РІШЕННЯ Велика Палата Верховного Суду у справі № 1/1063-15/330а

У жовтні 2006 року ВАТ «Родон» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом, у якому просило скасувати рішення Виконавчого комітету від 13 жовтня 2005 року № 326 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна ДП «Санаторій «Світанок» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (далі -Рішення № 326) в частині оформлення за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» права власності на спальний корпус № 2 за адресою: вул. Проліскова, 4Б, м. Моршин, Львівська область (далі - спальний корпус № 2).

Постановою Господарського суду Львівської області від 7 листопада 2006 року позов задоволено: скасовано Рішення № 326.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 листопада 2008 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову, якою у задоволенні позову відмовив.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2012 року було частково задоволено касаційну скаргу Івано-Франківського обласного об'єднання міжгосподарських оздоровчих закладів «Івано-Франківськсільгоспздравниця»: постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 вересня 2015 року апеляційну скаргу ДП «Санаторій «Світанок» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» задовольнив частково: постанову Господарського суду Львівської області від 7 листопада 2006 року скасував та прийняв нову, якою позов задовольнив: визнав протиправним і скасував Рішення № 326.

Апеляційний суд, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку про те, що, приймаючи оскаржуване Рішення № 326, відповідач діяв не на підставі і не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, упереджено, недобросовісно, нерозсудливо та без дотримання принципу рівності перед законом, свідомо ігноруючи заяви позивача та розглянувши і задовольнивши без достатніх законодавчих підстав аналогічну заяву іншої особи, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного Рішення і скасував його.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ДП «СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, окрім іншого, скаржник зазначає, що цей спір не підсудний адміністративним судам, оскільки заявлені вимоги про визнання недійсним рішення про оформлення права власності на нерухоме майно ґрунтуються на порушенні органом місцевого самоврядування права власності на будівлю корпусу санаторію «Світанок», тобто предмет спору не є публічно-правовим, а стосується захисту права власності на майно.

Просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року та постанову Господарського суду Львівської області від 7 листопада 2006 року та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову ВАТ «Родон».

Фонд державного майна України у запереченнях на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просить постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою 29 серпня 2018 року цю справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки ДП «СКК «Моршинкурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» оскаржує рішення суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, Рішенням № 326 було оформлено право власності за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» на спальний корпус № 2.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи Рішення № 326, виходив із того, що 27 квітня 2005 року ВАТ «Родон» із заявою № 170 звертався до відповідача про оформлення права власності на вказаний спальний корпус, однак Виконавчий комітет не розглянув вказану заяву.

Натомість відповідач оформив право власності на спальний корпус № 2 ДП «Санаторій «Світанок» за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» без належних правовстановлюючих документів за заявою особи, яка не мала належного доручення, та без наявності документів, що вимагаються законодавством.

Постановою Господарського суду Львівської області від 30 травня 2006 року у справі № 1/372-20/74А між тими ж сторонами позов задоволено повністю та зобов'язано Виконавчий комітет розглянути на своєму засіданні заяву ВАТ «Родон» та документи про оформлення за ВАТ «Родон» права власності на будівлю спального корпусу.

Зазначена постанова набрала законної сили 13 червня 2006 року та 6 липня 2006 року на її виконання було видано виконавчий лист, однак зазначена постанова Виконавчим комітетом фактично видана не була.

Разом із тим 13 жовтня 2005 року Рішенням № 326 право власності на вказаний спальний корпус було оформлено за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

Справа в судах слухалася неодноразово.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС у чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Як убачається з матеріалів справи, ВАТ «Родон» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати Рішення № 326 в частині оформлення за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» права власності на спальний корпус № 2.

Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги призводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із житлових відносин.

Та обставина, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Визнання незаконним та скасування зазначеного вище рішення відповідача впливає на права третьої особи, а тому в цьому випадку існує спір про право, що, у свою чергу, унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають з публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду Українита адміністративних судів.

За змістом частин першої, другої статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Зі змісту позовних вимог та наведених на їх обґрунтування доводів убачається, що ВАТ «Родон» звернулося до адміністративного суду з позовом про визнання за ним права власності на нерухоме майно, яке з огляду на суб'єктний склад сторін у справі підлягає захисту в порядку господарського судочинства.

За наведених обставин доводи ДП «СКК «Моршинкурорт» про те, що спір у справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, є обґрунтованими.

На підставі частини третьої статті 3 КАС у чинній редакції провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 1 частини першої статті 238 КАС передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене ухвалені у цій справі в порядку адміністративного судочинства судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Керуючись статтями 238, 243, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду