ПОСТАНОВА
прокурора ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції), виправданих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (в режимі відеоконференції), розглянув касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за №12013050000000073, за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України уродженця м. Маріуполя Донецької області, жителя АДРЕСА_1 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м. Тбілісі Республіки Грузія, жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі – КК) та у підтримуваному потерпілим обвинуваченні за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191 КК.
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця м. Джамбул Республіки Казахстан, жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК та у підтримуваному потерпілим обвинуваченні за ч. 5 ст. 191 КК.
Суть пред`явленого обвинувачення яке не знайшло свого підтвердження при розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій.
Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області вироком від 13 жовтня 2015 року визнав ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 невинуватими та виправдав через недоведеність вчинення ними злочинів, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 191 КК, а ОСОБА_11 - злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК.
Цим же вироком ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 визнано невинуватими у підтримуваному потерпілим обвинуваченні та виправдано через недоведеність вчинення ними злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191 КК, а ОСОБА_11 - злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК.
Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 13 лютого 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 без змін.
Згідно з обвинувальним актом від 27 вересня 2013 року в даному кримінальному провадженні органами досудового розслідування ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 обвинувачувалися у тому, що вони, за обставин, викладених у вироку, в період часу з вересня 2012 року по квітень 2013 року організованою групою, шляхом зловживання своїм службовим становищем викрали із цеху № 160 ПАТ «Азовзагальмаш» таке майно:
- у середині вересня 2012 року 4 повітророзподільника та 2 автоматичні поглинаючі механізми;
- наприкінці вересня 2012 року 3 повітророзподільника та 3 автоматичні поглинаючі механізми;
- на початку листопада 2012 року 4 повітророзподільника та 3 автоматичні поглинаючі механізми;
- на початку квітня 2013 року 2 повітророзподільника та 2 автоматичні поглинаючі механізми.
Таким чином обвинувачені незаконно заволоділи майном ПАТ «Азовзагальмаш» у великому розмірі.
Крім цього, у травні 2013 року ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 організованою групою, шляхом зловживання своїм службовим становищем намагалися викрасти з цеху № 160 ПАТ «Азовзагальмаш» 2 повітророзподільника, однак свій злочинний умисел не змогли довести до кінця з причин, незалежних від їх волі, оскільки зазначене майно, приховане в металевих шафах № 42, 43 у приміщені бані цеху № 121, 01 червня 2013 року було виявлено та вилучено працівниками міліції.
В ході судового розгляду прокурор в порядку ст. 338 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) змінив обвинувачення, склавши новий обвинувальний акт від 24 липня 2015 року, відповідно до якого ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 обвинувачувалися у тому, що вони, за обставин, викладених у вироку, в період часу з вересня 2012 року по квітень 2013 рокуповторно, за попередньою змовою між собою, шляхом зловживання службовим становищем викрали із цеху № 160 ПАТ «Азовзагальмаш» таке майно:
- у середині вересня 2012 року 4 повітророзподільника на загальну суму 26 582,68 грн та 2 автоматичні поглинаючі механізми на загальну суму 12 819,94 грн;
- наприкінці вересня 2012 року 3 повітророзподільника на загальну суму 19 937,01 грн та 3 автоматичні поглинаючі механізми на загальну суму 19 229,91 грн;
- на початку листопада 2012 року 4 повітророзподільника на загальну суму 26 582,68 грн та 3 автоматичні поглинаючі механізми на загальну суму 19 229,91 грн;
- на початку квітня 2013 року 2 повітророзподільника на загальну суму 13 291,34 грн.
Крім цього, у травні 2013 року ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 повторно, за попередньою змовою між собою, шляхом зловживання службовим становищем намагалися викрасти з цеху № 160 ПАТ «Азовзагальмаш» 2 повітророзподільника на загальну суму 13 291,34 грн, однак свій злочинний умисел не змогли довести до кінця з причин, незалежних від їх волі, оскільки зазначене майно, приховане в металевих шафах № 42, 43 у приміщені бані цеху № 121, 01 червня 2013 року було виявлено та вилучено працівниками міліції.
Потерпілий у судовому засіданні суду першої інстанції підтримав обвинувачення згідно з обвинувальним актом від 27 вересня 2013 року, наполягаючи на наявності в діях обвинувачених кваліфікуючих ознак заволодіння чужим майном у великих розмірах, організованої групою.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, ставить вимогу про скасування оскаржених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було порушено вимоги статей 2, 23 КПК, оскільки, зокрема, безпосередньо не було допитано свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 . Крім того, зазначає про безпідставність неврахування показань свідка ОСОБА_17 та результатів оперативної закупки, а також визнання недопустимими доказів, отриманих під час огляду 01 червня 2013 року металевих шаф у приміщенні ПАТ «Азовзагальмаш». Ухвалу апеляційного суду вважає такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 касаційну скаргу прокурора не підтримала. Виправдані та їх захисники заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги і вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Згідно зі ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Згідно п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1954 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.
Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення доведена. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.
З матеріалів кримінального провадження видно, що суд першої інстанції у відповідності до ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, зокрема, зібрані стороною обвинувачення, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність – з точки зору достатності та взаємозв`язку, і дійшов правильного висновку про відсутність прямих доказів, які б неспростовно підтверджували причетність обвинувачених до інкримінованих їм злочинів.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що сукупність наданих стороною обвинувачення непрямих доказів дозволяє зробити висновки лише про те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_12 причетні до якихось, ймовірно незаконних, оборудок з деталями вагонного виробництва ПАТ «Азовзагальмаш», а стосовно ОСОБА_11 і ОСОБА_13 - не дають підстав і для такого висновку.
