ПОСТАНОВА
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів Пасічник С.С., Юрченко В.П.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25.01.2012 (головуючий суддя: Дмитрук В.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 (головуючий суддя: Онишкевич Т.В., судді: Дякович В.П., Іщук Л.П.) у справі № 59337/12/9104 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західагроінвест ЛТД» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Західагроінвест ЛТД» (далі - позивач, ТОВ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.07.2011 № 0014581601, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 10403,00 грн. за основним платежем та на 2601,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25.01.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014, позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 25.07.2011 № 0014581601.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм пункту 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) та підпункту «ґ» пункту 184.1 і пункту 184.7 ст. 184 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги зводяться до висновку про обов'язок позивача здійснити умовний продаж товарних залишків або основних фондів, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих податкових періодах у зв'язку з анулюванням його як платника ПДВ.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 08.07.2011 № 5367/15-2/35353816. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пункту 184.7 ст. 184 ПК України, а саме: не здійснено умовний продаж товарних залишків у декларації з ПДВ за листопад 2010 року з огляду на анулювання 16.11.2010 року свідоцтва платника ПДВ -ТОВ «Західагроінвест ЛТД».
За наслідками перевірки ОДПІ стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.07.2011 № 0014581601 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 10403,00 грн. за основним платежем та на 2601,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Відповідно до абзацу вісімнадцятого пункту 9.8 ст. 9 Закону № 168/97-ВР при анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.
Платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання (абзац дев'ятнадцятий цього пункту).
Як встановлено у судовому процесі, згідно з рішенням ОДПІ від 16.11.2010 було анульовано позивачу реєстрацію платника ПДВ. При цьому, за даними податкової декларації з податку на прибуток за ІІІ квартал 2008 року за позивачем рахувались товарні залишки та основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих податкових періодах: 50256,00 грн. та залишки запасів на суму 4027,00 грн.
За встановлення у судовому процесі обставин поставки позивачем у серпні 2010 року основних фондів на суму 50256,00 грн., що було відображено позивачем у податковій декларації з ПДВ за серпень 2010 року (додаток 5 до податкової декларації), суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що станом на дату анулювання реєстрації платника ПДВ вартість залишків становила 4027,00 грн., умовний продаж яких мав здійснити позивач.
Разом із тим, при встановленні обставин наявності у позивача товарних залишків у сумі 4027,00 грн., не можна погодитися із висновками судів попередніх інстанцій про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.07.2011 № 0014581601 повністю. Неможливість виділення суми ПДВ, нараховану на товарні залишки у розмірі 4027,00 грн. обґрунтовано тим, що суд не наділений правом визначати розмір податкових зобов'язань. Такий висновок судів є правильним лише частково. Суд дійсно позбавлений права перебирати на себе дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень. Однак, при вирішенні вказаного спору суд не позбавлений можливості скасувати рішення суб'єкта владних повноважень у частині та, за встановлення у судовому процесі об'єкту оподаткування та його вартісне вираження, не позбавлений можливості виділити із загального обсягу грошових зобов'язань суму, яка збільшена правомірно.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3 Закону № 168/97-ВР, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
Об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків (пункт 6.1 ст.6 цього Закону).
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення цієї постанови).
Частиною 1 ст. 242 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення цієї постанови) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)
Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення 25.07.2011 № 0014581601 підлягає скасуванню у частині збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 9597,60 грн. (10403,00 - 805,40 (4027*20%) за основним платежем та на 2399,40 грн. (9597,60*25%) за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Відповідно до частини 1 ст. 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 цієї статті).
Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,