваліфікував його дії.
Суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог ст. 404 КПК України розглянув апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора, дав в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 цього Кодексу вмотивовані відповіді на усі доводи, наведені в цих скаргах, які є аналогічними доводам, наведеним у касаційній скарзі захисника, та прийняв обґрунтоване рішення про залишення вироку місцевого суду без зміни, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог статей 50, 65 КК України, воно враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини скоєного, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують покарання, та принцип індивідуалізації покарання. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження вчинення нових злочинів.
Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни .
З цих підстав суд ухвалив:
Вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.