Встановлені фактичні дані не дозволяють дійти до переконання в тому, що інкриміновані обвинуваченим злочини були скоєні за наведених в обвинувальному акті обставин з точки зору місця, часу, способу їх вчинення, та інших обставин, які підлягають обов`язковому доказуванню.
Зокрема, доводи сторони обвинувачення щодо виникнення й реалізації злочинного замислу, створення злочинної групи, прийняття відповідних рішень, планування злочину, розподіл ролей поміж його учасниками, що досить детально описано в обвинувальному акті, ґрунтуються на цілковитих домислах і припущеннях, які відповідно до приписів ст. 62 Конституції України не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
Апеляційний суд переглянув це кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора тапостановив мотивовану ухвалу, якою залишив його скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін. При цьому доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, зокрема ті, на які прокурор посилається в касаційній скарзі, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та мотивовано спростовані.
Зокрема, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного неврахування показань свідка ОСОБА_17 та результатів оперативної закупки є неспроможними, оскільки ці показання свідчать лише про збут ОСОБА_10 двох повітророзподільників, але не містять прямого свідчення про їх набуття обвинуваченим за обставин, що йому інкримінувалися. При цьому контроль за закупкою ОСОБА_17 у ОСОБА_10 обладнання не здійснювався і всі докази щодо результатів цієї негласної слідчої дії ґрунтуються лише на показаннях ОСОБА_17 .
Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції про те, що передана адміністрацією підприємства в користування робітника персональна шафа для зберігання одягу, обладнана особистим замком, відповідає критеріям іншого володіння особи, яке не пов`язується законом з наявністю у цієї особи права власності на таке володіння, а тому огляд металевих шаф №№ 42, 43 в адміністративно-побутовому комплексі № 7 ПАТ «Азовзагальмаш», який відбувся 01 червня 2013 року, мав проводитись у відповідності до приписів ст. ст. 233, 237 КПК. Цих норм кримінального процесуального закону не було дотримано, що тягне за собою визнання недопустимими усіх доказів, які були зібрані під час проведення вказаної слідчої дії.
Обсяг та порядок дослідження доказів у суді першої інстанції визначено положеннями ст. 349 КПК.
Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
З матеріалів кримінального провадження видно, що під час розгляду справи судом першої інстанції04 червня 2015 року прокурор заявляв клопотання про здійснення судового виклику свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та просив надати йому повістки для забезпечення явки цих свідків. Клопотання прокурора було задоволено.
В судовому засіданні 25 червня 2015 року у задоволені клопотання прокурора про здійснення судового виклику свідка ОСОБА_14 було відмовлено. Стороною обвинувачення не було встановлено хто такий ОСОБА_14 , яке відношення він має до обвинувачених та інкримінованих їм злочинів.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 КПК обов`язок забезпечення присутності під час судового розгляду свідків обвинувачення покладено на сторону обвинувачення.
Разом із цим, положеннями ч. 6 ст. 22 КПК визначено, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Безпосередньо в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_28 , ОСОБА_25 , ОСОБА_21 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_17 та ОСОБА_27 .
При цьому прокурор заявляв клопотання про привід лише свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_26 , про що судом постановлювалися відповідні ухвали. Однак, такі приводи не були виконані, про що направлялися рапорти працівників правоохоронних органів.
Отже, матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суд першої інстанції забезпечив стороні обвинувачення необхідні умови для реалізації своїх прав.
Клопотання в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК прокурором не заявлялись.
Враховуючи викладене, а також те, що у касаційній скарзі прокурор не наводить доводів і обґрунтувань, що показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 беззаперечно викривають обвинувачених у вчиненні інкримінованих ним злочинів, колегія суддів касаційного суду приходить до переконання, що посилання прокурора у касаційній скарзі на порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст. 23 КПК не є обґрунтованими.
Разом із цим обґрунтованими є посилання в ухвалі апеляційного суду на те, що ПАТ «Азовзагальмаш» не було завдано матеріальної шкоди саме діями, які інкримінуються виправданим, оскільки з матеріалів кримінального провадження видно, що в якості речових доказів було долучено 4 повітророзподільника, 2 з яких були вилучені при обшуку 01 червня 2013 року, та 2 передані свідком ОСОБА_17 , кожен з яких має унікальний номер, і ці обставини ніким не оспорюються, при цьому акти ревізій не встановили знаходження у власника недостачу саме зазначених агрегатів з унікальними номерами.
Більш того, з матеріалів кримінального провадження видно, що ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 обвинувачувались у заволодінні майном ПАТ «Азовзагальмаш» шляхом зловживання службовим становищем, а саме 13 повітророзподільниками та 8 автоматичними поглинаючими механізмами, а також у замаху на заволодіння 2 повітророзподільниками. При цьому в обвинувальних актах не було зазначено жодного унікального номеру жодного агрегату.
Натомість, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що деталі обвинувачення у кримінальному процесі мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (Справа «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року).
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання про необхідність залишення оскаржених судових рішень без зміни, а касаційної скарги прокурора - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд