ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 712/3405/16-ц

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» (далі - ПАТ «Енергобанк»), третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Енергобанк» (далі - Фонд) Брайко С. А., про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що 21 листопада 1996 року позивача прийнято на посаду провідного економіста відділу бухгалтерського обліку на умовах контракту до Черкаської філії Акціонерного банку «Енергобанк» (далі - АБ «Енергобанк»), правонаступником якого є ПАТ «Енергобанк». 07 лютого 2007 року ОСОБА_2 призначено на посаду головного бухгалтера. Постановою Правління Національного банку України від 12 лютого 2015 року № 96 прийнято рішення про віднесення ПАТ «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних і з 13 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Ільчука О. П. уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк». На підставі наказу від 23 квітня 2015 року ОСОБА_2 звільнено з ПАТ «Енергобанк» у зв'язку зі скороченням штату працівників. Після звільнення відповідач не виплатив у повному обсязі заробітну плату, зокрема: 19 травня 2015 року їй частково виплачено заробітну плату в розмірі 3 071,75 грн, а остаточний розрахунок в розмірі 15 588,21 грн проведено лише 29 грудня 2015 року. Отже, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просила стягнути з ПАТ «Енергобанк» на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 63 478,09 грн без відрахувань податків та обов'язкових платежів.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкас від 22 вересня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Енергобанк» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 63 478,09 грн. Стягнуто з ПАТ «Енергобанк» до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 634,78 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що порушення процедури про банкрутство роботодавця не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що безпідставними є доводи скаржника про мораторій на виплату заробітної плати та середнього заробітку за час затримання виплати розрахунку після прийняття Національним банком України рішення про віднесення ПАТ «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних і запровадження тимчасової адміністрації, оскільки відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівника.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію

ПАТ «Енергобанк» Брайко С. А., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час здійснення ліквідації банку не виникає жодних додаткових зобов'язань, крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Суди не врахували, що задоволення вимог кредиторів банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію, може бути здійснено виключно у процедурі ліквідації банку та в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У ПАТ «Енергобанк» з 13 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, під час якої не здійснюється задоволення вимог кредиторів банку - осіб, які мають документальне підтвердження вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань. ПАТ «Енергобанк» не мало достатніх фінансових можливостей для здійснення розрахунків зі звільненими працівниками банку, зокрема і з ОСОБА_2, тому в його діях немає вини як одного з обов'язкових елементів складу правопорушення, яка є необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 117 КЗпП України. Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на задоволення вимог кредиторів відповідно до черги, зокрема у другій черзі - для задоволення грошової вимоги щодо заробітної плати. Заборгованість із заробітної плати та інших розрахункових платежів у розмірі 15 666,54 грн була виплачена ОСОБА_2 29 грудня 2015 року після затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів у порядку черговості, передбаченої законом.

У квітні 2017 року ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що відповідач не виконав належним чином вимоги законодавства щодо своєчасної виплати звільненому працівнику заробітної плати, тому зобов'язаний сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що передбачено частиною першою статті 117 КЗпП України. Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівнику коштів та не звільняє від відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 КЗпП України. Порушення процедури про банкрутство роботодавця не може свідчити про відсутність вини роботодавця у невчасній виплаті заробітної плати. Обмеження щодо виплати коштів під час тимчасової адміністрації не поширюються на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати.

27 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 21 листопада 1996 року ОСОБА_2 прийнято на посаду провідного економіста відділу бухгалтерського обліку на умовах контракту до Черкаської філії АБ «Енергобанк», правонаступником якого є ПАТ «Енергобанк».

07 лютого 2007 року ОСОБА_2 призначено на посаду головного бухгалтера.

Постановою Правління Національного банку України від 12 лютого 2015 року № 96 прийнято рішення про віднесення ПАТ «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних і з 13 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Ільчука О. П. уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк».

На підставі наказу від 23 квітня 2015 року ОСОБА_2 звільнено з ПАТ «Енергобанк» у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Суди встановили, що в день звільнення відповідач не виплатив позивачу у повному обсязі заробітну плату.

19 травня 2015 року ОСОБА_2 частково виплачено заробітну плату в розмірі 3 071,75 грн, а остаточний розрахунок проведено 29 грудня 2015 року в розмірі 15 588,21 грн.

Спірні правовідносини регулюються КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативними актами з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 21 КЗпП України передбачений обов'язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (статті 117 КЗпП України).

У цій справі зобов'язання ПАТ «Енергобанк» перед позивачем виникли після початку процедури ліквідації у зв'язку з її звільненням з банку.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Порядок задоволення вимог кредиторів після початку процедури ліквідації банку врегульований розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту) (пункт 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Законом передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку повноваження органів управління банку здійснює, зокрема, уповноважена особа Фонду (пункт 1 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Оскільки на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій у ПАТ «Енергобанк» вже було розпочато процедуру ліквідації, стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», було неможливим.

Відповідно до наведених вище приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після початку процедури ліквідації банку вимоги кредиторів задовольняються в порядку визначеної статтею 52 цього Закону черговості відповідно до реєстру акцептованих вимог. Включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів є підставою для їх задоволення за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку.

Порядок задоволення визнаних ліквідатором вимог кредиторів під час ліквідації банку не передбачає можливості задоволення вимог конкретного кредитора поза процедурою, встановленою Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Визначена частиною першою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» черговість задоволення вимог кредиторів до банку не позбавляє та не обмежує працівників на оплату праці, а лише зумовлює певні процедурні питання здійснення ними цього права.

Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача і початок процедури його ліквідації як юридичної особи зумовили для позивача настання правових наслідків, зокрема необхідність застосування спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення у передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядку та черговості.

У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому запроваджена тимчасова адміністрація та/або розпочата процедура ліквідації, зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними; цей Закон є пріоритетним щодо інших нормативних актів України у цих правовідносинах.

Такого ж висновку щодо застосування норм матеріального права дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29 серпня 2018 року в справі № 127/10129/17, від 13 березня 2018 року в справі № 910/23398/16.

Запровадження тимчасової адміністрації у банку та початок процедури його ліквідації унеможливлюють стягнення з банку коштів в інший спосіб, аніж це передбачено Законом.

З початком процедури ліквідації уповноважена особа Фонду є представником банку, який ліквідується, та здійснює під час ліквідаційної процедури повноваження органів управління банку. Банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та статус самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації і внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з частиною п'ятою статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункти 1, 3 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина перша статті 49 вказаного Закону).

Таким чином, реалізація уповноваженою особою Фонду повноважень щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів впливає на те, чи будуть захищені трудові права працівника у його правовідносинах з банком як роботодавцем.

В матеріалах справи є заява ОСОБА_2 від 18 жовтня 2016 року до директора-розпорядника Фонду про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів вимоги про стягнення 63478,09 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто вказану вимогу позивач пред'явила після ухвалення рішення суду першої інстанції.

Отже, ОСОБА_2 не довела, що зверталася до уповноваженої особи Фонду із заявою про включення грошових вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до реєстру акцептованих вимог кредиторів у строки, визначені частиною п'ятою статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, відсутні правові підстави вважати, що настала матеріальна відповідальність банку, що ліквідовується (ПАТ «Енергобанк»), на підставі статті 117 КЗпП України за невиплату належних звільненому працівнику (ОСОБА_2.) сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

На підставі викладеного суди дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення з ПАТ «Енергобанк» сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 63 478,09 грн, оскільки такі висновки не узгоджуються зі спеціальними нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» про неможливість задоволення вимог звільненому під час ліквідації банку працівнику в інший спосіб, ніж передбачено цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду