ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , за участю:
прокурора ОСОБА_5 розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017230150001290 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Антрацит Луганської області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 24 жовтня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням на нього певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він 25 червня 2017 року о 13.00 год., будучи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на території садового товариства «Петровець-3» в будинку АДРЕСА_3 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, умисно завдав ОСОБА_7 два удари ножем у черевну порожнину, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечні для життя.
Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 30 січня 2018 року вказаний вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме: ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Також зазначає, що апеляційний суд, усупереч вимогам ст. 419 КПК України, взагалі не перевірив та не надав оцінки доводам прокурора щодо явної несправедливості призначеного засудженому покарання через м`якість.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 вважав, що касаційна скарга є необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.
Мотиви суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 1 ст. 121 КК України, у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Зі змісту скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду, тощо.
Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і м`якість призначеного ОСОБА_6 покарання у зв`язку з безпідставним звільненням засудженого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, то вони не можуть вважатися обґрунтованими.
Мотивуючи своє рішення про призначення ОСОБА_6 покарання, суд врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу винного, який вперше притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризувався позитивно. Також зваживши на обставину, що пом`якшує покарання засудженого – щире каяття, а також середній ризик вчинення повторного правопорушення й небезпеки для суспільства, відношення до скоєного й думку органу пробації про наявну можливість виправлення без позбавлення або обмеження волі обвинуваченому, позицію потерпілого щодо призначення покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства та на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, який є достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.
Таке покарання, на переконання колегії суддів, є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м`якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги прокурора, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й достатні мотиви спростування.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про залишення вироку суду першої інстанції без зміни.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого й апеляційного судів в частині призначеного покарання, а також свідчили б про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, прокурор у касаційній скарзі не навів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах кримінального провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.
Керуючись статтями 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд